Найміцніше утвердився в Азії. Перевершив усіх китайський Мао, а за дикунством — камбоджійський Пол Пот. Були ще Корея, В'єтнам, інші країни. Жертв гітлерівського — в кілька разів менше. В Україні лише комуністичний терор, голодомори забрали близько 15 мільйонів чоловік.
Як би це не виглядало, але я прийшов до висновку: головне зло, яке демократичний Захід ще й досі бачить в особі Гітлера, нацизму, узагальнені словом "фашизм", що його дух зародився не у ХХ столітті. І не в Німеччині, а у сивій давнині, в московії. Згаснути йому не дала більшовицька влада, яка довела його до жахливого стандарту.
Роберт Гарріс, пунктуальний, доскіпливий, аналітичний дослідник двох міжнародних злочинців, на основі фактів стверджує, що Гітлер порівняно із Сталіним був аматором. Однак навіть і сьогодні реальність світової думки, як бачимо, протилежна: найбільше зло уособлює Гітлер, його нацизм. Небезпечна і жахлива омана. Але чому?
ГЕНІЙ ЗЛА І БАТЬКО НАРОДІВ
Головною причиною є ейфорія від перемоги над нацизмом, а найпаче —активна участь у ній комуністичної імперії. До початку Другої світової війни сформувались два зла, виросли два хижаки, що готувались до поєдинку за переділ світу. Один, завдяки допомозі йому, як жертві, був у числі переможців. До речі, Сталін, ще до війни, вчиняючи масові вбивства, розумів, що робить. Однак в тій ситуації був упевнений: він переможе, а переможців не судять. Як зазначав Гарріс, це він визнавав при зустрічі з лідером китайських комуністів Мао у 1949 році.
Так і сталось. Принцип спрацював. Він і став стрижнем світового сприйняття найбільшого зла. Вікторія сорок п'ятого спільна для членів антигітлерівської коаліції, то ж говорити про злочини комуністичного режиму після перемоги було б самовбивством. Світ не переконала навіть згадувана промова Черчіля, ситуація, про яку йшлося вище. Ба, навіть перекладач статті Гарріса в українській газеті своє авторство зазначив лише в ініціалах. Але Сталін, попри впевненість про статус переможця, таки боявся. Тому досить вміло дбав, аби в історії про його злочини лишилось якнайменше слідів.
Відома його настанова для своїх кадрів: "Дєлайтє, что хотітє, но нє оставляйтє слєдов". Вона особливо ретельно дотримувалась щодо жертв голодоморів, політичних репресій. Як правило, подібні заходи вдягались у офіційні партійні постанови, схвалені органами радянської влади, мотивувались завданнями перемоги соціалізму, інтересами трудящих, які їх, безперечно, підтримували. Це була відверта брехня для світу. Сталін не зупинявся в ній навіть перед лідерами коаліції, заявивши, що розстріл 22 тисяч чоловік з числа польської військової еліти у Катині, — справа рук німецьких окупантів, хоч це відбулось у 1940 році. Без тіні докору віддав таємний наказ про розстріл 11 тисяч своїх солдат під Сталінградом, яких командири порахували боягузами. Маскування злочинів, брак документів, частина яких і нині недоступна для дослідників, не дають змоги оцінити, визначити масштабність злочинів режиму, особисто Сталіна, чим користуються його симпатики. Ніхто не довідається скільки життів забрали голодомори, скільки людей засіяли неозорі простори сибірської тайги своїми кістками. Там обірвались мільйони життів. Чи став музеєм, хоч один з сотень тисяч бараків із 895 концтаборів страшної каральної системи ГУЛАГ? Та в Росії навіть діючі музеї зачистили від експозицій, експонатів про сталінські, повоєнні репресії. Навіщо себе дискредитувати?
Це та ж сталінська система, лише путінського зразка. Концтабори ж гітлерівського нацизму збережені, вони стали жахливими музеями зла, їх відвідують мільйони, вони не дають вмерти пам'яті про зло. В Росії призвідців зла шанують, славлять, зберігають пам'ятники, ставлять нові. Мумія ідейного натхненика зла в центрі Москви. Мабуть, вона надихає на розбій і нинішніх ненаситців, генерує зло.
Комуністично-російське зло ще з свого народження для обману почало вдягатися у привабливі одежі. Так діють усі злочинці. Все темне, підле, брудне, злочинне брехливо маскують і в політиці. Ідеологія комунізму вдяглась у шати "світлого майбутнього", диктатура — у "владу трудящих"", тирана — у "світоча", "батька народів", імперія зла — у "переможця фашизму", мілітаризована, з атомною бомбою, — у "прапороносця миру", виконавця "інтернаціонального обов'язку", її правонаступник — в "демократизовану Росію", неспровокована війна проти України — в мундир "спеціальної військової операції". Її призвідець — борець за "історичну правду Росії". Далі агресію нічим маскувати, тому пішли погрози ядерним ударом, ультиматумом. І наостанок: солдати регулярної армії Північної Кореї воюють проти України з паспортами Бурятії, Туви. Доктрина країни сталінізму може стати для нас фатальною. Нюрнберг назрів.
