Йде повномасштабна війна — вирішальний акорд нашої боротьби — справедливої, святої, за свою землю, за біографію предків і свою, їхньої — брудної, бандитської, жорстокої, підлої — на знищення України, за присвоєння чужих історичних цінностей, яких у них нема.
— Ігоре Силовичу, при всій повазі до вас і потребі знати більше, на такій безнадійній ноті мені не хочеться продовжувати нашу розмову...
— Дорогий земляче! Не приписуйте мені того, чого я не казав. За безнадію не йдеться. Йдеться про сприйняття реальності. А вона така, що шанси на перемогу у нас і у ворога 50 на 50. І ми, і він залежимо від майбутніх обставин. Але ми витримаємо, у нас для того є мотивація і винахідливість. Невпевненість, безнадію, страх, бажання на будь-яких умовах миру, "ліш би нє било войни", сіє ворог, щоб підірвати єдність суспільства, підтримку армії. Ви просто не уявляєте, які шалені кошти витрачає московія у новій формі війни — війни за людську свідомість громадян ерефії, України і закордоння. Де тільки можна, вона скуповує ЗМІ, соціальні мережі спілкування, телекомунікації, підкуповує журналістів, політиків, державних діячів, які нібито подають голос своєї країни. Бачите, як почастішали у зарубіжних коментарях, інтерв'ю натяки на втомлюваність від війни у наших громадян, їхніх суспільствах, про різні варіанти закінчення війни, мирні ініціативи? Все це московські наративи або голоси партнерів ерефії. Добре, що наш Президент займає стійку позицію. А якби хитнувся? Це одразу б розкололо країну, призвело до біди.
Відомо, якими майстрами брехні є московити. Окремі негативні факти з нашого життя, помилки влади емоційно препаруються, подаються як масштабні. А у бажанні прив'язати Україну до негативних подій в Росії справа доходить до абсурду, як то було щодо підмосковного "Крокуса". Та от сталась справді масштабна трагедія: у Оренбурзі прорвало дамбу, на яку було витрачено півтора мільярда доларів. Затопило величезні території кількох областей, паралізована робота підприємств, в тому числі великого НПЗ, транспорту, установ, евакуйовано тисячі людей. Не обійшлось, як виявилось, без корупції при спорудженні, помилок при обслуговуванні об'єкта. Однак відповідальна за це особа на повному серйозі заявляє телевізійній аудиторії: дамбу пошкодили гризуни, навчені в Україні. Рот Путіна в ООН, такий собі Небензя, член Радбезу, на весь світ заявляє: в Україні готують комарів для біологічної війни. Повний шиз. Самі ж до такої війни реально готуються.
— Ну, це не те що в голову, навіть на голову не налазить. Може, пам'ятаєте, в часи Союзу багато писали про загадковість російської душі? Підносили як щось таємниче, величне, властиве лише московитам.
— О, добре, що пригадали. Розсекретив таємницю поет Тютчев ще в позаминулому столітті: "Умом Россію нє понять...". А, щоб у читача не виникала підозра, що в росіян є для цього якийсь інший орган, яким це можна осягнути, він, як знавець цієї душі, безапеляційно ставить крапку: "В Россію можна только вєріть". Тому росіянам і всім сущим розум ні до чого. Коли я служив у радармії, бачте, ще й досі пам'ятаю, старлєй був такий, ротний гострослов Костюхін. То він доповнив Тютчева більш реалістично: "Умом Россію нє понять, пока нє випіто 0,5. А єслі випіто 0,5, то дєло кажєтся нє хітрим, попитка глубжє понімать ужє попахіваєт літром".
Тепер багато негативу звалилось на нас. Надто серйозного. Зеленський відверто заявляє, що дефіцит зброї, боєприпасів, засобів НПО, загрожує нам поразкою. Це наслідок політичних ігор в Америці. Ракети, що недавно зруйнували Трипільську ТЕС, обірвали життя, скалічили багатьох жителів Чернігова, не було чим збити. Наш прем'єр заявляє, що за поразкою України прийде Третя світова війна. Путін шантажує НАТО погрозами ядерного удару, що позначається на рівні допомоги, яку надають партнери. Шеф ЦРУ щойно визнав, що поразка України без допомоги Америки може настати цього року. Небезпеку поділяє і Генсек НАТО... Як можна так байдуже ставитись до долі людей, цілої країни? Те мені пече найбільше. Та усім нам. Ми другосортні, чи як? От щойно була атака Ірану на Ізраїль. Сотні ракет, дронів летіли. Дев'яносто дев'ять процентів збили Америка, Англія, Франція. А чому не збивають над нами, хоч ми скільки просимо? У нас не вистачає не тільки чим збивати, а й відстрілюватись. І це твориться в демократичному світі?
Та вгамовую емоції і дякую за те, що нам дали. Дуже не люблять на Заході, коли згадуєш: ваші лідери сприяли тому, щоб ця війна почалась. Саме Росія і Америка, а Європа підпряглась, відібрали у нас геркулесову силу, після проголошення Незалежності, роззброїли. Як історик, як військовий, бо ж в радармії у ракетних військах кілька років служив, неймовірною не тільки для вас і багатьох, навіть для Трампа і Путіна, є моя позиція: нинішня війна була запрограмована ще до розпаду Союзу. Ми це навіть під оплески благословили.
— Ігоре Силовичу, вибачте, але ж то щось неймовірне...
