Хіба Бог вже не на боці правди? Невже Папа настільки нерозбірливий в політиці, чи стан здоров'я, дефіцит часу впливає? Але ж у нього безліч радників, помічників, консультантів, освічених людей.
Ось у цьому й ключ до його позиції, яка не є продуктом його власної думки. Тому можна лише уявити глибину, масштабність, тонкощі агентурної діяльності московії, яка охоплює, мабуть, усі країни світу, впливає на осіб, від яких залежить суспільна думка, — канцлерів, міністрів, вчених, політичних, релігійних діячів. А прихожан РКЦ у світі — майже два мільярди.
І ФАБ НЕ ЗАБАРИЛАСЬ
Написав онук. Їх вже перекинули на Харківський напрямок, там орки готують наступ. Розмістились хлопці, а на другий день прилетіла ФАБ. Хтось дав координати. На щастя, не дуже прицільно, у ста метрах. Вилетіли вікна, двері, злетів дах, хлопці оглухли. Передислокувались. "Все добре, роботи багато".
ТАКІ РІЗНІ УКРАЇНЦІ
На хвильку забігла до Лілії Катерина Зінчук. Працювала разом з нею, теж медсестра, але набагато молодша. Коли пішла, питаю: "Що там тобі сільський марафон повідомив?" "Та, до твоєї теми мало, — каже, — але є, бо ж її старший братеньо там. Чотири роки після того, як вони поцапались, не телефонував. Пам'ятаєш, тоді про це все село гомоніло? Коли він приїхав з своєї Москви, сіли за стіл, аби зустріч відзначити, то так пошарпались із-за Донбасу, Путіна, що наступного дня він поїхав, а Катя навіть не провела його на зупинку. Тепер от, після того "Крокуса" відізвався. Звинуватив, нібито ми руками того ісламського Іділу стільки людей вбили, серед них і його тещу, що ми дрони вже на Москву, Петербург пускаємо. Ну, тут Катю вже зашкалило. Видно, що навіть їй, балакучій, стало шкода слів, щоб переконати, то й відрубала: "Дурак ти кончений! Баран!" і вимкнула телефон..."
Вадима добре пам'ятаю. Їздив хлопець в кацапію на зарібки, як багато хто. Там і приріс, окільцювався. Приїжджав без дружини. Хвалився тестем — теплий. Село тоді схвально оцінило "гостинність" Катерини, хоч було й інше: через політику рідним не варто рвати зв'язки. Та пора така, що доводиться не лише рвати, а й воювати. Вчора телеящик розповів про шокуючу історію: син і батько зустрілись в одному бою. Батько — в танку орків, син — в БМП нашому. Підбив танк. Батько встиг вискочити, хотів врятуватись. Не встиг. Правда, обидва не відали про зустріч, Олександр дізнався, що то його батько, лише з документів і фото вбитого. У телекадрі я не побачив і тіні смутку на його обличчі, сина і дружину батько колись залишив, сам подався в Росію. І от побачились. Щось незбагненне.
О, москалі мають великий досвід як перекувати навіть вільну людину на раба, чи свого однодумця. В Росії без малого два мільйони етнічних українців, більш як десять мільйонів з українським корінням. Ціла держава. Є місця компактного проживання наших однокрівців. Та ніяких дій, ніяких заяв, бодай політика з українським корінням, не чути. Невже не болить їм те, що діється на їхній землі, на землі їхніх предків? То ж про українську діаспору в Росії, як таку, можна не говорити. Це вам не Канада, де наша діаспора має потужний голос, впливає на політичну ситуацію. Країна демократії, цивілізована, то ж нащадки українців, які освоювали цей край, не втратили українського духу. Деспотична Росія не терпить ідентичності жодної нації, ламає через коліно. Татар, як древній народ, не назвеш слабким. Але Татарстан став послушним структурним підрозділом імперії. Не вдалось лише знищити віру, як Українську Церкву в Росії. Московити в себе зачистили все українське: культурні, освітні центри, громадські організації, осередки, розв'язали істерію ненависті до всього українського. Посіяли страх серед наших колишніх земляків. Бо вони не на своїй землі, в чужій державі.
Предки живих покидали її й примусово. Розлука ж нинішніх однокрівців були не з принуки. Вони любили Україну. Але Росію сильніше. Кожному своє миле, та деяким — чуже.
І ось незвичайне, протилежне. Ті самі українці, але на своїй землі, зупинили могутнього агресора, якого бояться в Європі і світі. Він не може перемогти далеко слабшу економічно, збройно, з набагато меншою армією, країну. Бо її захисники, народ мають свою державу, на землі своїх героїчних предків. Вони мужньо боронять її. Тут їхня пуповина.
КРАПЛЕНУ КАРТУ РОЗГАДАЛИ
У безсилій люті московія скаженіє. Тому з арсеналу підлих методів боротьби витягає перевірений, коли, безжально підриваючи житлові будинки з своїми громадянами, зуміла переконати багато країн, що повсталий народ Чечні треба знищити, бо це терористи. Цією ж картою вона вирішила зіграти і проти України. Спланували провокацію в розважальному цен-
трі Підмосков'я, "Крокус Сіті". Розрахунок простий: виглядатиме як міжнародний терористичний акт. Постраждали мирні люди — понад 150 вбитих, утричі більше поранених. Жертва терору — Росія. Отже, їй не лише співчуття, а й допомогу у боротьбі з міжнародним тероризмом, яка є пріоритетним напрямком у стосунках навіть недружніх країн. Виконавець терору відомий — бойовики арабського Іділу, він заявив про це сам. Та Росія зняла з нього вину. Організатора ж визначив сам Путін вже через кілька годин: "Є український слід". Хоча його ніхто не бачив, але він є.
