Понад стійкою, вгорі, над їхніми головами тягнувся довгий міцний дерев'яний сволок, до якого теж було прикріплено немало фотокарток, різних сувенірів (мабуть, на пам'ять від відвідувачів), ланцюгів і жіночих прикрас. Це, останнє, чомусь не сподобалося Славі. Висів ковбойський капелюх і мексіканське сомбреро, дивна невеличка трубка чи то горн і звичайнісінький дзвінок із шнурочком, котрий звисав з його язичка і будь-якої миті можна було потягнутися до нього рукою, щоб порушити спокій гучним звуком. Спокій? Та ні, лилася легка музика, але Слава, надто захоплена інтер'єром закладу та його господарем, зовсім не зважала на неї. Василіс розглядав у іншому кінці бару щось у стіні. Придивилася й зрозуміла, що то ціла колекція касет. "Тут музики більше, аніж випивки" — подумала захоплено й почала спостерігати за Ва— силісом. Він повернувся з касетою в руці, нагнувся до магнітофону, що знаходився десь під стійкою, і невдовзі музика залунала гучніше. То була обережна, ритмічна і грайлива хвиля, що все набігала й враз ударила сильно та відчайдушно, з металічною впевненістю й сердечною тугою, з ностальгією й мелодійністю, з плачем і відчаєм, а разом з тим і з байдужою зверхністю, ніби не всьому земному належала, а чомусь високому й далекому, недосяжному і таємному.
Підносила на потужних крилах увись, у простір, у Всесвіт! І там, на найвищій ноті, шаленіючи в своїй екзальтації різко обривалася. Скрапувала чутливими краплями в саме серце. Тілом дівчини пронісся легкий електричний розряд, ніби від блискавки, що розсікає небо. Магія... це рок. Та Слава не знала ще, що це "Deep Purple" з його славним "Child in time". Її нога сама ритмічно зарухалася в такт музиці, а очі почали ковзати по полицях із пляшками, аби загубитись межи різноманітних етикеток і не видатити своїм поглядом, що прикипав до Василіса, чогось, навіть їй ще не повністю зрозумілого. В алкогольному світі, що зібрався на полицях, можна було й справді загубитись. Навіть не випиваючи, а лишень вивчаючи й вибираючи, що б скоштувати... Стільки видів горілки дівчина не могла собі й уявити, а про віскі — то ще одна окрема і досить довга розмова, лікери, ром і вина, і ще всяка всячина.
Василіс з'явився перед її широко розплющеними очима з постійною й таємничою посмішкою, схованою у вусах.
— Що маєш бажання випити? — почула знову приємний голос. Стояв навпроти, так близько, на відстані руки. І про яку випивку мова, коли Слава й так уже сп'яніла. Втрачена й загублена в його голосі, очах, постаті. Їхні очі зустрілися, карі навпроти блакитних, темні й глибокі та повні тепла — навпроти світлих, зляканих і застиглих, як лід в ополонці. Застиглих від усього того, що ввібрали в себе за останні дні. Тепло й привітність його очей розтоплювали цей лід, ламали кригу й звільняли з-під неї всю ніжність волошкову. Оту, котру увібрали в себе з широких та золотих українських ланів, оздоблених синіми волошками, як вишиванка, а ще — червоними маками, котрими залило зненацька все обличчя дівчини. Вона не знала, що відповісти, бо окрім горілки, їй не було відомо інших смаків.
— Водка? — спитав, ніби здогадуючись про її думки.
— Я не куштувала чогось іншого, по правді сказати... Але, думаю, що горілка — це те, що мені зараз необхідно.
Жоден з чоловіків певно не зрозумів, що мала на увазі Слава, але те для неї не мало значення. Одного разу в такий спосіб відвернула від себе щось неприємне, як не дивно, бо за обставин спілкування з алкоголем зазвичай притягуєш до себе неприємне. Тож і тепер
— Лід? — перепитав Василіс.
