Українських журналістів, які намагались зафіксувати це, польська поліція затримала і вислала.
"НЕ ТУДИ Б'ЄШ, ІВАНЕ"
Гарячкуватий Борис Ковалюк метою візиту вистрелив ще з порога. "Романе, — сіконув рукою, — у нього голова на плечах, чи головка капусти? Звільнити таку людину! Та ж він нашу віру на побіду зарубав!" Мене теж звільнення Залужного шокувало так, що майже до ранку не міг заснути. Бо ж відганяєш думку, а вона не вилазить з голови.
В той же, і в наступний день, інтернет, телеграм-канали вибухнули коментарями: від нейтральних до різко осудливих. Називали указ Президента навіть антиукраїнським. Певно, в Москві потирають руки, бо обезголовити армію, яка зупинила і громить "другу армію світу", було давньою мрією. Залужного Кремль хотів усунути так, як Президента Чечні Дудаєва. На дзвінок з Офісу Зеленського, повідомили ЗМІ, він відізвався. Це був координат. І через півтора хвилини прилетіла ракета. Врятувала міцна будівля. Головком одержав поранення, яке не захотів афішувати. Йому надали допомогу, він і далі виконував свої функції. Про це стало відомо через рік. І от впало, мов манна з неба. Тверезомислячі в розпачі: в такий складний час без логічної мотивації міняти Головкома і його команду? Найвища довіра суспільства — до ЗСУ Залужний уособлює їх.
Ще раніше, при переглядах теленовин, запам'ятались два різнотемних коротких епізоди: Головком Залужний на колінах перед труною з тілом Героя України, лейтенанта Д. Коцюбайла; солдати з натхненням і посвистом виспівують: "Батьку наш Залужний..." Впевнений, що про нового Головкома такого не будуть співати. Так само, як і люди вже не будуть нашим парламентарям устеляти квітами дорогу, як це було після ухвалення народними депутатами України першого скликання Акту Незалежності.
Звання Героя України, яке надав Президент на другий день після звільнення, було цілком заслуженим. Не на порі, бо запізніле, не до смаку цукерка. Залужний не переймається цим, не ради нагороди працював. Своїх героїв народ пам'ятає і шанує не за зірки, звання і посади, а за справи. Як досвідчений військовий фахівець, Головком знав як воювати в ситуаціях, що міняються. Разом з цим мислив стратегічно. Сирський, його наступник, здається, більше тактик. Зеленський, який і дня не служив у армії, не був політиком, держслужбовцем, указом про звільнення сказав, що є кращим фахівцем. Толерантна, логічна, фахова мотивація підлеглого, що треба зробити у оборонній галузі, в постачанні озброєнь, у вимушеній зміні стратегії, була трохи іншою, аніж у Президента. Але й те він порахував замахом на корону. Тому з політичної арени його треба усунути.
А Залужний виходив з того, що служить не вищій особі, а Україні. Говорити правду, не боячись, що за це можна зламати свою долю, — вищий вимір служіння суспільству. Йому зламали. Так, не всупереч закону, але на шкоду країні. Його спротив добровільно залишити посаду вмить збурив би народ, був би великим подарунком ворогу. Тому й погодився. А Президент цим обтяжив себе: тепер він особисто відповідає за стан справ на фронті.
Усувати із свого оточення людей з іншою думкою, тим більш потенційних суперників на виборах, як і тих, хто загрожує іміджем, — стара хвороба владоможців, навіть демократичного штибу. Сильні особистості, які не бояться втратити владу, гуртують навколо себе й опозиціонерів-патріотів, розумних людей. Бо опозиція, як і ворог, першим бачать твої помилки. Ба, всі наші президенти пішли іншим шляхом. Як тільки Морозов, перший міністр оборони незалежної України, росіянин, почав
активно розбудовувати армію, Л. Кравчук тут же усунув його. Л. Кучма те саме зробив з прем'єром Є. Марчуком: "за формування особистого іміджу". Тою ж стежкою пішли В. Ющенко, П. Порошенко. Про Януковича не варто говорити.
З перших кроків президенства господар Банкової показав, що не буде терпіти ні найменших посягань на корону, з своїми передвиборними опонентами церемонитись не буде. Порошенку напередодні війни вже загрожувала буцегарня, а щоб ще й морально принизити його, переможець назвав свого пса "Пєтя". Війна частково примирила їх. Та на її початку стались дрібні, але промовисті інциденти з солдатом-фронтовиком — щодо "лоха", з нардепкою Софією Фединою і Марусею Звіробій. Те, що нормально можна було розцінити як гумор, вчорашній гуморист перевів у кримінальну справу проти жінок, не зняту й до сьогодні. Далі пішли крупніші фігури.
Хіба нема справді важливих проблем? Та їх без ліку: мобілізація, виробництво зброї, фортифікація, пошесть корупції, економіка. Так і нагадує ця ситуація епізод з фільму О. Довженка "Іван". Знесилений колгоспний орач щосили батожить теж виснаженого від голоду і праці артільного1 коня, який промовляє до нього: "Не туди б'єш, Іване". Ці слова стали афоризмом щодо ситуації, коли не бачать, чи не хочуть помічати головної причини невдач, і роблять не те, що треба.
І от тепер Залужний. Але довіра суспільства — вище президентської. Чи так, чи сяк, чи навскосяк, а виходить, Президент зневажає думку народу. Чиясь зірка не повинна світити яскравіше, аніж вінценосної особи. В мирний час того б не сталось, бо така зневага обернулася б реальною небезпекою втрати корони. Тепер того не станеться — війна, вибори згідно закону неможливі.
