Юрко, Жмурко і Хмурко
Було в Юрця коти два,
Невеличкі обидва.
Цей чистецький — то Жмурко,
А брудненький — то Хмурко.
Жмурко чисто лапки мив
І обачно скрізь ходив.
Хмурко часто в комин ліз,
Став неначе шмаровіз.
Раз Юрко сніданок їв,
Коло столика сидів.
Біля Юрчика Жмурко
Пив тепленьке молоко.
Поміж них Хмурко — тарах! —
А мав сажу на лапках.
Де ллиш лапкою ступив —
Чорний слід там залишив.
Узяв Юрко прутика,
Хап брудного котика,
Перетріпав кожушину,
За віконце Хмурка кинув.
Виліз котик наш на плотик,
Миє лапки, миє ротик.
Можна гратись з ним гарненько.
* * * * *
Чорнячок
У бабусі-бабусеньки
Був коток — Чорнячок,
Кожушок мав гарнесенький
І лискучий, наче шовк.
Мав рожевий круглий ротик
І біленькі всі лапки.
Гарний був бабусин котик,
Любесенький отакий.
Як ще котик був манюсій,
Йти нікуди не хотів,
У бабусі на кожусі
Все дрімав і муркотів.
Чорнячок той хорошенький
Дивіться також
- Марійка Підгірянка — Зимові вірші
- Марійка Підгірянка — На волі
- Марійка Підгірянка — Моя мама
- Ще 42 твори →
Не терпів ні порошинки —
Носик, ротик, вушка мив.
А як виріс Чорняченко,
Виходив уже надвір,
Роздивлявся все пильненко,
Чи не йде ворожий звір.
Бо у нього вороженьків
Було повно скрізь кругом:
Брисько, ворог цей тяженький,
І цапок з кривим рогом,
Та ще й квочечка чубата,
Туркітлива і лиха —
Водить по двору курчата,
На Чорнячка зазіха.
Та він ворогам не дався
У годиночку лиху —
То на дереві спинявся,
То стрибав знов по даху.
Як додому повертався,
Пити молочка прохав,
Все з бабусею вітався,
Білу лапку подавав.
* * * * *
Киця і квачик
І
Побачила киця квачик,
На полицю за ним скаче.
Взяла квачик за чуприну
І стягнула на долину*.
Стала всюди ним крутити,
На всі сторони котити,
Закотила хтозна-де,
Вже нема квача ніде.
ІІ
Дідусь квачика шукає:
Тут немає, там немає,
Став уже дідусь журитись,
Нічим буде поголитись,
Бо і де ж квача шукати
Чей не сам же втік він з хати.
ІІІ
Ой, утік, ой, побіг
З-під полиці під поріг,
З-під порога аж під плотик,
Взяла киця квачик в ротик
І ну його микати,
І ну ж його смикати,
Потім взяла між лапки,
Затягнула між тріски,
Закинула під дрова —
ІV
По дрова дідусь пішов
І там квачик свій знайшов,
Обсмиканий, обтертий,
Із щетини обдертий.
— Це твоя, кицю, робота,
Це твоя, кицю, пустота,
Ой, дістанеш по хвості
За ці витівки пусті.
V
Дідусь прутика шукає,
Юрчик дідуся благає:
— Ой дідусю, дідусю,
Не бий мою котусю,
Не бий мою кицю-мицю,
Більш не піде на полицю.
VI
Юрчик кицю прикликає
І наказує-навчає:
— Кицю-мицю, добре слухай,
Що не твоє, то не рухай;
Ані дудуся квачів,
Ані Петруся м'ячів,
Ані дядькових шнурочків,
Ані тітчиних клубочків,
І не лізь до бабці,
В бабусині капці,
І по етажерці,
Не виправляй герців,
Не розкочуй олівців,
На роздирай папірців,
Не вистрибуй з кута в кут,
Бо в роботі буде прут.
VІІ
Киця-миця слухає,
Вусиками рухає,
В очі Юрка споглядає,
Мов порадоньки питає:
— Порадь мені, як гратися,
Щоб з прутиком не знатися,
Бо я киця маленька,
Бавитися раденька.
Юрчик розважав цю справу
І придумав так забаву:
Всилив гудзик на ниточку
І забавляв ним кицечку.
Бавилися без пригоди,
Не зробили ніде шкоди.
А потім до столу сіли
І вечерю смачно з'їли.
Киця-миця з Юрчиком
Їли кашку з молочком.
* * * * *
Брисько, Гуска і Лисичка
Була собі лисичка,
Хитренька молодичка,
Пішла раз у дорогу
І сильно збила ногу.
Не може в ліс ходити
І зайчиків ловити.
В село собі мандрує —
Чей там кого змудрує!
В селі стояла хата
Старого діда Гната.
Під хатою ходила
Там гуска білокрила.
