На них сімдесят років тримався комуністичний режим. Цербери цього ж відомства, під назвою ФСБ, утримують і путінську диктатуру.
Відомо: особливого, ледь не сакрального значення, в Росії надають символам. То ж герб імперії — двоголовий орел-мутант після есесерівських серпа і молота, знов став символом ерефії. Ця тінь від шибениці і сокири, як основи державної політики, маячіє з часів І. Грозного. Жорстокість сіє страх і покору, є надійною зброєю в досягненні мети. В поєднанні з потужною ідейно-пропагандистською машиною ця супряга спрямовується в потрібне політичне русло, що приносило і приносить бажаний результат. Згадаймо хоча б кампанію боротьби з "ворогами народу", з куркульством. Навіть багатомільйонний СРСР був оглуплений примарною ідеєю комунізму, боротьбою з приватною власністю. Або інше...
От вже скільки літ минуло після сорок п'ятого, а страх від бандерівського краю сидить в головах людей, які навіть не бачили війни і живого бандерівця. Совєцька, російська пропаганда засіяла в генах страх. Толкову статтю дав мені прочитати Микола Книш. Комуністам за всяку ціну треба було з борців за Україну, зробити кривавих бандитів. Створили з них спочатку посібників Гітлера. А коли УПА пішла в підпілля і вчиняла лише окремі акції, з повстанця для Союзу і світу стали ліпити образ бандита-сокирника. Улюблена зброя чекіста у звичному, підлому виконанні, була використана напрочуд вдало.
З перевертнів, застраханих, під орудою кадебістів, на Західній Україні стали активно діяти спеціальні загони, які косили під повстанців: така ж форма, різноманітна зброя, українська мова, пісні, прохання про допомогу. Це були спецгрупи, так звані контрбанди. Люди, які купувались на підлі приманки, гостинно зустрічали "своїх", через день-два були кандидатами для катівень, Сибіру. А щоб, вивідати щось у полонених повстанців, які на допитах не зізнались, використовували фактор довіри. Бранця нібито перевозили в інше місце, по дорозі на машину "нападала" група "повстанців", яка "визволяла" його. Метод часто спрацьовував.
Тонку і делікатну роботу виконувала агентура КДБ в УПА. Кротам, аби ввійти в довіру, дозволялось неймовірне: здійснювати вбивства навіть представників влади. Окрім трьох осіб районного масштабу — першого секретаря райкому, начальника КДБ, прокурора. Це компенсувалось тим, що "сміливця" після таких подвигів керівництво УПА підвищувало в посаді, він мав доступ до секретів, а згодом — завдавав болючого удару.
Особливо брудну роботу виконували інші групи, які теж імітували повстанців. Вони чинили жахливі розправи над активістами, колгоспним начальством, тими, хто добровільно записався в колгосп. Пораненим, або "випадково" вцілілим, залишався свідок, розповідь якого була залізним аргументом. На місці злочину часто знаходили страшне знаряддя вбивства — закривавлену сокиру. Злочини, вчинені "сокирниками" — "українськими буржуазними націоналістами — лютими ворогами українського народу", були постійною темою ЗМІ в СРСР, яка експортувалась для закордонного читача. Правду доносити було нікому і ніяк. Потужна пропагандистська машина протягом багатьох років формувала потрібний для імперії спотворений образ борця за незалежність України, який працює й дотепер.
Ба, більше. Від абсурдних звинувачень нас у нацизмі, фашизації, прагненні стати членами ЄС, НАТО, ненаситна Росія замахнулась на нашу святу правду історії, родословну, на державність. До цього часу переконує світ, що ми є штучною державою, українського народу, мови, не існує, тому війна виправдана. Масштаби цієї інформаційної війни набрали глобального масштабу. У безсоромній олжі препаруються події. Над цим спеціалізується ціла орда різнорангових брехунів і підбріхувачів, у Росії, закордонні їхня токсична продукція отруює свідомість мільйонів, вводить в оману й політиків Це теж зброя чекістів. Не жахлива сокира, але приносить такий же результат, через неї ллється кров.
Інформаційна війна не стихає ні на мить. На прес-конференціях та інтерв'ю, промовах і заявах, коментарях і статтях, телесюжетах і фільмах, виставках і проповідях, в телерадіопередачах і соціальних мережах, газетах і журналах. У цієї кремлівської, щедро оплачуваної гавкітливої пропагандистської зграї, що розсіяна по всьому світу, теж є задоволення від брудної роботи і жага мати свій символ. На кшталт зброї чекіста. Підоспів інтернетівський проєкт: з чорного чавуну відлити чорну пащеку з довгим, висолопленим язиком. Почесною відзнакою нагороджувати найдостойніших. Зрозуміло, поза конкурсом Путін, недопрезидент Мєдвєдєв, патріарх Кіріл, особини, які щодень світяться в телеящиках. Жириновського варто нагородити посмертно.
ЧЕРВОНІ ЧОБІТКИ
Відрізання вух, носів, геніталій, голів, шкуродерство, мабуть, за традицією перейшло до червоних, а тепер. до сучасних інквізиторів. У документальній книзі Мельгунова є опис неймовірних звірств в катівнях ВЧК під час червоного терору. Важко читати. Здирали і шкіру з рук, робили такі собі "червоні рукавички". Метод "удосконалили" ... червоні партизани часів Другої світової війни. На Волині.
