Легкий блюз у повітрі й мерехтливі вогники гірляндами уздовж бару, срібний блиск від різноформних бокалів під коктейлі, текіла "Куерво" на полиці поміж різноманітних алкогольних родичів з різних кінців світу, метушливий бармен з кінським хвостом та охайною борідкою, у шкіряних штанях, що обтягували його тонку постать. Оцей останній штрих і кольнув у грудях Слави. Невже в кожному барі, в кожному більш-менш характерному бармені Слава буде бачити Василіса й "On the road"? Та ні, ніхто й ніщо не зрівняється з ними.
Година була ще рання, тож вони стали першими відвідувачами. Невдовзі з'явилася ще одна пара друзів Христоса, а після них інші зійшлися якось усі разом. Всі віталися з Інною й знайомилися зі Славою, та жодного обличчя, жодного імені вона не збиралася затримувати в голові. Хоча, одне таки затрималося, бо належало воно приємному чоловікові з добродушним лицем і щирою, світлою усмішкою. Його звали Василісом.
Час спливав, Слава випила свою першу горілку-мартіні з лимоном і замовила другу. Нудилася. Всі ці анекдоти і жарти, всі ці небелиці на хмільну голову вона стільки разів пережила в пабі, що тепер це втратило будь-яку привабливість. А відверті погляди
самовдоволених жеребців, що супроводжували щоразу її тіло, коли виходила до вбиральні, точнісінько, як породисту кобилку, привідну до злучки, — дратували і навіть викликали відразу. В Арісових очах ніколи не помічала чогось подібного...
"Хай собі... На те вони й самці... Що з них візьмеш?.." — зітхнула й вирішила запалити уже давно забуту цигарку. Бодай цівка диму складе їй товариство.
Інна весело щебетала з кимось поряд. "...Нічого, все рано чи пізно можна виправити... — долетіли до вух Іннині слова, — ...та краще про це тобі розповість Слава, вона у нас астролог". Вимовляючи останні слова, Інна повернулась у бік Слави.
— Невідкладно потребуємо твоєї допомоги, подруго!
— І в чому ж? — ліниво перепитала Слава.
— Ось у Василіса вічні проблеми з жінками, — кивнула у бік приємного чоловіка, що стояв поруч.
— Маю сказати, що я лише астролог, а не маг, аби за виглядом людини зрозуміти її проблему, — байдуже відповіла. Чомусь зовсім не мала бажання вести розмови на таку тему, як астрологія, розуміючи погляди багатьох щодо цієї науки. Навіть злилася на подругу, котра нав'язує їй розмову. Або чергового кавалера.
Василіс виявився з цікавих, бо підсунувся ближче й спитав:
— А що потрібно астрологу, щоб побачити людські проблеми?
— Ну, найперше, окрім самої людини, — дату її народження, годину та місце, — відповіла, випустивши дим.
Довго не думаючи, Василіс назвав свої дані. Записала без слів інформацію на телефон і відповіла:
— Потрібна ще й година і, звісно, що без астрологічної карти я не зможу про щось говорити.
— Годину мушу вияснити, бо якось не було потребити цікавитись раніше такими дрібницями.
— З дрібниць складається життя. А у випадку народження така дрібниця як година й хвилина визначає людську долю, — сухо вимовляла слова й чомусь уникала дивитись на свого співрозмовника.
— А як можна побачити цю карту? — з дитячою цікавістю питав Василіс, не помічаючи Славиної байдужості, а то й небажання вести бесіду.
— A яка ж тоді твоя функція? — почулися нотки недовіри в голосі.
— Моя функція — зрозуміти те, що написано в гороскопі, — уже відверто роздратовано відповіла Слава, — зрештою, той хто дивиться лише під ноги, не здатен зрозуміти те, що в нього над головою.
Своїм тоном показувала, що не має найменшого бажання продовжувати розмову. Але Василіс не вгавав:
— А я й справді під ноги дивлюся!
— Не сумніваюся...
— Справа в тому, що я геолог, — не звертаючи уваги на Славину іронію, продовжував Василіс.
— Он як, — швидко кинула поглядом, ніби оцінюючи його здатність до геології, — отже, багато цікавого бачиш під ногами.
Вже добріше зазвучав її голос, бо й справді не розуміла, чому вихлюпувала неприязнь на цього досить приємного чоловіка.
— Так, у землі сховано багато чудових речей. Гадаю, не менше їх і на небі.
— Авжеж.
— Подобаються тобі гори?
— Не знаю, якось не замислювалась. Подобається все, що має в собі таємницю.
— Тоді сподобаються, — чомусь із радісним ентузіазмом продовжував, — і, виходить, наші захоплення в чомусь схожі. Земні таємниці при розгадці відповідають на багато запитань, пояснюючи процеси, що відбувалися на земній кулі впродовж мільйонів років. Показують, в яких умовах утворилися ті чи інші породи.
Він все ж втягував Славу в розмову, бо крізь призму геології вона знову проникала в астрологію.
— А чи відомо тобі, що кожен мінерал, навіть метал, має свій енергетичний потенціал, що пов'язується з планетами й знаками Зодіаку? — спитала.
— Так, звісно. Мінералами дуже цікавляться езотеристи, спів— відносячи їх з цими... як то вони називають? ....акрами... сакрами?
— Чакрами...
жна з семи чакр пов'язана з окремою планетою, а та, відповідно, з енергією певного мінералу. Для Овна, наприклад, це діамант або гірський кришталь. Особливо корисно використовувати їх за втоми чи виснаження.
— Знаю місця, де гірського кришталю повнісінько, як грибів у лісі. Ти маєш якісь мінерали?
