Але, після довгих молінь їхнього високого попа, воскрес. Щойно ж, коли ми збили їхній А-50, його підбріхувачі заявили, що це їхні помилково зробили. Звісно, щоб не осоромити їхню НПО. Днів через три Путін каже, що то таки "збили ми, бо наша НПО помилятись не може". Свій найменший успіх роздувають до неймовірного, поразки приховують, або дуже применшують.
А ця московська брехня мене і здивувала, і розсмішила. Їхня коментаторка на повнім серйозі сповістила: "Ми нє раз нєопровєржімо доказивалі, что в Украінє ми воюєм с НАТО. Для сомнєвающіхся свєжій факт: на донєцком направлєніі появілся французкій батальон страни, члєна НАТО. Ожідаєм рєакціі нашєго МІДа..." Небавом в соцмережах читаю репліку. "От бойца французкого батальона. Ми с побратімамі ознакомілісь с вашєй інформацієй. Благодарни, поскольку тєпєрь о нас знаєт вєсь мір. Но вот нєдавняя ваша дємонстрація своєго заднєго моста в трусах с брілліантамі за полтора мілліона долларов перед многомілліонной тєлєаудіторієй, нє свідєтєльствуєт, что ваша голова дружіт с гєографієй і рассудком. Во-пєрвих, ми пока нє члєни НАТО, нас туда нє прінялі. Говорят нам: хотя армія у вас боєвая, поставіла вторую армію міра второй после себя, но у вас єщо єсть корупція, до стандартов НАТО ви нє дораслі. Ето я говорю об украінской арміі, поскольку ми — єйо подразделеніє. Ето ваша вторая ошібка. Наша франція — ето частіца тєрріторіі одного полєсского сєла, неподальок украінско-бєлорусской граніци. Названія нє даю, поскольку ваші оркі могут запустіть дрони, ілі ракєти. В сєлє жівут і трудятся корєнниє, етнічєскіє украінци с фамілієй Француз. Жівут компактно, потому і часть сєла назвалі "Французкій куток", а нашіх парнєй в украінской арміі, коториє служат в одном подраздєлєніі, "франузкім батальоном". Спасібо за рекламу, рашісти. Старшій лєйтєнант ЗСУ Сєверин Француз".
Оце так відповідь! Потішив Северин. Це ж про село Руде, звідки у нас при Польщі був їхній предок Давид. Теж Француз, тільки не того духу.
МИ ЗДАЛИ АВДІЇВКУ, НАС ЗДАЮТЬ
У ВАШИНГТОНІ
Ох, і день! Наші війська покинули Авдіївку, яка могла стати другим Маріуполем, бо ж взяти її давно був наказ фюрера, аби було чим похвалитись перед виборами. То ж для того москалі не шкодували ні м'яса, ні заліза. Наші захисники поклали тут близько 40 тисяч орків, знищили масу техніки, хоч співвідношення між нашою і їхньою потугою було 1:7. Місто здали, аби зберегти життя захисників. Прикрити їх відхід кинули третю штурмову, яка не тільки успішно з цим справилась, але й "відкобзонила" безліч орків. Тоді два дні телефон онука мовчав, хоч ми поздоровляли його з днем народження, що прийшовся на цю дату. Пам'ятна буде. Відізвався вже з-під Авдіївки, де бригада зайняла оборону. В Авдіївці московити почали масово застосовувати жахливу зброю — КАБи, від яких у нас нема надійного захисту. На день — десятки прильотів цих великих керованих авіабомб, які пробивають укриття, викликають сильну руйнацію. І вогонь з усіх видів зброї. Орки використали й прорахунок нашої розвідки, яка прошляпила наявність у місті підземних комунальних, промислових комунікацій, і зайшли у тил. Та головною причиною був брак зброї, яку США припинили нам надавати, оскільки там розгорнулася лукава передвиборна боротьба за президентське крісло. Республіканці заблокували голосування за те, щоб виділити нам допомогу на 61 мільярд доларів. І от платимо за це дорогою ціною... З гіркого рішення довелось починати свою діяльність Сирському, новому Главкому ЗСУ А таке ще торік, у грудні, передбачав Залужний, що не сподобалось Верховному, який сподівався на чудо.
ФРОНТ І ФОРМА — НЕ ДЛЯ ВСІХ
Давно хотів виловити Федю Березовця, не випадало. А тут сам приїхав, бо дізнався, що наші жінки для солдат, які в окопах, стали виготовляти вітамінні набори сухофруктів: зерна волоських горіхів, сушені яблука, грушки, сливи. То домашнє. Купили ще кураги, родзинок, чіпсів бананових. Все в пакетики. Зручно, в кишеню навіть покласти можна. Федя з Божої Волі, одна сільська рада. Село невеличке було, хат зо тридцять, тепер лише у двох люди є. Недавно найстаріша в районі жителька там померла, 103 роки. Чудова природа, ягідні, грибні місця, ходив туди не раз і я. Тепер, неподалік, у кар'єрі, стрільбище. Бахкають, строчать хлопці, готуються воювати.
Федір вже давно у Ковелі живе, волонтерством займається від організації. Тільки дуже конкретним, бо доставляє на нуль хлопцям те, що вони замовляють. Той підрозділ в основному волинський. Благородна, свята справа, добра підмога. Зустрілись ми, розговорились. Та для таких волонтерів як він, ця справа нелегка. "Підсобляє" недавно прийнятий закон, який назвали "смерть волонтерству". Щось завезти з закордону — скрутишся. Треба, або обманити митника, або "подяку" йому зробити. Інакше будеш стояти місяць-два, доки оформишся. А хлопці ж чекають. Гидко, злочинно, але розвелись люди, які свій бізнес роблять. На гуманітарці, на харчуванні, амуніції, навіть зброї для солдат.
