Наркіс. Розмова про те: Пізнай Себе

Григорій Сковорода

Сторінка 10 з 11

"Сказав: "Доки сіктимеш, мечу Божий? Скажи істину в серці моєму, Боже серця мого, доки сіктимеш? Я уже сховав словеса у серці моєму".

Антон. А я думав, що Давид звичайно сказав нашою мовою: "Сказав".

Друг. Ні! Але таємною, новою, нетлінною. Він не любив інакше говорити. Чуєш, що мовить: "В Господі похвалю слово".

Антон. О, коли б Бог дав і мені цей новий язик!

Друг. Коли пізнаєш старий, пізнаєш і новий.

Антон. Тьху! Що за біда? Начебто я старого не знаю? Ти мене опудалом зробив.

Друг. Коли б тобі шинкар поставив одну склянку старого, а другу нового вина, а ти не знавець, то як можеш сказати, ніби знаєш? Помилково можеш прийняти старе замість нового.

Антон. Яка ж користь бачити, не маючи смаку?

Друг. Цілковита правда. А я тобі кажу, що й про сам старий язик не відаєш, де він, хоч би й смаку не був позбавлений.

Антон. Що ти співаєш? Адже старий наш язик у роті.

Друг. А рот де?

Антон. Хіба ти не бачиш мого рота?

Друг. Досить брехати, непросвічене болото! Підземна темряво! Послухай Давидових гусель і прожени духа брехні. Співай-но, старий!

СИМФОНІЯ

Памво. "Нема в устах їхніх істини. Серце їхнє марнотне".

Лука. "Вуста улесливі в серці".

Квадрат. "Рече безумний у серці своїм".

Памво. "Труд і хвороба під язиком твоїм".

Лука. "Наскільки покладу поради в душі моїй".

Квадрат. "Хвороба у серці моїм".

Друг. То бачиш, що найстаріший твій язик у старому серці твоєму, а не в зовнішності?

Антон. Як же зовнішній мій язик не говорить, коли він говорить? Адже голос його чутно.

Друг. Думка рухає болото твого язика, і вона ото й говорить ним, але не болото. Це так, як молоток годинника на башті б'є: виходить із нутра годинникової машини побуджувальна сила, якою приводиться в рух нечутливий молоток. Через це Давид і співає: "Помислене (саме так) і говориться". Старий чи новий язик — обидва заховалися у безодні сердець свої., "Зміркуй, — каже, — дороги свої", тобто: "Сказав: пильнувати я буду дороги свої". І знову-таки про лихий язик таке: "Неправду умислив язик твій", тобто "Серце його зібрало беззаконня собі". І як у мертвість твого зовнішнього язика, так у всі твоєї тлінності члени виходить побуджувальна сила із сердечної-таки машини. Тому й видно, що всі вони в тій-таки прірві, як яблуня у своєму сімені, ховаються, а зовнішнє болото про них тільки свідчить. Півчі, заграйтей цієї пісеньки!

СИМФОНІЯ

Памво. "Нога моя стала на правоті".

Лука. "Тії ж завжди блудять серцем".

Квадрат. "Неправду руки ваші виплітають".

Памво. "В серці беззаконня чините".

Лука. "Язик його виплітає улесливість".

Квадрат. "Возвів я очі свої".

Памво. "До тебе взяв душу мою".

Лука. "Глянь і прихили вухо своє".

Квадрат. "Прихилив серце моє до одкровення твого".

Друг. Розжуй силу цих слів і побачиш, що нога гордині, і рука, і роги грішних, і зуби, вуха, і око просте й лукаве — і все до останнього волосу заховалось у сердечній глибині. Звідси виходять помисли, котрі рухають усю нашу крайню плоть та болото. Зміркуй, що володіє зовнішнім твоїм оком, те є головне твоє око, а плотське — так, ніби одежа, що покриває свою внутрішність. Те ж розумій і про інші частини.

Антон. Ти ж говорив, що тільки вуста одних мудрих у серці їхньому, а тепер говориш це про всілякі вуста.

