Польща, яка, було, готувалась передати нам МІГи, пригальмувала, Пентагон попередив, що засоби ППО, які нам украй потрібні, вичерпуються. Зеленський знов дорікає партнерам затримкою поставок зброї.
Брак озброєння, людського ресурсу, літаків, що вимірюється навіть у співвідношенні 1:10, 1:15, інші причини позначаються на ситуації. Щойно втрачено важливе стратегічне місто Соледар, понад 500 квадратних кілометрів території, ворог просувається далі. Путін гарячково намагається з користю використати затишшя, оскільки й він теж не знає, що його чекає. Недавно на фронті за добу відбулось 170 штурмів з участю броні, літаків, артилерії. Посилюється руйнація міст, сіл, різноманітних цивільних об'єктів, житла. Вбито тисячі цивільних, майже 600 дітей. У своїй оскаженілості ворог бомбує навіть ...кладовища. Щойно в Сумській області КАБом вбита матір воїна, яка прийшла відвідати його могилу. Бояться, мабуть, і мертвих захисників України. Путін демонстративно хизується, що у нього резерви невичерпні, хоч це далеко не так.
Щодень орда московитів меншає на 1200-1400 загарбників, значну кількість бронетехніки, інших засобів. Вже знищено більшість елітних військових частин федерації. Щойно в Башкортостані, за 1800 кілометрів, запалав потужний НПЗ, збито СУ-34, наші хлопці в окремих пунктах контратакують. Неймовірною мужністю винахідливістю, бойовим мистецтвом компенсують прорахунки вищих командирів. Низький вам, хлопці, уклін. Ви неймовірні і неповторні у своїй любові до України. Слава вам, рідні!
ЖАХЛИВЕ СКАЗАВ. АЛЕ Ж ПРАВДУ
На цвинтарі знов копають могилу. Знов для молодого хлопця з села. Збоку від Алеї Слави, віддалік. Бо загинув Жора не на фронті, навіть не на своїй землі. В Польщі, куди його з братом спровадила мати, аби уберегти від армії. В якійсь бійці загинув. Середульший син Королюків. Невимовно боляче втрачати батькам своїх дітей. А для Майї і Костянтина особливо. Місяць пройшов, коли радість була — Вітольдик женився. І ось тут таке горе.
Та найболючішим для батьків було те, що провести сина останньою земною дорогою прийшло так мало людей. Не те, що тоді, коли хоронили Володю Балюка, Юрка, Світлану, Тарасика, Любомира, Валерія. Не колінкувало село, не казали щемні слова.
За цих кілька днів, доки привезли Жору, Майя змарніла, зчорніла так, що не впізнати. До цвинтаря її вели під руки, вона лиш стогнала, видихала: "Ой сину, синку...". Більше нічого не вимовляла, бо душа надломилась. Мабуть за неї, коли прощались, тихо, болюче почула батькове: "Синочку мій, краще, якби тебе з фронту привезли.". Жахливе казав, але правду. Бо те й село мовчки ствердило.
ФРОНТОВА ДИПЛОМАТІЯ
Несподіванка яка! В моїй електронній пошті лист Миколи Кузьмича! Вже із своєї Галичини. Молодець який, відізвався. Видно, здоров'я трохи налагодилось. Не думав я, що у вчителя може бути такий характер. Питає, чи літописую, а тоді про себе пише.
"Пообіцяв я вам, що будемо частіше спілкуватися. Не дотримав слова. Посада тоді у мене була цікавою, часу трохи вільного мав. Ти ж не в окопі, не стріляєш, дрони не запускаєш, в розвідку не ходиш, боєзапас не доставляєш, поранених не виносиш. Хіба я для цього йшов сюди? Хлопці гинуть, а я немов ухилянт. Щось в душі зашкребло, жага до пімсти якась проснулась від того, що тоді бачив у Бучі, Ірпіні, Гостомелі, Бородянці, чи то хотів виправдатись перед вже покійним моїм командиром за той перший бій, не знаю. То й попросився до хлопців, у десантно-штурмовий підрозділ. Чотири місяці ходив з ними. А як командир нашої групи загинув, то заступив на його місце.
Ну, назва ДШВ сама за себе говорить чим ми займаємось. Не всі вертались живими чи цілими. Але я був, немов заговорений. Чи то доля, чи хрестик материнський, чи то Василь Сайчук, мій ангел-рятівник, той перший командир, оберігали. Знаєте, на передку атеїстів нема. Кожен у щось вірить. Зрештою навіть у везучість. В останній операції ангелами-охоронцями були мої хлопці. У жахливо-складній ситуації вони винесли мене, доставили до машини медеваку. Далі? Далі відомо що буває: госпіталі, операції. Тепер дома, при батьках, протез лівої ноги освоюю, руку треную. Свої лижі змастив, скріпив, тато закинув на горище. Може, моєму синові згодяться... Ну, це для розрядки. Думаю, що він буде. Моя Ївга першою з односельців навідалась, коли я повернувся.
Ні, за свій крок собі не дотинаю. Тепер от соціальні мережі затягують мене у вир політики. Неймовірно складна, брудна, в той же час потрібна справа, без якої життя нема. Все залежить від основи, логіки. Є логіка демократії, логіка диктатури. Абстрагуюсь від нейтральної, бо при загарбницькій війні вона вливається у русло агресора. Та от для нашої війни політики, державні діячі більшості країн Заходу, до того ж найбільш потужних і впливових, виростили гібридну. Щось на зразок трансгендерної, людини третьої статі, не здатної на плід. Можливо, я й закруто взяв, звертаючись до найвищих осіб. Та час не зупиниш, ворог тисне відчайдушно. І, хоча Президент США, як і Канцлер ФРН, добувають свої каденції, вирішив через наші, зарубіжні соцмережі, ЗМІ звернулись до них. Можливо, прочитають. Та буде користь, коли й споживачі інформації ознайомляться. Голос України повинен лунати гучніше, ширше.
