Там це розцінили як помсту влади, покару, незаконну спробу силової мобілізації, оскільки прийнятий закон ще не набув чинності. Правозахисники, журналісти висунули ще один аргумент: покарання відсікає бажання повернутись і решті українців, а це мільйони, вони будуть гостро необхідні для відбудови України після війни, їхні діти — майбутнє держави. Адже деякі прогнозисти вже пророкують у зв'язку з демографічною кризою, кольорову Україну, про що боляче думати, бо тоді національна розчиниться в морі чужоземців.
Зрештою, країни, які відчувають дефіцит робочої сили, зацікавлені, аби українці приросли там. Їм надають житло, допомогу, пільги, дають зрозуміти, що й без консульських послуг вони можуть стати їхніми громадянами. А країни, які погоджуються повернути ухилянтів, ще не мають для цього правового механізму. Та й виглядає таке депортацією, що суперечить демократії.
— Отже, глухий кут. Це ж мільйони потрібних нам повноцінних людей, дітей, кваліфікованих кадрів. Де ж вихід?
— Морально-правова колізія. Владна гординя взяла верх над важливою проблемою. І Президент, і держава виграли б, якби гарант звернувся до українців з коментарем ситуації, закликом повертатись додому. Схоже він робив у своїй інавгураційній промові 2019 року, коли запросив розсіяних по світу українців, а їх 25 мільйонів, приїхати на рідну землю і спільно будувати державу. Тоді була інша ситуація. Тут вона аж волає. А гарант мовчить. Хіба втратив щось, якби сказав?
НЕВИГОЛОШЕНА ПРОМОВА ПРЕЗИДЕНТА
"Найперше звертаюсь до тих, хто з дітьми чи немічними батьками вимушено покинули рідну землю.
Ми пам'ятаємо і дбаємо про вас, зберегли для вас пенсії, пільги. Будемо чекати вашого повернення, ви нам дуже потрібні. Після війни треба буде відбудовувати Україну, робити такою, як країни, що надали вам притулок. Принагідно дякую їм за це. За наше майбутнє триває кривава, жорстока, руйнівна війна. Життям, кров'ю тисяч кращих синів і дочок народу вдалося зупинити навалу ворога, який посягнув на свободу, незалежність, долю країни, її європейське майбутнє. Це люди, для яких захист рідної землі — святий обов'язок, вона вище їхнього особистого, навіть життя. Та їх стає все менше.
Для України настав критичний час. Більше двох років вона спливає кров'ю. На превеликий жаль, на сором держави, значна частина тих, хто повинен бути з героями і стати ними, зневажив честь нації, її предків, за законом воєнного стану є дезертирами, допомогли ворогу. Емоції страху переважили розум і логіку, зашкалюють так, що ризик одягнути військову форму захисника вважається вищим, аніж безславно втопитися в Тисі, чи загинути у горах. Страшно? Напевно. Але йди. І ти переможеш. Якщо перемога буде не для тебе, то для твоїх дітей, онуків, для України. Бути в ЗСУ, навіть на нулі, — не вирок. Захищати країну — велика честь. У нас багато ветеранів-героїв, які вже кілька років боронять рідну землю, шановані народом. Це наша гордість і слава.
Держава не збирається вас карати обмеженням консульських послуг, тим більше — просити уряди країн, де ви перебуваєте, етапувати вас для фронту. Але ви покинули Україну в найтяжчий час. Суспільство дало вам оцінку. Ворог теж. Московські пропогандисти активно героїзують вас, ставлять у приклад іншим, називають вас борцями за демократію, права і свободи. Те, що вони самі жорстоко знищують. Тому оцініть на чиїх позиціях ви опинились.
Якщо у вас є крихта того, що називають мужністю, порівняйте вчинок свій, і вчинки багатьох громадян іноземних держав з належним рівнем життя, захистом прав і свобод, мирним небом. Навіть з деякими громадянами Росії, нашого ворога. Вони прийшли на допомогу нам, нашим фронтовикам, знаючи, що таке війна, що може з ними трапитись. Та мають в душі те, чого вам бракує. Для них захист справедливості від зла — вище всього. Ось лиш два приклади, хоч хоч їх багато.
Фумінарі, громадянин далекої Японії, продав дома свій будинок, відкрив у Харкові кафе, де щодня годує 100-120 чоловік. Українка Вікторія Гончарук працювала у одному з престижних банків США. З початком війни повернулась, стала медикинею, рятує бійців, воює. Каже: "Легко любити Україну з-за кордону. Коли ти патріот, треба діяти тут".
Так, там де ви тепер, мирне життя, не падають бомби, ракети, нема обстрілів, крові, смертей, руйнації. Ви впевнені, що держава, де ви сховались від жахіть війни, є гарантом спокою своїх громадян і вас. Ні. Гарантії наразі дають ті, хто тримає фронт, допомагає йому. Їм важко. Але вони тримаються. А коли не встоять — прийде черга Європи. Її громадяни ще в полоні благодушшя, комфорту, армії не мають військового досвіду, а вашим ровесникам призовного віку ви показали приклад "захисту" своєї держави. Ось тоді до них прийде Буча, Бахмут, Авдіївка, а до вас — черга на гарматне м'ясо. Отже, дякуйте нашим героям, моліться за них, допомагайте їм. А найкращим варіантом гарантії для вас, ваших сімей, Європи стане ваше повернення на рідну землю, де ви народились, виросли, здобули професію, де коріння ваших предків. Україна подбає за вас і чекає. Вона не відрізала вас, як ви її від себе. Ви її громадяни, її частина, вона хоче, щоб ви знов приросли до неї. Захистімо її разом, разом лікуймо її рани і вона стане такою, як країна, де ви перебуваєте".