Лисичка щось гадає,
Мудрує, розважає.
— Гей, вийдіть, добрі люди!
— А хто такий там буде?
— Лисичка-молодичка,
Нещасная калічка;
Бо трапилась пригода,
Що й згадувати шкода;
У ямку курка впала,
Її я рятувала
І викрутила ногу.
Пожалуйте небогу!
— Зайди, зайди в хатину,
З'їси що та й спочинеш.
— Воліла б заробити.
Ось гуска невеличка,
Немов моя сестричка.
Її щоднини пожену
Скубти над річкою траву.
Господар каже: — Згода!
Для мене це вигода.
Пастимеш гуску на узліску —
Не буде гуска в шкоду лізти.
В ту пору Брись кудлатий
Крутився коло хати,
Цю мову зачуває
Й на вус собі мотає.
Бурчить! — Ага, ага, ага!
Зажди, лисичко дорога!
Піду я за тобою вслід.
Чи гуску пастимеш як слід.
Лисичку просять сісти,
Дали їй добре їсти,
Дали ще й торбу сала,
Щоб на полудне мала.
Взяла цю закуску пастушка
Й жене на пашу білу гуску.
Іде лисичка та й кульгає,
А Брисько лиш хвостом махає.
І назирцем він, назирцем
Іде за нею вслід тихцем.
І весело йде гуска наша
Їй бо запахла свіжа паша.
І обіймає вже лисичку,
Немов свою нову сестричку.
— Ти добра, — каже, — ти ласкава,
Мене взяла на свіжі трави.
Ти не така, як Брисько,
Оцей недобрий псисько
На річку не пускає,
З городу виганяє.
А їй на це лисиця:
— Ти Бриська стережися,
Бо він твій ворог лютий,
В комірці б рад замкнути.
Ходім в корчі тут близько,
Щоб не підслухав Брисько.
А Брись стояв вже саме
За тими за кущами
Тихенько, ані писнув.
Листочком не шелеснув.
Цікавий він був дуже,
Що то лисиця вструже.
Ось гуску вже схопила
Лапами попід крила.
Й в кущі понесла скоро...
Та Брисько все те бачить —
Ось з-за куща вже скаче
І зрадницю лисицю
Ухопив за спідницю.
Спідничка обірвалась,
Лисичка налякалась,
Пустила гуску з рота,
Пропала вся робота...
Лисичка в ліс побігла,
Втекти тому лиш встигла,
Що мусив Брись остатись,
Щоб гуску рятувати.
Воли на неї бризнув,
Язиком дзьобок лизнув...
Помалу гуска встала —
Та й зразу відгадала
Лисички хитру зраду
І Бриська щиру раду.
Взяла в два крила лапу псячу,
Цілує щиро, з втіхи плаче...
По тій страшній пригоді.
Жили разом у згоді,
Бо гуска у біді пізнала,
Що в Бриську — друга мала.
Хоч він не раз картав, гарчав,
Але завжди добра бажав!
* * * * *
Лисиччина Штука
Лисичка-сестричка снігами бродить,
Немов поживи, голодна ходить:
— Ой Боже, мій Боже, пошли що з'їсти,
Бо я вже не можу ні йти, ні лізти!
Аж бачить — он зайчик біжить серед снігу,
Його не догонить лисичка з бігу...
Міркує-гадає, аж очі жмурить,
Чей того малого зайчика здурить.
Схилилась низенько, гребе лапочками,
Кричить, що аж гомін іде лісами:
— Знайшла я під снігом добра чимало:
Головку капусти, м'ясо і сало!
Капусту лишу, бо ж то річ не ласа,
Досить наїмся сала і м'яса!
Капусту сховаю на місці оцьому,
А з салом і м'ясом біжу додому!
І щось одгрібає, і щось загрібає,
І ніби додому з чимсь утікає,
Сама ж поспішає за кущ засісти,
Чей зайчик захоче капусту їсти.
А зайчик і справді не забарився,
Як вчув про капусту, то звеселився,
Ось-ось добігає, ось-ось вже близько,
Аж тут десь узявся сірий вовчисько.
І він також вийшов на лови вранці,
Вчув мову лисички, повірив байці,
Шерсть настовбурчив: — Того не бувало,
Щоб хитра лисичка поїла сало!
І також пустився в той бік стрілою,
Кричить: — Де ти, кумо? Ділися зі мною!
Найшов, причепився: — Де теє сало?
Гарчить, скалить зуби, аж лячно стало.
Зіщулився зайчик від того гуку,
Підняв довгі вуха, зрозумів штуку.
Втікає щосили до свого роду,
Щоб всім розказати страшну пригоду.
* * * * *
Подертий кожушок
В терню зайчик скакав,
Кожушину розірвав:
Йде лисичку просити
Кожушину зашити.
"Ой, лисичко, серденько,
Заший кожух скоренько!"
