Міг би Китай. Не так давно Росія ввела певний контингент військ у Казахстан, який є зоною інтересів Пекіна. Нібито, достатньо було Сі заперечливо похитати вказівним пальцем, як московити забрались геть. Якщо ж реально, то наші партнери, які багато допомагають нам, без яких ми б не вистояли, за що їм невимовна і вічна вдячність, могли б без ризику, щодо погроз Путіна про ядерний удар, подарувати нам перемогу вже на початку минулого року. Ми тоді не просили допомоги військовими, просили лише дати зброю в кількостях і асортименті, яка була необхідна. Вже тоді ми б довели, що ми переможці. Це був єдиний і слушний в історії момент задушити найбільше зло. Втрачений час і люди — незворотнє.
Далі наш головний партнер погруз у тривалій бюрократичній боротьбі за майбутнє президентське крісло. Певно і політики, і виборці в такій ситуації більш нічим не переймаються. Найперше свої, внутрішні проблеми. Війна далеко від них, не на їхні міста летять бомби і ракети, не їхні сини і дочки гинуть. Важко тут бути суддею, бо таки для кожної країни, як і для нас, національні інтереси найвищі. Однак, якщо допомога іншій державі, яка знемагає в боротьбі за демократичні, моральні цінності, незалежність, не загрожує власним національним інтересам, не позначається на життєвому рівні, а ще й розвиває економіку, збільшує кількість робочих місць, то предмет для оцінки є. Це зрада принципів демократії, політична сліпота. Якраз така ситуація була і є у лідерів США, деяких держав Європи. Страх перед розпадом Росії, погрози, сковують тверезий розум, бо ж таки демократичний світ сильніший мілітарно, морально. Але власний спокій вище страждань іншого. Біль чужого тіла, це не біль твого. Така природа живого. Однак тут інша ситуація. Біль наш може торкнутися і вас, бо ми оберігаємо ваш спокій, цінності, в яких живете, в яких хочемо жити і ми. То ж треба спільно боротись проти зла, яке їх руйнує. Йде війна не лише за Україну, а й за Європу, за світопорядок. Якраз такого розуміння не вистачає. Але швидше — рішучості, яку сковує страх, — риса полохливих.
ПОРТРЕТ АЛІГАТОРА
Платимо ж ми за це дуже дорого. Ми могли б перемогти Росію, бо тепер добре знаємо її. А той, хто не знає, не переможе. Бо деякі лідери Заходу ще й досі сподіваються, що її можна демократизувати, умиротворити і цим припинити війну. Це варіант адекватний операції "Приручити алігатора", або намагання зробити його вегетаріанцем. Росія — алігатор, якого оберігають, мов кришталеву вазу.
Недавно "Літературна Україна", поважний часопис українських письменників, винесла для оцінки своїх читачів політичну і моральну рентгеноскопію Росії без всяких там декоративних облаштунків. Це її історичний портрет. До нього я додав і кілька своїх мазків. Отже:
• Москва, Московія, Московське царство, (далі — з вкраденою у нас назвою) "Росія", царська, потім комуністична імперія, тепер ерефія, як правонаступник, виникла з вродженим імунітетом ворога демократії, свободи, інакомислення.
• З кореня наші прагнення з Росією асиметричні: настільки ми не хочемо бути в царській покорі, жити в дикості, свавіллі, розпусті, настільки вони не уявляють себе без цих атрибутів.
• Росія непрогнозована, бо це напівдика держава-терорист, яка не обтяжена ні законами, ні принципами моралі, вони у неї відсутні.
• Росія — держава німих, вона розуміє лише жестову мову сили, а не дипломатичну.
• Страх, викликаний жорстокістю, погрозами, шантажем, підлістю, зневагою до законів, принципів моралі — надійна зброя Росії.
• Історична імперська впевненість про неосудність переможців на фоні нерішучої, млявої на реакцію, терплячої демократії, безкарність за вже вчинені злочини, надихає Росію на нові.
• Якщо Росія обіцяє зробити щось добре, вона цього ніколи не зробить. Угода з нею не варта папірця, на якому вона зафіксована.
• Якщо Росія обіцяє вчинити щось погане, то вона вчинить.
• Якщо Росія звинувачує когось у підлості чи злочині, то вона їх вже скоїла, а якщо звинувачує когось у їх підготовці, то готує їх сама.
• Якщо Росія робить офіційну заяву про щось, то це брехня.
• Претензії, ультиматуми, дипломатичні перемовини з росією вона сприймає, як ознаку слабкості.
• Якщо ви боїтеся спровокувати Росію на ескалацію, то ви помиляєтесь. Вона вже запланована нею давно і не потребує мотиву.
• Якщо ви досі боїтеся Росії, то це ваша прикра помилка, бо ви її не знаєте.
• Похоронним дзвоном для Росії, як найбільшого зла, стане лише її розпад, як останньої у світі імперії, бо лише скалічене зло відновлюється в силі, злобі, жадобі.
