Ониська з паном таки зустрічалися. Спорадично і не в суді. Часом навіть досить пристрасно. Пан платив гроші. Про якісь більші зобов'язання він не бажав навіть чути. Онися перемежала ласку з терором. Від бурхливого самознищення обоє різко постаріли. Адже Онися й сама терпіла муки. Від мами вона успадкувала жах непевности перед можливою другою вагітністю. Не маючи стовідсоткової, так потрібної для її натури, певности в засобах запобігання, вона уникала мужчин. Після бурхливих злягань з Мульчиком, якого вона встигла розтрахати до неможливости, мастурбація не рятувала її.
Від нервів Онися почала жерти. Голодним псом захланно і на́прасно накидатися на їжу, забувши про будь‑яку делікатність чи естетику; жадібними раменами охоплювати таріль, захищаючи поживу навислою над столом широкою спиною, що дугою зігнулася під тягарем згубної пристрасти,— ось що у них з Дойною служило спадковою родинною насолодою, яка тільки розпалювала еротичну пожадливість,— аж до всеохоплюючого наповнення плоті, котре віщувало повільний перехід до наступного, ще повільнішого і ще глибшого катарсису безконечної мастурбації, нескінченного оргазму переповненого шлунку, що повільно стихав… І зараз, в який уже раз розтовстівши до невпізнання, вона лежить навзнак, гойдаючи занурене у всеобіймаючий живіт тіло Мироська. Поруч плаче дитятко. Непотріб. Відпадок невдалого експерименту. Мульчина "панська" хата поки що залишається недоступною. Поки— що? Онися ненавидить пана, який спокусив її поїздкою на лещатах в тому часі, коли Миросько мав зустрічати її під ЗАГСом. Вона ненавидить себе за те, що сама собі дозволила закохатися в панську хату. Тепер Миросько має власне помешкання, правда, значно менше,— і не в пристойному "культурному" центрі старого міста. Але ж оте маленьке помешкання,— то могла би буть синиця в її руці, замість "панського" журавля в небі… Вона ненавидить своє дитинча, котре, замість того, щоби здобути для неї квартиру, зав'язало її долю, затулило їй світ. І вона ненавидить Мироська, який повинен був узяти її за дружину ще років сім тому. І вона ненавидить цю Миросьчину квартиру, до якої він незабаром переселить свою наречену. Не її.
Ромуальд добре здав. Він ще пробує вдавати, що живий, навіть намагається працювати над своїми формулами. Та незабаром вона його доконає. Щоденний терор телефонними дзвінками, претензіями, вимоги щодо дитини, переслідування за місцем праці зроблять своє. Вона вже давно наобіцяла Мулькові, що той не працюватиме в цій установі. І він таки не працюватиме! А може, з її поміччю, він не працюватиме взагалі. Якщо пощастить, то й не житиме. Правду кажучи, Ромуальдові не жити в будь‑якому випадку. Навіть, якби її донечка і допомогла захопити Мулькове помешкання, терор не припинився би. Це вже був би нутрішньо–сімейний терор, тим гірший, що від нього не сховаєшся нікуди. Хіба що, як батько Ониськи,— занурившись у горілку. В будь‑якому разі, Ромуальд повинен ПІТИ. Вже навіть не особливо важливо — лишивши помешкання для неї, чи узявши зі собою. ВІН повинен піти. Це справа її честі. А зараз вона притримує на животі тіло Мироська і, впереміж з очікуваною насолодою впихання (Миросько завжди вирізнявся товстим, бадьорим і безвідмовно твердим впихайлом), ліниво розважає, чи змогли б її потужні стегна так здушити Миросьчин карк, аби паскуда здох, задихнувшись у целюлітних драглях тлущу.
**************************
Наглий плач немовляти, що зовсім поруч розірвав муркотливу тишу вступного злягання, миттєво і невідворотно подіяв на миросьчиного пу́таса. Пу́тас охляв. Для Мироська це явище було новим і неприємним. Не маючи дітей, він дотеперички не потрапляв у подібні ситуації. Випадкові рипіння дверей в гуртожитках ніколи не перешкоджали його рурі у іі відповідальній праці. Тут же ситуація була геть иньшою. Хто ніколи не чув роздратованого, вимогливого і водночас розпачливого плачу немовляти,— навряд чи зрозуміє глибину раптового розчарування його, Мироська, гордовито гарячого прутня. Намагаючись рятувати ситуацію, молодий мужчина заходився розпачливо підтримувати рештки ерекції, притиснувши обм'яклого інструмента своїм животиком до Онисьчиних драглів, рухами м'язів живота судорожно потираючи кутасиком об жіноче тіло. Миросько переборщив. Повна ерекція так і не наступила. Настав оргазм. Властиво, еякуляція. В остаточному розчаруванні, намагаючись хоча б щось зберегти після такого "злягання", Онися згребла помутнілий слиз, пропхавши долоню попід Миросьчиним животом, і, перед тим, як злизати сперму, заглянула у долоню. В каламутному озерці яркости їй причудилось зображення печатки із ЗАГСу.
Оповість та осіб вигадав Ромко Мацюк