— Чому ні, — погодилася.
Василіс вкинув у склянку два величеньких кубики льоду й почав лити зверху на них прозору рідину. Лід, ледь подзенькуючи, затріщав. Поставив пляшку на полицю і взяв звідти іншу, то було віскі, розлив у дві чарки й одну з них подав "Сталіну". Поставив чарку перед Славою, питаючи, чи не хотіла б вона шматочок лимона в напій. Дівчина кивнула головою на знак згоди.
— Ямас[§]! — мовив чоловік поруч, про якого Слава на мить забула. Ця згадка про дійсність стала кілком у горлі.
— На здаровьє! — промовив Василіс, намагаючись вимовити фразу правильно російською і підніс свою чарку.
Цокнулися. Слава пригубила холодну рідину, намагаючись заштовхати кавалок, що підступив до горла, глибоко всередину, хоча це не гарантувало того, що він не повернеться.
"Сталін" про щось заговорив з Василісом, вона вслухалася в голос іншого, але потужна хвиля нової композиції заглушувала його. То був легендарний та невмирущий "Скорпіонс".
Грюкнули вхідні двері й увійшло кілька чоловіків і жінок. "Яка різниця в контингенті" — подумала, порівнюючи цей бар з нічним клубом, "...і не лише контингент, а й вся атмосфера...". Василіс відійшов до нових прибулих, вітаючи тих середечно, як і Славу з оцим надутим раніше. Знову потягнула горілки, повертаючи голову за Василісом.
— Подобається тобі тут? — почула голос поряд і впіймалала себе на думці, яка ж вражаюча різниця може бути поміж людськими голосами.
— Так, мені тут подобається, — відповіла з легкістю. Чи то дія алкоголю, а чи позитивна атмосфера бару, але на неї зійшло звільнення.
— Матимеш можливість часто бувати тут, якщо залишишся працювати в мене.
— Так, я можу це зрозуміти, хоча люди з Афін сказали зовсім інше...
Оце так! Славу аж підкинуло на стільці. Залпом випила те, що залишилося в чарці й спитала:
— Що інше?!
— А те, що ви обоє чудово знали, кули їдете і для чого.
— Хто міг таке сказати?! — з розпачем перепитала. — Це неправда!
— Не знаю і не цікавить мене, в кого яка правда. Ті, котрі вас сюди відправили, запевняли, що все вам відомо. Цього мені достатньо й це я знаю. Твоя подруга може повертатися, вона мені не цікава, надто невиразна. А ось ти — інша річ. Ми можемо чудово співпрацювати. Вигідно буде й тобі, й мені.
Слава дивилася на нього великими очима, шокована почутим, бо що таке він говорить? І що їй до того, чого йому достатньо, а чого ні, вона ж тут, перед ним, висловлює свою думку, невже ця думка немає ніякого значення? Ніби немає значення й вона сама. Застигла, заніміла, задеревеніла. Невидимі голки почали штрикати по всьому тілу. Страх знову заповзав в груди. Тваринний, інстик— тивний. Відпила води зі склянки й знайшла сили заговорити:
— Але така робота не для мене... Як ви не розумієте? — спитала, мов не своїм голосом.
— А що в ній поганого чи страшного? — вів далі своєї. — Хіба Ірина не розповіла тобі суть справи? Гроші рікою до тебе потечуть! А чи не за цим ти сюди їхала?
— Так, Ірина розказувала, та що з того... Я на заробітки сюди їхала, та не в такий спосіб! — голос Слави зміцнів, вона вже оговталась і до неї повертались обурення та злість.
— Який такий спосіб? Ти щось плутаєш. Твоя справа — лишень бути приязною до моїх відвідувачів, забавляти їх і таке інше. Допомагати їм відкривати кишені, а те, що звідти вилетить, залетить уже до мене й до тебе.
не актриса. До того ж Ірина говорила про секс... — шукала виправдання відмові.
