після похмілля. До нього собаки виють. Виють тонко — прислуха-
ються. І їм підскугилюють собаки всього світу. Собаки всього світу.
Голос Сковороди
Що діється — скажіть! Чи сплю я? Умань тут хтось
кричав? А як це розуміть— і де я сам?
Місяць — як бог після похмілля. Генеральські ордени, наплічники
чи щось подібне. З одного боку ангели канчук в руках перед ним
тримають, як корогву, а з другого — архангели підтримують макіт-
РУ з солоними огірками, якими бог іноді закусюв, одригнувпги.
Корона йому з'їхала на потилицю, і сам він спітнів увесь, ніяк
не оддишеться. Він тільки чухає щось у бороді; одним оком погля-
дав униз, блаженно усміхається: чую, дітки, бачу. Бога свого не
забуваєте. Царів почитуєте. Раба підстьобуєте, щоб не лінувався.
Аякже, дітки, похвально, панове мої, похвально. До янголів: "Де
книга?" Янголи йому книгу розкривають, яку голосно він читає:
— Панове мої! Ну, чого ж замовкли? Ви ж найкращі знавці музич-
них знаків, фіт і кобил, ану розкрийте ноти.
(Ангели співають:
Но ми, братіє, крикнем
всі бога согласно
кобилами і фітами
всем било би ужасно.)
Під цей спів архангели дрібушки витанцьовують. А бог тільки
одригує. Унизу ж на землі — собаки. Попідіймали морди вгору
й виють. Скептично, тонко, схоластично. І їм підскугилюють собаки
всього світу. Собаки всього світу.
Шепоти
ливі. Діждалися ж, нарешті!
Голос Сковороди
А! Чернь! "Бунтує чернь",— усе кричали (на злидарів це
так?). Чекай, я щось уже збагнув — Максим!
І раптом сміх лунає — громоподібний, разючий сміх Сковороди.
То ж Залізняк Максим такого утяв їм в Умані. Що? не
сподобалося, ні?
Огірки розкотились.
Місяць губи збрижив.
Картина зникла.
Потвора
Прокляття! Де ж та мрія,
що ми вже в ній жили? Де царство псів,
союз собак, всесвітня спілка звіра,
що близько так була з'явилась? Ти!
Чого тобі так смішно? Бачиш: пальці
гризу! Ладен з досади покусать
і світ увесь.
(Заходячись риданнями.)
Печаль...
Осли
(підхлипуючи)
Печаль!
Найтяжча,
якої ще не зазнавав! Тебе...
Овечки
Ббе-е!
Потвора
Тебе, печаль, солодка мріє,
благаємо: не муч! О де ж той гафт...
Собаки
Гафт! гафт!
Осли
Той шлях гаптований, що в царство
котитись нам по ньому, як м'ячу!
Сковорода
Ой регочу! Ой регочу! Який же
щасливий я, що маю честь вітать
таких гостей! Здорові будьте, цуци
і песики, глибокодумнії
овечечки і розумом непишні
осли! Пождіть, не так ще пальчики
загризете, здихаючи!
Осли
Що ти сказав?
Загрозливо підходять. Але всіх їх зупинив рукою Потвора. Він і до-
сі ще одну свою руку тримає коло рота, хоч він її не кусає вже,
від болю закритися не може, і Потвора, як тая гуска, здавлена за
шию, когось вкусити хоче, а не вкусить.
Потвора
Чекайте.
Не в нім тут річ. Самі ж ми винні. Я
(аж соромно), я сам, як та дитина,
розчулився, а це ж могли б узять
за неталан, безсилля. Любі цюці!
Невже я міг таке сказать: печаль?
Ви, ослики, невже я міг... ридати?
Печаль? Та ні! Се, певно, так здалось.
Ридать? їй-бо, придумають, аж смішно!
Нічого ми того не чу1-, нічо'...
Потвора
(задихався, лише повітря по-старечому жує)
Безжурні,
як і були?
Всі
Безжурні, як були.
Потвора
І можемо (я сяду...) насміхати
з голоти?
Всі
О! Ми вмієм глузувать!
Потвора
(зі злістю)
Візьміть його!
(Всі кидаються на Сковороду, беруть його попід руки й
починають п'яно крутитися.
Годинник на дзвіниці заграв, і всі завмерли.
— Ого! Досиділись — пора! Adieu! 1 босоногий філософе!
Ми ще зустрінемось — сьогодні!
