Федько, прибулець з інтернету

Гридін Сергій

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Федько, прибулець з інтернету

Розділ 1

В одному невеличкому містечку жив собі серйозний хлопчак досить поважного (як він сам вважав) віку. А було йому не мало не багато — аж 9 років, і називався він Сашко. Друзі ж кликали його "Біленький", тому що він мав м'яке хвилясте біляве волосся, яке дуже не любив. А ще як мама "гарно" зачеше після ванни! Сашко ховався у коридорі й куйовдив собі прилизаний чубчик, щоб надати йому "нормального" вигляду.

Отже, лежав цей самий Сашко на ліжку і з сумом поглядав у вікно. А сумувати було чого: сьогодні надійшов останній день зимових канікул, і завтра треба йти до школи. І хоч Сашко дуже скучив за своїми друзями-однокласниками та розумів, що вчитися треба (бо інакше, як каже тато, будеш усе життя коровам хвости крутити), веселіше від цього не ставало!

Так добре на канікулах! Хочеш — дивишся телевізор, хочеш — спиш до обіду. Батьки на роботі, приходять аж увечері, своєму великому і розумному сину довіряють на всі сто, а тому можна займатися чим душа забажає! А завтра — зась. Знову уроки, виховні години, додаткові заняття! Е-е-е-х!

Біленький ще раз подивився у вікно, а тоді пройшовся поглядом по кімнаті. Він згадав, що вчора ввечері мама наказувала йому прибрати у себе, та, на його думку, все тут було на своїх місцях. Боксерські рукавички висіли на бильці ліжка, плакати знаменитих футболістів прикрашали стіну, компакт-диски з новими та не дуже іграми були розкидані по всій кімнаті, розкрита книжка чомусь лежала під кріслом. Сашко ногою згріб усе, що було на підлозі, під ліжко і, задоволений результатом прибирання, ввімкнув свій улюблений комп'ютер.

"Ех, — подумав він, — хоч в останній день натішусь! Награюсь аж до наступних канікул".

Комп'ютер тихенько загув, завантажуючи свої електронні мізки.

Біленький ставився до свого помічника якось навіть по-братському, як до живої людини. Хлопчик часом розмовляв з ним, коли нікого не було вдома, а дуже хотілося з кимось погомоніти. Він називав його ласкаво "моя Залізяка". Комп'ютер у відповідь мовчав, підморгував лампочками та відсвічував монітором. Але все одно Сашкові було вже не так самотньо!

— Пограю трохи в футбол, — вирішив хлопчик, — а потім поїм. Що там мама смачненького приготувала?

Біленький підвівся зі стільця і пішов на кухню оглянути "фронт робіт". Він відкрив холодильник, узяв шматок ковбаси і знову подався до кімнати.

— Ой-ой-ой-ой! — почув він голосне волання.

Сашко здригнувся, ковбаса ледь не стала йому поперек горла. Він обережно прочинив двері й зазирнув у щілинку.

У кімнаті не було нікого, а дивний звук ішов від Залізяки.

— Щось із комп'ютером, — подумав хлопчик і навшпиньках наблизився до столу, де стояв його вірний друг.

— Ой-ой-ой! — знову почулося з-за системного блоку.

"Видно, звукова карта глючить", — подумав Біленький.

Він знав дуже багато мудрих комп'ютерних слів. По-перше, його тато працював на серйозній фірмі і займався дуже важливою роботою — "писав" програми, як він сам казав, для якоїсь великої контори. По-друге, Сашко любив ходити на додаткові заняття з інформатики, які в них у школі проводила молоденька симпатична Галина Петрівна.

Підійшовши ближче, хлопчина злякано заглянув за стіл і відсахнувся! На нього дивились очі якогось дивного створіння. Це було щось середнє між великим черв'яком та поросятком. Істота мала чотири коротенькі лапки, маленький хвостик, велику голову, схожу на драконячу, але з поросячим рильцем. Спина в неї була різнокольорова, причому ці кольори щосекунди змінювались.

