"Ти.., ти зрадник!" — кинув голосно і тицьнув пальцем у груди Кравчука. Від такого звинувачення і образи той побуряковів, затнувся і не міг говорити. Охоронець поспішно розвів обох, вивів Леоніда Макаровича із зони конфлікту. Кадр, який навряд чи бачив наш телеглядач.
Хто повторив, чи хоча б згадав цей крок України? Надбали за цей час ядерну зброю Північна Корея, Ізраїль, Індія, Пакистан, на порозі Іран, інші держави теж не від того. А Будапештський меморандум став лукавим гарантування нашої безпеки в обмін на роззброєння. Вважаю, що перший і другий президенти, їх радники, виявились політично близькозорими, не китайського штибу. Таки ж була можливість виторгувати хоча б один варіант із двох: конкретизувати механізм дії гарантів безпеки у разі агресії, або членство у НАТО. Меморандум перетворився на стару непотрібну квитанцію про сплату дуже високого податку за державний пацифізм. Проте навздогін йому, аби перекреслити будь-які думки про ядерну зброю, Росія і США змусили нас віддати залишки збагаченого урану, що радо зробив Янукович у 2010 році. А Росія, як один з паперових гарантів, стала агресором, погрожує Європі, НАТО.
Цей блефований страх ради свого майбутнього Європі, США треба подолати. Напередодні і в перші роки Другої світової війни перед могутністю Німеччини у неї і Америки теж був ляк. До речі, нинішня війна є її калькою. Тоді ублажали німецького фюрера, тепер російського. Великобританії, яка мужньо боролася, теж допомагали дозовано, як і нам. От, коли відбувся Пірл-Харбор[CXVII], Америка конкретно вступила у війну, що поклало початок її перелому.
Ну, у нас Пірл-Харбор щось не проглядається...
— Чому ні? Ним може стати напад на члена НАТО, різка зміна стратегії Байдена, Європи щодо мети війни, президентство Трампа...
— Та ви що? Він то обіцяє за 24 години закінчити війну, то погрожує виходом з НАТО. Та це ж обернеться і проти Америки.
— Це риторика, реальність інша. Але людина він абсолютно непрогнозована. Для нас — критичний момент. Московія використовує голод на озброєння ЗСУ, який створився між обіцянками допомоги і їх реалізацію, йде на штурм по всьому фронту. Нам би вистояти деякий час. Мені здається, що є нагальна потреба звернутись Президенту із щирим словом до народу, аби консолідувати зусилля на допомогу нашій армії, як це у важкий час зробив прем'єр Великобританії. Він не заспокоював своїх громадян, не говорив про справедливість під час війни. Відверто сказав про смертельну небезпеку: щось обіцяти їм не може, хіба сльози, смерть і кров, без цього не вистоїмо. І британці вистояли, потім надійшла допомога.
Або повоєнний час Японії. Вся країна взялась за відбудову, люди обмежували себе у всьому. Керівники працювали за одну ієну, аби бути солідарними з рядовими. Терпіли заради майбутнього. І за п'ять років країна за рівнем доходів на душу населення стала другою після Америки. А що ж у нас? Небезпека корупції випереджає небезпеку війни, з її гострими проблемами озброєння, фортифікацій, оборонпрому, новітніми технологіями. При дефіциті фінансів влада, намагаючись сподобатись людям, підвищує зарплати, пенсії. Для найбідніших це потрібно. Та нема межі для зарплат, премій чиновників. Нам допомагають і будуть допомагати. Але ж не безмежно. У партнерів є внутрішні проблеми, є інші інтереси. А ми, як японці, повинні думати про своє майбутнє: перемогу, відбудову румовища, розмінування. Сподівання на компенсацію завданих агресором збитків — далека і туманна перспектива. Безпеково надійнішим і ближчим є членство у ЄС, НАТО. Ми б раді там бути ще вчора. Тим більше, що туди для нас "двері відчинені", а наші ЗСУ вище армій деяких членів альянсу. Щойно в прискореному порядку ними стали Фінляндія, Швеція.
— Ага, рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
— Абсолютно. Хочемо зайти в чужу церкву з своїм статутом. Більш як десять років тому нам дали домашнє завдання — перелік реформ, як умов для членства. Та влада іноді діє навіть всупереч порадам. От нас і тримають на віддалі. За законами природи, логіки, філософії.
— Ну, це щось нове. Що тут спільного з природою?
— Та ні. Старе, мов світ. Щоб древо заплодоносило, плід дозрів, треба умови і час. Щоб людина стала фахівцем, треба час і освіта. Щоб суспільство чи людство зробило крок у своєму розвитку, треба умови і час. Розпад Союзу, наше прозріння, усвідомлення потреби мати свою державу не сталися від одного визнання Рейгана про імперію зла.
Треба був час і умови, аби ми переконались, як нас дурила комуністична влада. Те саме потрібно було, аби ми позбулись совкового мислення, побачили істинне обличчя свого "старшого брата". Війна прискорила наше прозріння, формування нації, усвідомлення справжньої ціни Незалежності, потреби в засобах оборони, нових технологіях, дроновій армії, бо одної мужності захисників недостатньо. Попереднім владоможцям і тридцяти років було мало. Нинішні зрозуміли через два. Але яких, якою ціною! Так само потрібен час, аби влада і суспільство швидше позбулось ілюзій, що можна жити у європейській спільноті без оновлення.
