Двічі йому це не вдавалося. Бог любить трійцю?
Треба діяти за методом найменшого опору. Цю просту істину Нишпорка засвоїв ще з тих часів, коли працював у міліції. На практиці це означало відсікати явне й очевидне, що, однак, все-таки потребувало перевірки, але не мало відношення до злочину. А вже потім, коли маєш надійні тили, можеш іти в бій, шукаючи неочевидне і приховане, відчуваючи ніздрями перемогу.
Нишпорка незчувся, коли закінчився дощ. Він все ще стояв під балконом, а повз нього йшли дрогославці, кожний зі своїми проблемами.
Із забуття його вивела красива жінка. Вона привіталася з Нишпоркою. Він механічно відповів. "Старію", – подумав Нишпорка. Він не знав цієї жінки.
43
Вдома його зустрів похмурий Славко.
– Мар'яна просила, щоб ти їй зателефонував, вона на тебе не сердиться! – випалив Нишпорка з порогу.
– Не треба мені ніякої Мар'яни! – психанув Славко і бахнув дверима.
Через п'ять хвилин з'явився на кухні, де Нишпорка підігрівав собі вечерю.
– А звідки ти її знаєш? – запитав.
Довелося розповісти про похорон і поїздку до обласного центру. Лише про свої хотюнчики до неї замовчав.
Славко задумався. Ще трохи постояв і пішов до себе.
Через декілька хвилин Нишпорка почув, що син розмовляє з кимось по телефону. Коли декілька разів назвав ім'я Мар'яни, усміхнувся. Молодята говорили довго, до ночі. Може, й довше, але Нишпорка заснув.
Перша думка, яка залетіла до його бідної голівоньки, щойно він прокинувся, була про те, куди прилаштувати двадцять тисяч доларів. Не треба йому бандитських грошей. Розумів, що чим швидше їх позбудеться, тим краще. Для кого? Для нього насамперед. А що подумають про це інші – його не цікавило.
Мабуть, цей механізм прилаштування грошей народився в ньому ще тієї миті, коли він їх отримав від Івана Васильовича. Але знадобився час, щоби думка дала поштовх дії.
Лежав і думав про справу. Отже, юнак на прохання своєї дівчини отруює її в психіатричній лікарні, а через багато років вбиває Кота, який зґвалтував нещасну. Ось і маєш прийнятну версію. Мотив теж є. Не вбив Кота відразу, бо той сидів. А так ніхто не докопається.
Але чому мовчить інтуїція? Не рада, що Нишпорка впорався без неї?
44
– Тату, я після університету поїду до Мар'яни, – весело сказав Славко.
– А завтра?
– А завтра субота.
Питання, що син ночуватиме в гуртожитку, навіть не обговорювалось.
– Мама приїжджає в неділю. – Нишпорка використав останній козир.
– Встигну! – запевнив Славко.
Отже, генеральне прибирання квартири доведеться робити самому. Може, Славко здогадається приїхати в суботу вечором і зварить щось смачненьке.
Хороші справи треба завершувати в п'ятницю. Це Нишпорці колись сказав один старий єврей.
Куди ж прилаштувати гроші?
Зателефонував Юльці. Розповів про свою проблему.
– У сиротинець занеси, – порадила. – Їм завжди грошей не вистачає.
– Може, підеш зі мною?
– З чоловіком посварилася. Краще сидіти вдома.
Юлька була красивою. Чоловік ревнував її до кожного телеграфного стовпа. Лише коли дружина була вдома, заспокоювався.
Якось Юлька всерйоз сказала, що розлучатиметься з ним. Нишпорка відрадив. Мовляв, чоловік зміниться. Ага! Горбатого могила виправить. Адвокатка часто нагадувала Нишпорці: "Якби не ти, вже би знайшла іншого". Нишпорка грав у піддавки: "Такого ж ревнивого?".