— Ой, де це я?! Що зі мною?! — кричало створіння, лежачи на спині та розмахуючи лапками. — Мамо, куди це мене занесло?! Знову всіма покинутий і забутий, знову на чужині, у вигнанні. Ой же ж я бідний, ой же ж нещасний!

Незважаючи на переляк, Сашкові стало смішно.

"А він наче симпатичний, хоч і галасливий", — подумав хлопчик.

Він узяв із пенала добре нагострений олівець і штрикнув страховисько в бік.

— Ти чого штрикаєшся? — закричало створіння, набравши загрозливої фіолетової барви. — Тобі хто на це право дав? Таке велике одоробло виросло — і на маленьких олівця піднімає! Та ти знаєш, з ким маєш справу?

Чудовисько надулось, як куля. Щоки в нього стали великі-превеликі. Складалося враження, що воно ось-ось лусне і зафарбує всі стіни у фіолетовий колір. Сашко аж відступив про всяк випадок!

— А я оце якраз і хотів дізнатися: хто ти? А то лежиш тут на моєму столі, кричиш! Тобі на це теж ніхто права не давав.

Хлопчик намагався говорити строго — так мама розмовляла з ним, коли він (дуже-дуже рідко!) приносив зі школи нехорошу оцінку.

Чудовисько набрало салатового відтінку, трохи здулось і вилупило на Біленького великі булькаті очі.

— Я… я… — якось уже знічено прошепотіло воно, — я страшний комп'ютерний вірус, і ти маєш мене боятися.

На заняттях Галина Петрівна говорила про віруси, і Біленький знав, що вони дійсно можуть бути небезпечні для Залізяки. Тому тато завжди вчив його перевіряти мізки комп'ютера за допомогою антивірусних програм.

— Ах ти ж, заразюко! — скрикнув Сашко, і рука його мимоволі потягнулась до тенісної ракетки, яка так доречно опинилась на моніторі. — Я ж тобі зараз такого, чосу дам — забудеш, як шкодити. Млинець із тебе зроблю!

Створіння враз пожовтіло і заскиглило:

— Ой не бийте мене, ой не бийте! Та я ж більше не буду нікого зобиджати. Так я ж від природи хороший! А як не бити, то стаю ще ліпший.

Від сміху рука хлопчика опустилася.

— Та звідки ти таке взялося? Як тебе хоч звати?

Чудовисько трохи заспокоїлось, порожевіло і розповіло свою історію.

Колись він дійсно був звичайним собі комп'ютерним вірусом, яких тисячі живуть у всесвітній мережі Інтернет. Але якось, потрапивши під дію однієї недоробленої антивірусної програми, він набув здатності виходити з віртуального світу.

О-о-о! Це було чудово. Вночі, коли господарі комп'ютерів уже спали, він тихенько вилазив на білий світ і літав містами та селами, горами та лісами. Так-так, саме літав! У нього є маленькі крильця, які з'являються, коли він покидає Всесвітню павутину.

Саме завдяки Інтернету Вірус міг потрапити в будь-який куточок земної кулі. Тому подорожував він багато, бачив безліч чудових місць. Але всі користувачі боялись його й намагалися вижити зі свого комп'ютера, тож йому весь час доводилося кудись тікати. Як його звуть — він не знає. У кожній країні його називали по-іншому, здебільшого не дуже хорошими словами, які при дітях і говорити не можна. А проте після пам'ятної зустрічі з антивірусною програмою Вірус змінився й почав жити по-новому, він тільки зовні лишився такий негарний (хоч це питання теж неоднозначне), а всередині в нього — добра і ніжна душа!

загрузка...

— Ясно, — промовив Сашко вже не так сердито, але ще насторожено. — Що ж з тобою робити? І виганяти шкода, але ж ти Залізяку мені можеш занапастити!