Щоправда, цей принцип властивий і Заходу. З початку війни, в її ході, Європа поволі просиналась і прозрівала. Адекватним цьому був і розмір допомоги. Усвідомлення загрози для себе, застереження Трампа щодо фінансування НАТО змусило переглянути ставлення до власної безпеки і допомоги Україні. До того ж вони підрахували, що наш програш у війні обійдеться їм значно дорожче, аніж допомога. Лише хвиля біженців кине їм не менше десяти мільйонів чоловік. Та найголовніше: керівництво НАТО, переважна кількість членів Альянсу усвідомили: допомога Україні — їхня безпека, можливість підготуватись до ймовірної війни з Росією, захистити демократію, як умову свободи, миру, добробуту, рівності.
Демократія, як форма управління, керівництва недосконала, може й сама себе вбити, як це сталось у Німеччині в 1933 році. Але й кращої, нема. Надмір її стає хаосом, шантажем, предметом торгу, а при вирішенні деяких доленосних питань становить реальну небезпеку. Для демонстрації найкращих якостей демократії після Другої світової війни, при заснуванні багатьох організацій, у їх статути внесли принцип голосування консенсусом. Кожен має право veto, яке діє в Радбезі ООН, ЄС, НАТО. Свобода! Так, це урівнює всіх членів, підносить вагу і авторитет кожного. Але хіба то демократія, справедливість, коли голос одного важливіший за більшість? Це негативна свобода. Схоже на анекдот: вся рота не в ногу, один єфрейтор крокує правильно. Колись такою формою користувався польський сейм, що складався із знаті, у якої були різні особисті інтереси. Досить було одному підняти руку і вигукнути: "Нє позволєм!", як навіть важливе для держави питання, відпадало, що завдало великої шкоди.
Беззуба демократія небезпечна. І хоч цивілізовані країни знають, що демократія, свобода здобувалась не в білих рукавичках, тут вони передали куті меду. Тому позицію делікатності для нахрапистих треба змінювати на позицію — справедливість через силу. Бо що маємо нині в гарантах демократії, миру, свободи? В Радбезі ООН всі звернення, петиції, постанови про злочини, які чинить у нас Росія, блокує її нелегітимний представник. Україна на це реагує мляво. Проросійський Орбан, прем'єр Угорщини, члена ЄС, НАТО, займає антиукраїнську позицію, вдається до шантажу і торгу у важкий для нас час. Україна вже не раз ставала і буде ставати жертвою консенсусу, доки не буде впроваджено демократичний механізм протидії, як то перевага двох третин голосів. Бо уявімо: порушена п'ята стаття НАТО — напад на одного чи кількох членів Альянсу рахується, як напад на всіх. Думаєте, всі негайно кинуться на агресора? НАТО не має армії, кожна держава виставляє свою.
Треба маса узгоджень, може знайтись свій Орбан і йому нічого не буде. Та все одно нам потрібен цей колективний зонт, разом, як каже марафон, — ми сила. Видатки на оборону там вартують значно дешевше, аніж одинокій державі. Цікаво, що демократія, прийшовши до влади, свою охорону доручає структурі, в даному випадку армії, спецслужбам, з статусом авторитаризму чи й диктатури, для якої принципи демократії згубні. Традиційно, скажу вам, в усіх країнах політиків армія не любить, якщо не більше..."
Наш марафон закінчився. Обоє притомились. Ігор Силович погодився при потребі відновити контакти.
НАЙДОВШИЙ ЛИСТ
Сергій пізно ввечері перекинув два знімки: пишний кіт позує в об'єктив, дивиться в очі. Собаче сімейство — мати з чотирма кумедними цуценятами. Незвично війнуло з фронту чимось теплим, домашнім спокоєм. Так, хлопцям у тій м'ясорубці таке потрібно. "То наше господарство, — пише, а далі: — Все добре. У вас прохолодно, а у нас сьогодні було гаряче. Утилізували чотири гурти московитів, перевели в брухт і непотріб лєнточку броні і автотехніки". Ой, які молодці! Тепер, здається, то найдовший його лист.
КУЄ ПЕРЕМОГУ ОТЕЦЬ
В селі подія. Недільну службу вів новий священик отець Аскольд. Владика Федір благословив його на службу Богу і Україні, добру проповідь виголосив. От чомусь не згадав отця Бориса, нас те зачепило. Мабуть тому, що той порушив устої Церкви. Утішно для макарівчан було те, що о. Аскольд навчався в семінарії з Любомиром, вони товаришували. Службу провів добре. Коли вона закінчилась, матушка о. Бориса передала вітання від нього і благословення, як колишнього настоятеля, о. Аскольду на успішну службу. Тепер він вже рядовий, зовнішній пілот, оператор ударних дронів Борис Оверчук. О, та зброя змінила хід війни.
ДОКУМЕНТИ РОКУ, ЗАПІЗНІЛІ
Майже одночасно дві важливі події стались. Про них маса коментарів. Хочеться знайти серед них грамотне осердя. Марафон он-лайн з макарівським аналітиком Ігорем Козачуком не тільки зблизив нас, а й викликав до нього довіру. Тому я знов покликав його на підмогу.
Отже, після тривалих важких пологів ВР нарешті розродилася перезрілим дитям, головним документом року — законом про мобілізацію, а Конгрес США нарешті ухвалив закон про допомогу Україні. Джонсон, який вперто блокував її, тепер назвав себе новим Черчілем, Рейганом. Трамп навіть похвалив його: "Молодець!". Та кожного оцінює час.