— Ні, — стенула плечима.
— А який відповідає тобі?
— Діамант. Маєш діаманти?
— Ні. Але маю велику колекцію мінералів.
— То ти ще й колекціонер?
— Можна сказати й так.
Почав розповідати про властивості гірського кришталю та яким чином його легко можна знайти в горах. Здається, геологія була його життям, бо міг говорити про неї до безкінечності, як і Слава про астрологію за нагоди. Ось так, випадково, з'явилося щось приємне й корисне в сьогоднішньому вечорі. Але, як відомо, випадковостей не буває.
— То коли я зможу почути щось про себе? — спитав Василіс. — І про головну проблему мого життя?
За його інтонацією, важко було зрозуміти, наскільки він справді бачить це як проблему, а чи в ньому просто перемагає цікавість. Одне було зрозуміло, — людина ця сповнена позитивної енергії. І зовсім уже не дратує її.
— Найперше, що потрібно, — залишити свій номер телефону.
— Звісно! — Василіс вийняв телефон з кишені й продиктував номер.
— Коли відповідь буде готова, дам знати. Проте вільного часу в мене мало, тому на швидкий результат не сподівайся.
— Я не поспішаю. Просто цікаво.
— Не менш цікаво й мені.
Невдовзі Слава підвелася і попрямувала до вбиральні. Коли повернулася, побачила Василіса уже в іншому місці. Що ж, для неї легше. Пити більше не хотілося і цей довгоногий стілець із великою
насолодою обміняла б на своє ліжко. Та доведеться чекати завершення вечора.
— Що вибираєш для "сфінакі"? — звернулась до неї Інна.
— Текілу. Може, прокинусь.
— Стільки чоловіків навколо, не один уже розпитував про тебе, а ти нудьгуєш. Грішиш, подруго, — шепотіла Інна, — і професора чому відпустила від себе?
— Кого? — здивовано глянула не неї Слава.
— Професора й викладача університету. А ти думала, він простий шукач діамантів?
— Ну, все що пов'язано з діамантами, уже не просто. А решту побачу в гороскопі.
— Рекомендую придивитися до нього в житті, а не на папері. Чула від Христоса лише хороші слова, — наполягала Інна.
— На все свій час, — байдуже відповіла Слава.
Інна лише докірливо закивала головою й покликала офіціанта, щоб замовити випивку.
До четвертої години ночі, коли нарешті покинули бар, Слава залишалася в шляхетній самотності, не відступаючи далеко від Інни. Кілька разів у поле зору потрапляв Василіс, та погляди їхні не зустрілися.
В неділю прокинулась пізно, було вже пів на першу. Звечора відіслала Арісу повідомлення, де йшлося, що на каву зможуть поїхати пообіді. Він погодився. А тепер розуміла, що варто було відмовитись. Недоспана ніч — то не лише важка голова, але й поганий настрій.
На кухні та в кімнаті Інни панувала абсолютна тиша, — все ще сплять, пташенята. Потихеньку пішла заварювати каву. Якщо настрій таки не повернеться, то напише Арісу вибачення і нікуди не піде.
За кілька годин Слава таки очухалась, допомагаючи собі ще однією порцією міцної кави та холодним душем. Тож на зустріч вирішила піти. Сідала в машину Аріса уже свіжіша, оповита ніжним ароматом весни від "Pleasures" Eeste-Lauder. Цей аромат пасував їй, до того ж подобався йому. Чомусь зовсім не хотілось боротися зі своєю жіночою сутністю.
— Як провела вчорашній вечір?
— Добре. А ти, бачу, в курсі?
— Бачив вас учора з Інною на виході... Та й світла цілий вечір не було...
— Ти слідкуєш за мною?
— Ні, лише спостерігаю.
Аріс поводився так, ніби нічого не сталося, або ж це вже його не бентежить. Він був готовий іти далі. Потягуючи холодний шоколад, ділилася з ним своїми останніми новиними, серед яких була й та, що після Різдвяних свят вона переїде. Аріс розпитував про район, де б вона мала намір шукати квартиру, навіть запропонував свою допомогу. Ввічливо відмовила. Вирішила палити мости.
Довга мовчанка Аріса швидше за все була зумовлена його роздумами та рішенням, яке він мав прийняти щодо подальших стосунків зі Славою. Бо з понеділка полетіли на її мобілку безкінечні повідомлення. З монітору сипало бажанням, пристрастю і коханням. Все це, звісно, стимулювало її жіночу гордість, і вона не ходила, — літала. Перебувала десь за межами реальності. Виконувала свої обов'язки механічно, не занурюючись глибоко ні в слова, ні в дії. Навіть матері трійнят то здалося дивним і вона спитала її, чи бува не закохана. Слава усміхнулась у відповідь: "Тут часу на сон не вистачає, яке там кохання...".
З Арісом домовились зустрітися суботнього вечора. Рушили без зайвих слів, в "нікуди". Напрямок цього "нікуди" лежав до побережжя і закінчився у дворику невеличкого, охайного готелю.
Все, що відбулося в номері, було повністю протилежне тій енергії та насназі, що вкладалася у пристрасні письмові послання. Холод, стриманість, беземоційність. Складалося враження, що Аріс боїться чогось, а може, когось. Тільки невідомо, себе чи її. Чи, може, це в нього вперше? Неймовірно. Хоча, життя якраз повне несподіванок.
Зробила все сама.
Забралися з готелю швидко. Нічого не виглядало на зустріч безтямно закоханих, а швидше на зустріч двох людей, що мали сплатити один одному якийсь давній борг.
Цілу ніч гадала, що це було і навіщо. Відповідей приходило багато, та ні в одній із них не була певна.