Таємниця підводного човна

Кокотюха Андрій

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

ТАЄМНИЦЯ ПІДВОДНОГО ЧОВНА

Розділ 1

У якому наші давні знайомі готові з нудьги посваритися

Море — воно для кожного своє.

Хтось, побачивши його, малює в уяві флотилію, сміливих і зухвалих піратів, морські бої. А ще — заселені жорстокими дикунами невідомі острови, що на них штормові хвилі викидають безстрашних морських вовків разом із корабельними уламками. Інших одразу захоплює романтика морських просторів, і на морських берегах мимоволі починають римуватися рядки. Але для когось море — це просто багато води. Більше, ніж у ставку чи річці, можна далі запливати й глибше пірнати. Дехто ж узагалі води боїться: солона вона чи прісна, в морі вона чи в озері, калюжі, ночвах — нема різниці.

Зараз на морському березі, неподалік від тихої затишної бухти, саме зібралися четверо, котрі разом уособлювали усі ці варіанти ставлення до великої води.

Шалені морські пригоди подумки уявляв Данило Лановий, і дивуватися тут нема чому. Хлопчик багато читав, захоплювався історією. Й це зрозуміло, адже тато його, Лановий-старший, теж фаховий історик і, можна сказати, професійний мандрівник: організував разом із друзями туристичну фірму, розробляв захопливі туристичні маршрути Україною…

Правда, небезпечні пригоди й мандри довкола світу Данило пережквав лише в ліжку перед сном, прочитавши перед тим щось цікавеньке, або коли потрапляв у якесь місце, де, на переконання хлопця, без пригод ну просто ніяк. Сам же Данько по можливості намагався уникати в своєму житті різних небезпечних ситуацій. Але коли вже в них потрапляв — бо як від чогось старанно тікаєш, воно тебе наздоганяє! — то виходив з них спритно та гідно. Як і належить людині, котра багато читає, тренує мозок і вчиться думати.

Романтичні вірші народжувалися в голові Галки. Дівчина з кумедними кісками давно потай від усіх намагалася римувати рядки. Спочатку, коли склалося вперше, вона злякалася сама себе, заховала списаний аркуш під подушку, аби не побачив ніхто, а на ранок узагалі все порвала й спалила. Бо не вважала, що зараз час для поезії.

Зрештою, Галка жила в невеличкому місті на Полтавщині. Тамтешні її ровесники серйозно вважали поетів, художників та інших, хто намагається щось створити, трошки дивними. Не зовсім сповна розуму, якщо не сказати грубіше. Єдині, кого ще якось поважали й на кого хотіли рівнятися її однолітки, — співаки та співачки, котрих показували по телевізору. Галка теж часом дивилася телевізор, бо прилад цей придуманий для того, аби його вмикали і вимикали. Але ніяк не хотіла зрозуміти, чому там каналів багато, а показують всюди одних і тих самих співаків. Може, дівчина з кісками також на когось рівнялася б. Проте з тих, кого пропонував телевізор, не подобався ніхто. Про це, до речі, теж краще мовчати: якось вирвалася в Галки різка оцінка чергового кумира однолітків, то на неї три дні тюкали, поки не забулося. Тож надалі про свої захоплення дівчина воліла помовкувати. Складання віршів це теж стосувалося.

Для Богдана Майстренка море справді було лише в кільканадцять разів більшим за Дніпро, де він навчився плавати і навіть перепливав у певних, не дуже широких місцях, — були такі на пляжі в київському Гідропарку. Хоч за чотирнадцять років життя на море хлопець потрапив уперше, особливого враження воно не справляло. Навпаки — попервах солона вода виявилася незвичною, дуже дратувала, доводилося кілька разів на день залазити під душ, аби змити з себе морську сіль, і з цього приводу Богдан завжди бурчав, чим неймовірно дратував Данила.

Ну, а боявся води їхній четвертий друг африканський страус на ім'я Футбол. Він якось утік із страусячої ферми, приблудився до Галки. Дівчинка з кісками приручила його, пригодувала, і став цибатий птах її вірним охоронцем. Від своєї хазяйки Футбол не відходив ані на крок, навіть до школи проводжав. Силу його міцного дзьоба поважали всі довкола, наздогнати швидкий птах міг будь-кого хоч людину, хоч авто, хоч поїзд, хоч літак. Але було в нього своє слабке місце, як кажуть, своя ахіллесова п'ята: до води міг наблизитися лише на пару кроків, далі не йшов. Тож рятуватися від страусового гніву можна було лише в річці.

Та зараз об'єднало четвірку наших давніх знайомих одне: тут, на морі, їм уже було страшенно нудно. Навіть страус занудився, відчуваючи настрій своїх друзів. А назад повертатися ще ох як не скоро — цілих три тижні попереду.

— Може, купнемося? — запитав Богдан, але в голосі його не чулося жодного азарту.

— Хочеш — плавай собі, — байдуже знизав плечима Данило.

— Ні, а ти що пропонуєш? — з ходу почав заводитися Майстренко. — Сам нічого не придумав, а вже той…

— Що — "той"? — повернувся до нього Лановий усім корпусом. — Я тобі нічого не "той". Чого тебе сіпає з самого ранку? Ніхто не тримає — купайся. Якого дідька тут іще робити?

— Даня правий, — зітхнула Галка. — Тільки не гризіться, хлопці. Богдан просто перекупався. Тому так реагує.

— По-моєму, нам уже й нема про що говорити, — зітхнув Данило. — Давайте так: розійдемося у різні сторони і займемося, хто чим придумає. Потім зберемося, поділимося враженнями — раптом у когось виникне цікава ідея?