Для мільйонів зазомбованих московитів це була команда "Фас!", яку собаки виконують негайно. От, якби ще терористи були й у вишиванках! Та й без цього, після висновку, градус ненависті громадян Росії до нас зашкалив, зняв з царя масу проблем у країні. Отже, держава-терорист стала жертвою, а Україна — організатором терору. То хуцпа, стан, коли диявол хоче стати ангелом. Як то: синок-підліток вбив своїх батьків, а тепер просить суд помилувати, адже він — сирота.
Правда, на міжнародному рівні ужинок був біднішим. Жаль, звичайно й про такий, бо агресор "крокуси" завдає нам щодень, до них світ уже звик. Деякі країни, їх громадяни, що в дружніх стосунках з ним, нейтральні, чи взагалі політично безграмотні, були солідарні, надіслали співчуття. Інші знали хто закинув спінінг і на політичну блешню не клюнули. Послабити допомогу Європи для України не вдалося.
Аналітики, державні, політичні діячі, тим більш спецслужби більшості країн, зрозуміли кому вигідна трагедія, хто реальний замовник. Чомусь ФСБ не лише не запобігло їй, нічого не зробило, аби хоч ускладнити дії виконавців, а й схоже, допомагало їм. Охоронці виявились без зброї, пожежні виходи були заблоковані. Машина з терористами спокійно прибула до об'єкту, який неподалік бази спецназу МВС, після виконання теракту злочинці спокійно сіли в ту ж машину і від'їхали на сотні кілометрів. Це тоді, коли вулиці міста нашпиговані відеокамерами, а протестувальника з плакатом через п'ять хвилин скрутять. До того ж, розвідка США задовго до теракту попереджувала про нього, навіть про місце. Дії справжніх виконавців, зафіксовані відеокамерами, пояснення затриманих, дуже неадекватні. Одні були професійними вбивцями, інші — цапами-відбувайлами. Після відрізання вух, катувань скажуть що хочеш. Примітивним виглядає зізнання у винагороді — кожному по мільйону російських рублів їм мали вручити в Києві, де ця валюта не ходить. Небагато, до речі, за таку роботу. Росія, як відомо, має зв'язки з терористичними організаціями, які розпалюють вогнища неспокою в різних країнах. То ж зробити замовлення в її інтересах — не проблема для обох.
ЩО ПРОЙМЕ ПОЛІТИКІВ?
На базарчику зустрів Тимофія Каліщука. Його син у ЗСУ Питаю чи щось пише. "Та що, жарко, пише. Зеленський таке говорить, що стає страшно". Заспокоюю Тимофія — у нас ще таки є на критичний стан резерви. До того часу від наших партнерів щось надійде, влада не спить.
Та мене самого визнання Президента в тривогу кинуло: через брак боєприпасів, систем ППО Україна може програти. Похмуре передбачення. Розплачуємось за свої і чужі помилки. Америка загальмувала, Європа, Канада виручають, але це не покриває її допомоги. По всьому світу знайшли мільйон снарядів, але коли то вони надійдуть? Та ще й грошей на них нема. Дуже примарна і далека надія на заморожені в європейських банках 300 мільярдів доларів Росії. Тим часом московія вийшла на високий рівень виробництва озброєнь, наступного року лише снарядів хоче виготовити понад чотири мільйони. Європа ж лише береться за відновлення ВПК, бо проспала час.
"Радує" НАТО: в майбутньому, мовляв, нам треба буде домовлятись з Росією, замість запрошення до Альянсу у липні нам хочуть дати нову обіцянку-цяцянку. Після масованої атаки на нашу енергосистему, яка втратила половину своїх потужностей, обладнання шукаєм по всьому світу. Атаки щодня продовжуються. Я вперше поспівчував Зеленському: важкий час, а твої плани і надії не залежать від тебе. Хоча таки значно і від тебе. Проблеми з мобілізацією, все відкладали, а вони назрівали. Ще гостріші — з озброєнням, фінансуванням.
Ні, контакти із США були тісні. Окрім взаємних діалогів президентів, візити делегацій. А коли доленосне питання про 61 мільярд доларів заплуталось в лабіринтах передвиборної боротьби двох партій, у Вашингтоні висадився цілий десант наших депутатів, урядовців. Та результат був адекватний їхньому авторитету. А якби послати делегацію для зустрічі з конгресменами, чи й самими кандидатами, таку, яка б унаочнювала сучасну Україну. Дивіться хто прибув: ось бойові солдати з окопів; ось візочники, ампутанти; ось матері, вдови полеглих; ось їх діти-сироти... Чи не здригнулась би Америка, чи не розтанув би лід байдужості навіть у затятих трампістів-республіканців, Трампа? Так, просити принизливо. Але, коли йдеться про долю держави, можна й вклонитись.
Та політична еквілібристика імпульсивного Трампа обертається для нас реальною небезпекою. Його егоїстична гра за перемогу будь-якою ціною вартує нам дуже дорого і триває майже п'ять місяців. Нині ситуація критична: все залежить від нього і спікера палати представників Джонсона, який всіляко ухиляється від того, аби винести питання про допомогу на обговорення конгресу. Попри різні вихиляси, причина явна: допомога — це успіх України у війні. А її успіх — важливі фактори для перемоги Байдена у президентській гонці, опонента Трампа. Кажуть, що Джонсон є глибоко віруючою людиною.