Мабуть, на цьому сутичка і завершилася б, якби ж на допомогу своєму спільникові не кинувся Радж. У бійці, що зав'язалася, Владьо вперто боронився, але врешті-решт мародери повалили його на землю і потім довго, з садистською насолодою, били ногами.
Коли Авгура знепритомнів, Корба захопив його за комір, підтягнув до яблуні і посадовив під стовбур. У цей час фотоапарат уже перекочував до рук Раджа.
— Іноземна штучка, — задоволено проказав той, швидко оглядаючи трофей. — Тисячі півтори дадуть.
Підійшовши до дезертира, він узяв його двома пальцями за підборіддя і підняв голову.
— Лишитися живим, — сказав він, помітивши, що Владьо розплющив очі, — ти можеш тільки в одному випадку — якщо приєднаєшся до нас. Однаково ти вже нахапався доз, як собака бліх. А Зону знаєш. Ходитимеш по селах і все цінне приноситимеш у визначене місце. А ми тобі взамін — хліб, ліки, горілочку.. Одне слово, бартер. Ну і трішки грошенят, якщо тільки вони тобі потрібні в цих "джунглях". То що, згода?
Авгура нерозуміюче дивиться на нього. Радж несильно б'є його потилицею об стовбур.
— Я питаю: з умовами нашими згоден?
— Коротше, ти з нами, чи ні? — намагається розтлумачити йому Корба.
— Не з вами, і ні з ким. І не зачіпайте фотоапарат.
Спохмурнівши, Радж потягся до шиї сержанта, одначе той відбив його і, рвучко звівшись на рівні, метнувся до клена зі здвоєними стовбурами та знову приготувався до сутички.
— Це не розмова, корешочку, — войовничо пішов на нього Радж. — Ми — не вулична шпана. З нами так не розмовляють. Слухай уважно.
Працюємо всього-на-всього сезон. Літечко, мов бджілки — і в теплі краї. Все, що тут є — нічиє. Злочину ніякого. розраховуватимемось по-чесному. У жовтні розбігаємося. Восени свої півтори тисячі гривень матимеш, гарантую.
— Поговоримо, коли повернеш фотоапарат.
— Плюнь і забудь. Вважай, що ми вже здали його в "комісіонку".
Не стримавшись, Авгура кидається до мародера. Вдаривши його носком черевика під коліно, він боксерським ударом в щелепу валить його з ніг. Але в цей час Корба хапає палицю, що стояла під стіною оселі, і ззаду б'є сержанта по голові. Болісно зойкнувши, той осідає на землю. І хтозна, чим закінчилася б ця сутичка, якби на путівці, що пролягав повз хату, не з'явилася блимавка міліцейської машини.
— Атас, менти! — схарапуджено прокричав Корба.
Не зважаючи на це попередження, Радж знову кинувся до Авгури і продовжив гамселити все ще лежачого дезертира ногами.
— Та облиш його! — волає Корба. — Вони вже близько! Я ж казав, що менти засікли нас із вертольота!
— Але щось треба робити з цим ідіотом? Не можна, щоб менти виявили його.
— Та в глинище скиньмо, і кранти!
Підхопивши сержанта попід руки, мародери підтягли його до невеличкого глинища і зіштовхнули у яму. Самі ж, полишивши рушницю і фотоапарат, як небажані "речдоки", у кущах, кинулися до ліска, що чорнів неподалік. Одначе патрульні помітили їх ще на узліссі. Одразу з трьох машин вискочили бійці спецпризначення і, вихопивши зброю, почали переслідувати втікачів. Котрийсь із них дав автоматну чергу над головою втікачів, після чого попередив, що стрілятиме на ураження. А ще за хвилинку-другу мародери вже лежали, "цілуючи землю".
42
Двоє худорлявих пятдесятилітніх чоловіків у цивільному, які, разом із Глотовим, навідалися вранці на "конспіративну" квартиру Ігу— ди, відрекомендувалися коротко:
— Тульчицький. Генерал-майор.
Одначе Глотов одразу ж уточнив:
— Уже є подання на генерал-лейтенанта.
— Ярослав Мальчук — бізнесмен.
— Який ось-ось має стати справжнім олігархом, — прокоментував підполковник.
Пришельці прискіпливо, наче бика перед коридою, оглянули могутню статуру Ігуди, придивилися до виразу його обличчя, пройшлися поглядами по могутніх, виставлених на стільницю, наче на показ, кулаках Команданте. І тільки по тому, як підполковник відчув, що першим, "поверхневим", оглядом гості лишилися задоволеними, офіційно представив свого протеже:
— А це і є Роман Ігуда, наш Незламний Команданте, творчий позивний якого — "Великий Самозванець Пензля".