— Добре "сказав президент". Дряпне за душу деяких. Принаймні стишить хвилі, які здійнялись від збурення за кордоном. Але щодо страху... Та йому зразу закинуть: "А ти хоч день був на нулі чи в ЗСУ? Вив'юнювався від армії".
— Так. Можливо. Але звернутись треба було. Президент сказав би краще, промови йому, знаєте, які майстри готують! Пам'ятаю, якими сильними були його промови до ювілею Майдану, новорічне звернення 2022 року. Клас!
— То промови, що стосуються героїки. У новинах майже щодня він виступає: звіт про роботу, зустрічі, подяки звернення. Але якісь пісні! Ніби говорить ШІ1. Не чути духу, емоцій, а головне — щирості. Гострі, доленосні теми, про які ви говорили, обходить. Мабуть боїться, що дорікнуть, — там і твоя вина.
— Чому ж, недавно визнав, що без допомоги партнерів можемо програти. Ситуація і справді серйозна.
— Ми те навіть у себе відчули. Нашому земляку Йосипу Микитюку, який вже два роки воює, дали місячний передих. Побув дома тиждень — знов покликали.
— Московія навчилась воювати, вона вже не та, що була на початку війни. Зараз, доки надійде допомога, випробовує нас на стійкість. ООН каже про екзистенційну[118] [119] загрозу Україні. По всій лінії фронту важкі бої. Чого варте лиш одне визнання очільника ГУР Буданова: "Я кинув у бій останні резерви". А це ж елітні війська спеціального призначення, не для оборони і наступу! Президент відмінив два закордонних візити, вилетів у Харків, провів засідання Ставки, змінив командуючого військами "Південь".
Не знаю, чому він "не почув" пропозиції Президента Франції Макрона про те, що той може надати свої війська для захисту України, якщо вона попросить. Зеленському тут же треба було відповісти: "Дякуємо щиро. Готуємо таке звернення до Вас і глав інших держав". Для Путіна був би холодний душ. Але Президент відмовчався. Відповів прем'єр Шмигаль: мовляв, будем раді. Та це ж дипломатичний прокол! Президенту відповідає президент, а не другорядна особа...
— Щодень дивлюся, читаю про те, що діється на фронті. Пекло. А онук звідти пише: "Все нормально. Привіт усім". Отака витримка.
— То, аби почувались спокійно. Такі і фронт тримають. Важко там, дуже важко. Прикриття з неба майже нема. Снаряди почали надходити, але ще мало. А в піхоті — один-два проти 7-8 москалів! Де резерв? Де мінні поля, фортифікаційні укріплення? Взаємодії між підрозділами бракує. Ворог, хоч і несе великі втрати, та не рахується ні з чим. Перед міжнародним самітом про мир, президентськими виборами у США, виборами у парламент ЄС, парламенти багатьох європейських країн, Путін хоче набрати більше балів, загарбати більше наших земель. Хоч запевняє, що про захоплення Харкова не йдеться. Ну, йому хіба наївний може повірити.
— То є таки реальна загроза для цього багатостраждального міста?
— Поки що нема. Сил у них малувато. Але вони їх поповнюють. Нинішня ситуація більш схожа на розвідку боєм. Вклинились на глибину 8-10 кілометрів, вздовж на сімдесят. Сам Президент визнав, що це перша хвиля. Критична ситуація недалеко. Чекати згубно. Те, що треба було робити позавчора, треба робити негайно, бо тоді буде пізно.
— Що ж то є таким рятівним?
— Те, що вчасно не зробив Зеленський. Про це я вже казав. Країну треба хоч би наблизити до стану єдності 2022 року. Ще не пізно поправити щось. Імпульсом повинен стати рішучий виступ Президента, звернення до народу. Виграють обоє. Це такий собі заклик до мілітаризації України, заява про перехід економіки на військові рейки. Повторюсь: повинно бути відверте і щире спілкування з суспільством. Ще Леонід Кравчук радив йому звертатись до народу, "щоб узяло за серце і душу, і не відпускало". Концептуально, хоча б сказати отак:
ДРУГА НЕВИГОЛОШЕНА ПРОМОВА
"Дорогі співвітчизники! Звернутись до Вас змусили події під Харковом. Вони є сигналом, що нинішній рік стане для нас визначальним. Хочеться бачити наше суспільство в такій єдності, яка була два роки тому і привела до звільнення половини земель, захоплених ворогом. На жаль, нині він має велику перевагу майже у віх видах військової потуги, тому, ради збереження життя наших захисників, ми іноді змушені тактично поступатись. Це його незначні, тимчасові успіхи, бо ми активізуємо наші можливості. ЗСУ, при допомозі наших партнерів, Вашій підмозі, тримають державу. І ми не втратимо її, вистоїмо і переможемо. Навіть в нинішніх умовах збережена Україна є поразкою планів Путіна. Але нам потрібна перемога військова і дипломатична. Вона буде. Її необхідність все більш усвідомлюють в Європі і США, бо це питання і їхньої безпеки. Тому збільшують нам військову, фінансову, гуманітарну допомогу, за що їм глибока вдячність, адже без неї ми б не вистояли.