БЕРЕЖЕТЕ ЗЛО ДЛЯ МАЙБУТНІХ ПОКОЛІНЬ
Ігнорувати ці застереження, намагатись обійти — значить зберегти це зло для себе, майбутніх поколінь. Без капітуляції Росію неможливо притягнути до відповідальності за найтяжчі злочини, хоч наша влада тішить суспільство: за кожен злочин агресор понесе кару. Він чинить їх безкарно і буде чинити, якщо його не зупинимо разом — Україна, Захід, світ. Десять літ тому Росія збила пасажирський "Боїнг", рейс MN-17. Загинуло 298 чоловік, з них 80 дітей. Відбувся суд. На тому все стихло. Генеральна Ансамблея ООН голосами представників 141 держави визнала агресію проти України порушенням Статуту ООН, засудила дії Росії, ухвалила резолюцію: вивести війська з України. Була прийнята ще одна аналогічна резолюція про сталий мир в Україні і вимога вивести війська. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна за викрадення українських дітей. Путін, не боячись, їде до Монголії, яка згідно з римським Статутом, який ратифікувала, повинна була арештувати його, як міжнародного злочинця. Нічого не сталось. Наша прокуратура задокументувала тисячі злочинів, які вчинила Росія, передала до МКС. Вона їх щодень продовжує чинити. Та до цього часу не сформовано спеціального міжнародного суду. А ще ж потрібен механізм притягнення злочинця до відповідальності. Вже два десятки літ Європа не підіймає питання про виведення незаконно присутніх російських військ у Придністров'ї. Приклад того, як з Росією говорити, показала Туреччина. Як тільки військовий літак вторгся в повітряний простір цієї країни, він був збитий. Навіть без узгодження з партнерами Альянсу. Путін пошарпався трохи і затих.
Захід не хоче повторити власний варіант боротьби із злом. Коли розгорілось полум'я Другої світової, сформувалась антигітлерівська коаліція, яка й перемогла. Оперативно відбувся Нюрнберг.
Тепер бачимо дикий нонсенс. Є Альянс, є сили і є зло. Та замість того, аби його задушити, Захід ... оберігає для себе, майбутніх поколінь, світу, ховається у свою мушлю архіобережності. Так і хочеться звернутись: "Шановні! Зло саме не щезне. Це ваша доктрина і призвела до нинішньої війни, коли на анексію Криму, захоплення Донбасу ви відповіли "глибоким занепокоєнням", навіть утримували нас. Тепер ваша позиція веде до ще гіршої ситуації". Після успішного 2022 року настрашений Захід не зважився на рішучі дії і дозованою усіченою допомогою перевів війну у затяжну фазу. Далі був марафон передвиборної гри в Конгресі США. Путін сповна використав цю ситуацію. Почались активні бойові дії на важливих стратегічних напрямках по всьому фронту, де співвідношення військової потуги було у нього в рази вище. Ворог ніс і несе величезні втрати. Щодень наші ЗСУ відмінусовують по 1200-1300 орків, багато різної техніки. Позавчора, 20 вересня обновлено рекорд: 1440 загарбників, 21 танк за добу. На наступний день знов оновлення: 1500 москалів і 22 танки. Однак ворога це не зупиняє. Масовані м'ясні штурми продовжуються. Хвиля йде за хвилею. Ні, це не героїзм, а страх. Відступати — вірна смерть. Бо позаду загороджувальні загони. Путін створює для Заходу ілюзію про його невичерпні резерви, непереможність.
Ця масштабна ІПСО (інформаційно-психологічна спецоперація) для Заходу починає спрацьовувати, бо до того й на нашому внутрішньому фронті ситуація складається не на нашу користь. Додаються й наші постійні прохання, вимоги, нагадування керівництву НАТО, ЄС, їхнім членам про збільшення допомоги. Все це разом і стало каталізатором того, що в кількох країнах почали реанімуватись антиукраїнські, проросійські сили, що були пригнічені нашими перемогами у 2022 році. Випробуваним прийомом стали звинувачення влади, що підсоба нам, — це обкрадання власного народу, особливо чутливий для кожного подразник. Тут російська пропаганда, агентура, підкуплені політики, державні діячі, ЗМІ роблять свою справу.
І ось після парламентських виборів Словаччина, наш недавній партнер і допомагач, приєднується до позиції одіозного руйнівника єдності НАТО, ЄС, угорського прем'єра Орбана, антидемократичні сили збільшують своє представництво в Європарламенті, у Східній Німеччині, яка була понад сорок років під комуністичною окупацією і владою, на місцевих виборах перемагають крайні праві і ліві, ледь не переважили такі ж на парламентських виборах у Франції, у Австрії на таких же виборах перевагу здобули проросійські сили, у США крайні праві республіканці виступають під лозунгом: "Ні цента допомоги Україні!", в Молдові на президетських перегонах лідирує прихильник Москви.
Змінюється наш важливий сусід, дружня нам Польща, яка на початку агресії надала нам відчутну допомогу. Антиукраїнські, проросійські сили, агенти впливу підіймають для нас і поляків складне історичне минуле. Треба налагодити діалог, побудований на історичних фактах, а не на емоціях. Здається, якраз у важкий для України час в залишках колишніх імперій став реанімуватись їх дух, адже вони були тимчасовими завойовниками на частині наших етнічних земель. Тим більш, що приклад подає Путін, він же їх і підштовхує.
Така от реальність з сивої давнини у стосунках лідерів держав: на противагу простим людям, вони не можуть бути незрадливими, вони лише партнери, бо в політиці домінує інтерес влади або грошей. Вона мов товар, купується і продається. Країни із сталою і зрілою демократією боляче сприймають, коли їхні партнери роблять спроби ради згаданого інтересу повернутись в минуле, звідки цивілізація, демократія, видряпувались довго і важко, але не хочуть порушувати принципів, на яких основана демократія, які, до речі, шулерськи, нахабно використовують особи типу Орбана, і продовжують перевиховувати.
У СТИЛІ МАТЕРІ ТЕРЕЗИ
Непередбачувані наслідки будуть, коли метод виховання матері Терези застосовують до тих, хто злісно і давно руйнує крихкий світопорядок для своєї гегемонії.