Українські птахи в українському краєвиді

Голобородько Василь

УКРАЇНСЬКІ ПТАХИ В УКРАЇНСЬКОМУ КРАЄВИДІ
1994-2002

ВИВІЛЬГА:
ПТАХ, ЯКИЙ МАЄ ДОЩОВИЙ ГОЛОС

Вивільго, ВИВІЛЬГО,
ти — жовта пташка,
ти —найжовтіша пташка серед усіх жовтих пташок,
як побачиш тебе на дереві, то наче прогляне
сонечко золотим сяєвом крізь гілки, а тому
ти — і злотий птах, і жовтобрюх, і жовтогуз,
ти — і жовтий дрозд, і жовна, і жовна,
ти — жовта пташка,
але, коли ти сидиш, згорнувши крила,
то чорні махові пера у твоїх крилах
добре помітні на жовтому тлі забарвлення твого тіла
і лежать на твоїй шині, наче коси, тому
ти іще маєш ім'я коса;
ти любиш лічити ягоди на черешні — вишні птичій,
але лічиш у притаманний лише тобі спосіб:
яку ягоду порахуєш — ягода із дерева зникає,
поки всі перелічиш — жодної не лишиться,
ти — і череиіоїд, і черешенник,
а через те, що ягоди ти лічиш дзьобом,
то дзьоб у тебе завжди червоний від соку ягід.

Вивільго, ВИВІЛЬГО,
ти голосно виляскуєш своїми піснями між
полудневих дерев, атому,
що твій ляскіт пісенний у лісі, то
ти — не ляскотуха, а ти — ліскотуіїха;
ти висвистуєш свої пісні — ф'юкаєш, тож
ти — ф'юкадло;
ти завжди так гарно співаєш,
але як налякаєшся чогось, то верещиш,
ніби кішка, якій ненароком наступили на хвіст,
а тому, що ти не в хаті живеш, то
тебе називають дикою,
ти — дика кішка.

Вивільго, вивільго,
ти маєш вологий голос, а тому
ти — і вШвильга, і виїївільга, і вивожечка,
ти — і викьга, і еильгаО, і ві'Ольга, і вШьженька,
ти — і воловіга, і вольвіга, і вольга,
та — і сірогіра, і суровіра,
ти любиш мостити гніздо і на іві, і на вільсі,
ти своїм голосом називаєш ці дерева,
а тому маєш іще й отакі імена:
ти — і іва, і иОвол, і ивола, і ивоОва, і їлова,
ти — і иїїеиль, і ивіО/їь, і иву{ла,
ти — і ишьга, і ивоїїлга, і іволга, і іволга,
ти — і іволга, і гивига, і гивиля, і іОвуд,
ти — і ігваО, і іглаО, і іговда, і єговда, і ігоОвна,
ти — і ігола, і іголий, і іголийка.

ВИВІЛЬГО, ВИВІЛЬГО,
ТИ — не інша гарна пташка, яка називається омелюх,
ти — омельга,
ти співаєш, ніби уголос називаєш ім'я коханої дівчини,
яке закоханий повсякчас вимовляє по думки на різні лади
ти — і єОва, і євка, і єоник, і євша, і єволаО, і єлень;
а іншому закоханому в твоїй пісні вчуваються
звуки іншого коханого імені, тому
ти — іще й зофіїїя;
ти кожного дня нагадуєш усім нам, хто тебе чує,
про молодицю з нашого села, яка овдовіла цього року,
а тому, через голос твій, для нас
ти — сивоядвиа

Вивільго, ВИВІЛЬГО,
ти всім, хто чує тебе, радиш придбати телігу,
ти кажеш: "Купи телігу! Телігу", а тому
ти — і купитилюго, і купителюжпик, і потеліжник,
ти — і пітелюга, і шелюга, і филюга;
ти побачила якось,
як чоловік від олійниці ніс макуху,
побачила макуху та й стала просити в чоловіка олії,
помастити пір'яна грудях, щоб іще жовтіше блищало:
"Дай олію! Дай олію", —післятого
ти — і олійник, і оліяр, і оліярник,
ніби ти виготовляєш чи продаєш олію;
твої пісні декому нагадують звичну домашню сварку,
ніби ти як співаєш, то до свого чоловіка промовляєш:
"Який ти невковирний! Який ти невковирний!" —
а тобі чоловік твій — вивільжич — на те відповідає:
"Не твоє діло! Не твоє діло!",
а діти, як захочуть почути твою пісню,
то дражнять тебе такими словами.
"Вивільго, вивільго,
свиню ссала,
порося вкрала!",
а ти й справді на їхній голос відгукуєшся
наче їм відповідаєш:
"А ти кобилу! А ти кобилу!"