Всі: — Adieu! adieu! На диспуті! Сьогодні!.. Гама годинни-
ка побігла вгору. Постояла. Сама себе дзвіночками обсмія-
ла і, поковзнувшись, униз пішла. Важким. Одміряло.
Чотири...
Сковорода, вагою свого минулого до краю стомлений, сам
собі досадно усміхається. Говорить спочатку скороговір-
кою, несміливо, мов ясенок у бурю. Чимдалі голос його
росте, він сам випростується, рветься, кріпне — мов бурхає
в просторах буря над непомітними внизу десь ясенами!)
Прощавай! (франц.) — Ред.
Сковорода
А ти ще вимріював,
що з ними можна буде якось помиритися,
сумирно жити...
Не чув,
не розсотував, як ту ряднину,
що оджила своє...
Розсотував...
Надіятись...
Повірити... Так от. Я довго слухав вас,
не боронив, не зупиняв, не смикав,
ні сторожів не кликав теж, щоб вас,
гостей моїх непроханих, нахабних,
з належною пошаною нагнати,
як тих тварин із хати!
Пані
Така образа! Нам! Дворянам!.. Підтримайте мене, я па-
даю...
Потвора
Ти розумієш, на кого ти сказав?!
(Скидає гордо машкару, за ним і інші.)
Сковорода
А! Вельможний!
Так от. Скажу.
Стою — з численною
голотою! Іду — з трудящим військом!
В численності — свого не трачу. Міць,
мільйонів хід в собі я відчуваю.
Бо військо те — страшне могутнє слово,
що армії ворожі розкида,
як сміття...
Вельможний
Чи бачите: і він ще сміє нам такеє говорити! Ей, ти, гляди,
Щоб потім не жалів, буває.
Сковорода
Так. Я потім пожалію.
Насамперед я пожалію вас,
вельможненький злодюго...
Всі
Ну, це вже неможливо! Ми з маскараду заскочили до нього
як до спільника, а він...
Сковорода
Так, я вас
і в машкарі пізнав. І вас також,
вельможная, продажная придворна
розпутнице...
Пані
Ох, серце... води... серце...
Сковорода
...і бахурку оцю —
неблазную, святу, безвинну, бідну...
Панночка
Ах!
Сковорода
І вас усіх, що так танцюєте
безумно...
Всі
Чудний! Та ж ми твоє пританцьовували!
Сковорода
Що ж, спасибі вам за ласку,
що давнії гріхи мої взяли
собі як стяг. Але ви помилились:
не той я вже тепер, та й ви самі
це знаєте. Чого ж іще вам треба?
Вельможний
На зустрічі сьогоднішній при всіх
почуєм там, чого нам треба. Зараз
скажу одно: коли б не диспут цей,
призначений царями й Ватіканом,—
тобі б не жить: убив би я тебе
на місці тут... Та що ж, ще почекаєм.
Сковорода
Скажу і я те ж саме: гадину
я б задушив! Але... ще почекаєм.
Вельможний
Сьогодні ж двину я полки.
(Міряючи поглядом Сковороду, ще хоче щось сказати.)
Пані
Швидше з цієї келії, швидше, ні хвилиночки я тут...
Вельможний
Коли ж не можу я, щоб честь мою дворянську... А стій!
( Прислухаючись.)
Та це ж на дзвіниці... Отже, й справді час. Гайда!
[1932-19331
У БРАМІ
Ковтай залізо сучасності,
глитай, приймай всі грози
прийдешнього,
і будеш ти — як те життя.
Саме життя.
Життя.
Ніч. Тривога. Заграва, як регіт.
На осяяній ограді борюкаються тіні: чорт з рогами і чернець
з хрестом. Оглянеться ігумен і — братія немовби стоїть собі на
місці, тільки юродивий усе щось приставляє: "А повернешся сю-
ди — ізнов те саме. Свят, свят! Одійди, сатано, й не лоскочи душі
моєї... Чи хто гукав мене?" Голоси: "Це знов той Цундра. І що
воно за знак щоночі: як не тут, так там, одно горить, одно..." —
"І це знов той Цундра. І коли вже цього шибеника, господи,
піймають?"
"Отож-то й то, що його й спіймать не можна. Бо сьогодні віп
тут, а завтра онде. Зараз він Цундра, а там, глянь, він уже Не-
живий, Швачка, Залізняк. Та й не вганяєшся за ним, та й ніяк
ти ж його не притомиш".
