Хатина на кризі

Микола Трублаїні

Сторінка 3 з 7

Вдалині, в напрямку до острова Скотт-Кельті, з води виступало громадище величезної скелі Рубіні Рок.

Над островами, глетчерами, скелями і бухтою панувала абсолютна тиша. Птиці, що тисячами ціле літо шумлять тут, вже залишили острови і полетіли на північ. Навколо не було видно жодного звіра. Ані білий ведмідь, ні песець, ні полярна миша не попадались на очі метеорологові. Над водою бухти також не показувалась голова будь-якого з морських звірів, що плавають у тих водах.

Метеоролог, тримаючи в руці свій журнал, милувався цим спокоєм і тишею. Коли враз його обдав порив вітру. З південного заходу піднявся вітрець. Метеоролог скоренько записав про це явище до свого журналу і знов задивився на бухту.

Але ось він увесь витягся і мало не піднявся навшпиньки. На його обличчі з'явився вираз надзвичайного здивування й уваги.

З-за скелі Рубіні Рок у бухту випливав парусний човен. Човен був невеликий, але над ним здіймався чималий парус. Човен виглядав чорною плямою. Людей в нім розглядіти було неможливо.

Метеоролог бігом кинувся до будинку станції. Він підбіг до вікон і загукав:

— Човен! Човен!

За п'ять хвилин на березі зібрався цілий натовп співробітників станції. Їх було чоловік п'ятнадцять. Всі питали один одного: хто це міг бути?

В цю пору року дуже рідко буває, щоб сюди заходили пароплави. Але це ж навіть був не пароплав, а лише човник.

Люди губились у догадках. Припускали, що це моряки, які, можливо, врятувались після загибелі корабля.

Та ось човен наблизився настільки, що там можна було помітити три голови.

Минуло ще трохи часу, і човен пристав до берега… Він був оригінальної конструкції, з пропелером і нагадував глісер.

Але найбільше здивування охопило острів'ян, коли з човна вийшов його екіпаж.

Це було троє хлопчаків.

— Ура! Ура! — закричали ці хлопчаки, вітаючись з острів'янами.

— Відкіля ви, товариші? — спитав начальник наукової станції.

Найменший потис йому руку й сказав:

— Ми з суходолу. Я — Володя Велетень, а це мої товариші: чукча Темар і якут Оротук.

Півтора місяця тому біля станції на воду спускався дирижабль "Третя п'ятирічка". Капітан дирижабля розповідав начальникові станції про трьох "зайців" і називав їх прізвища. Ці прізвища, почувши їх вдруге, зараз пригадав начальник станції.

— Це ви? Три "зайці"? — вигукнув він.

— Ми тепер не "зайці", — відповів Володя, — а самостійні мандрівники. Зовсім близько від вашого острова, — розповідав він далі, — нам не вистачило бензину. Наш мотор зупинився. Але, як бачите, в нас є парус. А якраз вітрець почався. Ото ми до вас — попросити бензину. Остання наша зупинка була в Руській гавані на Новій Землі. Там нам дали бензину з розрахунком, щоб вистачило сюди. Але, бачте, ми трохи в морі блудили.

— І ви цим човником пропливли через море триста миль? — здивувався начальник наукової станції.

— Так що ж такого, — усміхнувся Володя. — Ми йшли морем від Кемі до Каніна Носа. Там взяли бензину і пройшли в Белужу Губу на Новій Землі. Відтіля в Руську гавань. А триста миль тільки від Руської гавані до вас.

— Куди ж ви пливете?

— На полюс. В гості до штурмана Бойчука. До речі, ви не чули його останніх радіограм? Бо я вже два дні на свій радіоприймач його не приймав.

— Так у вас є радіо?

— У нас все є. То ви не чули?

— Чули. Вони випадково втопили в ополонці свій запас олівців і тепер не мають чим писати. Вигадали якесь чорнило з сажі, але воно без спирту замерзає. Спирту в них мало. І до того ж, виявляється, нема в них пер. Становище майже безпорадне.

— Так ми їм привеземо і пер, і олівців.

— Та як же ви туди гадаєте дістатись? — запитав Володю метеоролог. — Там же крига. Ваш човен не попливе по кризі. І коли б навіть до полюса простяглась чиста вода, так вам би бензину не вистачило. Там уже почалась полярна ніч, і вам неможливо буде щось знайти в темряві.

Але хлопці на ті слова не зважали.

— Наш човен і по кризі попливе, — сказав Темар.

— Без бензину обійдемось, — заявив Володя.

— Вночі зорі й місяць світять, — вставив Оротук. А потім ще додав: — І полярне сяйво…

Острів'яни дивувались цим підліткам. У їх начальника з'явилась була думка не пустити хлопців далі. Але, зваживши на величезний шлях, пройдений ними, оглянувши їх човен-сани, послухавши їх розмови, він навіть не сказав нічого про ту думку.

Хлопці просили, щоб про їх подорож нікому нічого по радіо не переказували. Вони не хотіли, щоб про це дізнався штурман Бойчук.

— Ми з'явимось до зимівників несподівано, — Казав Володя. — Це буде найкращий сюрприз.

Взявши, скільки можна було, бензину, мандрівники заночували на острові Гукера, а ранком, попрощавшись з острів'янами, із свіжими силами рушили в дальшу путь на північ через протоку Британський канал.

РАДІОПЕЛЕНГАТОР

У човні було тіснувато, але хлопці розмістились непогано. Темар доглядав за мотором, Оротук сидів за рулем, а Володя порався біля радіоприймача.

Слухати радіограми заважало тріскотіння мотора, i радист часом навіть заплющував очі й притискував навушники до ушей, щоб краще чути. Володя слухав радіопередачу штурмана Бойчука. Штурман переказував, що на полюсі дме невеликий південний вітер в напрямку до островів Землі Франца-Йосифа.

