Тішитимуть нас, що це тимчасово, згодом, мовляв, все вирішиться. Тепер за рахунок України з нього спадає маса проблем, встановлюється тиша. Оманлива для нас, зрадлива. Бо Росія, через кілька років, вже зміцніла, війну обов'язково продовжить. Та й життя показує: більш постійнішого нема, аніж тимчасове. Японія, нині потужна, авторитетна у світі країна, ось вже скільки років минуло, а її Курильські острови, анексовані Росією, так і не повернуто. Як і Фінляндії частину її території. Або ж Корея розполовинена.
Це мета Путіна, копія російсько-чеченської війни. Був героїчний спротив невеличкої Ічкерії, яку не могла здолати величезна держава. Захід був лише стурбований. Було перемир'я, Хасавюртські домовленості, перепочинок Росії. Чечню зробили терористом. І знов агресія. Країну перетворили в руїни, кладовище. Нині режим Кадирова вірно служить Путіну, воює з нами. Цей кривавий і підлий сюжет, як ІПСО, путінські пропагандисти використовують проти України. Її порівнюють з долею Чечні, яка її чекає. Так, Україна мужньо бореться, але її можливості не безмежні, допомога їй недостатня та й Захід не хоче, щоб Росія програла, він чекає перемовин. Росія теж. Але тоді буде теж саме, що й з Ічкерією. "Кадиров" для нас у них є. Чекає з часів Майдану, коли втік до свого пахана. І українці тоді будуть воювати за Росію проти НАТО, Європи. Цей план вже втілюється на окупованих територіях. Чоловіків мобілізують в армію агресора, вони вже воюють проти... своєї держави. А школярів виховують для поповнення майбутнього гарматного м'яса.
Нам потрібен перепочинок, але його без гарантій безпеки ми не можем собі дозволити. Ми довго чекаємо від Заходу того, що просимо вже два роки. Якщо ми не вистоїмо, не вистоїть і Європа, яка після нас на черзі. Вона забула, що кілька віків тому Україна була щитом, який не дав монголо-татарській Орді зробити з Європи румовище. Нині ще жорстокіша Орда плюндрує Україну, прагне дістатись до багатої Європи. Україна знов стала щитом на її шляху. То ж допомагайте не лише тримати його, а й іти з ним в бій проти новітніх варварів і перемагати.
Бо ситуація на полі бою складна, важка. І тепер відчуваємо брак озброєння, людських резервів, де співвідношення з силами ворога неспівмірні. Ветерани на передку виснажені, втомлені, є маса випадків самовільного залишення частин. Давно щезли черги біля військкоматів, ухилянство стало видом бізнесу. Мотивація голим патріотизмом згасає від строків перебування на військовій службі, ставлення до неї після каліцтва, а головне — від буденних перекосів справедливості у суспільстві, яке фронтовики хочуть бачити єдиним.
СТАРА "СВІЖА КРОВ"
Влада, військове командування, владний марафон пригальмовують тривогу суспільства. Схоже на те, що готується якийсь крутий поворот у війні, секрет якого ми не знаємо. На зразок початку Курської операції. В принципі це вірно, оскільки акцент уваги на негараздах — шлях до зневіри і поразки, допомога ворогу. Однак у цій ситуації робити вигляд, що у нас все о'кей, шкідливо.
Можливо, якраз маскуванням ситуації стало те, чого не було раніше — масштабне перезавантаження уряду, яке суспільство, в піку владі, розцінило як зміну стільців чи тасування колоди карт. Міністрів, високих чиновників, які до цього опікували одні галузі, сектори, перемістили на інші. Яка тут анонсована "свіжа кров", чи "імпульс", що пожвавить роботу уряду? Справжня мотивація "перезавантаження" не є секретом: більша, менша лояльність ОП, яким керує тіньовий президент Андрій Єрмак, чи її відсутність, невідомі нам мотиви.
Передислокація планувалась і як зручний варіант, аби менш дразливими для суспільства було звільнення кількох, справді здібних, але нестандартних осіб, які успішно працювали на високих посадах, мали довіру іноземних інвесторів, за якими не тягнувся корупційний шлейф. Навпаки, вони самі допомогли виловити двох топ-корупціонерів. Неочікувано позбувся посади авторитетний дипломат, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Дуже небезпечна кадрова політика, коли відданість, догідництво високій особі, чи загроза її іміджу, пріоритетніша, аніж доброчесна служба державі. Та ще й у такій важкій для країни ситуації. На ключових посадах повинні бути професійно грамотні, чесні, віддані їй люди. Обов'язок влади — шукати, виховувати таких. Вони є, але навіть високі крісла їх не приваблюють, бо знають, що довго там не будуть, якщо не змінять свою особистість на двірцевий стандарт.
Негараздів різних у нас вистачає. Добре, що ширитись їм не дає активна частина суспільства, журналісти. То ж попри все, тримаємось вже більш як десять років. Жодна європейська країна не вистояла б перед такою ордою. Бравурної перемоги у нас не буде, але виграшна буде. У це вірить і три чверті українців, а майже 90 процентів гордиться, що носять це звання. Величезна потуга. Вони й будуть працювати на перемогу.
