землі коричнева п'ята –
по горло в краплених полях
задикувалася земля…
слова однакові – згадай,
проказа рук така сама:
за одержавлений малай
хіба вхопитись обома.
любити правильно не так:
цей час, ця жимолость, цей знак
червоний з білої води –
не відведи, не відведи.
із перестиглих трупом гір
нехай приходить цар чи звір,
хай витискає час на пні,
як бриндзу з патоки чечні.
прощати правильно не так:
душа їдка, як аміак,
розпоряджається сама
переступами обома;
втирає руки об штани
і не питає, де вони –
вершителі і кучмачі,
що губи гострять уночі.
вмирати правильно не тих:
трава межъочі, під дих,
під голову і на коня –
нехай відгадує чечня,
чий сон і голова чия
в долоні замість малая,
в долині синього ключа,
де гір немає на плечах.
там обважнілий, як кулак,
іще здригається борлак
і, вмитий голосом твоїм,
чекає, як дожити їм