слушался моей теорії, как надо собірать подать!
В арабских кнігах напісано:
каждий зіммі, хрістіанін і єврей, отправітся в назначений
день к еміру, взімающему подать, которий сідіт на сєдалі-
щє в відє трона. Зіммі пріблізітся к нему, держа на ладоні
подать, емір возьмьот єйо так, чтоб его рука находілась
зверху, а рука зіммі внізу. Затем емір ударіт єго кулаком
по шеє, а стоящий подлє еміра человек прогоніт зіммі. За
пєрвим последует второй, третій і так далее. Ви знаєте:
послушна била би Росія і упорядочена.
Сковорода плюнув,
а сам зірвався і побіг.
Сковорода
побіг!
Хмара ще ширше сиві краї свої закотила
і звідти так само ж, здавалось, ціляла
у брязк розтріснутого неба,
потріскуючи у Дніпрі...
Але за цим
такий орган гримів і грав простором хором
понад хором,
що аж земля під низом стугоніла,
трепещучи...
[1920-1922]
[ТИША]
Я згадую. Свої літа дитячі
я згадую. Як сон. Як протисон.
Цяцянкою життя мене манило,
всміхаючись, а все ж таки печаль.
Чи вже тоді малим відчув я міру,
молекул, тіл і груп, що наповняли
мене всього? Чому ж тоді печаль?
Переліз через ограду
(по оріховому дереву)
і вийшов...
І так тихо було навкруг,
тільки огонь горів у Досифея,
та ще йому здалось,
що там, де землянка,
наче стогнав хто
і підскугилював, як собака.
Пішов
туди навпростець.
Через кущі, через чагарі...
І як спустився
в яр вогкий,
що глеєм пах,
згадав, що Біблію забув на столі.
Не так було Біблії тії жалко,
як те,
що вперше Сковорода
опинився на просторі
без Біблії.
Та ще й і той образ
дуже непокоїв і нервував:
курінь.
Павучок в своїм глибокім коридорі
з павутини,
і хліб на блюді, і риба,
і Біблія розкрита.
І найбільше турбувало чогось,
що розкрита...
[1926]
ПЕРШИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ
Огонь. Печаль (...леліє світ. Калину
заледве клю'-наклюн' — і мисль —
як лінія). Тяжіння. Рух (.. .ЯК ЛІ
ні я, ні ти. Поки що так).
Свідомість.
Матерія. (Поки що...)
Огонь. Буран. Тяжіння. Рух. Свідомість.
Матерія... Біжить життя моє
спіралями. В спіралях тих я гину!
(Самотністю подоланий.) І я
в спіралях тих — як у страшних обіймах
Лаокоон! (Самотністю.) Печаль.
Постій, життя! (Печаль) Постій, спинися.
Я добіжу, я порівняюсь. Я —
о ні, о ні!
Хіба спинитись може
самий закон буття? "Постій, життя".
Та ж смішно це! Хіба потрібне чудо
у сферах тих, де розум діє, мисль,
окреслення? — Печаль. В Європі Фауст
ще брязкотить сумнівами. Туман
алхімії — і природничі точні
покільчення? Що ж! Європейський бруд
перетворить у золото — послуга.
Та не така. (Та не така.) Печаль.
(Рішуче і в грудомахах речень раптом виростаючи.)
Перетворить у золото я хочу
енергію голоти, що змоглась!
Перетворить у золото я хочу
обурення і труд! І боротьбу!
(І боротьбу.) Ви чуєте? — там бурі!
Там бурі бур! Прорвалися. І йдуть...
Ви чуєте? Там бори! Там-бо борви!
Прорвалися. І йдуть... І грають бризк',—
і грають бризк', і грають бризки, грають!
І брань черлен', і крок черлен', і крик
і шум черлен'! — і я...
(Руками небо потрясаючи.)
Я вас питаю —
а хто ж ви є? А хто ж ви справді є,
щоб нас на глум під панські ноги кидать
і друбцювать: проси, мо здобряться.—
Ви чуєте? — питаю!
(Відступаючи од глибоченного сміху, слова потрібного
шукав. Руки самі зрікаються попереднього.)
От. Здитинивсь.
Ще й змалився. Питать? Нащо?! Невже
питаннями я притамую злидні,
розхльоскані по наших спинах так,
як ще ніхто у світі не помітив!
Погнобленню — кінець! (І грають бризк',—
і грають бризк', і грають бризки, грають!
І брань черлен', і крок черлен', і крик.)
