Офіцери СБУ свідки — я давала вам такий шанс, — процідила Євгенія.
— Ви справді маєте намір оскаржувати дії цього міліціянта? — недовірливо, упівголоса поцікавився Глотов, відвівши її трішечки в бік від Владя. — Чи це лише мстива погроза?
— Для вас так важливо знати це?
— Давно цікавлюсь психологією мстивості, — миттєво відреагував підполковник СБУ. — В усіх її проявах.
— Тоді вам краще поспілкуватися з відомим вам Команданте.
— З добре відомим нам обом... Команданте.
— У нього вже навіть не гладіаторська, як він вважає, а самурайська теорія помсти. Цитую дослівно: ".випад на випад, удар на удар, ненависть і презирство — у відповідь на будь-який прояв неповаги. З люттю і ненавистю, без пощади і терміну давності...". Особливо по відношенню до ворогів України.
— Тобто по відношенню до імперських амбіцій росіян? — скрадливо поцікавився підполковник.
— Якщо тільки вас особисто, пане Глотов, це не травмує.
— Навпаки, такі риси характеру мені імпонують. Принаймні в даних конкретних умовах.
— У нього це називається "кодексом легіонера"
— Отже, "кодексом легіонера". Так, так, навіть не уявляєте собі, наскільки важливою може виявитися ваша інформація, — заінтриговано проказав підполковник, беручи баронесу попід лікоть і відводячи ще на кілька кроків убік.
— Щоб порушити проти нього ще одну карну справу? Тепер уже за розпалювання ворожнечі по відношенню до "братнього" народу?
— Хіба проти Ігуди хтось колись порушував карну справу? Не заперечую, були тривалі розмови, навіть короткочасні затримання, але жодної з міліцейських чи кадебістських зачіпок ні до порушення "справи", ні тим паче — до суду, ніхто не доводив. Що ж стосується нашої ситуації, то про що мова?! Коли Кремль почав заганяти підневільні народи сусідніх держав у так зване "Содружество Нєзавісімих Государств", тобто в пріснопам'ятне СНД, народ український негайно нарік це "содружество" саме так, як і повинен був наректи, — "совра— жєством"! Одразу ж розпізнавши в цих маневрах московітів чергову спробу відродження колоніальної Російської імперії. І не помилився.
Євгенія виважила свого співрозмовника поглядом, сповненим недовіри: цього чоловічка справді можна сприймати як однодумця і союзника, чи це лише чергова, за лексиконом Ігуди, "кадебістська підлянка"?
— Одначе ми відволіклися, — вчасно спохопився Глотов. — Отже, "кодекс гладіатора"... "З люттю і ненавистю, без пощади і терміну давності". Цієї властивості характеру нашого Команданте я не знав, хоча сам оперативний псевдонім його мав би настроювати на відповідне сприйняття. То що, дійсно, йдеться про характер нашого легіонера, чи це лише образ, бравада?
— Я навідувалася до рідного села Ігуди. Села, в якому од віку вічного молодь, і навіть дорослі чоловіки, традиційно билися куток на куток, або й "усім селом" — на сусіднє залізничне селище. Так ось, розповідали, що в підлітковому та в юначому віці бажаючих битися з Ігудою знаходилося небагато. Навіть серед тих, що почувалися дорослішими і сильнішими.
— Пам'ятали, що йдеться про сина коваля? — підбадьорив її наївністю свого запитання Глотов, хоча вже передбачав, що розгадка такої поваги полягає не в цьому.
— Кожен, хто наважувався "завестися" з ним, дуже швидко переконувався: щоб Ігуда угамувався, треба було або вбити його, або ж утекти з "поля бою". Скільки б не було супротивників і скільки б разів його не збивали з ніг, він підводився і, не зважаючи ні на що, вперто продовжував сутичку.
Вислухавши її, підполковник пошкрябав нігтями підборіддя і глибокодумно помовчав.
— Безсумнівно, це характер, — сказав уже по тому, як стало зрозуміло, що відповідь Євгенії виявилася вичерпною. — Як з'ясувалося, ви, зі своїми психологічними підходами до сприйняття Ігуди, можете стати дуже цінованим джерелом інформації про нього.
— А щодо сержанта Авгури, — негайно скористалася з ситуації фон Гретцкі, — то з приводу нього жодних запитань виникати не повинно. Вчора він нарешті отримав одразу два паспорти — громадянський і закордонний, поява яких засвідчила, що з війська пан Авгура демобілізований і жодних претензій до нього військове відомство не має.
