Він же першим серед державних діячів світу, політиків побачив, що за лаштунками слави переможця шкірить зуби те саме зло, яке було до війни, і теж готувалось її розпочати, але інше випередило його. Знаменита промова Черчіля у Фултоні про загрозу нової війни від недавнього партнера, диктатуру, залізну завісу, і поклала початок тривалої холодної війни у світі.
Прихід до влади Хрущова, особливо його доповідь на ХХ з'їзді КПРС, в якій він засудив культ особи Сталіна за жахливі наслідки його режиму, деякі реформи, візит в Америку давали надію на зміну курсу комуністичної імперії. Цей період назвали хрущовською відлигою. Та фальшива пропагандистська кампанія про мир не могла замаскувати гарячкової мілітаризації країни. Особливо після випробувань ядерної зброї, погроз показати "кузькіну мать". Америка затремтіла, коли виявила ядерні боєголовки поруч, на Кубі. Світ опинився на порозі ядерної війни. Та розум взяв верх.
Однак агресивний апетит імперії не знижувався. Маючи багаті сировинні ресурси, грабуючи свій народ, вона щедро обдаровувала країни Азії, Африки, Латинської Америки, їх державних діячів задля формування соціалістичної співдружності, мілітаризувалась, розпалювала вогнища агресії.
США не були байдужими спостерігачами. Як найбагатша, найсильніша держава світу, вона одна могла зупинити небезпечне сповзання до війни. І президент Рейган прийняв виклик. Світ з надією і тривогою спостерігав за протиборством двох ядерних держав, яке набрало форм гонки озброєнь, мілітаризації космосу. Економіка СРСР не витримала, що позначилось на соціальному становищі народу, прискорило розпад імперії зла, як її влучно охрестив Рейган. Це його найбільша історична заслуга. Тому цілком вмотивованим є наше бажання звести в Києві пам'ятник Рейгану Але його не слід рахувати могильщиком імперії. При всій повазі, то завищена оцінка. Швидше всього цю роль виконає Україна при допомозі партнерів. Колись Київ хрестив московію, він її і поховає.
ПОГАНЕ ДЕРЕВО ВИКОРЧОВУЮТЬ
З КОРІННЯМ
Так, Союз, як імперія зла, розпався. Але зло торжествує. Садівники знають, що від утинання гілок погане дерево не дає кращих плодів, не усихає. Якщо є намір позбутись, його викорчовують під корінь. Інакше воно омолодиться, піде в ріст ще сильнішим. Як джерело зла, Росія не має права на існування. Офіційно ставши спадкоємицею імперії зла, вона сама визнала себе такою. Так її і треба називати. Адже навіть представництво СРСР в Раді Безпеки ООН юридично не переоформлювалось на неї.
Історія російської імперії — це не лише перемоги, а й поразки. Однак, вони не призводили її до занепаду. Вона оговтувалась, набирала ще більшої потуги. Поразка у Першій світовій війні не була програшем. Імперія лише змінила обладунки, стала червоною, але дихала тим же імперським духом. Зміцнівши мілітарно, вона готувалась до масштабної війни. У Другій світовій війні комуністична імперія хоч і зазнала втрат, та швидко посилилась збройно, з атомною бомбою, секрет якої поцупила. Знов стала загрозою світу.
Після розпаду Союзу Росія була стовбуром дерева зла з багатьма гілками. Одні, колись насильницьки прищеплені до нього, приросли, утримались, а ті, що зберегли потужні гени предків, відторгнулись від чужородного тіла, стали проростати самостійними національними державами. Зміна клімату сприяла тому, що навіть на московському стовбурі вперше забрунькувались демократичні прищепи Заходу, з чого він радів, бо сподівався, що вони змінять природу дерева. Не сталось. Бо не знали Росії.
Ось тут відбулись логічні й алогічні події. Логічним було те, що росіяни, які були осердям комуністичної імперії, зрозуміли, що потрібні зміни, що й заявляла в умовах горбачовської перебудови опозиція. Так, вона з тої ж партії, яка завела країну в безвихідь. При всій рабській покорі царям, росіяни пробачають їм все, окрім слабкості. Якраз це й була та ситуація. І от в ній виростав новий претендент на царську корону. Мав високу трибуну, бо ж з тих же комуністичних верхів, але ж свій ніби, з народу, знає що людям болить, сміливо про це говорить.
Росіянам імпонували його ораторські здібності, рішучість, нестандартна поведінка і характер, що істотно відрізняло його від зарозумілих партійних бонз з їх натхненними промовами, їздить навіть міським транспортом, заходить в магазини, обурюється цінами, чергами, асортиментом товарів. Як один з титулованої керівної партійної обойми, він добре знав механізм управління імперією і розумів нагальну потребу оновлення, тому різко і відверто критикував ортодоксальну систему, бачив, що КПРС, не в приклад компартії Китаю, не здатна сама перебудуватись. Для риторики проголошував принципи демократії.