"А тут, навпаки, вітер дме на полюс, — подумав Володя. — Що ж буде, коли вони зустрінуться?" І дійшов висновку, що може бути шторм.

Сказав про це товаришам.

Вирішили приготуватись до шторму.

У них передбачалась ще одна, остання зупинка на острові Рудольфа. Це найпівнічніший острів Землі Франца-Йосифа. Є там маленька метеорологічна станція. Найпівнічніша в світі станція. Там мандрівники мали намір востаннє поповнити запас бензину. Там же вирішили перебути шторм.

Проте до острова Рудольфа вони доберуться лише вночі. Тим часом шторм може захопити їх. — На всяк випадок, — сказав Темар, — давайте, хлопці, готуватись до вітру і хвиль.

З ним погодились. Треба було міцно поприв'язувати всі речі. Загорнути все, що боялось води. Закрити од хвиль човен. Перевірити справність мотора, динамо і радіоприладів.

Їх човен проминув острів Кетліца й тепер наближався до острова Луїджі.

Коли це враз з північного заходу піднявся густий туман. Насуплені хмари наближались до них. Та ось все море й острови закрило від мандрівників наче сірим холодним димом.

Темар зменшив швидкість човна. Він боявся у цьому тумані, ідучи повним ходом, налетіти на якусь крижину, що зустрічались досить часто. Лише недавно проминули вони айсберг заввишки кілька десятків метрів. Удар в таку крижану скелю з розмаху був би смертельним для човна.

Темар, облишивши мотор, взявся кріпити тросами різні речі в човні. Біля бортів він міцно прикріпив складані гумові матраци й подушки. Ці матраци й подушки в разі потреби надувались повітрям. Під час шторму, коли б навіть водою залляло човен, гумові кулі з повітрям не дали б йому потонути.

Взявши важкий молоток, Темар набивав на борти кусок клейонки, яка мала захищати хлопців від бризок і дощу. З тим молотком він нахилявся то над одним, то над другим бортом. Раптом, за щось зачепившись, Темар розтягнувся через увесь човен; падаючи, він не випускав молотка з рук і ударив ним з усієї сили. Як на те, удар пройшося по компасу Анкауге.

Володя скочив із свого місця. Оротук на хвилину випустив з рук руль.

— Що сталось?

— Що сталось?

Ураз запитали обидва хлопці Темара.

— Зачепився…

Потім, глянувши на розбитий компас, сполотнів і з жахом подивився на товаришів:

— Я заслуговую на те, щоб мене викинули в море за цей вчинок, — сказав він.

— Розбив компас?! — скрикнув Володя.

Хлопці зрозуміли, що це була майже катастрофа. Другого компаса не було. Ні сонця, ні зір не видно. Не видно землі. Навколо туман. Тепер, безперечно, вони заплутаються в цьому тумані.

Мовчки сиділи з хвилину. Навколо висів той самий туман. Здавалось, сумно стукотів притишений мотор. Темара охопив розпач. Він ладен був прийняти яку завгодно кару.

Перший заговорив Оротук:

— Трапляються гірші випадки. А тепер… Вітер дме з півдня. Триматимемо курс проти вітру. Трохи праворуч, і наскочимо на якийсь з островів.

Сказавши це, Оротук знов сів до руля.

— Не журись, Темаре, — звернувся Володя до товариша, — таке могло статись з кожним з нас. Давай будемо закінчувати готування до шторму.

І вдвох вони швиденько й міцно поприв'язували всі речі; закрили човен клейонкою і почали надувати гумові матраци.

Тим часом вітер посилювався, збільшувались хвилі і високо підіймали човен. Часами вітер трохи підіймав над морем туман, але швидко туманна мряка знов огортала все.

Минав час, а берег, що його так хотіли бачити юні мореплавці, не показувався. За кілька годин усі троє впевнились в страшній догадці — вони заблудили. Вітер змінив свій напрям, і Оротук, вирулюючи проти вітру, змінив курс човна, сам того не помітивши.

Не було жодної можливості виявити, де вони знаходяться, в якому напрямі вони пливуть.

Володя, загорнувшись у свій плащ, сидів, суворо поглядаючи на море. Він був мокрий од бризок, відчував холод. Туман псував йому настрій.

— Володю! — почув він гукання Темара.

Чукча виліз з-під мотора, очі йому блищали, він термосив Володю за руку.

— Мені, — казав він, — пригадались тумани на Берінговому морі. На пароплаві, яким я там плавав, коли в туман треба було визначити, де знаходиться пароплав, капітан завжди в таких випадках кликав до себе радиста. І радист з допомогою радіоприймача визначав місцезнаходження пароплава. Це називалось радіопеленгування. Тоді ж від радиста я чув, що таким самим способом можна визначити потрібний пароплавові напрямок, не дивлячись на компас.

— Цілком справедливо, — схопився Володя із свого місця, — я ж читав про радіопеленгування. Треба спробувати негайно.

Володя ніколи не бачив приладу, що зветься радіопеленгатором. Але Темар розповів йому про той радіопеленгатор, який йому довелося бачити.

І от за півгодини друзі договорились, що вони із дроту зроблять круглу антену. На цю антену Володя прийматиме радіостанцію, місцерозташування якої вони знають точно. Антена покаже їм на карті лінію, що з'єднує їх човен з тою станцією. Потім повернуть човен так, як і антену, і будуть іти прямо на ту станцію… І поки йтимуть правильно, доти ту станцію чутимуть. Як тільки трохи звернуть убік, так їхнє радіоприймання припиниться.

Ще минула яка година, і все було готово.

1 2 3 4 5 6 7