Вони сміялися, не розуміючи, що створені одне для одного. Проте різати по-живому ніхто б із них не наважився. Мабуть, уже не йшлося про кохання Нишпорки до дружини чи адвокатки – до чоловіка, але вони належали до типу людей, які не готові почати життя спочатку.
45
Нишпорка хотів поговорити з Юлькою про вбивцю дівчини і Кота. Доведеться відкласти до кращих часів.
І раніше до його бідної голівоньки залітала думка, що гроші треба віддати до сиротинця, але тоді не було впевненості, чи взагалі з ними слід розлучитися.
Нишпорка витягнув пакунок з доларами, про всяк випадок перерахував, хоча не було видимих ознак того, що хтось міг мати до них доступ.
Не вистачало однієї сотенної купюри! Відразу подумав, що це витівки Славка.
Перерахував ще раз. Фу! Все на місці. Нема гіршого, коли батьки погано думають про своїх дітей.
Поволі збирався, ніби хтось нашіптував йому, що не треба позбуватися грошей від Івана Васильовича. Але думка про те, що дружина може знайти гроші, бо була ще більш нишпористою, ніж її чоловік, змусила його діяти рішуче.
Дитячий сиротинець містився на околиці Дрогослава в колишньому панському будинку. Нишпорка двічі чи тричі був тут, коли ще працював у міліції. Відтоді зовнішньо мало що змінилося, хіба що дерева стали вищими. Дітям створили непогані умови для проживання, хоча для кожного з них набагато кращою була би і найбідніша сім'я. Інтернатський колгосп витворює зовсім інший тип людини, ніж той, що формується у сім'ї. І мова не про те, кращий він чи гірший. Просто інакший. Коли дитина виховується не в сім'ї, можна казати про одне із найслабших місць у комуністичній теорії педагогіки. Людина індивідуалістична за своєю сутністю, тому коли ламаєш її об коліно, роблячи суспільною істотою, ризикуєш виховати агресивного вбивцю.
46
Найменше, кого сподівався побачити Нишпорка в сиротинці, так це свою колишню коханку. Вона була завідувачкою.
Першої миті до бідної голівоньки Нишпорки навіть завітала думка, що не слід віддавати цій жінці двадцять тисяч доларів. А потім стало байдуже. Яке має значення – кому? Хоч розвіяти за вітром!
Колись він називав її Світлячком. Тепер Світлана Йосипівна розжиріла, а груди, здавалося, готові були вискочити з вузької блузочки.
Це була з тих ранніх його коханок, ще до Зайчихи, до одруження, одноразових, як колись казав один їхній слідчий, вже покійний. Нишпорка не пам'ятав, скільки разів у нього було з нею, але їхні сексуальні зустрічі тривали недовго. Здається, розлучилися без зайвих претензій. Мабуть, за ці роки він жодного разу й не згадав про неї, а доля розпорядилася так, щоб вони побачились у тісному для людей Дрогославі аж тепер.
Світлана Йосипівна торохкотіла, не змовкаючи, ніби зраділа воскресінню покійника. Однак за її награною радістю досвідчене око Нишпорки побачило звичайнісіньку байдужість втомленої несправедливістю життя людини. Нещирість – ось що найбільше вбиває.
Для Нишпорки знайшлася кава з коньяком і цукерками, а коли він заговорив, що хоче подарувати дитячому сиротинцю двадцять тисяч доларів, у Світлани Йосипівни відняло дар мови. Вона запідозрила Нишпорку в провокації. Хабар їй уже давали. Ледве відкупилася. Від цього мєнта всього можна очікувати, хоча кохалося з ним незабутньо.
47
І все ж жадібність у Світлани Йосипівни взяла гору. Взагалі-то передача такої суми грошей потребувала складної юридичної та бухгалтерської процедури із залученням міського відділу освіти, але за спрощеною схемою дещиця доларів могла перепасти завідувачці, якщо з начальством поділитися.
