Самовладця короля,
Славить вголос, нишком плаче,
Низько хилиться тремтячи.
Щоб не чувся часом плач,
В короля на те сурмач.
Засурмить сурма з наказу —
Переможе Слава зразу.
Та як сповнить чашу вкрай
Поневолення відчай,
Під свою народ музику
З трону скидує владику!
І сурма його луна
Так, що вся журба мина.
Тож і ми сурмим полями,
Покінчивши з королями.