Захід розцінив: нарешті, вперше за багатовікову історію царської, комуністичної імперій, з її надр виростає демократичний лідер, який докорінно змінить світ, зніме безліч проблем. Мабуть, усіх переконали його рішучість у придушенні серпневого путчу партійно-кадебістських ортодоксів, розстріл парламенту, де засіли його опоненти. Стосунками Росії і України тепер не переймався Захід. Запевнення у вічній братській дружбі, добросусідстві, повазі суверенітету, взаєморозуміння, спільна боротьба за незалежність сприймались на віру, як гарантії. Не переймалась цим і нова влада України. Тим більш, що Президент Росії зробив неймовірне запевнення, настанову для своїх кадрів, поставивши інтереси нашої держави вище (!) власної: "Проснулся утром і думай, что я сдєлал для Украіни". Позитивне ставлення до Росії виявляли 90 процентів населення України. НАТО? Це ворог. Один мій добрий знайомий, людина з вищою освітою, який сім років відкантував у сибірських таборах, на повному серйозі вважав, що Незалежність Україні подарувала Росія, Єльцин, за що ми перед нею вічні боржники. Отакі перекоси.
З достовірністю можу сказати: якби перед розпадом імперії у Єльцина була інша можливість змінити систему, з якої він виріс, то він би не вдався до радикальних дій і зберіг би імперію. Однак, у тій ситуації, аби уникнути непередбаченого, вберегти Росію від долі СРСР, разом з тим задовольнити свій амбітний характер і ввійти в історію як перший (де-факто третій) Президент Росії, інші методи, окрім вівісекції імперії під гаслами демократії, не гарантували перемоги.
ЦАР ВЕЛИКОГО БАРБАДОСУ
Час швидко став показувати, що це була політична мімікрія, камуфляж генної імперської зверхності. Бо подальші дії Президента щодо України стали дещо асиметричними закликам думати про неї з сьомої ранку. Єльцин-демократ закінчився дуже виразно: своїм спадкоємцем на троні обрав професійного співробітника КДБ — цербера таємної і жахливої служби, яка пильно оберігала комуністичну імперію, безжально душила і нищила тих, хто йшов проти. Вочевидь, Борис Єльцин мав особливе політичне передчуття, бо дуже вчасно зробив це. Як не парадоксально, але могло в Росії статись те, що відбулось давно-давно, далеко-далеко від неї...
То був початок розпаду колоніальних імперій. На о. Барбадос, під наглядом плантатора Гленеля, людини жорстокої, важко трудились тисячі рабів. Кожен з них марив волею. Якраз виходить указ королеви Вікторії про скасування рабства. Гленель оголошує його і відпускає невільників на свободу. На деякий час, для прожиття і облаштунку, їм надавалась невелика допомога. Бараки вмить опустіли. Нарешті! Воля! Однак, через кілька днів, колишні раби стали повертатись і вимагати вороття туди, де вони щодень мали дах над головою, нари, миску баланди. Бо ж на волі все це треба облаштовувати самим. Гленель, як законослухняний громадянин держави, не став порушувати указ і відмовив. Тоді вчорашні раби, тепер вільні люди, вбили його, сім'ю, спалили маєток.
Щось схоже, але значно масштабніше, назрівало в Росії. Кілька раз дихнувши свободою, її аномальний за ідентичністю народ, відчув, що від того йому стає зле, то щось чуже, не їхньої природи. Ось тут Президент Єльцин, за генним покликом предків-московитів, вчасно запропонував те, чого хотіли маси: "Ось вам цар!". Росіяни зітхнули з полегшенням: все повертається на круги своя. Бо ж без царя холопи не можуть, він за всіх думає, живи як можеш, лише корися йому, бо цар є цар, йому ніхто не в указ. А вони до послуху звичні. Нічого, що на взір ніякий, ніби бліда міль. Зате того ж духу, як і всі царі. Свій, московит з кореня, фахівець охорони цього духу, самодержець. Справжній цар, страж останньої в світі колоніальної імперії. Бо хоча вона тепер трохи усічена, стала називатися федерацією, насправді це маскування, фальсифікація, як і вся її історія. Федерація — це державна структура, де кожен суб'єкт має право і впливає на курс держави. Про Росію такого не скажеш. Колоніальна імперія. Відомий гекачепіст, генерал Варєнніков назвав обрання Президентом кадебіста Путіна поверненням перемоги ГКЧП, що потерпіла поразку у 1991 році під час серпневого путчу. Реанімувалась чекістсько-сталінська імперія.
Смерть Сталіна, хрущовська відлига, як масштабні політичні події, лише ствердили циклічність посилення зла після таких з'явищ. Воно повторилось знов, лише в більш підступному кадебістському варіанті, оскільки міжнародна ситуація цьому сприяла: світ позбувся комуністичної імперії, позаду карибська криза, ядерна загроза з космосу, афганська бойня, кінець холодної війни, Варшавського договору, падіння Берлінської стіни, возз'єднання Німеччини, деокупація європейських країн, відродження Незалежності кількох держав, ядерне роззброєння України під гарантії Будапештського меморандуму, кроки Росії на зближення з Заходом. Дешеві російські енергоносії, різке скорочення видатків на власну оборону, активність капіталу позначились на рівні добробуту громадян, а спокій, комфорт, унормоване законами життя, стабілізація політичної ситуації занурили Захід в сомнабулічний стан.
Путін, як новий правитель, сповна використав його для зміцнення імперії і почав зондувати Захід щодо реакції на перспективний широкомасштабний маніакальний задум відродження кордонів комуністичної імперії. Світ байдуже сприйняв його оцінку розпаду СРСР, як найбільшу трагедію ХХ століття. Зважте: не трагедії двох світових війн, не голодомори, а крах імперії, яка вчинила страшне зло.