... Д и т и н а ж я! Пописане по спинах
хай у віки докрикне! — То ж і є
та грамота! Ота Абетка Світу —
розгорнута — що ми погноблених
навчатимем по ній (безпомилково!) —
ненависті! любові! То ж і є
та грамота!
[1929]
[ПЕРШЕ] ВИДІННЯ СКЇОВОРОДИ]. НІЧ
Келія. Ніч. Свічка. Надворі сторож калатав в дошку. Сковорода,
одірвавшись од рукопису, уголос думав: "...Солі мінеральні, галун,
купервас, кам'яна сіль, селітра? Добре". І так, немовби з ким спе-
речаючись, говорить:
Ну добре. Так. Нехай одкриєм шахти
й понад Дінцем — то що ж тут зміниться?
Ну наживем скарбницю, а біднота —
чи поживе той скарб?
(Похмуро.)
Ізнов. Пани.
Закріпостять. Закріпостять? Аж смішно:
хіба забув — життя ж е рух, рушій,
напруження! Напружмося, удармо,
щоб був кінець! Нехай вельможних гниль
хоч і заллє, а нам, здоровим, простим,—
тверезості, здоров'я треба! Злам
буття цього, царево-пано-бого-
мертвотного, салосонливого —
лише в одній бідноті!
З голяками ж
і будемо. Весь час.
Сторож калатає.
Як тихо тут,
в монастирі,— до млості! Трепет. Свічка.
Заснув і ц е й, хоч довго ще вві сні
варнякав щось і бурмотів осипло:
набрався десь бідняга, аж опух,
і в келію насилу вліз, спасенний.
Та чорт мені надав до родича
зайти — тепер і грайся в киці-баби,
жартуй тепер і текстами товчи
слов'янськими, як в ступі просо,— чей же,
хоч одверну увагу. А зробить
я те зроблю, що друзі доручили!
...Чи хто мене гукав?
Надворі гомін. Щось багатоноге заскочило у сіни і, причаївшись,
взялося наслухати.
Гукав? О ні.
Здалось. Ану ж піду, на зорі гляну,
чи скоро світ...
(Встає.)
Та що се — падаю!
І голова як шум. Невже гарячка
і досі ще?.. Все причувається,
мов хтось нявчить. Ну от. Ізнову. Двері
прочинені — і шепіт, шепіт, ше...
...підводиться. Киває.
— Гей, а хто там?!
Хихотіння.
Чи це прийшли до мене з вісткою,
чи жартувать кого розмордувало —
не втну ніяк. А хто там — озивайсь!
Голос
Ідея.
Машкара вислизла з дверей. Стоїть. Хихоче.
Сковорода
Що?! Потвора? Отже, й справді
захворів я, коли мені бридня
ввижається...
Потвора
Яка ж бридня,— ідея
Платонова.
Сковорода
(не звертаючи уваги)
...це дощ мене напав,
Як я спішив із Приорки. Весь табір,
розбуджений вночі, заметушивсь!
За мить — знялись і розділились: Помста
з ватагою подавсь у глиб лісів;
січовики, старцями перебравшись,
побралися на шлях, на села; я ж,
та кобзарі, та слушно-юродивий —
на лівий бік Дніпра. Щоб там. Щоб тут.
Зв'язатися. І зрушити голоту.
І от. Тепер. Це вже которий день.
Я гасла жду, щоб врешті починати,—
й нема його, ні гасла, ні людей.
Постать з собачою головою
Ага, так ось який у тебе намір —
"щоб зрушити голоту". Хм. Максим
ув Умані багато зрушив?
Сковорода
Себто?
Кажи ясніш.
Осляча голова
Таке, що Залізняк
попався — чув? — чого б же ви й тікали!
Сковорода
Не насміхай: ніхто з нас не тікав.
Бо як умре Максим — повстане цундра!
А цундра є: голоколінники,
сам чорний люд, сама голота...
Потвора
Любий,
не поясняй ти нам словес. Скажи:
чого ти йдеш проти старшини?
Осли
( пританцьовуючи)
Ну ж бо!
Чого, чого — проти старшини?!
Потвора
Тс!..
І ще: скажи, чи згоден ти з цим гаслом:
"Проти чужих,
проти своїх панів"?
Собаки
(пригавкуючи)
Ага! ага! проти панів? Селянським
філософом не хочеш буть, а все —
голоту, бач, ремісників,
заводи
під'юджуєш? Ще й нахиляєш їх
на вольності права? Ну що ж,
накопуйсь —
укоськаєм, як Стеньку Разіна
чи козака донського Уса. Гаєш
себе. Ось почепи за гак ребром
свободу — й гавк оцей наш перестане.