Мій знайомий з с. Грива Камінь-Каширського району Василь Коніщук, майже мій ровесник, років п'ятнадцять тому розповів мені про цей дикий випадок. У 1943 році до його батька заїхав односельчанин, командир партизанського загону, однофамілець, Микола Коніщук, псевдо "Крук". Загін в основному складався з євреїв, яким пощастило врятуватись від німців. Крук пригостив Василька конфетою, а в розмові з Михайлом, його батьком, яку запам'ятав хлопчина, повідав про незвичайну кару до полонених, так званих "зелених". Це, нібито, були групи, організовані німецькою владою для боротьби з колишніми радянськими активістами і євреями. Коли укріпилась в краї радянська партизанка, ця група з 12 чоловік перестала діяти і всі перейшли у "віруючі" (штунди). Партизани захопили їх, відвезли в ліс. "Ото, Михалку, — каже Крук, — внизу колін, де верх халяв чобіт, людині бритвою чи ножем, роблять круг і здирають шкіру аж донизу, з ступні теж. Потім людину пускають бігти по шишках і стріляють. Ото тобі "червоні чобітки.".
Москалі нинішні, бачте, дотримуються звичаїв. Шкіру з деякими патріотичними тату здирали з наших вбитих чи полонених бійців. Дикунський злочин.
У 1917 році привид комунізму матеріалізувався у більшовицьку владу. Сталін і його соратники довели цей режим до жахливої досконалості. Кат фізично вмер, а його привид, трохи поблукавши, оселився в голові Путіна. Ми є свідками того, як він, його інквізитори і далі вдосконалюють методи злодіянь сталінського режиму. Плануючи напад на суверенну державу, Путін, як і Сталін, подбав, аби камуфляжем уникнути за це кримінальної відповідальності. Тому повномасштабну війну проти України назвав СВО — "спеціальна військова операція". Інакше, згідно Статуту ООН, це рахувалось би воєнним злочином, він автоматично ставав би міжнародним злочинцем, що тягнуло б кримінальну відповідальність, як це було з нацистськими злочинцями. Ба, навіть за кримінальним кодексом РФ йому б світило не менше 10 років. Цей же кодекс передбачає дуже суворе покарання за використання заборонених методів ведення війни.
Не маючи змоги повторити апробовані Сталіним методи масового вбивства голодомором, агресор здійснює геноцид щоденними масованими руйнуваннями житлових кварталів міст, інфраструктури, об'єктів енергозабезпечення, культури, медицини, спорту, сіл, навіть дачних масивів. А тортури, катування наших військовополонених, патріотів, про які розповідають ті, кому пощастило вирватися із страшних місць, виходять за межі людського розуму. СВО за це не передбачає покарань. Перед війною політика Путіна була копією дій Гітлера перед початком Другої світової війни.
Вдруге, бажаючи бути ще більш всесильним, а особливо невразливим, продовжити життя, як і Гітлер, вдався до таємниць окультизму — містичного вчення, що визнає спілкування з потойбічним світом. Відомо, що для охорони, передбачення майбутнього Путіна, працюють найсильніші маги, екстрасенси. Та от стався збій. Всесильне ФСБ звільнило з свого штату авторитетного ветерана-екстрасенса, який передбачав швидку перемогу над Україною, кінець Зеленського. Не сталось. То ж за недавнім офіційним діловим візитом всесильного владоможця до слабосилої Монголії, всюдисущі журналісти вбачили і потребу Путіна одержати благословення, охорону і передбачення від монгольських шаманів, яких вважають сильними. Диму без вогню не буває. Небавом кремлівські балакаючі телеголови оголосили, що тепер Путін не вразливий для нечистої сили. Пробачимо їм це безглуздя, бо він якраз і є нею. Назрів тут і доказ: чорний кіт, який хотів перебігти дорогу, зупинився, щоб пропустити кортеж головного люцифера... До речі, Янукович, ще в ранзі Президента, теж їздив до всемогутніх старців за благословенням. Може, це містичний знак для диктаторів перед їх кінцем?
СТРАХ ВІД... ПЕРЕМОГИ
Україна вже наприкінець першого року війни наближала агресора до цього скону. Звільнено половину окупованих земель. Попереду замаячіла перемога. На велику радість народу. Успіх, як аксіому війни, необхідно було негайно розвивати. Та у наших партнерів це викликало замішання і острах. Адже перемога України — це поразка, неконтрольований розпад Росії. До чиїх рук потрапить потужний ядерний арсенал? Стратегічного плану щодо такої ситуації у Заходу до цього часу нема. Напередодні виборів тодішній кандидат на президентський трон Джо Байден оптимістично для нас, погрозливо для Путіна заявив: "Я ваш вирок". Але вирок не відбувся, переміг страх. І він обрав алогічний варіант закінчення війни, який мав, ніби двох малих дітей, втішити одинаково: Україна має перемогти, Росія — не програти. Нічия? Але ж війна — не футбол, у кожній — переможець і переможений. Хижак, який вхопив здобич, її не відпустить. Тим більше, що Путін відверто заявив: "Отвода войск нє будєт нікогда". Партнери реально розуміли примітивізм свого варіанту і перевели війну в систему виснаження обох. В запасі були корейський, фінський варіанти.
Якщо вдатись до фантастики, то світ легко, без збройного втручання, міг би закінчити війну за 3-4 місяці, перекривши нафтові, газові, енергетичні, фінансові, транспортні потоки, торгівлю.