От і прийшов час визначитись що переважить: Божі заповіді, чи політика, політичний егоїзм, чи людські, духовні цінності. Від цього може залежати, як не сумно, майбутнє України. То ж і в душі закипає від того, як легко нашою долею граються.
Не належу до песимістів, тому не думаю, що станеться те страшне з моєю країною. Адже заворушилась Європа, активніші стали і ми. Та, якщо не зустріну перемогу при житті, то невідомість не буде давати мені спокою і на тому світі. Що б то підігріло мою надію? Слухаю, читаю прогнози, їх багато. Українських, закордонних. Аргументованих і туманних. От, якби свій, близький прогнозист! Стоп! Та ж з моєї дірявої пам'яті випав Ігор Козачук, син Софійки. Все життя пов'язане з армією. Коли готував книгу, говорив з ним. Коротко розповів про нього в числі десяти полковників, які вийшли з села. Дотично мав справу з дипломатією, бо кілька останніх років працював у Інституті євроатлантичного співробітництва. Інколи дає коментарі. Хороші, аналітичні. Думка двох макарівчан то ж таки щось значить.
КУРОРТ ДЛЯ ВОРОГА
Вдруге бачу сюжет, який викликає двозначні почуття. Показували тюрму, де утримуються колаборанти, зрадники, ті, хто наводив на ціль ворожі ракети, бомби. Свої. Щодень є повідомлення СБУ про таких нелюдів. Тепер показали ще й колонію, де сидять полонені московити. Та це ж кращі умови, аніж були у нас в радянській армії! Кращі, аніж у наших людей, де житло, лікарні, школи, водні та енергетичні системи ці бандити зруйнували. Обмундировані, нагодовані, в теплі, медики надають допомогу, необтяжлива робота в приміщеннях, навіть зарплата йде. Офіцери можуть відмовитись від роботи, їх не карають. До Європи крокуємо... А як вони з нашими полоненими поводяться? Жах! Пригадати тільки те, що розповідав Назар Карпук. У них до нас тваринна ненависть. І страх. Вже у цьому році вбили 54 наших хлопців, які потрапили в полон. Хай там що Європа скаже, але комфортні умови для них створювати, — це себе принижувати. Щось таке виходить, що ми ніби прощаємо їхні злочини. Хоча б залучати їх розбирати, відбудовувати те, що зруйнували. Це нормально.
ПОЛКОВНИКА — НА ПЕРЕДОВУ
Неочікувана новина: начальника департаменту кібербезпеки СБУ Вітюка, про якого мені недавно розповідав Федя Березовець, вже звільнили з роботи, відправили на передову. Може це різкий поворот влади у боротьбі з корупцією? Правильна і дуже повчальна, потрібна реакція для інших: невідворотне і швидке покарання є ефективним методом викорінення цього зла, небезпеку якого люди оцінюють навіть вище, аніж від війни. От як це сприймуть ті, хто на нулі з іншої мотивації? Та не буде він там!
МЕТРИКА СВІТОВОГО ЛИХА
З часу нашого телефонного спілкування з Ігорем Силовичем минуло більше трьох років. Нагадав йому про себе, потребу у спілкуванні. Погодився. Дізнався, що він не лише військову освіту має, а й історичний факультет при незалежній Україні закінчив. Чудове поєднання! Спілкування вийшло якесь незвичайне чи то бесіда, чи інтерв'ю, чи дискусія, чи лекторій. Але корисне, здається. Ну, певне ж, про війну, майбутнє України. І першим питаю не я, а він.
— Романе Михайловичу, чому почалась ця війна?
— Та ж сам Путін назвав причину — воскресіння імперії, новий світовий порядок, хоче стати третьою силою після Америки, Китаю.
— Так. Але не тільки. Путіну війна потрібна і особисто. Чому історія Росії — безперервні війни? Вони допомагали царям якнайдовше сидіти на троні, бо тримали народ в напрузі, інтересами отєчєства виправдовували все. Цікавий документ знайшли у французьких архівах — заповіт сатрапа Петра І своїм наступникам, що стверджує це. "Держати російський народ у стані безперервної війни, аби не дати угаснути войовничому запалу московського жовнірства. Діяти так, щоб мир служив війні, і то все в інтересах поширення меж і добробуту московії". Далі йдуть детальнші настанови, конкретизуються навіть щодо країн Європи, Азії, Сходу і тоді "московія володітиме цілим Сходом і великою частиною Європи..." І цих настанов сучасна Росія дотримується. Путін теж хоче царствувати до скону. Зверніть увагу: і царі, і більшовицькі вожді, визнавали: без України нема імперії. Територія, економіка, ресурси, так, важливо. Ще важливіше — історично обґрунтована біографія, метрика[CXIV], як візитка для цивілізованого світу. Бо ж де-факто, етнічно російської нації не було. Була суміш диких, напівдиких племен... Власне, й Москви, як її столиці, до 1277 року не було. А давньоруська держава Русь вже існувала до того 439 років. Селище заснував хан Менги-Тимур для свого сина Берке. Церковні джерела зберегли згадку: ". время, когда место нинєшнєго кремля било покрито густим лесом". Інші теж констатують: московський уділ з'явився в часи Золотої Орди. Опору завойовникам майже не було, хоч московська історіографія наплодила багато міфів про героїчний спротив. Без цієї окупації московія навряд чи стала б імперією. Кожен, хто сідав на трон московського князівства, їхав у Сарай до хана за ярликом на князювання.