Високоповажний пане Президент Америки Джо Байден!
Високоповажний пане Канцлер ФРН Олаф Шольц!
Як громадянин України, офіцер ЗСУ, хочу насамперед висловити Вам, лідерам найпотужніших держав Заходу, Вашим народам, щиру фронтову вдячність за допомогу моїй державі, без якої ми б могли втратити її. Але небезпека не щезла. Віковічне зло, яким є Росія, безнаказано чинить на нашій землі жахливі злочини, веде геноцидну війну проти України, прагне підкорити Європу, змінити світопорядок, утвердитись в ньому лідером, активно формує альянс диктаторських режимів.
Україна мужньо протистоїть агресору, оплачуючи крихкий мир у світі, спокій Європи найвищою ціною — людськими життями, руйнацією наших міст і сіл. Ви, та інші партнери, надаєте нам зброю, фінанси, що допомагає нам зберегти державу. Однак гроші можна надрукувати, снаряди, ракети виготовити нові, але людське життя не відновиш. Війна триває майже три роки, а з початку агресії — одинадцять. Перспектива закінчити її переможно була наприкінці 2022, на початку 2023 року. На це сподівалась наша країна, тим більше ЗСУ, де я був у діючій фронтовій частині більше двох років. Та, якраз на обнадійливій фазі війни, навіть ту дозовану допомогу, яку нам надавали, урізали, згодом більше півроку її не було: животіла, в Америці йшла своя бюрократична війна двох партій за майбутнє президентське крісло, що фактично було допомогою Росії, яка її використала сповна.
У Вас обидвох добігають кінця строки каденцій. Ви переглянули деякі свої позиції щодо підтримки України, що схвально зустріло наше суспільство. Але і за той час, доки Ви маєте повноваження, Ви ще можете зробити для моєї країни багато корисного. Бо, хоча ми почали нарощувати виробництво власної зброї, відчуваємо гостру потребу у бронетанковій, засобах ППО, систем РЕБ, дронів, ракет, особливо далекобійних, дозволу бити ними углиб Росії. Депутати Бундестагу, державні діячі, пане Канцлере, не раз про це звертались до Вас. Ви рішуче проти. Правильно, з точністю до навпаки. Архіобережність Ваша, як лідерів провідних держав, забезпечила на час Ваших каденцій відносний спокій.
Але ж війна стукає і у Ваші двері. Забороною на "Taurasu", на три мільярди євро допомоги нам, пане Канцлере, Ви зробили військову помилку. А політичну, коли дзвінком до російського фюрера, прорвали його блокаду очільниками демократичного Заходу, фактично підтримавши руйнівників ЄС, НАТО — Орбана, Фіцо. Збираєтесь повторити, чи й зустрітись. Ніхто Вам не заборонить. Але хоча б не подавайте йому руки, бо у нього обидві по лікоть у крові. Зеленський теж у свій час хотів пройняти його докірливим поглядом. Вочевидь, Путін успадкував гени своїх далеких предків-андрофагів. Це хижий зажерливий вовк, який завжди ненаситний і звинувачує свою жертву: "Ти винна вже в тому, що мені хочеться жерти". То ж Ваша обережна стратегія в постачанні зброї, щодо членства в НАТО, як запобіжник ескалації, небезпечна і лише стимулює Росію до подальшої агресії.
Чим, наприклад, спровокували Путіна невеликі країни, об які він точив зуби, а Ваша реакція виливалась "занепокоєнням"? Чи моя держава, яку разом з Росією Ви позбавили ядерної зброї?
Для Вас, пане Шольц, громадян ФРН, я приберіг ще один доказ. Сталось так, що у Вашій країні теж зародилось і виросло велике зло. У 1945 році сили антигітлерівської коаліції знищили його. Суд скарав головних злочинців, призвідець застрелився, його ідеологія була заборонена. Серед членів коаліції було ще жахливіше зло, однак його оберігав німб переможця. Чи були для нього небезпекою жінки, діти, мирні жителі звільнених населених пунктів? Зайве питати. Але ж "провокували"! Наведу свідчення американського історика Уільяма Пірса.
"Коли військові Радянської Росії займали населені пункти Східної Прусії, то вони починали таку звірячу оргію тортур, зґвалтувань, вбивств, що неможливо описати в повному обсязі. Іноді військові кастрували чоловіків і хлопчиків перед тим, як вбити. Іноді видавлювали їм очі, або спалювали живцем. Деяких жінок після групового зґвалтування розпинали, прибивали їх ще живими до дверей комор, а потім використовували як мішені для стрільби".
Жахливо бачити це. Жахливо носити в пам'яті. Страшно уявляти, що це може прийти. Може прийти, коли уникати боротьби, або боротись чи допомагати у півсили. А коли наповну, та ще й спільно з партнерами, то зло буде переможене. Тривожить, що серед Ваших опонентів ожили симпатики тих, хто чинив описані звірства, а тепер їхні нащадки чинять в Україні. Нагадайте їм кого вони беруть у спільники.
У післявоєнній Європі подібні публікації навряд чи можна було зустріти. Вони псували імідж члена коаліції, переможця нацизму, визволителя Європи. Проте жах і страх від його звірств жив у пам'яті. Він не вивітрився і у нинішнього покоління людей, політиків, лідерів багатьох країн. Так, він обґрунтований, бо підживлений нинішньою війною, погрозами Путіна. Якби не одне "але".