— Романе Михайловичу, загляньте в Декларацію про державний суверенітет. Так, важливий, дуже важливий, історичний документ. 16 липня, день її прийняття, навіть один рік святкувався як День Незалежності України. Але недаремне кажуть: диявол ховається в деталях. Є там в кінці тексту невеличкий абзац: "Україна урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках, дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї". До червня 1996 року Декларація діяла як Основний закон. Її навіть назвали "Малою Конституцією".
— Так. Пам'ятаю. Я теж радів цій події. То ж було більш як за рік до проголошення Акту Незалежності України, при Союзі. Він вже хитався.
— Хитався, але ще тримався. Усталеною є думка, що імперія зла розкололась раптово, що цьому сприяв невдалий серпневий путч партійних ортодоксів. Він лиш прискорив розпад. Процес розпаду був незворотним. Це добре розуміли у КДБ, де, треба сказати, є глибокі аналітики політичних змін. Там передбачали такий небажаний розвиток подій. Та, попри це, у Росії не вмер її віковічний маніакальний намір знищити Україну. Здійснити це, якщо вона матиме третій за світовою потугою ядерний потенціал, буде неможливо. Ядерна зброя — надійний страж твоєї безпеки. Яку б вагу без неї мала у світі невеличка Північна Корея, хто б з нею рахувався?
Закинути наживку для України якраз був найсприятливіший час. Тут ще керує КПРС, Москва, КДБ, суспільство збуджене, жадає незалежності, прокидається народ, який зазнав лиха. Щойно пережив страхітливу Чорнобильську трагедію, згадка про атом викликає страх і алергію до нього. Відбулись вибори до Верховної Ради, де було три чверті комуністів. Тоді і стався вкид підступного кадебістського плану у свідомість українського суспільства, яке бачило своє майбутнє. Яким воно повинно бути? Звичайно, мирним, без воєн, без страхітливого атома. Націонал-демократи, які були в авангарді мирної боротьби за вільну Україну, вихід її з складу Союзу, виявились близькозорими романтиками. Лідери Руху висунули ідею без'ядерного майбутнього України, повіривши, що світ пройметься цим благородством, почне роззброюватись. Вочевидь, це сталось під впливом Голови ВР Л. Кравчука, недавнього секретаря ЦК КП України, який боровся з вільнодумством, а тепер демонстрував прихильність до Руху, принципів демократії. Новий склад парламенту, попри масу проблем, вже через місяць після початку роботи став працювати над текстом Декларації про державний суверенітет — майбутнє України. Роботу очолив ... завідуючий відділом ЦК КПУ М. Шульга. Дивна логіка, не правда? Мої підозри в цьому посилились, коли я прочитав солідну книгу "Президент", де йдеться про діяльність Л. Кравчука. Жодним рядком там не згадується про цю доленосну проблему.
Два роки тому я добросовісно перечитав стенографічні звіти усіх дев'ятнадцяти пленарних засідань, присвячених цьому документу. У жодному виступі не прозвучало застережень щодо без'ядерного статусу майбутнього України, проголошеного депутатами-демократами Б. Марковим, І. Драчем, Р Лубківським, А. Павличком. Пропозиція І. Драча майже дослівно і відтворена в документі.
І ось Незалежність. Те, про що мріяли покоління. Багато чого з Декларації почало реалізовуватись, основне було попереду. Ні, я абсолютно не підозрюю, що хтось з націонал-патріотів став виконавцем задуму Росії. Була пора, коли всі хотіли бачити майбутню державу саме такою. Тепер це треба було забезпечити. Частина Народної Ради, цієї, хоч невеликої, але потужної опозиційної сили, розуміла це. З групою офіцерів ЗСУ ми тоді зустрілись з нею, адже була запланована ратифікація договору щодо скорочення стратегічних ядерних озброєнь між Україною, Росією, США.
Безумовно, на Україну з боку сильних світу чинився сильний тиск. Цьому сприяло і загадуване речення в Декларації. Будь які аргументи України, на кшталт збереження частини озброєнь, чи їх утилізації, з ходу відкидались. "Симпатик" України Б. Єльцин вдався до погроз — перекрити постачання газу, нафти, ядерного палива для АЕС. Наполягали і США, Німеччина, хоч Віденська конвенція, як міжнародне право, дає в таких випадках право на власність того, що знаходиться на території країн, які відділяються від митрополії. Однак для сильних не існує сили права. Є право сили.
А для маси українців аргументи висували загрозливі: ядерна зброя, мовляв, має свої строки зберігання, вони закінчуються, спеціалістів для обслуговування у вас мало, ядерний чемоданчик у Москві. Це діяло переконливо. Але не для фахівців. Наш "Південмаш" якраз і був кузнею грізної зброї. У ракетних військах Союзу її обслуговували переважно українці. З ядерним чемоданчиком, думаю, ми б теж вирішили.
Незгода України загрожувала їй міжнародною ізоляцією, що для молодої держави було украй небезпечно. Тому на зустрічі ми аргументували всі ці фактори, сказали, що треба зберегти хоча б тактичну ядерну зброю, її носіїв. Та голосування перекреслило надії. У атмосфері, в якій приймалась ця доленосна постанова, можливо, й були фальсифікації. Про це можна лише здогадуватись. Після голосування, коли з трибуни зійшов Президент, до нього рішучими кроками підійшов Степан Хмара.