Вивільго, вивільго,
ти не гніздо в'єш, а високо на дереві —
на крайній розвилці дерева —
чіпляєш сплетену зі стебел трави колиску
для діток своїх — вивільженяток.

Вивільго, вивільго,
ти співаєш і своєю милозвучною піснею
можеш із самим соловейком позмагатися тому й кажуть:
"Не прилетів соловейко, нехай вивільга за нього править!
а колись, як батьки хотіли доньку потішити,
бо до неї приходили сватати не від того,
від кого вона очікувала сватів, а від шшого,
і батьки радили доньці не відмовляти йому, то казали:
Не прилетів соловейко, нехай вивільга за нього править!
і донька розуміла, що в цих загадкових словах батьків
соловейко, це той, кого дівчина сподівалася,
але той не сватає,
а ти, вивільго, це той, якого дівчина не сподівалася,
але він сватає її,
і хоч він 1 несподіваний, але такий же гарний,
як і той, кого сподівалася:
біле личко, чорний вус — як такому відмовити!

Вивільго, вивільго,
ми знаємо, що для того, щоб пішов дощ
треба взяти в праву руку шматочок макухи.

повернутися обличчям до лісу, де ти живеш,
і промовити:
"Вивільго, вивільго,
ти співай, вимовляй усі свої вологі імена:
і вивильга, і вивільга, і вивожечка,
і вильга, і вильга, і вільга, і вільженька,
і воловіга, і вольвіга, і вольга,
і сірогіра, і суробіра —
хай дощ у хмарі почує
і до нас прийде,
а я за те тобі дам олії,
щоб було тобі чим помастити пір'я на грудях,
щоб іще жовтіше блищало!
Співай, вивільго,
подавай дощовий голос,
подавай дощ!"

червень 1994

ГОРЛИЦЯ:
ПТАХ, ЯКИЙ ТЧЕ У ЛІСІ

Горлице, горлице,
ти живеш у лісі або у садку, але не на подвір'ї,
ти — дикий голуб,
ти голос свій подаєш, туркочеш,
і своїм турканням себе називаєш:
ти — і туПрковка, і тпуїїркавонька, і шуПркавочка, і туОркалка,
ти — і гуркавка, і туркочка, і тукавка, і тутавка, і туНтайка,
ти — і туторка, і туріючка, і тручка, і туіїркало, і туркач,
ти — і туртош, і турок, і торонда, і торомба,
ти маєш туркотливе горлечко,
ти туркочеш,
ти воркочеш,
ти — туркотлива горличко — прочищаєш горлечко, тому
ти — і гоОрлиця, і горлице, і горличка, і горлечок,
ти — і оїїрлиця, і орличка, і орлик,
ти так давно живеш поруч із моїм народом,
із прачасів мій народ переніс до сьогоднішнього дня
прадавнє праслово, щоб тебе називати:
ти — і геіїлничка, і геїїпниця, і гиїї/іниця,
а пташеня твоє, гилнице, гилніча,
а пташенята твої, гилнице, гилнічата;
ти якось заклалася із соловейком,
хто раніше встане співати,
соловейко встав удосвіта, а ти сиділа на дереві й спала,
сонце вже й під снідання підбилося,
а ти голосу ніякого не подала,
аж поки селянин не приїхав сіяти та й сказав на воли:
"Тпру-тпру!", — тоді й
ти підхопилася та й собі загукала: 'Тпру-тпру!', —
та й навчилася відтоді турчати, а тому
ти — і прукавка, і прутпавка, і прутайка,
ти — і птуковка, і птуНкач, і птукадч,
а іще інакше ти називаєшся плужок.
Горлице, горлице,
ти тихенько воркуєш, як звичайна дівчина розмовляє,
а у звичайної дівчини тиха розмова, як
твоє воркування, тому й кажуть про таку дівчину:
"Дівчина, як горлиця", —
а молодицю, яка буває з такої дівчини, називають горличкою;
ти турботливо в'єш своє гніздечко для своїх діток —
горличеняток, а тому й старанність господині,
у якої гарно поприбирано у хаті,
порівнюють із твоєю турботливістю, кажуть:
"Так окукобилась, мов та горличка";
вередливих діток батьки сварять, уподібнюючи
їхнє вередування до твого туркотіння, кажуть:
"Попотурчи, туркоте!" — і дітки чемненько вгамовуються.

