Так виявляється, що слово "Алік" на Україні поширилось під час турецько-татарських наскоків і походить від турецького "Алі". Отже, ти ніякий не Алік і ніякий не Кнур. Справжнє твоє прізвище Алі Нур або навіть Алі Нурі. Викинь до біса оту літеру "к" і все зрозумієш.
Він несподівано кинувся на мене. Заграла турецька кров. Обхопив обома руками й ледве не задушив. А тоді, наче шайтан, з криком "ага-ла-а" кинувся вниз. По сходах.
– Не забудь загоріти й пофарбуватися, – кинув я йому вслід.
Та не знаю, чи почув він мене. Бо якось випадково побачив його з вікна трамвая, то він і досі ходить блондином.
Приклад другий. Досі терзаються в здогадках носії прізвищ Кріт, Тхір. І жоден із них, скільки б не ламав голову, звідки у нього таке прізвище, не знає, що вони турецького походження. Тільки вбогі вигадники та бліді, як турецькі євнухи (якщо мова йде про турків, то й порівняння повинні бути турецькі), фантазери неспроможні на більше, як замінити літеру "і" на "о". Тхір – Тхор, Кріт – Крот. Ще й сердяться і поправляють вас, коли ви без злого наміру, ненавмисне напишете – Тхір чи Кріт, вони неодмінно вам скажуть:
– Я не Тхір, а Тхор.
У той час, коли треба не сердитися, а дякувати, що вас пишуть "Тхір". Бо ви й справді Тхір, і прізвище ваше походить не від Putorius[4] – з родини куницевих, що має хутро з грубо обідраною темною остю, а від справжнього турецького імені, з якого десь в анналах історії випала й загубилась одна лише літера "а". От її, літеру, й слід ставити поруч із "к" чи "т", щоб вийшло: Каріт чи Тахір.
Приклад третій. Михайло Фіра або, як кажуть близькі й знайомі, – Міша Фіра. Так от, Міша Фіра – не Фіра, а Аріф. Ашім Аріф! А ви, виявляється, чисте турецьке прізвище читаєте зліва направо, а не справа наліво. А турецькі прізвища й читаються, як у народі кажуть, по-турецьки: Ашім Аріф.
Відчуваєте, скільки тут музики! Вимовляєте його, й вам здається, наче граєте на зурні або ллєте воду з турецького кувшина. Так і хочеться додати до цього слова "бей" чи "ага", щоб звучало ще миліше: Ашім Аріф-бей!
Отож, за роботу, товариші. Якщо вам захочеться змінити своє прізвище, то ви більше не битиметесь, ніби курка в пітьмі, міняючи прізвища на свій страх і сміх. Тепер у вас під рукою солідна й науково обґрунтована порада, яка може вам замінити статтю чи дисертацію. Якщо ж формалісти із загсу виставлятимуть свої претензії й доводитимуть протилежне, то не забувайте, будь ласка, вказувати їм на це першоджерело.
Як приборкати сусіда
Прочитавши цей заголовок, читач, у якого квартира зі спільною кухнею, коридором, ванною, песимістично сам себе запитає: "Хіба ж це можливо?" Можливо. Хочете знати, як це зробити, то негайно озброюйтесь олівцем і занотовуйте собі цю пораду. Бо це питання таки хвилює вас. Справді ж бо, як приборкати того ненависного вам сусіда? Мишей дохлих в його вариво ви вже кидали! Прусаків у своїй кімнаті розводили і в його кімнату підпускали! Заводили здоровенних псів – ніщо не допомогло! Воно й зрозуміло. Пес, як і дохлі миші (й ті, що літають, і ті, що бігають), вашого сусіда вже не дивують. У нього виробився імунітет. Цим його не візьмеш, а тим більше, з квартири не виживеш. По-перше, де ви тепер дістанете доброго пса? А, по-друге, якщо й дістанете, то де гарантія, що рівно через тиждень сусіда його не вгостить… Ні, не голкою й не миш'яком, а ціанистим калієм. Тепер усе робиться на вищому рівні. І, по-третє, плакатиме чималенька сума грошей, затрачена на того сетера чи фокстер'єра.
