Та повернімось до теми. Стався жахливий нонсенс з найбільш ліберальним царем. На нього єврейські терористи здійснили три замахи, останній з яких був смертельним.
— Віддячили, отже...
— Бачте, в боротьбі за владу нема моралі. Для частини дітей Сіону таке закономірно. Їх називали "дріжджами" революцій, заворушень, переворотів, у різних країнах вони були організаторами, виконавцями вбивств, замахів на перших осіб держав, високих чиновників, впливових людей, національних лідерів, в тому числі багатьох українських. Надмірну їх активність у Німеччині використав фюрер як підставу для майбутнього Голокосту. У 1933 році Всесвітній Єврейський Конгрес офіційно оголосив війну гітлерівській Німеччині. Безкровну, економічну. У відповідь Гітлер кинув образливе: "Єврей, здохни!". Далі відомо що було.
Хвиля терору в Росії зростала. Число соціал-революційих організацій марксистів, що сповідували силове, збройне захоплення влади, швидко вищилось. До 1917 року відбулось багато замахів, вбивств на різнорангових службовців. Лише між 1901 і 1906 роками було вбито шість високоставлених царських чиновників. Теракти здійснили євреї. В організації, до якої вони належали, були "Відділ терору", "Відділ боротьби".
Тривожним для царизму був 1905 рік. Цьому сприяла поразка Росії у війні з Японією, здача Порт-Артура, "Кривава неділя", ймовірно спровокована попом Гапоном, яка закінчилась розстрілом народу. Це кинуло трудові маси в обійми революціонерів, керівниками яких в основному були діти Сіону. Відбулась революція. Царській владі вдалось тоді нормалізувати ситуацію. Однак вона стала прелюдією лютневої 1917-го, а за нею — жовтневого перевороту.
— Між 1905 і 1917 роком доволі часу. Знову визріла схожа ситуація?
— Для історії це мить. Та якраз у ній відбулися важливі події. Як би то не було, але Росія поволі наближалась до Європи, ставала на шлях конституційної монархії, міцніла економічно, на краще змінювалась соціально. Урожай зернових перед війною зріс із 2050 до 3657 мільйонів пудів. Число студентів в університетах — з 13944 до 39027. Були й інші позитивні зміни. Цьому сприяв і початок реформ Столипіна. У царя Миколи ІІ, його уряді, почала розвіюватись впевненість, що склалась після вбивства Олександра ІІ: єврейство не задовольнять ніякі реформи, окрім влади. Та вбивство головного реформатора у Києві, 1912 року, на очах царя, нагадало про це. То вже був на Столипіна другий замах. Прем'єр був справді найефективнішим реформатором, який лише частково встиг реалізувати масштабну програму оздоровлення економіки, нормалізації суспільного життя, хоч до України ставився з імперських позицій. Деяка її частина була здійснена вже після його смерті. Головним була реорганізація села, де земля переходила у приватну власність хлібороба. Не стану деталізувати. Наведу лише оцінку його опонента, єврея Бетрана Вольфа, який сказав, що, якби "столипінська Конституція" була здійснена, то не було б і мови про якусь революцію. Ленін і його соратники побачили в реформах серйозну загрозу своїм планам.
Єдиним варіантом захоплення влади партійні лідери вбачали в тероризмі, який би дестабілізував ситуацію, посіяв хаос, страх. Найбільш благодатним грунтом була, як найслабша ланка капіталізму, Росія, куди входила і Україна. Хоча вони знали, що це довгий шлях. Потрібне якесь масштабне потрясіння, навіть сильніше, жорстокіше, аніж минула війна з Японією. Ним і стала Перша світова, вир якої затягнув у неї 34 держави, які мобілізували 74 мільйони чоловік, з них 10 мільйонів було вбито, 20 покалічено. На її початку в Росії уже було майже сім мільйонів євреїв, більшість яких бажало перемоги Німеччині, весь уряд якої складався з їх однокрівців. З радістю зустрів війну і Ленін, його соратники. Він закликав перетворити її на громадянську. До війни Росія мала велику, добре навчену, віддану армію. За перші десять місяців вона втратила майже чотири мільйони. Більшість мільйонів мобілізованих, тих, хто прийшов на фабрики, заводи, були селянами. То ж ця політично малограмотна маса легко піддавалась на агітацію, яку розгорнули організатори перевороту. Тим часом тривала і виснажлива війна стала важким тягарем для обох країн, поглинала фінансові, матеріальні, людські ресурси, танули резерви. А переможного кінця не було видно. Економічні, соціальні, гуманітарні, мобілізаційні проблеми, політична ситуація загострювались. Ширилось невдоволення мас, солдат на фронті. Назрівав хаос, який треба було спрямувати у потрібне політичне русло. Та у змовників бракувало сил, а головне — засобів.
Ось тут знов виринає постать такого собі Ізраеля Гельфанда, він же Олександр Парвус, людини, яка допомогла змінити хід історії. В радянські часи розповідь про його роль була суворою таємницею, бо руйнувала міф про сакральність перевороту. В партійних колах, при революції 1905 року, він був впливовою фігурою, знайомий з Леніним. Діяльність цього політичного авантюриста, на основі архівів МЗС Німеччини, обнародувала Елізабет Хереш, історик з Австрії, у книзі "Куплена революція".
