Сонячні промені, що захищають від пітьми, що дарують життя і знання, бо символ Знань — то і є Світло. А Ісус — провідник цього Світла. Саме Коло в язичництві ніщо інше як Бог-Творець, пов'язаний із Сонцем. Це така собі безкінечна лінія, без початку й кінця. Символ єдності, вічності та досконалості. В індуїзмі та буддизмі зустрічається Коло сансари як нескінченний шлях життя через страждання і переродження. Це саме зустрінеш у Кармічній чи Ведичній астрології. Все пов'язано досить щільно й гармонійно. Тільки б бажання побачити
— Все це для мене чудова лекція, щось абсолютно нове. Хоча, про дещо мав уявлення...
— І, як бачиш, прийшло це до тебе під променями таємничої, священної планети і зірки Венери, провісниці Світла знань.
— Ти відьма? — глянув на неї, посміхаючись, але вже без іронії, Василіс.
— Можливо, — підморгнула йому Слава, — але справжня чарівниця, — вона! — повела очима в бік яскравої, блискучої зорі, що палахкотіла вже як смолоскип на схилі неба.
— До речі, відьма на моїй мові означає "та, що відає". Отож, маю честь! — ще раз підморгнула Василісу.
— З тобою необхідна обережність.
— Ти боїшся? — щось схоже на флірт почулося в її інтонації.
— Зовсім ні! — впевнено, знову по-дитячому заперечив Василіс, — зрештою, страх — то гріх, а я не хочу грішити.
Це прозвучало, як удар шпагою.
Венера зробила свою справу.
Точніше, завершила. Розпочали її "Стріли Амура".
З тих пір Слава з Василісом почали бачитись бодай раз чи два на місяць. Часто на вихідні Василіс як справжній геолог їздив у гори, одного разу запросив навіть Славу, та вона ввічливо відмовилась, розуміючи, що це могло б означати спільну кімнату та інший розвиток стосунків. Вона все ще вагалась, все ще чекала, що її Василіс візьме на себе відповідальність за їхні стосунки й покличе її назад. Покличе, щоб уже назавжди бути разом. Та він мовчав.
Мовчала і вона. Бувало, самотніми вихідними під звуки рок-ба— лад умивалася сльозами, вихлюпуючи внутрішню напругу, розчарування та жаль до себе й до своєї знівеченої любові. Бо не знала, як не любити його, не знала, як не бажати його, не знала, як не чути, не бачити його рухів. Не знала, врешті, як змиритися з цією втратою, що повинна була відбутись. Відчувала шкірою, знала розумом, що це неминуче. І знала вже й серцем.
Не раз її навідував його запах. Запах його одягу й дому, запах саду і гір навколо...
вли перед очима всі ті миті, що пережили в пабі. Тримала їх , закритими, щоб хоч так знову побувати там.
Миті спільного життя, що дорогі, як ніколи. Риболовля, там, на мавровунському пляжі, де гріла у своїх обіймах його тремтяче тіло. Їхні вилазки в гори у пошуках трав для салату й дикої спаржі. Збирання врожаю маслин, їхні жарти й ігри, поїздки на чопері в Мані, коли вільним вітром било в лице.
Його веселі, добрі очі, поглянувши в які одного разу, втопилася. А тепер мусить виринути й жити далі.
А як жити?
До цих пір була причина для життя і враз її не стало. Була причина для всього, навіть для її перебування в чужій країні.
І ось — порожнеча. Як то несамовито страшно відчути пустку, особливо коли навколо все ніби й заповнене. Та не має сенсу...
Була ще одна причина для болючих відчуттів, бо знала від отого внутрішнього голосу, що шепотів десь із грудей, що туди, в серце заповзають з дня на день почуття до іншого. Можливо, вона зрадила якось Василісу тілом, та ніколи — серцем. Тепер уперше її серце наповнювалось новими почуттями, приємними й світлими. А вона боялась.
Вона ж збиралася жити лише для себе, загубленою серед зір і їхньої чудесної мови, а тут зненацька щось грюкає у двері. Нове. Вона ж не так планувала!
Чому й допоки за неї буде вирішувати все хтось чи щось інше? Вона ж уже свідомо ставиться до своїх вчинків, до слів, а то й до думок! І все одно її веде певна сила туди, куди хоче!
Де її Воля, про яку всім розказує, де її вплив на своє життя?
А чи вся Воля зводиться до того, щоб витримати неволю? Чи до того, щоб викувати в собі... Волю? Викувати смирення, там, де потрібно. Викувати терпіння. Викувати Любов, попри все.
Любов, яку доведеться нести з собою все життя не лише як солодкий мед у келисі, а й як гіркий, терпкий напій.
Скільки ж Любові чи Любовей може жити в такому маленькому серці?
А це — важка ноша.
Ось так, нарешті, Слава починала ясно розуміти, в чому полягає Воля Вибору. Небо задовільняло її запит. Вибір полягав у тому, що прийме для свого життя, — любов чи ненависть, помсту чи прощення, добро чи зло. Бо не події зовнішнього життя має взяти під повний контроль, — має панувати над світом внутрішнім. Коли страждання тіла чи душі не призведуть до озлоблення й ненависті. Коли матеріальне багатство не затьмарить принципів моралі. Коли попри будь-що і за будь-яких обставин зможе нести в собі любов. Бо лише в цьому є суть Вільного вибору, даного Творцем.
