У чужому гнізді

Чайковський Андрій

У ЧУЖОМУ ГНІЗДІ

Перша частина СТЕФАНІВ МИХАСЬ

І.

Пишневецькі пасовиска довгі часи не були поділені, як тепер. Вони простягалися довгою полосою понад дністровим каналом, а на них пасли свій товар: пишневецький двір барона Версайка, і громада рустикальна та шляхотська з пишневецького Закуття. Попри те оболоння вела польська дорога і туди виходив великий краєвий шлях перегону угорських волів. З того користав барон Версайко в такий спосіб, що наймав це пасовиско для торгівців волами. Мав з цього двояку користь: казав собі добре заплатити за випас, а кромі того воларі, устроївши собі попас на пишневецьких оболоннях, давали чимало торгувати баронівській корчмі, що стояла при тій дорозі. Корчма була велика, мурована, з пивницями, великими сіньми і з всякими корчемними вигодами. Того, що дали воларі заробити корчмареві в часі перегону, не заробив він за цілий рік від пишневецьких підданців-хлопів.

Якийсь час усе було добре і барон робив знаменитий інтерес, бо ніхто тому не супротивлявся. "Піддані" — хлопи не сміли нічого проти "пана" зробити, а шляхта не полапалася на тім зразу. Доперва згодом, як число випасуваних волів виросло на сотки, дався почути брак паші для місцевого товару. Зганяні воли не вдоиолялися пашею і нераз було так, що воларі відганяли з ліпших місць шляхотський товар, а заганяли сюди свої воли. Шляхта заворушилась. Не довго радилися, що робити.

Поперед усього вислали двох плєніпотентів до барона. Плєніпотенти вернулись з нічим, бо барон відповів їм, що коли він має право пасти, то має право також віднаймати пасовиско, кому схоче.

Палка шляхта, недовго надумуючись, зібралася купою, вийшла на оболоння і прогнала воларів геть, аж на панський сумежний лан, і там воли наробили чимало шкоди.

Барон метнувся до коморників і виточив шляхті процес. В тім часі не було ще окремого процесу до справ за-для нарушения посідання, не було ще й суддів, як тепер. Справа пішла до Львова перед шляхотський суд, що звався тоді: forum nobilium.

Префект Закуття дістав позов, скликав раду, старшину, але ті ані слухати не хотіли, щоби пускатися в процес.

— Того ніколи не бувало! — говорили старі, сиві шляхтичі.— Нащо нам правуватися, коли це з діда-прадіда наше? Ми то маємо і жадні процеси йому не поможуть. А коли би хто поважився, то...

— Голови не винесе цілої! — обізвалися молодші.

До того ще такий процес видався їм дуже коштовним, бо то аж до Львова треба їхати, а той Львів так далеко, що Господи святий! Вийшла отже така рада: "Най барон процесується і сто разів, то ми таки не дамо свого..."

Барон виграв процес дуже швидко і громаді шля-хоцькій доручено латинський вирок, котрого ніхто не розумів. Шляхта сходилася, оглядала присланий папір з усіх боків, дехто пробував читати, а врешті вирішила, на "опусті" 1 напроти баронського двора цей папір спалити, аби барон знав, що шляхта не боїться, ані якихось баронів-заволок, ані його ла-цінських паперів. Зараз слідуючої неділі по службі Божій виринула шляхта на опуст. Заворушились сині капоти, високі сиві шапки з синіми днами "на завісах". Хлопці назбірали сухого бадилля з бодя-ків, викресали вогонь і палахнуло полумя, на нього кинули аркуш грубого сивого паперу. Всі дивились, поки цей костер не згорів і папір не спопелів.

Саме в ту пору надійшов з баронського двора економ Чосниковський. Шляхтич Філіпко Городиський, найвищий ростом шляхтич, помітив його зараз.