— Та ніколи, хазяїне! Я ж кажу: нове життя почав, хіба ці чесні очі можуть брехати?

І він знову вилупив свої хитрі-прехитрі очиська.

— Ну добре, — сказав Біленький, — залишайся поки що. А звати я тебе буду Федьком — якийсь ти мені дуже схожий на сусіда нашого з першого під'їзду.

Розділ 2

Федько радісно дивився на Сашка і, як песик, вихляв своїм хвостиком:

— Ти не пошкодуєш, хазяїне. Я тобі… та я тобі… все що хочеш тобі зроблю!

— Та нічого я від тебе не хочу! Ти тільки, будь ласка, мого улюбленого Залізяку не чіпай, — промовив хлопчик і відчув, що від усіх цих переживань у нього не на жарт розгулявся апетит — поглинутий шматочок ковбаси безслідно зник у глибинах шлунку.

Він залишив страховисько на столі і пішов до кухні набиратися здоров'я. Але тільки-но Біленький нагрів собі супчику й зробив бутербродики зі смачненькою рожевою ковбасою, в ту ж мить біля нього опинився і Федько. Цього разу він був блідо-зелений з синіми плямками й жалібно заглядав Сашкові в очі.

— Та ти, бачу, голодний, — співчутливо спитав хлопчик і простягнув йому шматочок хліба.

— Два тижні не їв і не пив, ніхто нічим не годував, тільки труїли антивірусами та переслідували. Отак і помру, самотній і голодний, на чужині!

— Ну годі вже, годі! Давай тобі бутерброд зроблю з ковбаскою.

Сашко відійшов на кілька секунд до холодильника, а коли повернувся до столу, Федько вже доїдав усе, що Біленький наготував для себе. Пичка його була задоволеною, і в цей момент він був дуже схожий на сите домашнє поросятко. Його черевце покоїлося збоку, як окрема істота, очка блаженно блищали, а щоки лисніли від поглинутого.

— Ой, як же ж я втомився, — прошепотів Федько. — Ой яка важка робота — ложку носити до рота…

— Та ж ти навіть і ложки не взяв. Ех ти, вірус нещасний.

— Не встиг! Місяць не їсти — це тобі не двійки зі школи прино…

Зненацька очі у Федька заплющились, і він голосно захропів. Біленький взяв свого нового товариша на руки, заніс до себе в кімнату, поклав на ліжко і турботливо накрив ковдрою. Аж тут пролунав дзвінок.

Сашко відчинив двері і побачив на порозі свого найкращого друга. Петрик не тільки ходив разом з ним до школи, але й жив у сусідньому будинку. Тому дружили вони, як то кажуть, з пелюшок.

Важко уявити, що такі різні люди можуть стати друзями. Сашко був досить високий, непосидющий і швидкий. На фізкультурі він намагався все виконувати краще за інших, брав участь у всіх можливих конкурсах і був перший у самодіяльності.

Петрик же був його цілковитою протилежністю. Він мав невеликий зріст, кругленьке обличчя з носом-картоплинкою, підстрижене коротким їжачком волосся і завжди говорив, що краще помаленьку йти і прийти, ніж швидко бігти й не добігти. Зате Петрик дуже багато читав і мав відповідь на будь-яке питання. У школі його поважали і називали "Професором".

Зараз Професор тримав у руках компакт-диск, і очі його світилися справжнім щастям. У нього не було вдома комп'ютера, тому погратися він міг тільки у Сашка.

Це ще більше зближувало друзів! І ось, тільки сьогодні, тільки на один день він узяв нову гру про піратів і спішив до Біленького, щоб хутчій її випробувати.

Петрик влетів до Сашкової кімнати і з розгону гепнувся на ліжко. Але тим місцем, через яке найліпше досягається виховний ефект, він всівся якраз на Федька, що солодко посапував уві сні.

Вірус з переляку схопився, підскочив до стелі, вдарився головою і впав прямо на руки Професора.

1 2 3 4 5 6 7