Друг. Вельми ти примітливий на мої помилки. Ось Сирахів вірш: "Серце безумних у вустах їхніх, вуста ж мудрих — у серці їхньому". Хай же і вуста безумного будуть у серці. Але коли ти цього не розумієш, у той час думка твоя буде в болоті зовнішніх твоїх вуст. А про що міркуєш, там і твоє пусте серце. Воно гадає, що плотське болото сильне і важливе. У цій псевдодумці воно, пробуваючи, робиться і саме пустошем, оскільки і язик його є суєтний. Такий помисел є вустами твоїми тлінними, а в них доти твоє серце буде, доки не мовиш; "Сказав: "Пильнувати я буду дороги свої". "Спаси мене від болота, щоб не втопився". Через це язик і головою зветься, що за цим вождем усе людське серце йде. Бажав би я, щоб тобі Господь і всім нам дав нове і чисте серце, стер голову язика зміїного, а заговорив у серці тим язиком, про який сказано: "Язика його не бачивши, почуєте". "Послав слово своє і збавив їх від розтлінь їхніх".

Антон. Тепер, здається, і я розумію ці слова: "Порадіють кості смиренних"68.

Друг. Коли все на все, то й сама кістка в душі і серці перебуває. "Коли я мовчав, — каже, — спорохнявіли кості мої"69.

Памво. "Онімів і мовчав я від благ у той час, коли постав грішний [язик] переді мною".

Друг. Саме так. А як цей злий вождь та голова зміїна приводять увесь сердечний скарб у сум'яття, так навпаки, веселий Божий мир приносить усьому серцю добровісний язик, усій безодні нашій радість і світло. "Духу моєму, — каже, — даси радість та веселощі". Через це як все моє, так і кості мої, які передусім змирилися до зітління, тепер порадіють. Цьому мирному язику повірив, тому і сказав. А що сказав? Ось що. "Кожна людина — лож". "Всяка плоть — сіно". "Плоть — це ніщо!" "Сказав: ім'я Господнє прикличу". "Сказав: пильнувати я буду дороги свої". Піду вслід за новим своїм язиком, за нетлінною людиною. Не піду на зітління за грішним язиком. Вигукну із Ісаєю: "Божий я є".

Памво. Ввійшли ми трохи у внутрішність плоті нашої, начебто в надра земні. Знайшли, чого не бачили. Людей ми знайшли нових, які мають руки, ноги і все нове. Але ще не кінець. Продовжуємо шлях до досконалого світу нашого. Зневаж, о душе моя, цілковито всю плоть видиму і невидиму! Відходь од неї і наближайся до Господа. Вірою відходь, а не видінням. Віра риє й рухає гори. Ось світильник стежкам твоїм, язиче новий!

Амінь.

Примітки

Г. Сковорода назвав цей твір своїм "першорідним сином", тобто першим філософським твором, і повідомив у "Пролозі", що його написано "на сьомому десятку століття цього" — у 70-х роках. В останньому розділі є дата 1771, отже, вважають, що твір написано у 1769 — 1770 рр. Немає підстав брати під сумнів свідчення самого автора про "першорідного сина": найімовірніше, що першу редакцію "Наркіса" написано до 1767р., другу — невдовзі по тому, а третю — після 1785 р. Пролог же написано ще пізніше, близько 1793 р. Твір належить до серії діалогів про душевний світ. Був уперше надрукований М. Антоновським у Санкт-Петербурзі в 1798 р. — це перший із опублікованих творів філософа — окремою брошурою під назвою "Библиотека духовная, содержащая в себе дружеские беседы о познании самого себя". Текст тут неповний, займає він 193 сторінки, імені автора не подано. Існують два автографи твору, перший має назву: "Разговор о том, знай себе" — зберігся неповністю і не датований. Другий дійшов до нас із рукописного зібрання М. Ковалинського, він творився у 80-х роках. Твір знаємо також у шести списках.