— Пане Чосниковський, ось подивіться і скажіть вашому велебному баронові, що це його право, за котрим аж до Львова їздив, пішло з димом, а волів чужих таки не буде пасти на нашім оболонні. Своїх може пасти, а чужих — зась!

Чосниковський не сказав на це півслова, але завернув прямо до двора і розказав баронові все, що чув і бачив.

Барон страшно всердився, на таку зневагу своєї особи. Він уродився і виріс на Буковині, там мав діло з підцанцями-хлопами і йому в голові не могло поміститися, щоб ті капотові хлібороби, на таке зухвальство могли зважитись.

"опуст" мала толочка, пасовиско понижче церкви, між шляхоцькою а рустикальною громадою.

2 макогонами прозивали шляхту від того, що свої шляхоцькі легітимації носили в бляшаних шабатурках похожих на мако-

гони.

Перед Чосниковським не говорив нічого. Та видно було його схвильованим. Ходив по покою, закусував з лютости губи і вирішив за всяку ціну приборкати тих гордих макогонів 2 і навчити їх моресу.

Не довго опісля надійшла партія волів. Барон догадуючись, що шляхта знову збунтується і воли прожене, порозсилав двірських отаманів по хатах своїх підданців з приказом, щоб цієї ночі з кожного нумеру, явився в дворі один хлоп з чимнебудь: з ціпом, косою, з сокирою, або таки з ломакою. За цей труд приобіцяв відписати кожному по два дні з панщини. Барон числив поперед усього на антагонізм поміж шляхтою а хлопами, а відтак на те, що рустикальна громада була у троє так велика, як шляхоцьке Закуття.

Барон затирав руки з радощів, коли над вечером того дня зібралося на подвірі двора більше двох сотень зоружених підданців, приказав осідлати собі коня, те саме казав зробити свому економові, отаманам, десятникам і гуменним, приладив кілька рушниць і дожидав зачіпки.

Шляхта нічого про ці приготовання не знала, бо поміж рустикальною громадою а шляхтою не було ніяких звязків.

Тимчасом гайдаї (поганячі волів) розложилися табором на облонні, розложили вогні і поклалися на соломі, що її з двора привезли, поставивши при волах ватру, післали до корчми за горівкою і стали частуватися.

Аж тепер прийшла вістка про це в Закуття. Фі-ліпко ходив від хати до хати:

— Гей, панє брацє, вже хіба кінець світа, що цей кукурудзяний барон з нами не робить. Йому здається, що це Буковина, а ми хлопи: далі-далі і на панщину буде нас гонити. Ану панове браця! Кому любе шляхоцьке імення, враз зі мною! Опісля сміявся б з вас, що ми налякалися його "лацінського паперу".

А барона тому називали кукурудзяним, що він прийшов з Буковини і привіз невидальщину до Пиш-невець — пільну кукурудзу. Шляхта знала лиш кукурудзу огородову, саджену на те лише, щоб можна одну-другу шульку спекти дітям, а барон сіяв її цілими ланами.

Тепер шляхта зароїлася, мов бджоли на майдані посеред села. Не було тут ні святочних капот, ні високих шапок. Вибігали так, як хто прийшов від праці: в полотні та в кашкеті, а тільки на ньому шля-хоцької познаки, що суконна камізелька.

Можна шляхтичеві ходити в грубім полотні, босоніж, в соломянім домашньої роботи капелюсі, але суконна камізелька з двома рядками ґудзиків, зайнята під саму шию, мусить бути, бо без неї він не шляхтич, а хлоп панщизняний.

Коли вже великий гурт зібрався, Філіпко промовив:

— Щож, панове браця, барон схоче далі кукурудзу нам на голові молоти...

— Недочекання його,— загула шляхта підносячи в гору затиснені кулаки.

— Коли так, то треба нам твердо братися до роботи, аби за своїм постояти. Хай би так кілька разів попас чужих волів, тоді наша худоба буде хіба дністровий пісок їсти. Ну-те браця, возьми кожний здорового кола в руки і проженемо цю голоту.