ПЛАН ПЕРЕМОГИ
На цей настрій, безумовно, мав вплив пафосно розрекламований план перемоги Зеленського. Нам відомі лише його основні тези. Скажу відверто, вони мене не вразили. Більшість їх була оприлюднена ще у 2022 році Залужним і зводилась до конкретики: йшов перелік необхідної зброї, її асортимент. Наш Президент впевнено заявляє, що є можливість поставити крапку у війні вже... цього року. Мається на увазі далекобійні ракети, дозвіл бити ними в глибину Росії. А як не дасть Байден? По-друге, Путін не підніме руки вгору навіть тоді, коли ми бомбуватиме й Москву, кине в бій останнього солдата. Він і не думає припиняти війну без виконання його ультиматуму. Різко збільшуються асигнування на неї в наступному році, армія зросте до 2,3 мільйона осіб.
Особисто мені це нагадує ситуацію з розрекламованим контрнаступом у 2022 році, про каву в Ялті, шашлики. Деталі плану перемоги не розголошуються. Навряд чи там є якісь інші втаємничені резерви, окрім Курська, та нових технологій зброї, виробництво якої ще треба поставити на потік. Інше зводиться до чолобитної, наших старих просьб — посилення допомоги від США, Європи, запрошення до НАТО, підтримки міжнародної спільноти. Надмір важкі питання. Навряд чи Байден до кінця своєї каденції вирішить хоч би два головних. Тим більш, що США і Німеччина проти нашого членства в Альянсі.
Вирішальним для нас буде майбутній рік. Очевидно, нині архіобережність Байдена ґрунтується на передвиборному балансі рейтингу кандидатів. Тому він не хоче дати Трампу шансу для критики опонентки, яка в разі виграшу, можливо, буде діяти рішучіше, аніж Байден. Позиція республіканців невиразна, їхній кандидат непередбачуваний. Поки що запорукою є перелом у ситуації на полі бою, наша єдність, добросовісна робота кожного ради зміцнення ЗСУ, ВПК, допомога партнерів.
ПОХОРОН ДЕМОКРАТІЇ
Тепер про найважливіше. Швидше для Заходу, світу. Чи усвідомили там, на сімдесят дев'ятому році після перемоги над гітлерівським нацизмом, де тепер вогнище найбільшого зла? Це те, про що запитував Роберт Гарріс задовго до війни. На превеликий жаль, я не знайшов на це відповіді у безлічі різноманітних опитувань, які проводяться у нас, в країнах Заходу.
Власне, її не потрібно й шукати. Є яскравий маркер. Чи зустрінете ви у будь-якій державі, особливо в Німеччині, Росії, людину з портретом Гітлера? Її б посадили, як за кримінальний злочин. А от портрет Сталіна на мітингах, парадах перемоги в Росії — обов'язковий атрибут, як і квіти на його могилі. Недавно у Вологді відкрили йому пам'ятник. Путін перейменував аеропорт "Волгоград" на "Сталінгард". За образ вусатого ката в країнах Заходу затримали б і відпустили.
У деяких совкових головах може скластись переконання, що висновок Гарріса і моя солідарність з ним щодо більшого зла, применшує злочини меншого. Що ж, мати іншу думку — право кожного. Але над історичною реальністю треба мислити аналітично, вивчати її. Я б волів, аби ці два хижаки, які за мілітарною потугою були майже рівними, зчепились тоді в такому лютому поєдинку, щоб сконали вони і їх режими. Таке буває у природі серед сильних звірів. Гітлер міг теж перемогти Сталіна. Врятували Америка, Великобританія, Франція, інші держави. А якби цього не сталось?
Існує така собі віртуальна наука — альтернативна історія, якбитологія. Що було б, наприклад, якби переміг Наполеон? Якби виграли Полтавську битву Іван Мазепа і Карл ХІІ? Якби перемогла УНР? Тут для фантазій простір безмежний. Якби переміг Гітлер, все було б асиметрично нинішній реальності. Лиш не було б квітів на могилі Сталіна, бо її б не існувало, як і могили Гітлера. Але то з віртуального світу. У людиноподібних хижаків сталось по-іншому. Привид Сталіна — це сьогоднішній Путін, його режим, які безкарно множать жахливі злочини, прагнуть знищити нашу державу, народ, загрожують Європі, колишнім партнерам антигітлерівської коаліції. Абсурдно, навіть злочинно, маючи силу перемогти найбільше зло, чи хоча б стриножити його, демократичний Захід умиротворяє його. Це гнітить і жахає. Навіть милосердний Господь карав зло жорстоко і безжально. То ж не треба свій страх, архіобережність маскувати мудрістю. Це не той випадок. Маємо справу з невиправним від імперського сказу хворим, який особливо небезпечний. Для всього світу.
Так, світ переміг жахливе зло. То ж хай торжествує зло ще жахливіше? Політичне служіння добру і злу є грою на самовбивство демократії. Вона стовідсотково фатальніша, аніж лотерейний варіант фізичної смерті людини при грі у російську рулетку. Це похорон демократії Європи, тріумф московської диктатури.
ОБОВ'ЯЗОК В ДУШІ
Здивував село Денис Волох. П'ятдесят дев'ятий пішов чоловікові, а він йде в ЗСУ Добровільно. Двоє синів має, шестеро онуків, четверо правнуків. Правда, живуть у Луцьку. Відмовляли його, через рік же шістдесят. А він: "Такі молоді вмирають там, а я маю онуків, правнуків. І отим бичкам, яких виловлюють, аби виконали свій священний обов'язок, нагадати, що він повинен і без Конституції в душі сидіти. Бо хто тоді воювати буде? А я ж таки й погони ще в тій армії лейтенантські носив". І пішов, вже воює. Ну, може, ще й втрата дружини підштовхнула, бо рік тому її не стало, сам зостався.
Не знаю, що сказав би він, якби побачив вчорашнє токшоу для московських пропагандистів.