— А разом, на дві голови, ми вже нічого не придумаємо? — знову визвірився Богдан.

— Чому на дві? — Галка вперла руки в боки.

А мою голову ви вже не рахуєте?

— Заспокойся, — Данило миролюбно взяв дівчину за плече. — Це Бодя мою голову не порахував, — він кивнув у бік Майстренка.

Такими сварками починався вже не перший ранок, і це турбувало Ланового дедалі більше. Коли нема чим себе зайняти, приводу перегризтися довго шукати не доводиться. Данило гостріше за інших відчував небезпеку, та вдіяти нічого не міг. Тим більше, що, за великим рахунком, уся компанія опинилася тут, на морі, через нього.

Виходить, він ніби зобов'язався розважати всіх. А не клеїться…

Не знаючи, як далі підтримувати розмову і чи варто підтримувати її взагалі, Данько відійшов від гурту, повернувся до моря, ловлячи лицем легкий бриз, пошукав, за що б зачепитися очима. Спершу вирішив рахувати чайок, та потім перевів погляд на водяну гладінь. Десь далеко плив корабель — Лановий уже знав, що це судно для прогулянок, місцеві підприємливі люди катають відпочивальників, наші герої звикли бачити його щодня. Потім провів поглядом вітрило яхти. Тоді зупинився на цяточці, яка стрімко й упевнено наближалася до них, за лічені секунди набувши обрисів великого катера.

А за кілька хвилин Данило зрозумів: цей катер тримає курс просто на них. Точніше — в їхній бік. Недалеко від того місця, де вони розташувалися, був доволі широкий пірс.

загрузка...

Розділ 2

У якому на очах у наших героїв відбувається зухвале викрадення

Боковим зором Лановий засік — наближення катера помітили і Богдан з Галкою. Тільки Футбол лишився до цього видовища байдужим, просто походжав берегом, думаючи про щось своє, страусяче. Піддавшись поки що не зрозумілому пориву, Данило неквапом рушив у бік пірса. Богдан і Галка посунули за ним.

Тим часом катер, наближаючись до берега, швидкість не скидав. Навпаки, складалося враження — кермує ним шаленець, що шукає вдячних глядачів. Поза сумнівом, він уже бачив дітей на березі, тому виконав фігуру морського пілотажу спеціально для їхніх очей: розвернувся на повній швидкості, збуривши хвилю, при цьому катер нахилився на бік, ставши майже вертикально, — так автогонщики демонструють їзду на двох колесах. На якусь мить здалося — не втримається катер, перекинеться, доведеться гукати рятувальників. Та враз він вигулькнув з-за хвилі, тримався впевнено, повторив трюк, цього разу збільшивши коло, а коли й це вдалося — розвернувся у протилежний бік. Ось, мовляв, як я можу: і так, і так, і ось так.

Не втрималася Галка — заплескала в долоні. Знизав плечима Богдан — подумаєш. Замислився Данило — чого б це його отак викаблучуватися.

А катер уже скинув швидкість, розвернувся, неквапом підійшов до пірса. Порівнявшись із ним, зупинився, не глушачи мотор. На палубу вийшов чоловік у шортах, сніжно-білій футболці та в капітанському кашкеті, помахав рукою, явно підзиваючи їхню компанію до себе.

— Гайда? — запитав Богдан і, не дочекавшись відповіді, рушив уперед.

Данило й Галка не бачили причин, чому б їм не підійти до катера. Теж посунули, страус подріботів за ними.

Зблизька катер виявився більшим, ніж здавалося. Лановий дуже погано знався на плавальних засобах, їхніх моделях і загалом на всьому морському, цілком справедливо вважаючи себе по вуха сухопутним. Та все ж щось він та й знав, точніше — відчував.

Скажімо, роздивившись катер зблизька, Данило чомусь зробив упевнений висновок: це — військове судно. Точніше, має стосунок до військового флоту. Звичайні, так би мовити, цивільні, катери бачив хлопець багато разів — Дніпром їх он скільки плаває! Цей же чимось від уже раніше бачених катерів відрізнявся. Було в ньому щось таке бойове і загрозливе водночас. Може захистити, але здатен і атакувати.

Щоправда, зараз катер цілком мирно гойдався на воді. А чоловік у кашкеті приязно й широко посміхався.

— Здоров, орли! — привітався він.

— Добрий день, — ввічливо відповів за всіх Данило.

— А як це називається? — вирвалося в Богдана, і він тицьнув пальцем на катер.

— Що — "це"? — не зрозумів Кашкет.

— Модель яка? — діловито запитав Майстренко, всім своїм виглядом доводячи — знавець ще той, навіть видав: — Модифікація цікавить.

— Ти глянь! — здивовано вигукнув Кашкет. — Серйозний чоловік, бачу.

— Так! — Богдан ледь викотив груди.;

— Раз так — тримай кінець!

Кашкет несильно замахнувся, кинув з палуби швартовий трос. Майстренко хотів красиво спіймати — не вдалося, обтягнутий парусиною міцний кінець впав на пірс. Злий на себе через нездатність впоратися з таким надлегким завданням, Богдан зціпив зуби, підняв трос, міцно стиснув обома руками, наче збирався утримати так увесь катер.

— Молодець! — Кашкет не звернув уваги на цю дрібну осічку. — Це, хлопче, патрульний катер.

— Яка швидкість?

— Може розігнатися до п'ятдесяти вузлів, — серйозно пояснив Кашкет і замовк, явно чекаючи реакції.

Тепер Богдан закусив губу. Сам же почав розмову, тепер треба якось її підтримувати, але йому хіба що лишалося тримати трос: зовсім не знався київський хлопчина на звичних для моряків словах і термінах.

1 2 3 4 5 6 7