Одкриється тобі дорога, гафт
гаптований простелиться під ноги,
той гафт, що йшли по ньому владарі,
гафт, гафт, що йшли царі, гетьмани...
Потвора
Кажу ж вам — тс! Бо он хтось спить...
( Приглядається.)
Пастух і пастушка
(вскакуючи)
Іч, які хитрі,— вони вже тут! А в нашій кареті, ви уявіть
собі, щось поламалося, і ми змушені були...
Пастух
...біля саду...
Пастушка
Не вірте йому, не вірте!
Всі так і замахали на них руками.
Пастух
...А що хіба? Хто вмер? Чого ви сумні такі? Ну що — вго-
щає вином Сковорода?
Сковорода
О!
Та вас уже тут цілий гурт? Я знаю,
чого прийшли! Ну-ну! Будь ласка. Знов
попосмішіть.
Пастух
Смішного нічого тут нема. Навпаки — я плачу. Отже,
зайшли ми в сей сад. А ніч! А зорі! Травка? Хо-хо! Пане
філософе, ти чуєш: як ми твою природу й нескінченність
простору по-своєму зрозуміли! Чи не могли ми не впасти
у траву? Міркуйте самі.
Пастушка
Ах!
Пастух
І я...
( схлипуючи)
...падєнію подвержен бил... Ох, окаянний я!
Пастушка ніжно б'є його по губах.
Всі
(плещучи в долоні)
Ах, яка це витонченість шляхетна! Він навіть у коханні є
актор. А все це ти навіяв нам, пане філософе, своїми
віршами. Ми тобі вдячні дуже! Пішли танцювати:
Казала травка:
я тільки травка...
Потвора
Ну досить! Що п'яні ви — я знаю. Але ми ж умовились —
зараз ми Платонові ідеї, забули хіба?
Сковорода
Платонові ідеї —
дотепні — хха? — вони являються
якраз тоді, коли я до нового
наважуюсь, нового!
Осли
Двісті раз
це чуємо — не залякаєш! Краще
посмокчемо давай: краси, душі
безсмерті є...
Бебехнутись у вічність
та ще тоді, коли ти дурень, бевзь,
найкраще, брат, на світі!
Ми, овечки,
не думаєм, а мекекекаєм,
та й край. Як хоч, то ми в тобі — багато
овечого відкрили, ой бага'І —
Так от: рідня ти нам, виходить?
Собаки
Ходить
о те, щоб ти в житті нам підстругав
ідилію. До спрощення ж вертайся,
до кочових життєвих форм,
людей
ти уникай, машиноборствуй, з прядки
релігію зроби, і кожен смерд
хай буде в нас покора, труп ходячий
та ще й кріпак. Гляди ж,
щоб підстругав,
народ загав.
Сковорода
"Безсмертіє" те слово...
"Безсмертіє..." Ой добрі ж ви! Охота
поглузувать? Пограть? Минулеє
мені в докір поставить? Я ж не вірю,
як той Платон...
Всі
(молитовно захитавшись)
...знання — це спогади
отих ідей, в які душа вдивлялась
перед своїм з'єднанням з тілом, їх
зоріючи, безсмертно споглядала
саму себе.
Сковорода
Не вірю я давно
цьому, ідіть! (Аж чудно: промовляю
одне,— а десь, у дужках, жебонить
старе ще.) Ну ж! Збороть усе це треба!
Збороть? Нащо?! Візьми алхімію
і в ній борись. Метляйся, флогістонствуй,
немов жонгльор, перекидайся. От.
За якісний, за якісний
той спосіб
чіпляйся ти, щоб спосіб кількісний
не переміг.
Сковорода
Ого! Та ви, я бачу,
й сучасних слів умієте?
Потвора
А що ж.
З Платонових ідей ми відповідно
переросли ув інше. Ще вірніш:
й не думали переростать. А просто:
одбитися од вас ми хочемо.
Всі
...Яким шляхом? — підмінюючи гасла,
фальшуючи, протиставляючи
розкритому свободорозумінню
стихійне є, своє, притухлеє...
Потвора
...мов риба. От. Ну, а Платон... Платона
ми беремо тому, що комунізм
нам не страшний його. В "Державі" власність
він визнає? То це ж для нас усе!
Сковорода
Авжеж, усе — чудесно! Ваша здібність
підмінювать, крутить і фальшувать
всього мене зачарувала.