Отож, якщо ви поставили собі за мету приборкати сусіда, запросіть до себе в гості знайомого. Пам'ятайте: клин вибивають клином. Запам'ятали? Тепер занотовуйте, що вимагається від вашого гостя.
Перш за все, гість зобов'язаний мати належну зовнішність. А саме: відвислу нижню щелепу, як в орангутанга, і перекошений ніс, як у Мишки Япончика. Словом, щоб була така пика, що кожен, хто б на нього не глянув, сказав: "Як пить дать – головоріз". Знайдете такого типчика, вважайте – спокій забезпечено. Ви повний господар на кухні, в коридорі, у ванні. Сусід стане тихше води, нижче трави і в патрони вкручуватиме постійно свої лампочки. Бо самі скажіть, кому приємно зустрічатися з таким мордоворотом один на один, та ще й у темряві? Це перше.
Друге. Ви повинні свого гостя одягти. В піжаму. Бажано смугасту.
Третє. Озброїти ножем. Не кухонним. А тим, що на пружині. Клацає й вистрілює.
Четверте. Заборонити вступати з сусідом у будь-які контакти: вітатись, вести розмови, просити дозволу зайти у ванну.
П'яте. Випускати гостя з кімнати саме в той момент, коли зі своєї кімнати виходить сусід. При зустрічі хай дивиться спідлоба і під самим носом несподівано "вистрілює" ножем. Ефект потрясаючий.
Нехай після цього сусід спробує підсунути вашому гостю голку чи шматок хліба з миш'яком, а вам у каструлю опустити виводок сірих мишей.
Але це ще не все. Є пункт і шостий. Чи не найголовніший. Без нього ви нічого не виграєте. Через день-два необхідно вам самому зайти до сусіда й побідкатись:
– Що мені, бідному, тепер робити?
– А що? – поцікавиться сусід.
– Так от брат із тюрми втік. П'ятнадцять років за вбивство дали, а він узяв і втік. Тепер у мене переховуватись збирається. Каже: заявиш у міліцію, то тебе кокну й разом із тобою твого сусіда. Мене, зрозуміло, за те, що я брат його, але, скажіть, – вас за що?
Сусід зниже плечима…
– То ж то і є. Аби хоч вас не зачіпав. За себе я не боюсь. А от як вас ні за понюх табаки заріже, то я тоді не переживу. Каже: мені вже все одно. Заявиш у міліцію, то одразу обох. Мені, каже, слідством займатись ніколи. Я не слідчий, що буде розбиратись, хто із вас той донос писав – чи ти, чи він. Він, це значить, ви…
Після цього попросіть вибачення й залиште сусіда в спокої. Тепер вважайте, що сусід приборканий остаточно. Віднині він вам не колотиме очей, що ви після себе не помили ванну. Сам помиє. Замете коридор. Почистить конфорки від збіглого супу чи вермішелі. Перед тим, як зайти до туалету, поцікавиться, чи не бажаєте перші завітати ви. Щоранку бажатиме вам міцного здоров'ячка, цікавитиметься, як спалось вам і вашому братові. Про анонімку в міліцію й не думайте – не напише. А як напише, то що? Прийде уповноважений. Поцікавиться, хто живе. Познайомите міліціонера з товаришем. Мовляв, ваш гість. А щодо вбивства і втечі з тюрми, то чого тільки той проклятущий сусіда не видумає! І треба ж таке вигадати на чесних людей.
– Товаришу міліціонере, а скажіть, будьте добрі, чи не можна оцього сусіда за наклеп упекти на пару годочків? Бо спасу від нього вже нема. Бачте, до чого додумався чоловік.
Дивись, може, й клюне. Одне слово, за роботу. Жаль тільки, що в наш інтелектуальний час такого неандертальця підшукати важко.