Наркіс (Нарцис) — син річкового Бога Кефіса та німфи Ларіопи. За легендою, закохався у власне відображення у воді струмка й помер від туги за собою. Для Г. Сковороди образ Наркіса є символом самопізнання людини.

1 Тут мається на увазі єгипетська та єврейська міфологія.

2 Тобто дочка Мудрості.

3 Ісав — див. примітку 13 до твору "Вступні двері до християнської добронравності". Ісав був легковажний і непостійний у своїх захопленнях, за сочевицю поступився правом першорідства.

4 Описується епізод із Другої книги Самуїлової (VI — 16). Мелхола побачила у вікно царя Давида, що танцював і скакав перед Господнім лицем і погордила ним.

5 Місто Фіви були певний час столицею Єгипту і центром єгипетської культури.

6 Йдеться про кумира із золотою головою і мідним тулубом на Деїрському полі біля Вавилона (Книга пророка Даниїла, III — 1).

7 Даниловий каменю!.. — Данило (Данил, Даниїл) — біблійний персонаж, пророк, йому належить одна із книг так званих "малих пророків".

8 Очевидно, відповідає в українському перекладі Біблії такому: "Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала" (Приповісті Соломонові, III— 13).

9 У вавилонській цій печі. — За біблійною легендою, за наказом царя Навуходоносора у піч було кинено трьох юнаків за те, що не хотіли поклонитися Ідолу, але Бог не дав їм згоріти (Книга пророка Даниїла, ІІІ).

10 Варух (Барух) — син Нирії, біблійний персонаж, записав із уст Єремії його книгу (Книга пророка Єремії, XXXVI). Був ще Верух (Барух) — син Заббаїв (Книга Неємії, ІІІ — 20).

11 Єлисейське залізо. — За біблійною легендою, на молитву пророка Єлисея, сокира, яку впустив у воду дроворуб, спливла на поверхню (Друга книга Царів, VI).

12 Пісня над піснями, VIII — 6. В українському перекладі: "на серце своє", "на рамено своє".

13 Самуїл — біблійний персонаж, пророк, автор двох історичних книг Старого Заповіту.

14 А Давид чи не істинний є Наркіс? — Давид — цар ізраїльсько-іудейський (кінець ХІ — бл. 950 р. до н.е.). Мається на увазі, що й Давид займався самопізнанням. В іншому місці Г. Сковорода прирівнює Наркіса до пророка Ісаї.

15 Ісая, LVІІІ — 11 — 12. В українському перекладі Біблії текст трохи не збігається: "І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш немов той напоєний сад і мов джерело те, що води його не всихають! І руїни відвічні сини твої позабудовують, поставиш основи довічні, і будуть тебе називати: "замуровник пролому, направник шляхів для поселення".

16 Навал та Сомнас — образи псевдовчених, псевдопророків, які хапаються за зовнішність і не можуть пізнати сутності речей. Ім'я Навала зустрічається в Біблії, так звали чоловіка Авігеї, яка стала потім однією з дружин іудейського царя Давида.

17 В Книзі пророка Єремії (XVII — 9) ці слова читаються так: "Людське серце найлукавіше над усе та невигойне — хто пізнає його?"

18 Фінеес — біблійний персонаж, інша назва Пінхас — внук Аарона, син Елеазара, дістав від Бога заповіт вічного священства.

19 Еклезіаст, II — 14. В українському перекладі: "У мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить".

20 Єфрем — біблійний персонаж, син Йосифа (Буття, ХLI — 52).

21 Книга пророка Осії, VII — 11: "А Єфрем став, як голуб нерозумний".

23 Авакум — біблійний пророк, автор однієї з книг Старого Заповіту.

23 Друге послання апостола Павла до коринтян, IV — 6.

24 Буття, ХLVІІІ — 15.

25 Мається на увазі духовний меч — образ духовної войовничості християнської церкви, тобто йдеться про духовну зброю пророків (Єремія), апостолів (Павло) і священиків (Фінеес).

26 Книга пророка Єремії, XXIII — 15.

5 6 7 8 9 10 11