— Ви вважаєте Орду її колискою і хрещеною матір'ю?
— Саме так. Вона структурувала адміністративно-територіальний устрій, навчила як вести майновий, податковий облік, тонкощам азійської дипломатії, беззаперечного послуху владі, обожнюванню своїх ханів. Але навіть Орда не змогла викорінити пристрасть московитів до пияцтва, розпусти, матірщини, брехні, неохайності, чого в монголо-татар не було.
Проте Орда, ослаблена міжусобицями, війнами, поволі никла, зрештою, розпалась, стала вростати у московську державу за принципом: відходячи — залишаюсь. Царський історик Смирнов визнавав: ".. .татарскіє полчіща, прєдводітєльствуємиє Батиєм, не ушлі в Азію. На етот раз оні осталісь". Кращі з чингісидів, вже з новими прізвищами, стали графами, князями, високими чиновниками, авторитетними людьми, вірно служили. Московія, жорстока, напівдика держава, розросталась, міцніла. Однак еволюційна прірва між нею і Європою була глибокою і широкою. Сатрап і тиран Петро І зрозумів, що без її досвіду держава захиріє, ослабне. Поїхав туди вчитись. Разом з тим відчув, що навіть таких правителів, сановитих осіб, в Європі оцінюють не за висотою боярської горлатної шапки, довжиною соболиної чи куничної шуби, гонором, а родоводом держави, національною метрикою.. Безродних іванів тут не шанують. В Росії ж напівдике, азійське, неслов'янське коріння різних племен.
Але ж історії не купиши. Хіба вкрадеш, змахлюєш. Тим більш, звабливо: поруч — сусід з чудовою історичною посвідкою, якого добре знають в Європі, Азії. Авторитетний, високої культури. Щоправда, є лише його нащадок — козацька держава. Її очільник підписував папери: "Богдан Хмельницький, держатель землі руської". Менша, аніж її предок — Київська Русь, але бойова. Багатьох козаки перемагали, в тому числі й московитів, ледь Москви не взяли. Руссю була Україна. Хитрий Мазепа так приспав пильність, що міг з шведами зняти з нього царську корону. Програв. Захлинулась козацька столиця від крові. Задушена Базавлуцька Січ, загарбана назва козацьких предків. Тепер держава — не московія, як це значиться на закордонних картах, а велика імперія Росія. Святокрадець присвоїв чуже ім'я. Наше, історичне, святе для нас.
— Далі мені відомо: смерть зламала хижі плани сатрапа. Їх оживила "вража баба", розпусниця Катерина, німкеня за походженням, москалька за духом. Зміцнила кріпацтво, зруйнувала останню козацьку вольницю...
— Зачекайте, зачекайте. Так, то була груба, жорстока робота війська, державного апарату. А от переінакшувати історію "баба" взялась особисто. В усій імперії, за її наказом, вилучили древні літописи, документи. Коли вона ознайомилась з кількома, пройняв жах: дихнуло напівдиким азійським минулим, принизливою поведінкою перед Ордою предків нинішніх великоросів. І його негайно почали вкладати в прокрустове ложе імперії. Комісія графа Шувалова, не покладаючи рук, працювала тринадцять років. Її висновки зразу засекретили. Та з мішка історії випирало немало гострих кутів. Тому була запущена версія перетікання слов'ян, наших предків, у "колиску великоРосії". Але, навіть відомий прихильник цієї версії, був змушений висікти себе: "... у масове переселення племен (звісно слов'янських) ми не зважуємось вірити. Виходу з цієї дилеми не бачимо".
І от ще одна, остання спроба довести, що Росія і Україна з одного кореня. Парадоксально, але якраз нащадку чингісидів, авторитетному вченому-археологу Уварову, випало забити осиновий кілок у надію щодо спільності народів. Для розкопки древніх поховань у 1850 році була створена державна комісія. За чотири роки у 163 місцевостях "колиски великоросів" вона дослідила 7729 поховань VIII-XVI століть. У жодному не виявлено слідів слов'янського типу поховання, типів останків! Є багато інших переконливих доказів, що ми і московити — різні. Навіть, як довели вчені-медики, за групами крові. Згідно специфічнному у ній показнику, ми є типовим європейським народом. Генетично Україна — єдиний народ, прабатьківщина західних, східних слов'ян. Сліди "старшого брата" ведуть у Азію. Багато відомих росіян самі це стверджують. "Ми оберньомся к вам // своєй азіатской рожєй...", це поет Олександр Блок. А це Сергій Єсенін, класик російський: "Ти Рассєя моя. Расс.сєя// Азіатская страна". У Москві довго не хотіли видавати цікаві мемуари Джаільса Флетчера, сучасника Грозного, дипломата, які правдиво і яскраво розповідали про ординський характер політико-побутового життя московії. Тиран будував державу за взірцем Османської імперії, йому дуже імпонувало боговозвеличення правителя. Зрештою, це стверджує сам Путін. Хто у його зграї, звідки? Північна Корея, Китай, Іран. Орбан? Ну, в отарі паршива вівця завше знайдеться.
Війна за чужу історичну біографію, тобто нашу, не вщухала, виливалась у адміністративні, гуманітарні, військові форми. А, коли царська імперія переродилась у більшовицьку, вони набули гротексних форм. Більшовики першими у світі показали, як за історично коротку мить можна змінити світогляд людини. Сприймається як нонсенс: царська, православна, виразно антисемітська, величезна імперія ідейно перетворилась у свою протилежність.