Певно, ще будуть звільнення високих осіб, неочікувані, раптові, навіть з найближчого оточення. От би така реакція на корупціонерів, хабарників! Та ба, до них ставлення інше. Президент формує з себе сильну, вольову особистість. У ньому давно вмер веселий гуморист-шоумен. Він не від того, аби
1 Артільний — колгоспний. Артіллю називали колгоспи при їх організації. щось взяти від стилю Путіна, особливо у ставленні до опозиції, надмір допитливих журналістів, але ж ворота до ЄС прикриються! Проте, слід віддати належне: не помічений у брудних оборудках, активний в роботі, стійко тримається, не клює на завуальовані спроби ні закордоння, ні московії схилити до примирення з агресором на його умовах.
ГРОШОВИТІ, БЕРІТЬ ПРИКЛАД
Порошенка знов не випустили за кордон. На цей раз на Мюнхенську безпекову конференцію, куди був запрошений. Інших депутатів з його фракції теж. Делегатів там з кожної країни багато, з нашої — мізер. Та не вороги ж ці опозиціонери для України! Корисного багато в їхніх пропозиціях, які майже всі у залі ВР і вмирають. Украй гостро стоїть проблема зведення фортифікаційних укріплень. Та, коли нардепка Сюмар у свій час почала дотинати владі, їй відповіли: "Ідіть нах.., не ваше собаче діло". За те, що тепер робить для ЗСУ Порошенко, можна йому пробачити всі провини. Передав з свого бізнесу для ЗСУ того, що потрібно для фронту, більш як на шість мільярдів гривень, до бюджету сплатив 20 мільярдів. Величезна підмога. От би інші олігархи так, чи колишні президенти! Партія "Слуг народу" спромоглась на трохи більш як 400 мільйонів гривень. Багато славних людей, які не афішують своєї допомоги, чинять мовчазний подвиг.
ПІДЛОТА І ГОЛОД НА СНАРЯДИ
Боже, яка підлота! Шахраї у сусідньому Ковелі вкрали 45 мільйонів гривень, які люди внесли для фронту, на дрони. Зателефонував Віктору, — бува, не їм він перерахував тоді мої? Ні, на урядовий рахунок. Сергій надіслав два унікальних знімки. Шматки летіли від всюдихода і БМП орків. Вперше побачив роботу онука, бо опанував він і дрони, адже арта на дієті, — в день на один ствол чотири снаряди. А в орків — без міри.
ВИБІГЛА МАТИ ДОНЬКУ ЗУСТРІЧАТИ...
Макарове знов у жалобі, колінкує. Провели в останню дорогу Світлану Вознюк, нашу односельчанку, медичну сестричку. Ракета влучила в лікарню, де вона асистувала під час операції. Хірург важко поранений, вояка, якого він з Світланою рятував, смерть добила на операційному столі. Свою сестричку привезла Валя. Вони близнючки. Обидві закінчили медичний коледж у Ковелі. Світлана влаштувалась у Луцьку, в госпіталі, де й Віктор, Валя приросла в рідному селі... Не чекала, доки привезуть сестричку, найняла машину ритуальної служби. Мати вибігла аж на початок вулиці, аби зустріти. Так робили колись її доньки, коли вона поверталася з міста. Поховати Світланку в селі ще раніше матері захотів її чоловік. "Може бути так, що в Луцьку доглядати за могилкою не буде кому, — казав Валентині. — Похоронимо, і я йду на фронт. Буду за трьох воювати". Бо водночас з Світланою вмерла і надія подружжя, життя, яке вона носила під серцем.
Вже, коли Валя трохи відійшла, розповіла про сестру. Її через півроку, після початку війни, відрядили у прифронтовий госпіталь на Донеччині. Вони навіть не встигли з Євгеном побратись. Та в армію хотіла. Після року їй дали двотижневу відпустку. Тоді скромно й весілля відгуляли. Розказувала, які жахіття чинили москалі там, де були. І тепер на звільнених землях нема спокою, щоденні обстріли, нальоти. Операційна безперервно працює. Що вдієш, і після операції не всі виживають. "Знаєш, — казала Світланка, — людина до всього звикає. До обстрілів, навіть смертей, хоч те важко сприймати. І нічого не вдієш — війна." Та її найбільш шокувало те, що чула від хлопців, які привозили своїх побратимів з Авдіївки. Попри те, що там жахливі бої, люди ще є. Різні. Немало таких: наші привозять їм харч, вони дякують, а очі недобрі. "Когда ви убєрьотєсь отсюда? — питають. — Через вас здєсь ад для нас". І знають же добре хто їх обстрілює, вбиває, житло руйнує. Здають наших хлопців, позиції москалям виказують. В голові не вкладається. За них гинуть, а вони. Збараніли від кацапської брехні".
ТАК І ТРИМАТИ
Ну й ну! За сім днів — сім їхніх літаків поцілувалися з землею або згоріли на ній. На їхній території. А сьогодні літак розвідник А-50. Їх лише кілька у них. Сотні мільйонів доларів вартує. Апаратура там найсучасніша, екіпаж чоловік 15. Як і чим збиваєм — невідомо. Може, якась надсекретна зброя з'явилась?
ФРАНЦУЗЬКИЙ БАТАЛЬЙОН
Куди там тому казковому барону Мюнхаузену, чи Геббельсу! Брешуть, москалі коли як: то нахабно, то цинічно, підло, то майстерно. Або верзуть таке, що здоровий глузд не може сприйняти. Але народ в глибинці, як резерв гарматного м'яса, ковтає все. Недавно скоробрехи ошелешили незвичайним. Китаєць, який воював з росіянами проти України, був вбитий.