Шляхта розбіглася, кількох молодших полізло на росохаті верби і нарізали добрих палиць.

— Але, браця, не бийте по голові, лише так здорово попід фе... знаєте... Раз вола, а раз погонича. А все гоніть на баронський лан, що над річкою, в кукурудзу — за мною!

Вже було смерклося.

Філіпко ступав передом, а за ним шляхта з палицями. Зараз за селом завернули прямо на Дністер і пішли гусаком попід беріг. Ніхто не міг їх побачити.

Воларі не прочували нічого лихого для себе... Тепер чимало здивувалися, побачивши біля волів велику юрбу людей з палицями.

— Забирайся один з другим з волами.

— Нам барон дозволив і ми за це заплатили.

— Ми тут пани, не барон — геть звідсіля.

За тим посипались удари по спинах воларів. Вони посхапувалися і стали кричати з усієї сили. Та це нічого не помогло. Шляхта била здорово. Другі проганяли волів в баронську кукурудзу.

Але ще не вспіли прогнати усіх через дорогу, як від двора надійшла воларам поміч. На переді їхав барон Версайко на коні, за ним економ, отамани та гуменні, а за тими, дві сотні зоружених хлопів. їх пильнували по бокам і позаду двірські посіпаки, щоб нерозбігалися, та неповтікали в бурян.

Шляхта помітила це аж тоді, як барон загородив їм дорогу в село.

— Гей, панове браця, рятуймося! — кричав Фі-ліпко, що тут всім командував,— кукурудза на нас сиплеться.

Шляхта оторопіла. Справа показалась тяжкою, бо хлопи узброєні як слід, а тут шляхта лише з прутами.

Хтось крикнув:

— Браця! до колів, під цвинтарем!

Шляхта побігла під цвинтар, що на тім оболонню стояв недалеко. Пліт затріщав і миттю всі узброїлись в грубі коли, хоч не довгі. За той час Філіпко, опершись на свій довгий вербовий прут, що його держав в руках, остався при ватрі-багатті і не рушився з місця ні кроком.

Заки шляхта прибігла до свого проводиря Філіп-ка, прискакав барон на коні в тім намірі, щоби бут-ного шляхтича вибити нагайкою. Баронові здавалося, що шляхта, побачивши таку силу, вже розбіглась на всі чотири вітри, та лише сам Філіпко остався. Коли ж барон наблизився до шляхтича, не міг вийти з дива, побачивши такий супокій босого хлібороба.

Зі

Філіпко, чоловік високого росту, атлетичної будови тіла, з грубим посивілим вусом, в кашкеті засуненім трохи на ліве ухо, стояв против багаття, мов камяна статуя. Одну руку опер на довгу вербову за-пруту, другу опустив в низ — і подобав на того За-порожця-характерника, що стоїть на чатах. Цілу маєтичну стать Філіпка освічувало ясне полумя ватри, коло котрої стояв.

Барон задержав бистрого коня кілька кроків перед Філіпком. Дивились один на одного.

— Ти розбійнику! — крикнув барон, аж запінився зі злости — я тебе навчу! убю тебе як пса!

— Ти сам розбійник! — відповідає найспокійні-ше Філіпко,— ти нападаєш по ночі з хлопством шляхту, що свого добра пантрує! Ми тобі говорили, що чужим волам тут пасти не дамо...

Такої обиди не міг можний пан стерпіти. Він зіп-няв коня, прискочив до Філіпка і замірився на нього нагайкою.

— Дай спокій, пане, бо згинеш! — каже холоднокровно Філіпко, поступа ючись поволи назад.

Ті слова перестороги зрозумів краще кінь, як їздець, бо спинаючись на задніх ногах, цофався швидко в зад.

— Гей, служба! беріть його! — закричав пан.— Пять дукатів дам тому, хто схопить цього зухвальця!

Але служба баронська з хлопами, ще не наспіла, барон трохи випередив їх.

1 2 3 4 5 6 7