Вона була прагматичною до мізку кісток. Дітки й так забезпечені всім необхідним. Далеко не в кожній сім'ї так годують, як їх. А ось доля була суворою до Світлани Йосипівни. Перший раз вийшла заміж невдало. Чоловік пив і бив її. Знала, що це гріх, але дякувала Богу, що забрав його. Загинув в автомобільній катастрофі.
А у свого другого чоловіка вона закохалась. Він був незвичним. Потім з'ясувалося, що ця його незвичність викликана лише тим, що так і не позбувся кохання до своєї першої дівчини, яка померла. Навіть у сні називав Світлану її іменем.
Світлана Йосипівна пробивала собі дорогу в життя грудьми у прямому розумінні цього слова. Ну, і ще чимось. Але чоловіки-начальники були невдячними. Чимало їхніх обіцянок так і залишилися цяцянками. Була завучем школи. Мала всі шанси стати директоркою.
Коли її призначили керувати дитячим сиротинцем, сприйняла це як особисту образу. Дітей у них з чоловіком не було. У всьому звинувачувала його, хоча розуміла, що причина в ній, бо чотири аборти в юності таки давалися взнаки. Чоловік знайшов дорогу в Європу, приїжджав на Різдво і Пасху. Вони б давно вже розлучились, а так вдавали із себе ідеальну сім'ю.
Коли допивали пляшку коньяку, Світлана Йосипівна подумала, що Нишпорка не такий уже й поганий, і було би добре згадати молодість, але той кудись поспішав.
48
Ніби гора звалилася з плечей Нишпорки, коли він віддав гроші Світлячку. Сподівався, що більше ніколи в своєму житті не побачить завідувачку сиротинця.
Щось підказувало йому не займатися справою вбивства Кота. Але ж хіба заборониш думкам про це залітати до його бідної голівоньки?
Нишпорка думав, що коли віддасть гроші, то відчує себе незалежним від Івана Васильовича. Але чомусь цієї незалежності не було. Здавалося, що до кінця життя він буде винен швейному мільйонеру. І не лише гроші.
Несподівано перед очима виникла бандитська морда, ніби нагадуючи, що в цьому житті ніколи не можна розслаблюватись. Нишпорка аж заплющив очі від несподіванки. А коли розплющив, то побачив, що це інший чоловік. Але ж яка схожість! Невже у бандитської морди є брат?
Уже коли підходив до свого будинку, зателефонувала Юлька.
– Зустрінемось?
– Давай.
Адвокатка не запитала, чи вдома Славко. Нишпорка не мав потреби казати, що син поїхав до Мар'яни.
Коли Юлька мала цікаву інформацію для Нишпорки, її ніхто не міг зупинити, навіть чоловік. Тепер треба було дочекатися, що ж таке розповість адвокатка.
Нашвидкуруч навів такий-сякий лад у квартирі. Звісно, до приїзду дружини треба буде добряче попотіти, щоби все блищало, а поки що й так згодиться.
Час тягнувся немилосердно повільно, ніби розтанув у просторі.
Нишпорка вже декілька разів виглядав у вікно, але Юльки ніде не було видно.
Зателефонував їй, але вічно сонна операторка байдужим голосом повідомила, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.
Неспокій почав закрадатися в душу Нишпорки. Марно себе переконувати, що з Юлькою все буде гаразд, а та інформація, яку вона здобула, не смертельна для її життя. Для його також.
Сів. Змушував себе заспокоїтись, але нічого не виходило. Став прасувати кроками кімнату. Киця була байдужою. Навіть голови не підняла. Дивні ці люди. Турбуються з того, з чого не слід турбуватись. А те, що справді важливо, навіть передбачити не можуть.
Пролунав дзвінок у двері. Нишпорка зірвався з місця.
49
На порозі стояв чоловік Юльки.
Нишпорка не встиг ні пополотніти, ні почервоніти, коли той пішов у атаку.
– Де вона?
Чоловік Юльки нишпорив по кімнатах, а господар квартири втратив дар мови.