— Дивись, все може бути на твій розсуд, але, як-не-як, — то додаткові гроші, і немалі. Не розумію твоїх проблем, — уже майже сердито говорив "Сталін", набундючений і червоний, як індик.
Слава знову розгубилася, не знаючи, які ще аргументи приводити, бо здається, той ніяк не чує її, ніби глухий або дурний. А насправді ні те, ні інше. І ця розмова доходить до абсурду, як биття води в ступі.
Задзвенів телефон на іншому кінці бару. Слава повернула голову в той бік, Василіс піднімав слухавку, відповів коротко й направився до них. Переказав щось "Сталіну" і той піднявся з крісла. Дзвінок був йому.
Спершись обома руками на барну стійку чорнявий чоловік ніжно дивився на Славу. В його погляді не було тієї голодної дикості, що відчула вона в поглядах чорних в закавулках Афін. Не було ні зверхності, ні зневаги, як у погляді водія. Було щось інше. Окрім ніжності та доброти, що світилися променями, здається, безпідставної й не— збагнної радості, була в них симпатія, а ще — захоплення. Вдивлялася в ті очі, ніби могла знайти там підтримку. Чим довше й глибше поринала в темні, але теплі глибини, тим спокійніше почувалася. Ці очі
— її рятунок. Як ота соломинка для потопаючого.
— Твоя чарка спорожніла, — заувавжив Василіс, — вип'єш іще?
— Так, вип'ю... — оговталась.
Узяв пляшку, спостерігала за кожним його рухом так, мов хотіла запам'ятати назавжди.
— Готово! — поставив повну чарку перед нею.
— Дякую. Маєш дуже гарні й добрі очі, — зненацька випалила,
— кажуть, коли добрі очі, то й добра душа...
Василіс звів догори брови від несподіванки.
— Дякую за комплімент! За це варто випити щось особливе!
— Це не просто комплімент заради компліменту... Давно, а може, й ніколи не бачила чогось подібного, — враз голос дівчини затремтів і на очі набігли сльози. Вона піднесла повну чарку до губ і відпила достатньо, аби якось опанувати собою. Та Василіс помітив її слабкість.
— Все буде добре... — заспокоїв і почав викладати на рушничок маленькі п'ятдесятиграмівки. Три. Підійшов "Сталін", від його близькості туман на очах мимоволі погустішав, ніби хотів застелити її від цієї людини. Ще раз відпила горілки з лимоном і дрібно закліпала очима, простягуючи руку до серветок, що лежали біля рушничка.
— Що ви тут п'єте без мене? — почула награно-улесливий тон.
— Текіла, — відповів Василіс, — іще раз, за приємне знайомство.
— А, річ хороша! "Текіла бум-бум"! Чула про таке? — звернувся до Слави. Та тільки мовчки покрутила головою.
— Тоді дивись і учись, — продовжив Василіс, наповнюючи маленькі скляночки й кладучи зверху на них тонкі шматочки лимона.
Подав кожному і взяв з великого підносу маленьку сільничку.
— Береш лимон, — граційно узяв лимон зі склянки, — треш ним отут, — потер руку у верхній частині долоні поверх великого пальця, — і посипаєш зверху на слід від лимона сіль!
Далі Василіс злизав сіль з руки, перехилив текілу і закусив лимоном. Слава повторила все за вказаною послідовністю. Закушувати лимоном текілу виявилося досить приємно, бо одне чимось доповнювало друге. Гіркуватий смак текіли заглушувала терпкість і різкість лимону. Та й після присмаку солі в роті напій легше йшов. Дивна й екзотична комбінація, але приємна.
— Ну як? — дивився з цікавістю на ледь скривлену Славу Василіс.
— Нічого так, пити можна, — відповіла, дожовуючи лимон.
— Наповни мою чарку і наливай ще по одному колу, — замовив "Сталін".
Перехиливши ще одну порцію, Слава зрозуміла, що дедалі більше розслабляється.