Ще вчора її армія йшла на ворога "За вєру, царя і отєчєство!", у містах відбувались акція "Бєй жідов, спасай Россію!", а сьогодні вона вже атеїстична, антицарська, представники богообраного народу займають в новій імперії керівні посади, визначають її курс. Саме вони вкоренили "привид комунізму" у цій імперії, виплоджений їхнім однокрівцем. Ніхто тоді не передбачав, що це початок розколу світу, що це скалічить свідомість мільярдів людей, фізично знищить мільйони.
— Ігоре Силовичу, багато з цього я пережив. І червоних попів бачив, і вождів слухав, і обіцяне ними світле майбутнє будував. Ми лише після 1991 року зрозуміли, яке то було зло. От, чому воно якраз в Росії проросло? Темна, малоосвічена країна. А Маркса, Леніна треба ж було читати.
— Все логічно. Умови для зміни влади були обґрунтовані, вона повинна була змінитись. Могла, звичайно, бути іншою, якби не одна випадкова деталь. Склалась рідкісна ситуація, коли обґрунтованість і випадковість зустрілись.
— Навіть так? І ми б не мали імперії зла і теперішньої війни?
— Так. Вона не була б більшовицькою.
— Овва! Цікаво, цікаво...
— Почнемо з витоків зла. Ще в позаминулому столітті Карл Маркс, він же Мордехай Леві, проголосив: "Привид бродить по Європі, привид комунізму". Що це таке, ніхто достеменно не знав, тому сприйняли безбоязно. З цією людиною сталось щось таємниче. В юному віці він був щирим християнином. Раптом став категоричним богоборцем і визначив свою мету: "Я жадаю помсти Тому, Хто править згори". Люта ненависть до Бога, релігії супроводжувала все його життя.
Значний вплив на Маркса мав Гесс — засновник соціалізму, сіонізму, проповідник боротьби з гоями[CXV]: "Єрусалим для євреїв, але без Ісуса Христа". У програмі дій, — "Комуністичному маніфесті", Маркс писав, що його мета — не тільки знищення релігії, а й моралі. Приватна власність на засоби виробництва є причиною соціальної нерівності, зубожіння, вони повинні бути усуспільнені. Надалі його вчення, ідеологія стали називатись марксизмом, були підвалиною будівництва комунізму. Шлях до мети марксисти не приховували — насильницький, збройний, що й закладене в партійному гімні "Інтернаціонал", тим більше — в піснях комуністичної епохи. "Жєлєзной рукой загонім чєловєчєство к счастію". Таким був девіз більшовицької влади перших років.
Ленін виявився не лише достойним учнем Маркса, а й розвинув його вчення. Марксизм-ленінізм став ідейним натхненником, організатором великої жовтневої соціалістичної революції, першої у світі держави робітників і селян, ідеєю світового пролетаріату. Нині це звучить як цинізм, знущання над реальністю.
Хто ж такий Ленін (Бланк), він же Володимир Ульянов? Виріс у порядних батьків. Однак, мабуть, переважили гени предків. Прадід, дід — етнічні євреї. Два сини Мойше Бланка, діда, Абель і Сруль вихрестились у православ'я, стали Дмитром і Олександром. Після шлюбу Олександра (Сруля) з Ганною Гросшоп народилася мати Леніна, яка одружилася з Іллею Ульяновим. Олександр придбав село Ясали з 503 гектарами землі, селянами, став дворянином. Батько Леніна, Ілля Миколайович, дослужився до посади директора народних училищ Симбірської губернії. У дореволюційних документах Ленін зазначав: "Потомствєнний дворянін Владімір Ульянов".
Ще у юному віці у нього, як і в Маркса, спалахнуда жага до богоборства, спротиву владі. Як згадує Г. Крижанівський, Володя, вже будучи Леніним, казав, що ще у п'ятому класі гімназії "різко покінчив з усякими питаннями релігії, зняв з себе хреста і кинув його у смітник". Попереду була боротьба з царизмом, богоборство, червоний терор. Його коротке перебування при владі після перевороту принесло Росії і Україні більше жертв, аніж Перша чи Друга світові війни. Жорстокість була притаманна й двом іншим братам Леніна. Олександр брав активну участь у замаху на царя Олександра ІІ, був засуджений до кари смерті, Дмитро, як партійний державний діяч у Криму, всупереч своїй обіцянці Фрунзе не робити цього, наказав розстріляти тисячі полонених білогвардійських солдат і офіцерів.
— Деякі деталі чую вперше. А кардинально нове що?
— Комуністи стали вважати переворот найвеличнішим святом. В політико-економічному сенсі це справді історично єдина подія, єдина і щодо механізму здійснення. Є хрестоматійні умови, ситуації для ймовірно успішного наслідку повстання. Хто був у різних країнах натхненниками, організаторами повстань? Представники етносу, які тут жили. У Росії
— в лютневій, жовтневій революціях — євреї. Це трохи більше чотирьох процентів населення Росії, 85 процентів якої складали селяни. Асиметрія архівелика. Може, їх надихала російська національна ідея? Іронічно звучить, правда? Надихала ідея безмежної влади, можливість безмірно нажитись, створити свою державу, аби управляти 150-мільйонним народом гоїв.
— Крутий, скажу вам, поворот. Бо ж в літературі рідко конкретизуються приналежність лідерів повстання до нації. Це лише після Незалежності стали згадувати. Однак царська влада таки притісняла євреїв, більшовики називали імперію "тюрмою народів".
