Зазвичай мені достатньо однієї порції.
— Щось інше? — невпевнено запропонував.
Відчувалась якась напруга в голосі, Слава ще не знала, як би то пояснити і лише закрутила головою, ввічливо посміхаючись. Васи— ліс відійшов, але підійшла Інна.
— Нам пощастило, сьогодні чудова днина. А вчора дощило і думали, що доведеться відмовитись від поїздки.
— Небеса завжди на нашому боці.
— Тобі варто зробити з цього показника певні висновки...
— Починається? — глянула на неї з-під темних окулярів Слава.
— Мовчу! Ні слова більше! Лише молюся до небес, аби тобі стало розуму.
До них підійшов Христос і дівчата перейшли на грецьку.
За півгодини виїздили на евійську землю й продовжили свій шлях ще з годину. Прогулянка видавалася справді чудесною, та в грецькій провінції мандрівка — завжди насолода. Гори нависають чи простягаються безкінечними хребтами з одного боку, а з іншого — ковзаєш поглядом, без обмежень і перешкод, понад морем і губишся там, де губляться очі.
Зупинилися в найвищому місці острова, помежи розлогих гір і вирушили на пошуки біологічних стимуляторів сахасрари-чакри. Згодом Василіс почав копати в одному місці, де мали би бути заховані ці прозорі кристали. Через деякий час Слава тримала в руках перший. Тримала так, ніби то була найкоштовніша й найдивовиж— ніша річ у її житті. Та й справді, ніколи раніше не доводилося мати справи з оцими, земними, дітьми.
Прозорий, видовжений мінерал з шістьома яскраво виявленими гранями, що сходилися зверху загостреною пірамідою, вершина якої вважалася сьомою гранню, був схожий на лід, що перетворився в часі на камінь. Мінерал виблискував у її руках і скидався на щось магічне й завершене, як справжній шедевр матінки-Природи. Читала, що використовували його в різні часи для магії й передбачення долі людської, відшліфовуючи шари з великих кристалів. Так, відомий маг Тамерлана користувався таким шаром і з точністю визначав події, розкривав змови і навіть назвав точну дату загибелі свого повелителя. Використовували кулі з кристалу й тібетські лами для відкриття "третього ока" та пошуків подій майбутнього. Його енергетика легко налаштовується на частоту вібрацій людини, регулює й стабілізує ці частоти. Також є природнім стабілізатором фізичного та духовного стану людини. Всі шість граней кристалу символізують число чакр людського тіла, й сходячись в сьому на вершині, показують напрямок цілей і прагнень людини, що мають бути скеровані до вищих сил, до неба, до Всесвіту.
Згадувала всі ці відомості, прочитані колись, як іще одну необхідну частину астрології, оглядала кристал і серце наповнювалось чимось невимовно прекрасним, ніби з допомогою цього прозорого чуда вона знайде відповіді на все і головне, — знайде силу прийняти важливі рішення.
— Уперше в моїх руках справжній кристал. До того ж один із на— ймагічніших! Втрачаю слова від захоплення!
Славині очі справді блищали, а лице світилося. Почала згадувати все більше й більше інформації, пов'язаної з семигранним витвором Природи.
— Скільки років можуть мати такі кристали? — спитала, продовжуючи розглядати знахідку у променях сонця.
— Вік може бути різним, найперші утворилися під час формування планети з гарячих підземних вод, що мали в собі піритій і кисень. Може мати 25 і 50 мільйонів років, а чи навіть мільярд, залежно коли утворювалась порода. Найчастіше зустрічаються вони у сланцях чи вапняках.
— А яка його цінність серед мінералів?
— Цінність не така вже й велика, щодо коштовності, і залежить від прозорості, завершеності граней, рідкісного відтінку. Чорний, наприклад, дорожчий. Ну, а в таблиці твердості має позначку 7, тоді як діамант — 10.
— Сім граней і цифра сім! Вона й у планетах, у людських чакрах, у кількості залоз, у днях тижня, у нотах, кольорах. А за нею — дві фундаментальні цифри — трійка й четвірка, дух і матерія. Скільки живу, стільки й дивуватимусь мудрості й завершеності Всесвіту!
Василіс продовжував свій інформативний ракурс, не звертаючи уваги на дивування Слави. Кожен з них говорив і думав своє, але цим на диво доповнювали одне одного. Інна з Христосом пере— зирнулися і, взявшись за руки, десь собі помандрували. Залишили двох захоплених, кожного своїм, наодинці.
— Має багато різновидів, будучи кварцевою породою, — тут і аметист, і цитрин, і раухтопаз, і моріон — це той чорний і рідкісний. Зустрічається абсолютно прозорим, як цей, що тримаєш в руках, а буває й сивим чи з молочним відтінком, або з зеленуватим, димчастим. Іноді зустрічаються різні включення. У моїй колекції є один із краплиною води всередині.
— Вау! — вигукнула Слава. — І це можливо?
— Так, але це досить рідкісне явище. Такий мінерал безцінний!
я мене навіть оце, що тримаю в руках, уже є безцінним. Бо х символ чистоти й терпіння, наполегливості. В цьому кристалі древні вбачали нескінченність простору, в ньому минуле переплетено з сьогоднішнім, через нього планета приймає сигнали з астрального світу і космосу.
— Це вже езотерика.
— Це саме життя. Знаєш, що тібетці використовували його як лікувальний засіб?
— Ні.