Горлице, горлице,
твоє гніздо, ніби й не гніздо, а лише основа з паличок,
ти ніби не в'єш гніздо, а тчеш,
і голос твій "тур-тур*
нагадує стукіт ляди ткацького верстата, коли жінки тчуть,
тому жінки навесні й прислухаються до твого воркування —
як почують його вперше, то знають, шо
ти розпочала своє ткання, отже і нам час сіяти коноплі,
щоб була пряжа на основу для полотна.

щоб і ми не забували ткати.
Горлице, горлице,
мости своє — туркавчине, горличчине — гніздечко у нашому садку,
щоб ми чули, як ти своїм турканням себе називаєш,
щоб ми чули, як ти прочищаєш горлечко,
щоб ми не забували твого прадавнього імені,
щоб ми знали, як ти іще й від людей навчилася свого голосу,
щоб ми мали з ким порівнювати звичайну дівчину,
щоб ми твоїм іменем називали своїх дружин,
щоб ми твоїм іменем хвалили наших старанних господинь,
щоб ми вередливих діток вгамовували, нагадуючи їм про тебе,
а ми будемо знати турбуватися за своїх дітей,
як ти за своїми турбуєшся!
Прилітай до нашого садка,
горлице, лісова ткале!

червень 1994

РАКША:
ПТАХ, ЯКИЙ ЗАМИКАЄ ВИРІЙ

Ракшо, ракшо,
ти найперше своїм голосом,
пронизливим крапанням "рак-рак-рак",
називаєш своє ім'я атому
ти —ракшаії.
Ракшо, ракшо,
ти — світлий птах,
ти — сивий птах, тому
та — і сивораїїкша, і сиводраїїкша, і сиводраїїка, і сиводраксХІга, і стодроіїха,
ти — голосом подібна до воронки,
але не темного кольору забарвлення твого пір'я,
а світлого, сивого, тому,
ти — і сшовороїїнка, і сивороїїнка, і джШоронок, і дзШорон, і шиїївера;
ти — голосом подібна і до грака,
але не темного кольору забарвлення твого пір'я,
а світлого, сивого, тому
ти — і сшограїїк, і сивограИй
Ракшо, ракшо,
ти — голосом подібна до воронки,
але не чорного кольору забарвлення твого пір'я,
а синього, тому
ти — синьо$ороІнка
(тебе намалював Пікассо блакитного періоду своєї творчості!);
ти — синя птаха,
ти — синя як сине море, птаха,
ти найостаннішою за всіх перелітних птахів,
які повертаються у наші краї із вирію,
бачиш синє море (тоді воно особливо синє!);
ти — голосом подібна до ворони,
але не чорного кольору забарвлення твого пір'я
а синього, як синє море, а тому
ти — іще й вороіїна морська^
Ракшо, ракшо,
ти — світлий птах,
ти — сивий птах,
ти — синій птах,
ти — найкрасивіший птах за всіх красивих птахів, тому
ти — і країїска, і красоїїха;
ти — голосом подібна до ворона,
але не чорного кольору забарвлення твого пір'я, а синього,
ти — найкрасивіший птах за всіх красивих птахів, тому
ти — іще й крааЛворон.
Ракшо, ракшо,
ти уподобала найчастіше тихенько сидіти на високому місці
на верхівці високого дерева, на сухій гілці,
на стовпі або дротах лінії електропередач,
та коли немає ні того, ні іншого,
ти сідаєш на творені людьми присади для тебе —
на копи снопів у полі,
на копиці сіна у лузі, а тому
ти — підкіїїпка,
а по-іншому, запозичивши у сусідів словаків для тебе ім'я
що означає те саме, тобто те, що ти любиш сідати
на копи снопів у полі.

