Заборонений Санта

Степаненко Ярослав

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Ярослав Степаненко

Заборонений Санта

Розділ 1

Усе почалося з того, що звичайного зимового вечора Славко і його тато вирішили розпалити камін. Щоправда, то був не зовсім звичайний вечір — то було Різдво. Та оскільки віднедавна Різдво слід було відзначати навесні в день народження Президента, його в той вечір ніхто не святкував. Через це вечір був цілком звичайний. Славко подивився телевізор, трішки почитав книжку, трішки походив по квартирі, трішки повитріщався у вікно, а потім попросив тата розпалити камін. Хтозна чому, але тато одразу погодився.

Власне кажучи, те, що у них із татом у вітальні стояв справжній камін, було дуже серйозним злочином. Уряд заборонив усі каміни в місті ще рік тому як потенційно пожежонебезпечні пережитки минулого. "Якщо це комусь потрібно, він може увечері сідати й дивитися на батареї центрального опалення, у які за нашого Уряду регулярно надходить гаряча вода", — пожартував тоді по телевізору Прем'єр-міністр. По квартирах і будинках пройшлися загони урядових пічників і старанно замурували каміни. У більшості будинків навіть важко було вгадати, де саме вони стояли і ще зовсім недавно вечорами весело тріскотіли дрова й танцювали язики полум'я. Але Славкові з татом вдалося обманути урядових пічників. Справа в тому, що Славків тато був художником. Він затулив камін полотном, на якому намалював шпалери їхньої вітальні, і так правдоподібно, що хоч тицьни в малюнок кінчиком носа — нізащо не запідозриш, що це не звичайна стіна.

Славко з татом ніколи не святкували Різдво раніше. Але оскільки у них вдома був телевізор, в якому ще кілька років тому можна було побачити не тільки три урядові програми, а й багато інших каналів, Славко знав, що це таке. Кожного року з настанням зими в телевізорі з'являвся сивий дідусь у червоному одязі, який, простягаючи глядачеві пляшку з колою, поздоровляв його з Новим Роком та Різдвом. Часто дідусь приїздив до глядача на величезній вантажівці, яка була вся розцяцькована святковими ліхтариками. Ця вантажівка Славку дуже подобалася. Він думав, що залюбки пішов би працювати водієм на таку красиву, потужну і, мабуть, дуже теплу машину, і залюбки возив би того сивого дідуся з телевізора по всій земній кулі. Але останнім часом дідуся з його вантажівкою більше не показували по телеку, проте Славко про нього не забув. Як і про Різдво.

Отже, те, що вони вирішили розпалити камін на Різдво, яке вже не звалося Різдвом, з погляду Уряду було подвійним злочином. Але тато легко на це зважився й навіть одразу повеселішав. Він приніс до каміну пузату пляшку коньяку й налив собі келих. Їхня святкова вечеря складалась із великої пляшки коли й половинки шоколадного торту, який тато приніс напередодні з роботи. Обійнявшись, як багато разів до цього, вони дивилися на вогонь, слухали, як потріскують дрова, і вдихали їх смачний аромат. А потім тато пішов спати, адже завтрашній день був у нього робочим. А Славко залишився й далі дивитися на вогонь, який поволі згасав. Полум'я помалу перетворювалося на жар, який мерехтів у їхній напівтемній вітальні, як лава крихітного вулкану. І Славко поринув у думки.

Дивіться також

Різдво не завжди було заборонене. Керівництво Єдиної церкви, після того, як були розігнанні та заборонені всі інші конфесії, урочисто оголосило, що їхній владика мав "божественне одкровення" про те, що Президент буцімто не просто керівник держави, а найсправжнісінький "нащадок Бога", "плоть від його плоті й остання версія". Після цього ніхто вже й не здивувався, коли Різдво, яким, власне кажучи, відзначали прихід у наш світ Ісуса Христа, почали святкувати навесні, в день народження Президента. "Нашому народові несказанно поталанило — ми смиренно топчемо цю землю разом із найостаннішим і, мабуть, найдосконалішим втіленням бога. Воістину тепер наш народ став по справжньому богообраним, про що мріяли незліченні покоління наших пращурів", — заявив тоді з екранів телевізорів владика Єдиної церкви, плачучи і сякаючись у розшитий носовичок.

"Цікаво, яким виявиться їхнє нове президентське "різдво"? Чи таким само гарним і святковим, як сьогоднішній вечір? Мабуть, ні", — міркував Славко. Очі його почали злипатися і, солодко позіхнувши, він схилив голову на одну з подушок, що лежали перед каміном.

Аж раптом у каміні загуркотіло і звідти до їхньої вітальні викотився… палаючий чоловік!

— Хух, нарешті! Думав, що вже не знайду, — мовив він, зводячись на ноги. І тільки тут Славко помітив, що неочікуваний гість зовсім не палав, а просто був одягнутий у яскраво червоний напівкожушок, червоні утеплені штани і такі само чоботи й шапку. Довершували картину густа біла борода й великий мішок — гість витягнув його на середину вітальні.

— Нам у школі сказали, що вас не існує, — несподівано для самого себе заявив Славко.

— Нас — це кого? — з усмішкою подивився на нього червоний чоловік.

— Святих Миколаїв, Йоулупуккі, Пер Ноелів… А особливо Санта Клаусів, яких вигадала західна компанія прохолоджувальних напоїв, щоб привернути увагу покупців до своїх шкідливих продуктів. Так нам сказали в школі, — додав Славко вже винувато. Навіть такий малюк як він розумів, що безглуздо заперечувати існування того, кого бачиш на власні очі.

