Отже, існує якийсь вищий інтерес. Саме так, "вищий... інтерес". Керуючись яким він і заявився сюди у найвідповідальніший для тебе момент спілкування з цією менто— стервою; навіщось же вирвав тебе з її рук, зі стін райвідділу міліції, власне, вивів тебе з-під карної статті, та ще й погиркався через тебе з міліціянткою. А щодо свідчень Стратника, то, здається, навіть наговорив зайвого. Ось від цієї інформації і починай з'ясовувати, навіщо ти йому здався. Водночас, поцікався у Глотова, що то за таємниця така, якою він погрожував Катерині Стратник, у разі, якщо вона не вгамується.
Так чи інакше, а певний інтерес для Глотова чи для когось, хто стоїть за ним, ти все ж таки становиш. І хтозна, яка саме постать за ним виникає, який інтерес до твоєї персони ним рухає, і взагалі, яку гру вони навколо тебе затівають?
Тільки не намагайся довести, що вони хотять спекти з тебе нового політв'язня. Тепер це і неможливо, і непопулярно, та й взагалі, зараз це нікому не потрібно. От карного злочинця — будь ласка, за скількома завгодно статтями: від дрібного хуліганства та участі в не— санкціонованох демонстраціях — аж жо наркотиків, та зґвалтування і вбивства неповнолітньої.
Але на якого дідька есбеушникам ліпити з мене карного злочинця? Щоб тільки засвітитися та потрапити під вогонь журналістської критики?
Тоді вже йдеться не про карного злочинця, а про якісь інші наміри, — визнав свою поразку Ігудів двійник-співрозмовник. І гра ця настільки серйозна, що під час неї переступити через самолюбство якоїсь там міліцейської фурії, та ще й доньки — і минулому, й теперішньому режимам однаково ненависного — націонал-патрійота Стратника, — що слимака розчавити...
Відтак залишається один-єдиний сприйнятний варіант, одна— єдина версія: ти, колишній дисидент, знадобився проросійськи та прокомуністично налаштованим есбеушникам тільки для того, щоб через твою особу дискредитувати весь сучасний національно-патріотичний рух.
Ось бачиш, навіть до тебе, кіношний розумнику, поступово доходить... Тому лінія поведінки твоя мусить бути такою: слідчої Стратник ти позбувся — якщо тільки справді позбувся — і добре! Але з Глотовим поводься, як і належить поводитись із запеклим ворогом України. А отже, й твоїм особистим ворогом. Уяви собі, що ти — у ворожому полоні, в якому існує тільки одна лінія поведінки: вистояти і вирватись, вистояти і. вирватись! Або загинути, але з честю. Якщо хочеш, можеш назвати це операцією "Прометей", уявляючи себе прикутим до скелі.
.Ще зі студентських років Роман привчав себе жити в цій країні так, мовби його було заслано до неї, до ворожого стану, як розвідника чи диверсанта. Відтак усе своє життя він розбивав на певні операції, які допомагали йому планувати своє життя, сконцентровувати зусилля на певній міні— чи макро-меті. Вступ до Інституту культури і навчання в ньому; робота над сценарієм, організація своєї першої виставки художніх робіт — усе це визначалося і згруповувалося певними операціями та кодувалося асоціативними кодовими назвами. "Паломник" — тобто вступник, який уявлявся йому паломником до храму знань; "Легіонер" — спроба влаштуватися на хоч якусь там посаду в кіностудії; "Рубенс" — заочне заняття в художньому училищі і проштовхування своїх живописних робіт на пензлевий ринок та на всілякі виставки...
Отже тепер він усього лише розгортав чергову операцію під кодовою назвою "Прометей".
— Не поясните, звідки у цього недоношеного памперса в міліцейській спідниці стільки ненависті до вас, націонал-патріотів? — запитав есбеушник уже по тому, як, розписавшись у відомості про "отримання" підозрюваного Ігуди, мов за старе пальто з хімчистки, вивів його за стіни райвідділу.
— Вам, кадебістам, краще знати.
— Чому ж тільки нам? Це ж ви — "інженери душ людських", а ми — так собі, цербери на ланцюгах влади. Навіть страшно подумати, що цей бездушний кентавр може бути донькою Стратника. Га, вас, пане Ігудо, таке переродження не дивує?
— Якби ж то від мого подиву щось змінювалося.
— Невже вона справді не здогадувалася, що ви — саме той, хто був вірним другом її батька, і хто мало не потрапив разом із ним за грати?
— Мабуть, здогадувалася. У мене рідкісне прізвище, яке обов'язково мало б пригадатися Катерині, а відтак — і насторожити, привернути особливу увагу.
— Донька вчорашнього політв'язня допитує сьогоденного дисидента, друга свого батька, а вчорашній кадебіст виступає в ролі його рятівника! — артистично продекламував Глотов. — І це — в незалежній, звільненій від панування комуністів Україні! Ні, світ таки справді перевернувся!
— Не відходьте від свого тексту, пане Глотов, ви крадете мої репліки.