"Десь ходив, нащось дер?
Ходи в дранті тепер!"
Плаче зайчик сльозами,
"Як я піду до мами?
Позич, кумо, хоч ниток,
Сам зашию кожушок.
Будуть мама карати,
Вже не пустять гуляти,
Бо ся дуже обдер,
Що ж учиню тепер?"
А лисичка: "Га-га-га!
В мене пряжа дорога,
В тебе тайстра порожня,
Так, зайчику, не можна...
Не дам ниток без грошей,
Легінику хороший.
Десь ходив, нащось дер?
Ходи в дранті тепер!"
Прийшов зайчик до мами,
Сплесла мама руками:
Що ти вчинив, маленький,
Пропав кожух новенький!
"Мамко, любко, не бийте,
Кожушину зашийте...
Бо ся дуже обдер,
Що ж учиню тепер?"
Мама синка не била,
Кожушину зашила:
"По тернині не ходи,
Кожушину не дери!"
"Вже не піду ніколи,
Бо тернина поколе!"
Зайчик очка обтер
І знов скаче тепер.
* * * * *
Їжачок
Жив у лісі їжачок.
Тоді не мав ще колючок.
Як мишка, був маленький,
Як грудочка, товстенький,
Смачненькі яблучка вже їв,
Вигідно собі жив.
Та раз, як яблучка збирав,
Вчув голос: гав, гав, гав!
То Брисько його на біду
Геть проганяв з саду.
Їжак скоренько утікав,
Аж перед Богом став. —
Лапки до неба взносить
І Пана Бога просить:
— Ой, дай же, Боже,
Що мені гоже:
Бриськові боки,
Бриськові скоки,
Бриськові зуби
Дай, Боже любий.
А Господь їжачка любив,
Прохання його сповнив.
Десь наш маленький їжак щез
І стався з нього пес —
Та гей той Брисько: скок та скік,
До хатки в ліс утік.
Та в тім то і біда ціла,
Що хатка замала...
Їжак новую збудував,
Дзеркальце в ній поклав
І гордо споглядає,
Що Бриськів вигляд має.
Потому Брисько-їжачок
Сміло біжить у садок;
Ступає гордо, бо ж ніхто
Не вижене його.
Та перший Брисько не лежить,
Гострі зуби скалить:
— Геть, злодію поганий,
Бо будуть в тілі рани!
Втікає бідний їжачок,
З садочку скік та скок.
Не хоче вже псом бути —
Й так лиха не минути.
Аж дивиться, коло воріт
Веприк годований лежить;
Витягнув довге рило
І рохкає весело.
Їжак в тій хвилі забажав,
Щоб веприком він став.
Побіг до Бога, просить,
Лапки високо взносить:
— Ой, дай же, Боже,
Що мені гоже:
Свиняче рило,
Хвостик, як шило,
Тверду щетину
Й широку спину.
А Господь їжачка любив,
Прохання його сповнив:
З їжачка веприк стався вмить.
Весело в ліс біжить.
І як до хатки лиш прийшов,
То дзеркальце найшов
І в нім приглядався,
Яким красавцем стався.
З вигляду свого дуже рад,
Біжить скоренько в сад;
На дерево став лізти
Яблучок попоїсти.
Та клятий Брисько вже гарчить,
На їжака кричить:
— Ану злізай, потворо,
Із дерева, та скоро!
Їжак затрясся зі страху
В годиночку лиху:
Упав поміж тернину,
Набив колючок в спину.
Ледве до хаточки добіг
І зараз в постіль ліг.
Промивав рани і мастив
Та ледве загоїв.
Рани боліти перестали,
Та колючки в спині стирчали.
Потім збирається в дорогу
Ще поклонитись Пану Богу,
Щоб знов став їжачком таким,
Як був він перед тим.
Іде, мандрує через ліс,
Аж тут де взявся лис.
Наш їжачок в клубочок звивсь,
До землі притуливсь.
Лис злакомився на їду
Та зачепив біду:
Вколовся, бреше, скавулить...
Ой, бо язик болить.
А їжак скаче аж до неба:
— Треба йому так, треба!
Та з радості сміється,
Лапками в боки б'ється:
— Вже маю, Боже,
Що мені гоже:
Кругленьке тільце,
Маленьке рильце,
Ще й колючок багато,
Не боюся вийти з хати!
А як вернув у хатину,
То справив там гостину:
Калачі з маком замісив,
Всіх друзів запросив:
І чорную кротичку,
І труську невеличку,
І зайчика вухатого,
І веприка лобатого.
Іще гостей багато
Прийшло до його хати.
Всі калачі їли,
Мед солодкий пили,
Яблучками заїдали
І співали, і гуляли.
І мене там запросили,
Калачами пригостили,
Ще й бубликів в'язку
Віддали за казку.