— От же ж чорти! Прости, Господи, — звернувся червоний чоловік кудись уверх. — Взагалі то, мене звати Миколаєм, але ти можеш звати мене й Санта Клаусом, чи просто Сантою, якщо тобі так зручніше. Під цим іменем мене знають у багатьох місцях нашого світу.

— Домовились, — відповів Славко. — Ти теж можеш звати мене просто Славко, а не моїм повним ім'ям Мирослав. Воно занадто довге.

— Миро-слав, — повільно повторив чимось здивований Миколай за Славком. — Чудове ім'я! Ні, твій тато точно не випадково розпалив сьогодні камін. Миколай із Лікійських Мир і Миро-слав із цього прекрасного міста просто мали зустрітися. Я дуже вдячний тобі і твоєму татові. Якби я не знайшов ваш розпалений камін, то й не знаю, як би потрапив цього року до вас у місто. Пролетів декілька кварталів — ні вогню, ні диму! Усе замуроване, заштукатурене, так ніби люди раптом розлюбили свою давню звичку грітися увечері біля вогню в холоднечу.

Санта спантеличено розвів руками в червоних рукавицях, а потім стягнув рукавиці й заховав у кишеню свого кожуха.

— Камін регулярно горить у будинку начальника президентського господарства, — несподівано згадав Славко. Батькові по великому секрету розказав про це директор його видавництва, а то́му, так само цілком таємно — сам міністр культури.

Санта хмикнув, і Славкові здалося, що він уперше подивився на нього із цікавістю.

— Річ у тім, що я можу прийти тільки в той дім, де мене чекають.

— Я тебе чекав, — відповів Славко.

Розділ 2

— А тепер показуй свою ялинку, — нетерпляче ляснув у долоні Санта.

— Немає в нас ялинки, — зітхнув Славко.

— Та як же це немає? — і Санта ще раз роззирнувся, шукаючи дерево.

Але у Славка і його тата справді не було ялинки, як не було її зараз і в усіх інших мешканців міста.

— Ялинки продають тільки на Новий рік, але тато сказав, що ми їхні ялинки купувати не будемо, — пояснив Славко. — Вони продаються вже з іграшками та гірляндами в кольорах Президентської партії. А ще тато сказав, що на цей Новий рік, можливо, не буде взагалі ніяких ялинок. Після останніх подій.

— Після останніх подій, — повторив за Славком Санта й розуміюче хмикнув.

Славко мав на увазі події, які трапилися під час офіційної зустрічі їхнього Президента з Прем'єром сусідньої держави. Коли Президент підійшов до Пам'ятника Героям, щоб за традицією покласти до його підніжжя квіти та вклонитися, на нього з усієї сили накинувся величезний ялинковий вінок, що там стояв. Звичайно, оглядачі по телевізору відразу пояснили, що така халепа трапилася через непогоду. І дійсно, тоді дув сильний вітер і періщив дощ, але багатьом містянам здалося, що вінок сам, з власної волі, стрибнув на Президента. Славко тоді навіть помітив, як голову їхнього лідера щосили гамселять маленькі руки-гілки. Тато над таким припущення тільки посміявся. Наступного ранку до Палацу Президента прийшла невелика процесія містян. На перший погляд вони нічим не відрізнялися від інших витріщак, які снували поряд і фотографувалися на фоні Палацу. От тільки в руках у кожного з них були маленькі ялинкові гілочки, якими вони зі сміхом били один одного по голові. Їх, звичайно ж, швидко всіх заарештували. І Новий рік пройшов без ялинок, навіть президентських.

— Знаєш що, Славку, ялинка в нас усе-таки буде! Не годиться зустрічати Різдво без неї. Швиденько вдягайся — і летімо.

Почувши ці слова, Славко з острахом зиркнув на камін. Справді, тільки-но на його очах Санта вискочив із цього каміна живим і неушкодженим. А проте він усе-таки чарівник, а Славко — звичайний десятирічний хлопчик, навіть не найхоробріший у місті.

Але Санта, простеживши за його поглядом, тільки розсміявся.

— Та ні, камін мені потрібен тільки для першого разу. Далі можна користуватися звичайними дверима.

Славко одягав куртку, шарф, лижну шапочку, черевики — і при цьому скоса й заздро позирав на червоний кожух, чоботи й рукавиці свого гостя. Не те щоб його куртка була геть миршава, але Санті в добротному одязі явно було тепліше. А на вулиці ж геть зимно…

— Не бійся, не замерзнеш, — усміхнувся йому Санта.

Вдягнувшись, Славко було попрямував до дверей, але гість швидко підійшов до вікна вітальні й рішуче відчинив його.

— Так буде швидше, — сказав він, і, висунувши голову надвір, неголосно свиснув. Тієї ж миті до вікна підлетіли дерев'яні санчата, у які був запряжений справжнісінький олень.

— Знайомся, це Роланд, — сказав Санта Славкові й, обернувшись до оленя, так само відрекомендував йому Славка.

— Вітаю, Роланде! Радий знайомству, — сказав Славко, намагаючись не виказувати свого здивування. Можливо, Роланд засмутиться, якщо помітить, що Славко спантеличений. Кому б сподобалось, якби люди щоразу витріщали очі при твоїй появі? Але Роланд, здається, не помітив його вагань, тому що замість відповіді на привітання він просто мокрими теплими губами торкнувся Славкової щоки. А Санта тим часом дістав із кишені якийсь гостинець і поклав Роландові до рота.

— Отже, вирушаємо, — сказав Санта і, підхопивши Славка за пояс, закинув його в сани.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(