Так от, з рекомендаційним листом від німецького посла в Туреччині, у МЗС Німеччини заявився тлустенький чоловік. Запропонував варіант перемоги, яку здійснить над Росією... сама Росія. В країні треба створити революційну ситуацію. Це зробить партія Леніна, ядро якої складають його однокрівці. Для цього треба її профінансувати. Сума величезна — 50 мільйонів марок. Вартість будівництва військового корабля. Та, порівняно з майбутніми втратами у війні, проблемами, це ніщо. Уряд, Генштаб, які складалися з євреїв, обговорили і одностайно схвалили.
Угода стала виконуватись з німецькою пунктуальністю. Фінансовий адреналін почав діяти блискавично. З Швейцарії, через Німеччину, в запломбованому вагоні із спільниками та німецькими офіцерами-розвідниками, в Петроград прибув Ленін. Небавом з Америки, разом з Лейбою Троцьким, висадився цілий десант — 227 однокрівців. Потужно запрацював механізм дестабілізації суспільства, активізувались більшовики, ради робітничих і солдатських депутатів, почали створюватись озброєні дружини. Друкарні тиражували газети, листівки, відозви із закликами до повалення влади, звабливими для робітників, селян, солдат лозунгами. Лідери, активісти, одержували непогану грошову компенсацію, оплачувалась участь у демонстраціях, мітингах, провокаціях, тим більше — диверсіях. Росло дезертирство, хаос.
Управління державою вислизало з рук царя і уряду. Лютнева революція вступила у завершальну фазу. Микола ІІ, на мій погляд, зробив поспішні кроки: розпустив Державну думу, зрікся престолу. Встановилось двовладдя: Тимчасовий уряд і Петербургська рада, як революційний орган. Уряд взяв курс на продовження війни. Населення було не стільки проти цього, бо ж то питання незалежності, скільки проти безладу.
Але тут уряд припустився прикрої помилки. Бажання нормалізувати ситуацію демократичним кроком, стало злим фатумом долі. Бо амністія політичних, кримінальних в'язнів потужно підсилила його ворогів. Повернулася майже 90-тисячна армія досвідчених противників з місць ув'язнення, з-за кордону. Додамо сюди вже згадані десанти на чолі з Леніним і Троцьким. Долучились з Японії 18 тисяч євреїв, колишніх солдат царської армії у війні 1905 року. Американський банкір Шифф, єврей, оплатив там їхнє навчання, то це вже були готові терористи. Приплюсуймо майже півмільйона євреїв, які ще на початку і в ході війни були евакуйовані з прифронтової зони, аби не допомагали ворогу. Поселились вони у найбільших містах. Сприяли і нові фінансові вливання Німеччини.
Щоб покласти край двовладдю, були скликані Установчі збори, по суті парламент. Та, попри сподівання, переваги тут у більшовиків не було. Вони переконались, що демократичним шляхом влади не візьмуть, а Керенський, як глава Тимчасового уряду, може розігнати ІІ Всеросійський з'їзд рад, призначений на 7 листопада. Тоді революція буде приречена. Він вже розпорядився арештувати Військовий Революційний Комітет, замінити свіжими військами Петроградський гарнізон, заборонити більшовицькі газети, було видано ордер на арешт Леніна, як німецького агента і шпигуна.
— Цілком правильні кроки. Чому вони не реалізувались?
— Правильні, але запізнілі. Змовники вірно оцінили ситуацію, впору пролунав заклик Леніна до збройного повстання, вчасно силовим методом розігнали перше засідання Установчих зборів, мобілізували всі сили, аби здобути владу. Повернувся у Смольний перед повстанням Ленін із своєї схованки в Розливі. Незабаром в руках більшовиків був майже весь Петроград, вокзал, банки, телеграф, телефонна станція, інші державні установи. Керенський втік, англійці переправили його на кораблі під виглядом матроса.
— Настала черга штурму царського Зимового палацу?
— Так. Більшовики це сакралізували, як щось величне, хоч його взяли малою кров'ю, — загинуло всього семеро. Дійство більше нагадувало бандитський напад, мародерство, п'яну оргію. Царський міністр фінансів Бельгард у свій щоденник записав: палац пограбований, запаскуджений, розкрадено, перебито все, жіночий батальйон, який був в обороні, затягнули в казарми, зґвалтували, німецькі офіцери, солдати, з дозволу більшовицького уряду безперешкодно ходять по вулицях. "Без сумніву, все повстання організоване німцями, на німецькі гроші. Хто бував у Смольному (Смольний інститут в Петербурзі, де містився штаб повстання. — авт.), стверджує, що всі верховоди — жиди". Єврейсько-німецька революція звершилась.
Наступного дня відбувся другий Всеросійський з'їзд рад, де більшовики мали значну перевагу. Він обрав перший уряд нової влади Росії. Каменєв (Розенфельд) став головою, тобто першим президентом, Ленін — прем'єром, Троцький — комісаром закордонних справ. Однак, через три дні Каменева змінив Свердлов (Янкель, теж Розенфельд). Непомітна до того політична фігура, він за два роки, до того, як його навічно прибрали, взяв контроль над всією економікою Росії. На сайті "Злодії в законі", де значиться чим займались люди перед тим, як ввійти в історію помітними постатями, Свердлов, людина з початковою освітою, значиться як "марвіходер", себто готельний форточний злодій, а Сталін — "Злодій в законі", бо ж партійну касу до революції поповнював коштами від грабежів.