Під час зустрічей з Василісом-геологом... забувалась. Час із ним злітав стрімко у постійних розмовах. Говорили не лише про мінерали чи астрологію, а й про особисте. Помалу відкривали себе одне одному. Славі було вже багато відомо, але про неї він знав мало, як гадала собі. Вважала за потрібне розповісти тепер, поки ще є можливість зупити все безболісно. Якщо так має статися. І зрештою, хотіла звільнити себе від усього, хотіла щоб прийняв її у своє життя без темних сторін минулого. Це не означає, що відкриє себе всю. Бо кожен відкривається поступово, і ніколи — до кінця. Двоє пізнаються в дорозі життя, як, зрештою, і хтось один пізнає сам себе на цій дорозі.
Якось, сидячи в одному затишному барі Ґазі, спитав її про приїзд у Грецію. Посміхнулася, зітхнула важко й почала. Не знала, як сприйме, але знала, що повинна розповісти. Слухав уважно, дивився прискіпливо й, здається, в тому погляді сховалося, — ось-ось готове випурхнути, — біле пташеня ніжності й співчуття. А за тим пташеням ховалося гніздо, викладене з цікавості й захоплення, з бажання та ще не усвідомленого почуття. Не визнаного. Воно чекало часу, коли зможе запустити в себе уже двох.
Перед Новим роком знову обережно запропонував їй поїздку на два тижні в гори. Оскільки Слава домовилася за додаткову роботу на свята, то виправдала чергову відмову. Розуміла, що у такий спосіб сіє в його голові різні думки, але коли буде готова, то дасть про те знати.
Також запропонував їй глянути на його колекцію мінералів вдома, на це Слава вже погодилась і не пожалкувала. Очам відкрилось неповторне видовище. Ніби й бачила картинки окремих мінералів, ніби й відчула красу гірського кришталю, але такий набір витворів мистецтва її величності Природи залишав без слів. Тільки очі горіли. Василіс, завзято відкривав кожну скляну вітрину, щедро залиту освітленням. Кожен мінерал виблискував всіма своїми гранями, гострими й різкими, пологими й завкругленими. Кожен мав свій шарм, магію й величність. Як зачарована, оглядала з трепетом кожне дитя земне, а чи неземне? Бо всі ці істоти, ніби застиглі й неживі, все ж скидалися на живих, але не світу цього.
Почали з кварців, серед яких були представники всіх можливих видів і величин гірського кришталю, від прозорих, але набагато більших за ті, що знайшли на Евії, — до темних, майже чорних, але також прозорих, як примарні сутінки. Були аметисти, блискучі й яскраві, ніби готові прикраси для найосяйнішої жінки, флюорити й малахіти, гострі, правильної квадратної форми кристали піриту, жовті, насичені щедро кольором кристали сірки, графіти й магнетити, сідерити й магнезити. Чудернацькі, ніби мініатюрні деревця, що виросли прямісінько на якійсь породі, кристали золота й міді! Виявляється, золото може й отак собі рости!
Корунди ніжного рожевого кольору й майже червоні, прозорі рубіни. Хвилюючі фантазію агати, з дивними колами всередині, ніби крапля, що впала з неба, й розходячись кружельцями по воді, застигла у часі. Благородні опали з Мексики, як підказував Василіс. Він невпинно їй розповідав, звідки який мінерал, знайшов його чи купив, навіть цінність і рідкісніть. Слава не могла увібрати стільки інформації, лише очі пожадливо вбирали.
Місячний камінь, що світився тьмяним молочним світлом. Блакитні та сині лазурити, зелені амазоніти й нефрити, а бірюза, здається, у неба вкрала собі синяву. Топази, прозорі, наче пофарбована вода, й каламутні видовжені кристали синього й помаранчевого кіаніту, бурштин і бісмут. А який насичений червоним, як кров'ю, родохрозіт! Прозорий, ніжно-золотистий берил і блакитний аквамарин з рідної України. Все це часом у чудернацьких позиціях,
сплетіннях і доповненнях. Кристали, товстіші й тонші, іноді променями розліталися в різні боки, а чи скидалися на фантастичних тварин підводного царства. Та по-справжньому перехопило подих від турмаліну, що грав усіма кольорами, які йому дарувала небесна веселка, випавши на землю з дощем, колись давно, коли ця земля ще формувалася.
Слава всотувала в себе все, що бачила, як спраглий воду. Це не просто майстерність Природи, це якась рідкісна віртуозність у творенні краси!
— Я бачу, тобі подобається мій світ? — почула голос Василіса.
— Я в захваті! Не уявляла, що Природа може творити таке чудо в надрах земних. Кожен мінерал — то окремий витвір, і не потребує вже ніякого втручання. Окрім, хіба що, алмазу, бо лише він після людських рук здатен показати всю свою красу. В ньому поєднується майстерність Природи з майстерністю людини.
— Справедливо, бо в природі кристали алмазу не мають якоїсь особливої чарівності, навіть рубіни виглядають привабливіше, не кажучи вже про топази, берили чи турмаліни. Вони не потребують ніякого стороннього втручання. Оброблений алмаз — найдорожча прикраса. Хоча існує ще дорожчий оброблений камінь.
— Який?
— Смарагд, дещо м'якший за алмаз, та зустрічається рідше, тому й дорожчий.
— А як оцінюється цінність каменів?
— Найперше — за твердістю, прозорістю та рідкісністю. Але є мінерали, ціна яких перевершує не лише ціну алмазів, але й будь— яку логічну ціну, на перший погляд. Такі екземпляри вважаються шедеврами мистецтва, й доречно ти зауважила, що мінерали — це шедеври природи. У цьому випадку відіграє роль розмір і прозо— рість,того чи іншого.
— Які належать до таких?
— Серед мінералів — це передусім берили й аквамарини, турмаліни й танзаніти та буває по-різному.