— Крізь призму гірського кришталю лікували рани, бо ультрафіолетові промені, що проходять крізь мінерал, убивають бактерії. А вставлений у срібний перстень камінь не дає одержати сонячного удару у спеку, або замерзнути в лютий мороз. Він притягує до свого володаря радість життя, удачу, душевний спокій, благополуччя і любов.
Василіс зітхнув.
— Останнє у мене під запитанням.
Вдала, що не чує, або ж не хоче чути і продовжила:
— Ось димчастий, про який ти щойно говорив, корисний повітряним знакам гороскопу, — Водоліям, Близнюкам і Терезам, чорний — Скорпіонам. А зеленуватий дає покращення у здоров'ї та несе душевний спокій.
— Зеленуваті зустрічаються дуже рідко, найбільша ймовірність знайти їх на острові Тасос, чула про такий?
— Ні.
— О! Це один з моїх улюблений островів, досить великий! Дивно, що не знаєш про нього.
Слава стенула плечима.
— І де він знаходиться?
— Північніше. На рівні Ксанті, Кавали, — ці міста знаєш, сподіваюсь?
— Так, — кивнула головою й продовжила, — кришталь рекомендується для поліпшення емоційного стану, для підняття імунітету, для роботи мозку, також зменшує негативні впливи.
— Ти віриш у все це?
— Зрештою, я теж, — усміхнувся Василіс і простягнув їй ще один величенький кристал, просячи обережно помити.
Слава щедро полила його водою ледь потираючи, й почала роздивлятись на сонці. Чистий та прозорий, досконалої форми, з дивними голками всередині, ніби хтось зафіксував чиїсь стріли у вічності.
Знову вигукнула захоплено. Василіс став поряд, роздивляючись.
— Це справді шедевр і знаєш, як називають такий?
— Ні.
— Але це також зі сфери езотерики.
— Тож не можу я знати всього, — ображено визнала.
Здавався задавакою, як хлопчисько. Копаючи й порпаючи землю, справді скидався на завзятого юнака, що шукає скарбів і, щоразу витягуючи щось із землі, аж трясеться від збудження. Така реакція була геть дивною, та допомагала зрозуміти, з яким великим захопленням та любов'ю людина ставиться до своєї справи.
— "Стріли Амура", — відповів різко, як їй здалося.
— Ов-ва! То ти знайшов символічний кристал?! Шукаєш любові — і в цьому тобі допоможе сьогоднішня знахідка!
Він знову мовчки занурився в заглибину, що все ширшала. Слава ж геть не взяла до уваги, що ці Амурські стріли прийняла з Ва— силісових рук.
Далі вона самотньо побрела на вершину схилу, який довбав Василіс. Знайшла там величезну гладку глибу вапнякової породи, яких було немало навколо, вилізла на неї й присіла в позу Лотосу.
Краєвид — захоплюючий. Відчуття неповторні. Плечі розправлені, підборіддя підняте, ще трохи — й, здається, виростуть крила, понесе понад просторами гір і моря, невимушено й вільно.
Виявляється, вершини гір — то неабияка магія. Вона розуміла це й раніше, в Мані, але ніколи не відчувала цього таємного польоту.
Ще довго четвірка блукала горами. Василіс роздобув чимало кристалів, два з них подарував Славі. Серед них — той що зі стрілами Амура. Пізніше сиділи на пляжі мальовничої бухточки, залитої променями західного сонця, і вже геть пізно поверталися до цивілізації. Хтось настирливо дзвонив йому декілька разів.
Вдома ще раз вимила кристали й повикладала їх на своєму письмовому столику. Мають принести їй натхнення...
За кілька днів подзвонила Інна й повідомила, що Василіс помирився з Вікою. Хіба то дивина? Та й, зрештою, що їй до того?
А наступними вихідними настрій був чомусь жахливим, на серці зібралися чорні хмари й боліла голова. Ніч не спала. А під ранок написала свого першого вірша.
Кристали гірського кришталю принесли свої перші плоди.
Зима збігала, стікаючи зливами, а десь перед святами навіть випав сніг. Вкрив афінські сквери й дороги товстим шаром небесного пуху, від північних районів міста й до самого побережжя. Для столиці це була катастрофа. Припинився рух, закрили школи й навіть деякі офіси. Слава, Дарина й Тетяна гуляли вулицями й скверами свого району з фотоапаратом, щоб зафіксувати на плівку таке незвичайне явище. Зустрічали таких самих снігових туристів і насолоджувались відсутністю набридливого транспорту. Здаєтьється, місто на мить перенеслося в часі і просторі.
Протрималась ця казкова атмосфера всього два дні й місто повернули на його звичне місце, — південь Європи. А Слава зрозуміла ще одну особливість греків, — якусь незрозумілу неорганізованість і паніку перед звичним явищем природи, з яким живуть у звичному ритмі місяцями інші країни. Та й на Півночі Греції, у висотних гірських областях, до такого звичні. Виходить, афіняни, — то особлива каста.
Інна повідомляла Славі Василісові новини вже періодично, так, ніби Слава мала вести спеціальний щоденник із відповідними записами, коли вчергове розійшлася і зійшлася дивна парочка. У тих відносинах, як було видно, кожен мав свої плани й очікування.
"Дивно, як то в нього можна не закохатися?!", — зловила себе на думці Слава, і це її занепокоїло. Невже дозволила собі необачність зацікавитись тим, хто на неї не звернув найменшої уваги як на жінку? Жах!
У наступні вихідні всі ці вільнолітаючі думки привели до того, що сіла розбирати свою й професорську синастрію. Так, заради цікавості. Почала спершу з нього й Віки, знайшовши дані через Інну.