В різний час, різні люди, у тому числі визначні особистості, по-різному оцінювали Сталіна: від возвеличення, як державного і військового діяча, до міжнародного злочинця. Він був цільною фігурою, зітканою із зла, був його генієм. А роль генія добра грав, як талановитий артист. Так само, як зерна майбутнього червоного фашизму, засіяні дітьми Сіону, могли прорости лише в Росії, так само і особистість Сталіна могла сформуватись лише у тій більшовицькій системі, яку він сам активно і вміло вибудовував. Незбагненно, але ж так сталось: вбивця мільйонів був одночасно улюбленим вождем, світочем, батьком народів, за яким після його кончини щиро лили сльози мільйони.
У мене нема ні найменших сумнівів не довіряти ґрунтовному дослідженню Гарріса, якому він віддав п'ятнадцять років. Після ознайомлення з його статтею я перечитав на цю тему кілька книг різних авторів. То ж, услід за ними, можу ствердити, що "вождь" і "батько народів", "людина із залізною волею", в натурі був низькоморальним, брехливим, жорстоким, підступним, цинічним, непередбачуваним, як і вся Росія. Навіть щодо невинних, вірних йому людей, близьких, навіть рідних, яких легко позбувався. У 1934 році відбувся ХУІІ з'їзд ВКП(б), з'їзд переможців: із 1966 делегатів 1108 було репресовано, частина розстріляна. Із 130 членів і кандидатів у члени ЦК, обраних на цьому з'їзді, 70 процентів розстріляли. Найвірніших партійців. Підписував тисячі смертних вироків і йшов у театр: смерть мільйонів — статистика. Короткий, але промовистий діалог Сталіна з своєю матір'ю подає у своєму дослідженні Ліллі Марку "Сталін. Лічная жізнь":
— Мама, царя помнішь?
— Как жє, помню.
— Ну, я вродє царь.
— Лучшє би ти стал свящєнніком.
Яка глибина мудрості, материнської відвертості, навіть сміливості! Для цієї простої жінки моральні, духовні цінності вищі найвищої посади, царського всесилля. Певне, вона не знала, що таке політика, але знала, що в такій царині влади нічого святого нема. Вона не фальшивить навіть перед царем, не виказує гордості за сина, який сягнув такої величі. Якби ця жінка пережила сина і їй стали б відомі його злочини, вона не захотіла б жити, або зреклася його.
Так, Гітлер, його система теж чинили масові вбивства, жахливі злочини. Однак вони не маскували їх, діяли з традиційною німецькою пунктуальністю, обліком. Збережені місця злочинів, архіви стали вагомими аргументами у визначенні вини. Нюрнберг покарав злочинців. Покараний був і народ Німеччини, який підтримав свого кумира, беззастережно повірив йому. А одержав смерть, каліцтво мільйонів чоловіків, зруйновані міста, промислові, цивільні об'єкти, житло, примусову контрибуцію, розділену державу, втратив частину території. Після розпаду СРСР Німеччина швидко відбудувалась, вийшла в число найсильніших в Європі, стала нашим потужним партнером в боротьбі з агресором. Але тягар вини, страху ще тяжіє над багатьма її державними діячами, громадянами, що позначаються на військовій допомозі Україні... А інший хижак? Сталін вийшов з війни, яку міг програти, в ореолі слави, генералісимус. Росія, яка приватизувала спільну перемогу, піднялась на новий акторський щабель величі. Однак залишилась тим же злом, з низьким соціальним рівнем життя, диктатурою, є сировинним придатком розвинутих країн. Зате позерськи відзначає присвоєну перемогу, як головне свято своєї історії. Перемогу ж здобула. Німеччина. Економічно міцна, демократична, з високим рівнем життя країна, лідер серед європейських держав.
Не стверджую, що Р Гарріс був на Заході піонером у визначенні найбільшого зла, що загрожує світові, але, здається, що це так. Ризикуючи піддатись остракізму, він, як аналітик-журналіст, громадянин країни, яка була з СРСР в антигітлерівській коаліції, відчував відповідальність за долю світової демократії, то ж і зробив рішучий, сміливий крок, аргументовано довів небезпечну хибність в оцінці зла. На жаль, його докази стали криком волаючого в пустелі.
Чотинадцять років минуло після публікації статті Р Гарріса в українській пресі, як його передбачення повномасштабно реалізувались для нашої держави. Та вона, навіть ослаблена, показала чудеса героїзму і мужності. Путін, він же гарант за Будапештським меморандумом, показав якою буде подальша війна: підлість, зрада, жорстокість, зневага міжнародного права, принципів моралі, демократії, що були основою політики комуністичного режиму. Ще на початку анексії Криму, захоплення Донбасу Путін нахабно брехав про те, що то роблять трактористи, робітники, які придбали зброю, мабуть, в сільпо. "Ми поставім впєрєді дєтєй і жєнщін. Пусть попробуют стрєлять в своіх". Таке бувало.
Недавно ми вшановували пам'ять жертв жахливої Іловайської трагедії, що сталась десять років тому. Тоді, щоб зберегти життя наших хлопців, на високому рівні була досягнута домовленість: загарбники гарантують нашим військам зелений коридор для виходу з котла. Та, як тільки вони втягнулись туди, агресор відкрив вогонь з усіх видів зброї. Полягло, скалічено, потрапили в полон сотні захисників. Яка підлість, зрада! В цьому ключі надзвичайно цікава, хоч і дрібна, але дуже промовиста деталь, забута всіма: перший пам'ятник більшовики спорудили ...ні, не Марксу чи Леніну, а Іуді, в містечку Свіяж...
ХТО У КОГО ВЧИВСЯ
І от повномасштабна війна, потужна навала імперії. Жахіття, звірства чинить ворог.