— Щодо тюрми, вірно. Але червоні, прийшовши до влади, переобладнали її на катівню. Чи євреїв притісняла раніше Росія? Тут ви схиляєтесь до, мабуть, одного з головних постулатів іудаїзму — переслідування єврейського народу. Маловідомий у світі Франк Бриттон із США, автор невеликої за змістом, глибокої за аналітикою книжечки, що витримала багато видань, стала класикою, називає це міфом, хоч то є опорним стовпом іудаїзму, як єдності релігії, раси, національності, без якого б євреї не вистояли. "У своєму середовищі, — пише він,
— у євреїв нема єдинодушшя. Однак, як тільки заходить питання про міф, це єдинодушшя у них виникає". Ці страждання ввійшли в історію єврейського народу.
— Ігоре Силовичу, не ризикуєте, що вам приклеять ярлик антисеміта? Це ж їхня оборонна і наступальна зброя.
— Історію треба показувати правдивою. І вона для істориків, а не для політиків, які часто хочуть використати минуле для досягнення мети. Спотворюють, як це роблять росіяни, чи роздмухують минуле. Але, попри ризики, скажу, що український народ пережив набагато більше, але не кладе це в основу своєї історії, ідеології, не робить із себе найбільшого страждальця.
В Європі євреї жили здавен, без особливих страждань, швидко пристосовувались. До пори, до часу. Бо, здається, не було тут жодної країни, яка б не виселяла їх за межі. Окрім скандинавських, які заборонили їм селитись. Нині ці країни є найменш корумпованими, з високим рівнем життя. Що ж спонукало до такого кроку? Загроза державі. Свій специфічний талант діти Сіону використовували, як знаряддя для тихого, ерозійного захоплення влади. Торгівля, фінанси стали їх монополією. А в кого гроші, — в того й влада. Чутливим став удар католицької церкви, що прийняла звід законів, які обмежували їх діяльність, місце проживання, право наймати християн для прислуги. В Європі настала ера Відродження.
Розвиток капіталізму викликав потребу фахівців традиційних професій євреїв. То ж вони почали знов обживати нові місця, переважно у великих містах. Селились окремо від християн. Це були такі собі комуни, спільноти з своїм стилем життя, традиціями, релігією, управлінням, якими правив кагал. Маленькі національні автономії.
Це була демонстрація організованої національної солідарності, ментальної окремішності, небажання асимілюватись з народом, серед якого жили євреї, камуфляжної тактичної мети — мати свою владу над ним. Хай спочатку в невеличких секторах суспільного життя, але з малого складається велике, і не все зразу. Цією хронічною небезпекою проймались не лише тодішні європейські держави, царська імперія, але й напередодні Другої світової війни. Гітлерівська Німеччина, Англія, Франція, Польща всерйоз розглядали ідею створення єврейської держави на о. Мадагаскар. Це схвалював навіть засновник політичного сіонізму Теодор Херцль. Варіант логічної розв'язки проблеми. Існував план, були домовленості, однак завадили розбіжності в його деталях, зокрема з Англією. Про це детальніше розповідає у своїй 88-сторінковій раритетній, опозиційній до усталених поглядів на долю євреїв у Другій світовій війні книзі, Ернест Цундел "Шість мільйонів згублених і знайдених". Попри все, єврейство міцніло, набирало сили, досвіду, єдності, формувалась ідеологія сіонізму і комунізму. В Польщі, наприклад, карбувались монети з їхніми написами. Царська імперія встановила для свого захисту межу осідлості, але робила кроки, аби росіїзувати євреїв, привчити до нового ремесла.
— Навіть так? Перекувати всіх?
— Ні, для початку зробили експеримент — прилучити євреїв до землеробства. У Херсонській губернії, де успішно господарювали німецькі колоністи, єврейським сім'ям виділили кошти, реманент, землю, худобу, насіння, тяглову силу. Та через рік там запанував... голод. Бо фізична праця не для них. Для гоїв. Памятаєте, в часи СРСР був найкоротший анекдот: "Єврей-колгоспник". При останніх чотирьох царях ставлення до євреїв було різним. Наприклад, Миколай І був суворішим за свого попередника Олександра ІІ, епоху якого навіть за кордоном вважали вершиною європейського процвітання. Навіть єврей, прем'єр Англії, назвав його найблагодушнішим серед усіх царів. При цьому межа осідлості стала умовною, за нею жило 93 проценти євреїв, вони почали займати державні, інші посади, двері учбових закладів були відкриті для їхніх дітей навстіж, аудиторії і класи заповнювали здебільшого вони. І нація, що займала 4,2 процента всього населення, перед війною складала 87 процентів освічених людей, в пропорції 8:1. Вони стали найосвіченішою частиною імперії, що сприяло її краху.
— Отже, вони досягли того, що хотіли.
— Е, ні. То був лише перший етап мети. Другий — влада.
— Так це ж авантюра — жменька змовників і величезна чужа держава!
— Головне — захопити владу, прихилити на свій бік частину біомаси, далі — своїми діями у решти посіяти страх. Вони довели, що це можливо. У наш час хіба клан Кадирова не нагнув чеченський волелюбний народ до того, що там реально вже нема кому чинити спротив? Правда, він теж чеченець. Але страх, як зброя поневолення, однаковий для всіх націй...