чогось мені, що от їй-бо візьму
та й поступлю в ласкавчики до пані.
X р и с а н ф
Ну-ну! мужво! а прикуси язик...
Розляпався.
(Знімає з стіни ікону.)
О г е н і я
Та це він так... Бо хворий
на голову.
X р и с а н ф
Хіба що так. Піду ж.
Огеніє, подай-бо свічку, чуєш?
(До Люципера.)
Смиренним будь. І власті покоряйсь.
Священнее писаніє говорить:
Облещися в новаго человека, созданного по богу в правде
(єн дікеосіні) і преподобії істіни (єн осіотіні тіс аліфтіас —
по-грецькому). Зрозумів?
Огснія свічку подає.
Люципер
Твоя мені ця грека — як сіль до оселедця.
X р и с а н ф
А ти ж як думав? Ось пожди — ще й не таким я розточуся.
І насаді господь бог рай во Едеме на востоцєх і введе тамо
человека его же созда. Це — рай сладості, парадіос тіс
тріфіс — по-грецькому.
Люципер
Авжеж. Казочка про те, як пан приїхав до Німеччини,
а пані розсолодощі з ченцями завела. Чув, чув!
(Співає.)
А-а, гойда,
чужа мати пойда,
а нашая — ііані,
ходить у жупані...
Хрисанф виходить.
О г е н і я
(грізно)
Люципере! Чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість?
Обачен будь — ти знаєш, в скільки...
Люципер
(весело)
В скільки?
В одежі селянина хто в мені
вгада отамана?
О г е н і я
Кажи: яка тривога?
Чого прийшов?
Між гайдамаками
немирно.
О г е н і я
(уїдливо)
Що ж! ми, бачте, м'якотілі —
усякий зброд приймаємо — чи так?
А цей же зброд якраз вас і потопить.
Люципер
Отак уже й потопить!
О г е н і я
Ну, а як,
по-твоєму: чого з Правобережжя
тікали ви сюди? Чого, весь час
хитаючись, не можете пристати
на основне: добір! Чого, панів
дратуючи, спите? Чом не дасте
рішучого удару? А, завару
на животок покласти вам? дмухнуть,
да пошептать, да тричі сплюнути —
так отакі ви гайдамаки?
Л ю ц и п о р
Стій,
ти не кричи, а розкажи ясніше:
який добір? яке це основне,
що маємо на ньому стати?
О г е н і я
Лати!
Єднання! Зміст! Провірка!
Люципер
Дивно ж як:
Провірка. Зміст. Єднання. Лати.
О г е н і я
Нащо ж
ти навпаки перевернув? Поглянь,
як дерево росте: спочатку корінь
(аж там, в землі), а потім стовбур, верх,
а над усім — і листя. Ще ж між листям
ховаються: то хитра омела,
то гали, цвіль, то гнізда. Ну, так от же:
коли вже ти перевернув, почнем
з твого кінця. Не дозволяй, щоб гнізда
заводили твої поплічники;
не дозволяй, щоб дармоїди хитро
ховалися в твоєму війську. Скуй
для кождого стерно, і хай цей кождий
за себе сам правує, прагне, йде.
Оце ж і є провірка.
Люципер
Щось цікаве.
Люципер
Вступаючи в село, вона привал
казилася і танцювала, всіх
кляла в лице, а дударів найтяжче.
І дударі тут враз прорвалися
і почали кричать, та канчуками
вона до них заговорила, й ті,
скорившися, впряглися у карету
і довезли гладку аж до села.
Тепер ось там, попід млинами,— чуєш,
що робиться?.. Тож не спіши: твоя
поміщиця раніш, як одуріє,
ніяк сюди не прийде...
О г е н і я
Звідки ти
докладно так про все це знаєш?
Люципер
З лісу
виходячи, я був зустрінутий
і реготом, і свистом. Я спинився.
"Ну, що, сходив до вітру?" — Оглянувсь:
не видно ж бо нікого. "Хлопці, гляньте!
Наш Сатана ще й оглядається,
немовби він не той..." — і знову регіт
обрушив хтось, аж гайдуки взялись
качатися, попадавши, як свині,—
і довго ще кувікали, тряслись
трясучкою і тряскали по заду
самі себе, ніяк віддихатись
не в силі: "Га? а він ще й приставляє,
от Сатана, дак Сатана!" — І дрож
їх корчила... й од реготу до реву
їх кидало, і так по кілька раз.
"Ой боже мій!" — стогнали. "Боже!" — звали.
І хтось один тоненько хихотів,
і кожен раз під гикавку все нижче
він голосом спускався, нижче — ...ік! —
і от зів'яв і цей. "Ну що, мо' годі?