на копиці сіна у лузі,
ти — маІЇндельник.

Ракшо, ракшо,
ти найостаннішою за всіх перелітних птахів,
які повертаються у наші краї із вирію,
прилітаєш до нас,
ти замикаєш вирій на все літо, тому
ти — клюПчниця.

Ракшо, ракшо,
ти маєш особливий дух,
а є такі люди, які нічого про тебе не знають
(і не дізнаються, коли й доведеться їм тебе побачити),
лише те, що ти незвичайно пахнеш,
тому й кажуть вони людині, з якою лаються
про яку так само нічого доброго не можуть сказати
(навіть, коли б дізналися щось гарне про людину, то не сказали б),
лише приклавши твій незвичайний запах: "Ракша ти вонюча!"

Ракшо, ракшо,
подавай свій голос,
називай своїм голосом своє ім'я,
будь світлим, сивим, птахом,
будь голосом подібною до воронки,
але світлого, сивого, кольору забарвлення твого пір'я
будь голосом подібною і до грака,
але світлого, сивого, кольору забарвлення твого пір'я,
будь голосом подібною і до воронки,
але синього кольору забарвлення твого пір'я
прилітай до нас із-за синього моря
щоб ми знали, яке воно море:
море синє, як синього кольору забарвлення твого пір'я,
будь найкрасивішим птахом серед усіх красивих птахів,
будь голосом подібна до ворона,
але синього кольору забарвлення твого пір'я
сідай на високому місці,
сиди тихенько і довго,
щоб ми тебе здалеку бачили
і добре роздивилися,
сідай на творені людьми присади для тебе:
на копи снопів у полі,
на копиці сіна у лузі,
пахни так, як ти пахнеш,
щоб і ті люди знали про тебе,
які нічого, крім твого запаху, не знають про тебе,
прилітай найостаннішою із усіх перелітних птахів,
які повертаються у наші краї із вирію,
до нас в Україну —
замикай, ключнице від вирію,
золотими ключами вирій на усе літо,
щоб був у нас на нашій землі рай —
квітуче літо!

липень 1994

ГАЛКА:
ПТАХ, ЯКИЙ МАЄ ЛЮДСЬКЕ ІМ'Я

Галко, галко,
ти голосом своїм,
ти криком своїм, що подаєш при літанні,
себе називаєш,
ти кавкаєш, кіявкаєш, кавчиш, кіявчиш, киявчиш,
ти вигукуєш 'кав-кав", тому
ти — і коОва, і коОвка, і кавочка,
ти — іще й цяПвка;
декому інакше вчувається твій голос,
твоє крамкання, твоє кранкання, тому
ти — іще й країїнка.
Галко, галко,
ти — чорна птаха,
ти — не найчорніша птаха серед інших чорних птахів, але
ти — теж чорна птаха,
ти — птаха чорнопірка:
про тебе загадують на вечорницях загадку,
де тебе порівнюють із будженицею,
що коптиться у димнику, але
ти — чорна не від диму, а такою вдалася —
ти — чорна не чернячи;
ти — чорна птаха, а тому тебе іще називають
прадавнім праукраїнським прасловом,
що означає чорний колір, тому
ти — і гаїїпка, і гаОлиця, і гаОвка.

Галко, галко,
ти — чорна птаха,
ти — чорна, але ж птаха,
тож як хтось хоче сказати про щось чорне, то каже:
"Чорне, як галка", — і вже чорне, не просто чорне,
а таке чорне, що в синьому небі літає,
таке чорне, що на зеленому дереві гніздо в'є.
Галко, галко,
ти свого гнізда не мостиш,
ти своє гніздо в'єш, як вінок,
щоб у твоєму, галчачому, гнізді, як у вінкові,
затишно було діткам
твоїм: галчатам, галченятам, галенятам.
Галко, галко,
ти у морозяні лютневі дні,
коли сонце пригріває тільки в одну щоку,
примічаємо — уже кружеляєш у повітрі веселіше,
хоч ми й спостерігаємо віддавна:
коли галич у повітрі шугає — на хуртовину,
коли галиччя голосно кряче-на сніговицю;
а влітку діди, побачивши ваше прикметне літання, кажуть
"Галь зграями літає — на дощ".
Галко, галко,
ти і всі твої чорні родичі, ворони й граки,
призвичаїлися літати зграями — чорними громадами,
а раз у вас є така чорна громада,
то, напевне, єй чорний громадський суд:
судите ви своїх чорних співгромадян
не за людською правдою, а за вашою чорною правдою,
судите ви своїх чорних співгромадян
не за переступи перед людською правдою,
але перед вашою чорною правдою:
того, хто не жив по вашій чорній правді,
ви виганяєте зі своєї чорної громади —
бачимо інколи вашого чорного родича,
що самотою чорно літає,
що самотою на дереві чорно сідає,
що самотою собі чорного хліба добуває