Як стати рабом
Той, хто прочитає оцей заголовок, напевне, скаже: "А кому це потрібно? Та й чи існують у наш час раби?" Виявляється, існують. Більша половина людства, переконаний, – сучасні раби.
Сучасний раб від колишнього (минулого) відрізняється тим, що він стає рабом (на відміну од фараонівського раба) добровільно. Причому робить це з радістю, за власним бажанням, виявляючи максимум зусиль та енергії. Сучасний раб використовує весь свій досвід, свої знайомства (протекції) й ніколи не заспокоюється, яким би не було його самозакабалення. Ще енергійніше він тягтиме в полон рабства свою дружину (якщо вона не втягне в цю справу його, як це сталося з Півнєвим, та про це нижче), дітей, знайомих і себе.
Якщо перші раби ще рятувались якимось чином: корабель зіткнувся з айсбергом – раби висадились на острів, заснували плем'я бао-бао чи чао-чао й почали множитися, якщо, безперечно, з ними висадилась на острів хоч одна жінка; пірати відбили галеру в рабовласників – раби стали піратами, вільними, як Летючий Голландець; патрицій, змилостивившись, дав волю рабу, як найкращому гладіатору. Той утік, організував таких, як сам, і став Спартаком.
Колишній раб був оточений, наче німбом, ореолом романтики, життя його вщерть було переповнене пригодами, екзотикою й усілякими несподіванками. Сучасний раб цього не хоче. Коли б йому запропонували волю, він образився б.
– А я що, гірший за вас? Чому я не можу жити так, як ви?!
Рабство він називає життям, і якщо готовий себе принести в жертву, то лише в ім'я рабства. Так модно.
Отакий сучасний раб. Сучасний раб класифікується й поділяється на такі групи: раб побуту (переважно колекціонує килими); раб звички (алкаші, затяті курці); раб пристрасті (запеклі футбольні уболівальники, картярі тощо); раб домашній, приручений (у жінки під каблуком чи коло спідниці); раб моди (носить сомбреро й штани із защіпками); раб-низькопоклонник (вештається попід готелем "Інтурист" та "Дніпро"); нарешті, раб мимоволі.
На останній групі ми й зупинимось. Вона найхарактерніша, найтиповіша. Зрештою, раби всіх інших груп починали саме з оцієї групи.
Так от: як стати рабом? Перш за все, потрібні гроші. Тільки гроші можуть зробити вас рабом. Наведу приклад. Зі свого життя.
У мого сусіда Півнєва завелися гроші. Він негайно десь (де саме, мені важко сказати) купив холодильник "Дніпро-2".
– Ти бач, – сказала того ж дня мені жінка, – в Півнєва є холодильник, а в тебе "авоська" на вікні висить.
Я зняв з ощадкнижки гроші й придбав холодильник "Дніпро-3".
– Сьогодні Півнєв дістав собі польську кухню, – якось проінформувала мене дружина. – Нам треба купити румунську. Румунська краща за польську.
Дістав. Теж не скажу, де і як.
– У Півнєвих уже є угорський гарнітур.
– Купимо собі німецький.
– Була тільки-що в Півнєвих. Які в них килими! Ти б тільки глянув. Упадеш! Очі вбирають. По 187 карбованців за штуку. Сама ціну бачила.
– Візьмем за 213, – запалився я. – Ярлики збережеш і ти.
– Ти бачив, – якось по обіді заговорила жінка, – в їхнього Зігфріда – цього йолопа – транзистор "ВЕФ-10".
– Я знаю, в кого дістати "ВЕФ-12".
– Чуєш, що діється за стіною? Крутять платівки. Придбали радіолу "Естонія-М-3".
– Я завтра виканючу "М-4".
– Півнєви купили "Електрон-1". Ну й телевізор! Назва написана золотими літерами.
– Купимо "Електрон-2".
– Але чому ми завжди тягнемось у них у хвості? Чому ти не візьмеш ініціативу в свої руки? Ти ж Орел, а не обскубаний Півнєв.
Орел – це моє прізвище.