Ну й вимучив проклятий Сатана!
Бери ж свого невільника і гайда!" —
Під'їхала карета, що була
у затінку під лісом трохи далі,
рукою пухлою махнула пані —
всі рушили... Тоді я зрозумів:
я Сатану повинен замінити,
повинен я прикрити кріпака,
що десь пішов до вітру й не вернувся.
Коли ж йому тікать, як не тепер?!
"Та йди вже, йди! Візьми ж вірьовку
в руки!" —
І я сіпнув, за мною потягнувсь
обв'язаний, з запнутими очима,
чорнісінький, пречорний бранець. Знаєш
поміщика Херехевлідзе?
О г е н і я
Тьху!
приходиться поки що знати. Анна
Івановна уміла царювать:
гусарський полк грузинський благами
вщасливила: що не гусар — то й дідич,
де не гусар, то й князь...
Люципер
...так оцього
поміщика слугу — Вахтанга — вона собі відняла. Треба б
його врятувати й спровадити до повстанців.
Огенія уводить Вахтанга. У нього очі зав'язані, назад скручені
руки.
Огенія
Я привела тебе сюди поспішно,
чи знаєш ти чого? Нехай скавчать
скакунчики в подвір'ї; п'яне панство
танцює хай, святкуючи свою
дворянськую усобну перемогу
над вахлаєм, володарем твоїм
нещасним; я, по щирості признатись,
цікавлюся лише тобою. Стань
ось тут, іди! Кажи: чи хочеш волі?
чи знаєш ти слова: боротись! жить!?
В а х т а н г
Ну-ну, веди мене, мордуй, допитуй:
еж я тепер ніщо, еж я тепер
нікчемний раб, покора, гній і порох
од ніг твоїх,— души ж сірому, бий:
Вахтанг тобі колись за це віддячить,
ох, як же він оддячить!
О г о н і я
Заспокойсь,
невільнику: сірому я душити
й не думаю. Тебе зовуть Вахтанг?
Тримайсь, Вахтанг, ще будеш ти на волі!
Вахтанг
Хоч не глузуй, убий одразу,— бий!
Ось груди я безстрашно підставляю:
всади клинок, загороди ножа —
хай знатиму, що ваша батьківщина
мене гнітить: чужинець я між вас,
ненавидний, чужий...
О г е н і я
Та ну ж, не треба
вбиватися. В твоїх словах одчай,—
переміни його на мужність. Мудрість
пригноблених ти покажи! — красу
незломлепої сили! Дай нам змісту
і розмислу, а не розгубленість
дитячу! Кинь свою кровоточивість,
а рідний край отвергни й будь твердим,
тримайсь, Вахтанг, ще будеш ти на волі!
Вахтанг
Ти женщина чи ти єхидна? Хха!
Отвергнуть рідний край. А чим живитись,
чим дихати я буду, марити,
пишатися, коли вже й сонце краю
коханого не осліплятиме
нещасного мене чужинця?
О г е н і я
Клинця
гострючії стирчать в твоїй душі.
Сміши! Іржа стікає ж замість крові,
і плачеш ти: ах рідне! ах чуже!
Засліплений! Пишайся боротьбою,—
проти кого? Проти своїх панів,
проти панів чужих, що знов ось... чуєш?
За вікном музики.
В а х т а н г
Проти своїх панів... Та ж я давно
їх проклятих прокляв! Твоїх я мстиво
ненавиджу, як і тебе, змію,
гадюку,— о! я ще повстану, встану
й зачервоню ваш ситий сон. Не я —
так тисячі таких, як я,— а вольні
ми будемо од вас! Ми уб'ємось
у гнів!..
О г е н і я
Аж ось нарешті ти прорвався
й по-справжньому заговорив! Дозволь
тепер мені в твої слова про сонце,
про рідний край — не вірити. Іржа
то все була, а не джерела помсти
правдивої. Плювок злостивості —
це ще не є той гнів, що ти свідомо
тут висловив: не я — так тисячі
таких, як я, повстануть, грізно встануть
і червоно по світу проростуть.
В а х т а н г
Не прикидайсь ласкавою. Жорстока!
Ну от же ти мене взяла. Радій
і торжествуй, що я тобі піддався.
Нехай і так. Нехай я буду раб,
обпльований, осміяний тобою,—
ненависті моєї все одно
не вивернеш ножем із серця! Гнаний
у Грузії, на Україні,— скрізь,
я буду скрізь найперший справедливець,
я розсічу напополам весь світ!
Ах, світ увесь — гнобителі ж і гнані,
і другії колись таки складуть
братерськую громаду!