Гадко, галко,
коли на вечорницях хлопці запитують дівчат про тебе, кажучи:
"Кину не палку, уб'ю не галку, шиплю не пір'я", —
то не про тебе вони загадкою запитують,
а про вудку, щуку і шкіру на щуці;
а коли запитують хлопці дівчат, кажучи:
"Триста галок, п'ятдесят чайок, п'ятнадцять орлів
одне яйце знесли", —
то вони запитують загадкою про рік.
Галко, галко,
коли дитина учинить щось недобре, то їй кажуть:
"Утяв галки!" — і дитина здогадується, що так робити негоже;
а коли хтось дуже вихваляється собою, то йому кажуть:
"Отак наші галки б'ють — ні з чим додому йдуть!", —
і той, до кого промовлені ці слова, розуміє,
що не варто вихвалятися даремно, бо кожного
може спіткати невдача, як мисливця, який, буває,
нічого не вполює за цілісінький день.
Галко, галко,
ти — мала птаха, та рот у тебе великий,
тому, коли хочуть звернути увагу на те,
що не завжди малий розмір чогось цілого передбачає
й малі розміри частин того цілого, люди кажуть:
"Мала галка, та рот великий", —
а чому не про іншого птаха висловлюють це спостереження,
то тому, що й твоє ім'я, і жіноче ім'я звучать однаково.
Галко, галко,
твоє ім'я і жіноче ім'я звучать однаково,
у тебе — людське ім'я, а в жінки твоє ім'я,
тому ми пестливо й називаємо своїх коханих
твоїм людським ім'ям,
кажемо: "Галочко люба!",
кажемо: "Галонько мила!',
кажемо: "Галойковірна!*
Галко, галко,
називай своїм голосом своє ім'я,
щоб ми знали, як тебе називати;
будь чорною птахою,
будь птахою чорнопіркою,
будь чорною не чернячи,
щоб ми на чорне не казали просто чорне,
а порівнювали з тобою;
не мости свого гнізда, а вий його, завивай, як вінок;
кружеляй у лютому сонячним морозяним днем,
щоб ми бачили твоє кружляння
і знали, що весна вже скоро;
шугай у повітрі, щоб ми знали.

що буде хуртовина.
голосно кричи, щоб ми знали,
що незабаром замете сніговиця;
а влітку щоб за твоїм літанням
передбачали дощ;
літай у твоїй чорній громаді,
живи по вашій чорній правді,
але хай минає тебе чорний суд,
що засуджує переступників на чорну самоту;
будь галкою, щоб ми про тебе у загадці
запитували про щось інше на вечорницях;
будь галкою, щоб ми пригадували тебе дітям,
вчили їх не робити злого;
будь галкою, щоб ми тебе пригадували одне одному
і не вихвалялися даремно;
будь галкою, птахом із ім'ям,
що звучить однаково із жіночим ім'ям;
будь галкою, птахом із жіночим ім'ям,
щоб ми пестливо називали своїх коханих
твоїм людським ім'ям.

серпень 1994

ВІВСЯНКА
ПТАХ, ЯКИЙ СПІВАЄ НАЙПЕРШУ ВЕСНЯНУ ПІСЕНЬКУ

Вівсянко, вівсянко,
ти — пташка, яка збирає насіння трав, тому
ти — вівсянка;
ти —найжовтіша з усіх вівсянок,
ти — вівсянка жовтобрюшка;
для тих.
1 2 3 4 5 6 7