— Проясніть, Ігудо. Тільки так, тлумачно, і суто під протокол.
— Це подивування повинно було злетіти з моїх вуст, а не з ваших.
— Чому ж тоді не злетіло? Годі вам залишатися вуличним бунтарем, Ігудо, вчіться, нарешті, ставати політиком.
* * *
Біля ґанку міліцейського управління на їх появу чекав Грабар. Даючи їм змогу переговорити наодинці, підполковник відійшов на кілька кроків убік.
— Тепер нас уже дванадцятеро. Установчі збори Ордену провели. Керівництво обрали, — коротко доповів юрист. — Ідея з "гладіаторами помсти" всім сподобалася. Мріємо про свою емблему і свій шеврон.
— Ідея сподобалася? Це, мабуть, тому, що поки що ми з вами не породили кращої. Увімкніть диктофон.
Як виявилося, Грабар уже тримав його наготові. Скориставшись із цього, Ігуда швидко надиктував клички і прикмети підсадних міліціонерів, які намагалися тероризувати його, а також імена Шалви і Рулона, на яких радив звернути увагу, як на майбутніх інформаторів із середовища злодіїв у законі.
— Як ми й домовлялися, після обробки даних, запис треба знищити.
— Під слово честі, — запевнив його керівник "Гадіаторів помсти" і, попрощавшись, зайшов до райвідділку.
До воріт, які виводили за межі території міліцейського відділку, Глотов провів його мовчки. І лише пройшовши кілька метрів вздовж огорожі, за рогом якої стояла його машина, задумливо проказав:
— Поки що не знаю, що ви там, з Грабарем, задумали, та здається мені, що це все ще не висока політика, а всього лиш різновид вуличного бунтарства. — І з цікавістю поглянув на Команданте.
— Мабуть, ще не політика, в уявленні наших парламентарів, але вже десь на межі, — пояснив Ігуда, не повіривши, що підполковник і досі не в курсі їх задуму.
15
Таємниця появи Глотова у міліцейському відділку розкривалася дуже просто: на них чекала та ж таки, чи, може, тільки схожа, чорна "волга", отой "кацапський воронок", в якому колись давно підполковник забирав Ігуду з інституту. Та й за кермо, здається, тримався той самий "тип у штатському", що, свого часу, назвався капітаном Щедренком.
Підполковник усівся поруч з Ігудою на заднє сидіння — чи то в ролі охоронця, чи приємного співбесідника, але одразу ж мирно засопів, ніби збирався поринути в глибокий сон.
— То й задля чого це ви вдруге підряд влаштовуєте "павільйонні зйомки" о дванадцяти дублях, за одним і тим же сценарієм, пане Глотов?
— Не зрозумів. Проясніть. І взагалі, висловлюйтесь конкретніше.
— Це ж ви організували міліцейське затримання мене, потім допит, одне слово, все оце знущання "міліцейського памперса", як ви зводили висловитися?
— Так би й казали, а то "за сценарієм", "павільйонні зйомки", "о дванадцяти дублях"!
— Інша річ, що цей "памперс" чи то не зрозумів вашого задуму, чи просто, за звичкою, перестарався.
— Гаразд, навіть, якби все це відбувалося за моїм сценарієм... Що в цьому поганого? — несподівано спокійно запитав підполковник, вразивши цим Ігуду. — Головне, що сценарій написано цілком професійно.
Він сподівався, що викривальна промова шокує Глотова, виб'є його зі сценічної іпостасі, але той навіть не запнувся на слові, аби замислитися над тим, як краще вийти з ситуації.
— Та ж ви вже з'являлися в цій ролі. І в цьому ж міліцейському відділку. Розробили б якийсь інший сценарій.
— Навіщо ж знадобився б новий? І цей чудово спрацьовує. Кому з затримуваних спаде на думку, що есбеушники вдруге вдадуться до того ж сценарію, за яким брали його минулого разу? Ефект несподіванки — діло святе. І потім, маєте ще одне підтвердження того, що все в цьому світі повторюється, тільки на дещо іншому виткові.
— І не завжди — на досконалішому, — докинув капітан.
— Що теж не підлягає сумніву. Словом, усе — під протокол... — Глотов примудрявся надавати цьому своєму "під протокол" стільки ж відтінків, скільки Ігуда своєму — "ось прийдуть наші...". За кількістю інтонацій і значень, із цих фраз можна було б укласти окремий "Тлумачний словник двох виразів".
— Слідча Стратник, — пробурчав Ігуда, — теж вважала, що головне — ефект.
— Отож бо. А, на закриття цієї теми... Хочете знати правду? Як на сповіді?
— Сповідь колишнього кадебіста?.. Це щось нове. Сюжет для чергового телесеріалу. Втім, не ви перший...
— Визнаю: цього разу моя поява в відділку справді випливала із мною ж таки розробленого сценарію.
Почувши це, водій у штатському застережливо прокашлявся, намагаючись зупинити колегу.