О г е н і я
Друже! Брате!
Оце ж і є той справжній рідний край,
оце ж і є та наша батьківщина
погноблених, не проклинай мене,
не проклинай: ми ж ріднії, прокинься!
В а х т а н г
Ізнов мені оця ласкавість... Я —
як стеряний. Не вірити? І сам же
впадаю в річ тобі і вірю. Ох,
не муч мене,— убий, зласкався ж, пані!
Огенія
Вахтанг, Вахтанг, невже по голосу
не чуєш? Ми ж однаково з тобою
ненавидим ярмо... Морози! Ніч!
Ти пригадай ту ніч, як нас ганяли,
як босими... та по снігу... в дворі
під сміх панів. Як канчуками сік.
За вікном музики.
Вахтанг
Кривавосік та люперкалії?
Я ще помщусь за них на череватих!
Але сама ж ти хто?
Огенія
То ж Люперка,
чи вовчого поміщицького бога
справляли день. І ждали на твого
господаря Херехевлідзе. Сісхлі! —
приніс таку ти відповідь, що "кров"
по-нашому це значить.
Вахтанг
(в припадку люті)
Сісхлі! Кров!
За те, що знов загризлися? за власність?
за титули? за князювання? Хай
згадючаться, нехай перегризуться
зажерливі, мо швидше скинемо!..
Та хто ж ти є? — скажи мені. Ганяли ж
не нас одних із челяді.
Огенія
(підказуючи)
Той мент,
як грозяно Сковорода з'явився,—
пригадуєш?
В а х т а н г
Ти з криком: "Заступись!" —
рвонулася...
О г е н і я
(радісно )
Згадав! Іди я скину
тобі з очей ганебну пов'язь, ну...
(Розв'язує очі.)
Тепер ось глянь: яка ж я пані?
В а х т а н г
Леле!
Огенія... невже Огенія?
Скажи, це сон, чи справді... Учениця
Сковороди Огенія мені
зустрілася ізнов. Та дай же — гляну.
Голос пані
...шукайте ж бо! уб'ю!
В а х т а н г
Ти чула крик?
(Біжить до вікна.)
Так он вона — аж п'яна вся! Од звіра
ти порятуй мене, рятуй!
Огенія
Чекай.
Кріпачка я (уже ідуть?), кріпачка,
й терятись я не звикла.
Голос
...засічу!
Огенія
Зробімо так... чекай,— так що ж придумать...
Та не хвилюйсь... ага! Ось на гвіздку
чи бачиш там підрясник? Швидше ж!
Візьмем
і скуфію також. Але... давай
я розв'яжу тобі спочатку руки.
, т. 4 129
Та де ж той ніж?! Уже ідуть? Ідуть?
Тоді сама я розгризу зубами! —
...ну от і все.
Вахтанг
Ой дякую. Повік
я послуги цієї не забуду!
О г е н і я
Чи хочеш ти, щоб цей дворянський звір
наскочив? На ж та одягай... Та слухай,
що я скажу: як тільки вваляться,
прикинешся святим та юродивим.
Вахтанг
Щоб роздушить панів, віднині я
піду на все! О помсти, помсти! Раптом
зміню себе,— я викривлятимусь,
як скорпіон...
О г е н і я
...ти знаєш шлях, дорогу
на Миргород? Та ну! такий, як ти,
щоб не вхопив тропи у яр? Так от же:
ти привітай одважних козаків.
Люциперу скажи: хай пам'ятає
ту помилку, що Залізняк Максим...
Вахтанг
...що Залізняк?
О г е н і я
Скакунчики й пан Фігель:
мовчи!
З шумом розчиняються двері.
Фігель
(п'яно підтанцьовуючи)
...і ой дід бабу ще Й руду,
і ой дуду да ой дуду...— Дорогу!
Не бачите хіба, хто йде?
(Розмахує шаблею.)
130
О г е п і я
Авжеж!
Дорогу там, дорогу!
(Затуляє собою Вахтанга.)
Гайдуки
1. От, їй богу,
життя! Танцюй, поки танцюється!
Нам панщини робить не треба. Хто ми?
Скакунчики! Надворні козаки!
Ми гайдуки шляхетські.
2. Чим ми справді
не гайдуки?! За пана? Бий! Гурра!
...а тут його як рубону — дак нехрист
перевернувсь, аж чвякнув.
3. Ну, а я
по-іншому стріляв: у сінях дівку
нагледівши, да як шарпну її
в куток...
(Побачивши Вахтанга.)
Чекай, а хто ж це причаївся?
В а х т а н г
А хто хіба? Я ченчик-ченчичок,
я докучай-одчай.