— Ви обоє чисті, яко ангели, — визнав підполковник. — Тому й інтерес до вашої, пані Гретцкі, персони у нас теж — суто ангельський. До Авгури запитань нема, а до вас виникли. Чесно кажучи, цей дезертир взагалі жодного інтересу для нас не становить. Тому вам, сержанте запасу, — підсилив він голос, звертаючись до Владя, — радимо хвилин п'ятнадцять прогулятися десь поблизу. А вас, баронесо, прошу до нашої машини.
— Мене затримано? — іронічно звела брови фон Гретцкі, ідучи слідом за ним до "волги".
— З величезним задоволенням затримав би вас хоч на решту життя, але, як кажуть картярі, цього разу козирна дама випала не мені. "Вас запрошено" — таке формулювання влаштовує?
— Цілком.
— Одначе сьогоднішня розмова наша видасться короткою. Максимум десять хвилин.
— І стосуватиметься вона?.. — поцікавилася Євгенія.
19
Глотов допоміг Євгенії влаштуватися на задньому сидінні, сам сів опліч Щедренка, що, як завжди, виступав у ролі водія, аж тоді пояснив.
— А стосуватиметься вона, як ви вже давно зрозуміли, ваших взаємин із паном Ігудою, з нашим шанованим Команданте.
Глотов був упевнений, що Євгенія обуриться, вважатиме саму спробу говорити про ці взаємини втручанням в особисте життя — і мала б рацію. Одначе баронеса лише загадково всміхнулася і з нотками кокетства в голосі поцікавилася:
— Щось маєте проти них?
— Навпаки, хотілося б, аби ці взаємини виявилися тіснішими і сталішими.
— Ось і мені так видається, судячи з нашої попередньої розмови.
— Під час якої ваших взаємин ми, з властивої нам делікатності, взагалі не торкалися, — нагадав Глотов, сидячи до неї впівоберта.
— Так, вона стосувалася моїх особистих планів, зокрема, бізнесових та благодійницьких. До того ж, одразу після неї, люди які намагалися перешкоджати розбудові мого фармацевтичного бізнесу, зателефонували і вибачилися.
— Всі троє?
Баронеса вперше поглянула на підполковника з повагою.
— Як це не дивно.
— Ось бачите...
— Відтоді, як ви потрапили під наше крило, дивуватися вам доведеться все частіше, — не озираючись, промуркотів Щедренко. — Але нам би хотілося знати, які ваші наміри щодо цього дезертира, і куди саме ви маєте намір везти його, полишивши межі столиці.
Гретцкі коротко розповіла про плани заокеанської госпіталіза— цї Авгури і про те, що, перш ніж вирушити в цю подорож, сержант мріє знову побувати в Зоні. А ще вона повідомила, що радіаційне зараження у сержанта не настільки сильне, як можна було чекати. Судячи з усього, він перебував в одній із відносно чистих, у радіаційному відношенні, ділянок Зони, про які вже досить добре відомо науковцям, оскільки в подібних "чистих плямах" розташовані кілька населених пунктів, до яких повернулася частина жителів. Отож у сержанта є всі шанси виборсатися з того стану, який привів його до клініки.
Контррозвідники вислухали її без особливого інтересу, ні в який спосіб не реагуючи на її розповідь. У баронеси навіть склалося враження, що історія Авгури, як і плани медиків щодо нього, офіцерам СБУ давно знайомі, і що для них розповідь американки — всього лиш своєрідний тест на одвертість.
— Нам уже відомо, що ваш підопічний поривається назад у Зону, — заговорив Глотов лише по тому, як Гретцкі замовкла.
— На певний час, аби провідати декого зі своїх знайомих.
— Ми навіть знаємо, кого саме, — запевнив її Щедренко.
— Не заважайте йому, — мовив підполковник. — Навпаки, допоможіть повернутися туди. — Адже його прагнення цілком співпадають із вашими творчими планами. Ще один захоплюючий розділ не лише у вашій книжці, але й у сценарієві Романа Ігуди.
— Ваша поінформовваність, пане підполковнику, просто вбиває мене.
— Дякую за комплімент.
— То, може, ви ще й скажете, чому цей дезертир так зацікавив вашу контору?
— Чому ви раптом вирішили, що зацікавив? — стенув плечима Глотов, і на обличчі його з'явилося щось схоже до посмішки. — Точніше, що зацікавив саме він? Нас цікавить не дезертир, а старший лейтенант запасу Роман Ігуда. Наш Незламний Команданте. Ні-ні, він цікавить нас не в тому розумінні, в якому ви щойно припустили. Ніхто не збирається переслідувати його.