— Просто "Великий Самозванець", — підкорегував генерал, сідаючи за масивний овальний стіл, що стояв посеред вітальні. — Без "пензля". Хоча в нашій справі значно промовистішим видається оперативний псведонім "Незламний Команданте". Звучить революцій— ніше. Хоча і тут "незламний" — уже перебір.
— І саме прізвище... Ігуда, — несміливо нагадав Мальчук, коли підполковник і Роман теж зайняли свої місця у вітальні, за великим овальним столом. — Сьогодні, враховуючи дошкульність преси і гостроту політичної боротьби.
— Ми й про це подбали, — пробурмотів генерал. — Починайте Глотов. Коротко, по суті, і з конкретними пропозиціями.
— Як ви вже зрозуміли, Команданте, ми з генералом працюємо в контррозвідці, — мовив той, виклавши жилаві руки на стіл і потираючи кулак о кулак. — А пан Мальчук, в минулому майор міліцейського спецпризначення, має свої джерела інформації в міліції і в бізнесі. На журнальному столику я залишу вам кілька центральних газет, у яких є фотографії, що засвідчують вашу участь в антипрези— дентській акції. — Ігуда поривався було сказати, що ніякої реальної участі в акції він не брав, але застережливим порухом руки підполковник зупинив його. — Спокійно Романе Климовичу. Не той випадок.
— Вчіться терплячості і стриманості, — порадив колишній міліціянт.
— Люди вірять не тому, що відбувалося насправді, а тому, що повідомляється в пресі, — продовжив Глотов. — Щонайменше в десяти газетах, а також по радіо і телебаченню вже пройшла інформація і про ваше перебування під стінами резиденції Президента, і про ваше затримання міліцією, а ще, ясна річ, про допити. Вас одразу ж було визнано політичним в'язнем, і вже навіть з'явився гурт людей, котрі вимагають, щоб вас не тільки звільнили, але й припинити політичне переслідування.
— Причому очолив цей рух уже добре відомий вам Орест Варак— са, — уточнив генерал.
— Ну, тоді зрозуміло, — іронічно всміхнувся Ігуда. — Він хоча б знає, що мене вже звільнено з-під варти?
— Цьому чоловікові завжди відомо тільки те, — миттєво відреагу— вав підполковник, — що йому кон'юнктурно вигідно знати в даний момент. І сприймайте цю його особливість без іронії, виходячи з політичної доцільності.
— Тільки так і сприйматиму.
— Уже зараз очолювана Вараксою "група підтримки Незламного Команданте" розпочала формувати нову всеукраїнську громадську організацію — "Український легіон".
— До якої, — конкретизував генерал, — увійде чимало і ветеранів бойових дій, і нині діючих офіцерів-спецпризначенців, і яка неминуче поглине низку всіляких патріотичних рухів та асоціацій. Щойно ця наша організація набуде належних рис і політичної ваги, як вона неминуче переросте в партію, бо ж відомо, що в Україні громадські організації висувати своїх кандидатів у депутати не мають права.
— До речі, вас влаштовує така назва? — поцікавився новоявлений бізнесмен.
— Саме Команданте і запронував її, — пояснив підполковник. Причому Ігуда помітив, що для генерала це теж була новина. — І той другий наш агент зі своєю групою, — не наважився підполковник назвати ім'я Дмитра Грабара навіть у цьому вузькому колі, в якому бізнесмен усе ж таки залишався слабкою ланкою, — теж почав згуртовувати своїх "гладіаторів" під покровительством Команданте.
— О, то це одразу ж міняє ситуацію, — збадьорився Тульчиць— кий. — Чому одразу ж не доповіли?
— Чекав слушної нагоди і, водночас, намагався стежити за "пологами", у яких народжувалися ці дві групи.
Ігуда відкинувся на спинку стільця і, склавши руки на грудях, повільно переводив погляд з одного на другого. Всі троє напружено спостерігали за ним. Причому, як відчув Великий Самозванець, спостерігали вже як за реакцією лідера, від рішення якого залежить доля не лише організації, але й кожного з них.
— Я не впевнений, що трибуна Варакси надовго вистачить у якості керівника такої організації, — нарешті сказав він.
Генерал полегшено зітхнув, сприймаючи слова Ігуди, як згоду. Ставка на Незламного Команданте далася йому нелегко. Та вибір усе ж таки зроблено, і зараз йому дуже не хотілося б відмовлятися від нього.
— У тім-то й річ, що керівником буде обрано вас, — зауважив він, хижо примружуючись. — Уже позавтра. На установчому з'їзді, який розпочнеться о пятнадцятій нуль-нуль, і відбуватиметься, зверніть увагу, в Будинку офіцерів.
— Тому зараз усіх нас, — негайно підпрігся Мальчук, — активістів фінансової групи організації, цікавить інше — чи надовго вистачить вас? Адже, так чи інакше, а до нинішнього Президента "легіон" наш буде опозиційним.