— Федоре, — звертаюсь до земляка і питаю. — А як хлопці в окопах сприймають те, що на їхній крові, на горі людському, наживаються бариги при високих військових, цивільних посадах?
— О, питаннячко ви задали, — посміхнувся криво. — Мене воно й самого пекло, та боявся їх спитати. То ж таке... Але одного разу, коли ми зостались наодинці з Ігорем, моїм знайомим з Ковеля, не втерпів.
"Е, — каже, — то ж наші високі начальники, та й не до того нам. Дізнаємось, як журналісти розколупають. "Їх усіх, — кажу, — треба сюди, в окопи, вдягнути у солдатську форму". "Та ви що? — скипів він. — Вони ж у полковничих чи генеральських чинах. Захочуть і тут мною командувати. А я повинен їм честь віддавати? Чортівня. Їх спочатку треба розжалувати до рядових, форму, амуніцію, зброю хай оплатять, бабла нагребли досить. А наша форма? То посвідчення про наш високий чин захисника рідної землі. В ній ідемо в бій, у ній вмираємо, у ній нас хоронять. Пафосно звучить, бо те ми робимо мовчки, без промов, воно є обов'язком і честю кожного здорового мужика. Тому фронт — не кара баригам за продану честь і совість. Для деяких не жаль і дев'ять грамів свинцю. Це вороги, вони разом з орками в одному окопі. З їхньої вини наші хлопці теж гинуть. А, щоб вони з високих звань, посад опинилися на нулі, — то ваша фантазія. Засядуть від нього в штабах чи установах за 30-40 кілометрів і керуватимуть, чи папери перекладатимуть. За час війни іншого не сталось, у них же зв'язки, гроші збереглись..."
"Важко доводиться там хлопцям, бо окрім всього, озброєння не вистачає, фортифікація хлипка, що лопатою викопали, обладнали, то і є сховок. То ж кожен мій приїзд для них є радістю. Але є люди, які навіть заздрять: "О, заробляють по сто тисяч". А хто тобі заважає? Іди туди і заробляй, їм і двісті не жаль. Бо справді, того заробітку замало: ремонт автомобільної, військової техніки, машину замість розбитої купити, навіть боєприпасів, щось з амуніції, на лікування, скинути рідним побратима, коли загине, а ще додому надіслати.
От, як би я тепер пояснив Ігореві те, що недавно почув? Влада перетворює фронт на кару, і для тих, хто насправді допомагає їй очиститися від бруду. Дикий випадок: журналіста, який розслідував оборудки Вітюка, керівника департаменту кібербезпеки СБУ, виловили працівники військкомату, дії яких координував підлеглий того керівника. З тої ж групи розвідувачів корупції "Слідство інфо" ще раніше до ЗСУ "мобілізували" чотирьох. Такий собі Татаров, який був під слідством, але справу хитро закрили, добре почувається в Офісі Президента, курує правоохоронні органи, допомагає владі закривати невигідні для неї справи. Враження таке, що у нас дві СБУ, ЗСУ, дві правоохоронних системи, зрештою, дві влади. Одна чесно виконує свої обов'язки, друга сіє зло, чи оберігає його".
Отакий голос з фронту. Сумно, що є таке у важкий час. Влада повинна негайно змінити ставлення до ЗСУ А що робити всім іншим, в тому числі й мені? Певно, робити те, що можеш для перемоги. Правда, несподівано втішив мене Федір Іванович: він може поділитися зі мною деякими експонатами, які привозить з фронту для волонтерського музею. Сусіди ж.
ОСВЯТИВ ПАТРІАРХ МАСОВЕ ВБИВСТВО
В Харкові траур. Загинуло, постраждало багато людей. Серед них і діти. Московити вирішили це велике гарне місто перетворити на румовище, як і інші міста. Мабуть, знають, що вони їм не дістануться, то хоч цим допечуть нам. Біда, горе, кров, сльози, смерть. І от в такий час московський собор під головуванням Кіріла оголошує наказ: цю війну вважати... священною. Розум відмовляється сприймати: вбивство мирних людей, дітей, руйнацію лікарень, об'єктів соціальної, критичної інфраструктури, житлових будинків, шкіл названо священним? Загинуло 537 дітей, утричі більше скалічено, вбито понад 14 тисяч цивільних. Хіба що сатана міг назвати війну священною. А це ж патріарх РПЦ! Але цього виявилось замало. Запозичили постулат ісламу: знищив ворога — одразу потрапляєш у рай. Вже і небеса приватизували. Може, сплагіатили тому, що Росія поступово стає мусульманською. Ви, віряни цієї церкви в Україні, які ходите слухати московських попів, цілуєте їм руки, даєте пожертви на вбивство своїх же, українців, ви при своєму розумі? Та їм же Кіріл наказав молитися за перемогу над Україною!
Пане Президенте Зеленський! Та це ж нам удар під дих! І ви його спокійно проковтнули, хоч то конкретна підстава заборонити цей замаскований під церкву осередок ФСБ, який серйозно загрожує Україні. А принагідно, питання: чому багато держчиновників відвідує його, спонсорує?
Таки щось неймовірне робиться в релігійному світі. Зверхники здавна конкуруючих великих конфесій — православної РПЦ і католицької РКЦ, ніби змовились і змагаються в тому, аби болючіше зробити Україні, яка знемагає у війні. Роль Кіріла відома — заступник Путіна шукає куди б ще лизнути повелителя. А от випади Папи Римського шокують навіть вірян цієї Церкви, бо в унісон з позицією Путіна. Називає нас і росіян братами. А його недавня настанова нам, аби підняти білий прапор капітуляції, не вписується навіть в канони Святого Письма, бо реально схвалює зло, несправедливість, право сили.