"Ти кажеш Залізняк. Та Залізняка давно й на світі, мо нема...
Наказу цариці хіба не знаєш?"
"Та знаю ж... А проте... Не вірю я".
"Чому не віриш?"
"Залізняк — та міг щоб загинуть, не з таких він".
"Ану лиш цитьте, саме ігумен, іде ігумен!"
Ченці розходяться потроху.
Ігумен
Ізнов напивсь? На кого ж це плюєшся,
магометан ти кривовірний? Там
ондо біда. Там кара божа. Царство
хитається. Бунтує люд. А ти
що вигадав? Гляди мені. Наскочу —
анафемі предам! Жезлом поб'ю!
У Нерч зашлю, щоб знав, як покорятись
ігумену!
Б р а м щи к
Простіть мені. Лизнув
за упокій. Залізняка ж і Ґонту
ізловлено, а як мені се чуть,
січовику Джермелі?
Ігумен
Богохульство!
Січовика — нема, а б Косма,
смиренний раб. Мовчи! Непослушенство?
Залізняка і згадувать не смій —
одступника!
Б р а м щ и к
Мовчати? Добре. Буду
німий, як бог. Як пень той.
Ігумен
Що? Благай...
Юродивий
(пробігаючи)
Абалага! абалага!
Ігумен
...печерських
святих благай, хай розум просвітять,
Антонія...
Б р а м щ и к
Печерських? В казематі ж
там Залізняк...
Ігумен
(заміряється патерицею)
Ти знов? Так на ж тобі!
Щоб знав, щоб знав!
Братія
(кротко)
Мовчи-бо.
Б р а м щи к
Добре! Буду
німий, як бог. Як пень той...
Юродивий
'ба лага!
Братія
(кротко)
А ти чого?
Юродивий показує їм язика — вони його ловлять.
Ігумен
Відколи в Іустина
загостював той філозоп, у нас
в монастирі пішло розтління. Єресь
і волховство.
Іч, як он келію освітив! У бога не вірить. Чорнокнижіе
читає...
Чернець
А все ж таки — чому
той Залізняк тобі такий противний?
Еж він ішов за нас...
Ігумен
Ану! Чи не пора
згадать устав суворий? Гей, там! Браму
замкнуть! Чи всі? Сотворим хрест. Ходім
по келіях...
(Ігумен і ченці поволі розходяться.
Далеко десь на гвалт дзвонять.
А на ограді знову — немов то не ченці ідуть,
а чорти один одного перестрибують.)
Юродивий
(уже на дзвіниці)
Абалага! Ти чуєш?
До Цундри чхну! У ніч я всвердлю дзвін
як цендибор — ото заценька! Циндри ж
одскакують і цьвохають, аж кров
там цебенить...
Б р а м щ и к
(завважуючи, що віддаля ігумен за ним ще стежить)
Та перестань ти, цвентюх,
не цвірінчи! Усі вже розійшлись
по келіях. Побачили — і годі,
чого там ще...
Юродивий
Побачили? Е, ні.
Пожежа знов як той цвітин. Нагронджив
огонь грудьми — грундзює грогонджур
і джеркотить зажерно. Джиг? Джигуха.
А пан джирчить! Нехай поскаче. Джиг?
Хто підпалив? А дзуськи! — догадайся!
Б р а м щ и к
(бере мітлу)
Ось я тебе як догадаюсь! Злазь,
кажу тобі! Не тумани пузатих,
нехай хропуть...
Нарешті пішов ігумен.
Ото життя...
У браму стукають.
Іду.
Кілька постатей у чернечому одязі мовчки увійшли у браму і по-
вернули до келії з освітленим лампою вікном.
[1932-1933]
В КЕЛІЇ
Прокля'! цараЧ тираЧ
Розгаснем плиском пожар
і вгробим чар ваш в чадний мар,
і аж тоді ви всвітаете —
та вже вам не свіне.
Сковорода
(зачиняючи покинуті двері)
Ну от,
"князі" — чи бач! Тепер же начувайся
і кожну мить напоготові будь —
вони тобі цього не подарують!
...Вдостоївся. Гостей вітать. Високих.
Розхвилювавсь, що й заспокоїтись
не можу!
Так. То ж перший бій я стерпів
і витримав. А ще ж бої, а ще ж...
Лиш попусти — і вже тебе поковчать
і загризуть, як пси...
Тікать, тікать
з монастиря цього — від тиші, цвілі,
кадильності!
Неповен я.