— Я не маю часу на читання, розказуй.
— Тоді почну з Риби та її володаря Нептуна. Їхня сфера — це світ фантазій, ілюзій, марева. Світ, оповитий густими туманами. Легко спотворюється тут реальність і легко мандрується у світ уявний, омріяний, а разом з тим і брехливий. Не цураються тут алкоголю чи наркотиків. Не відмовляють і натхненню в будь-якій творчій діяльності.
Рибам і Нептуну належить Океан, безмежний та глибокий. І ось світ на дві тисячі років занурюється в цей безмежний, бездонний і таємничий Океан. Промені Сонця, як коріння дерев у землю, пробиваються крізь перші поверхневі шари цього водного царства, намагаючись висвітити навколишнє середовище. Та, з глибиною, вони губляться і розчиняються в густій темряві. Хто з жителів цього царства хоч раз наблизився до променів і відчув на собі їхні обійми, відчув справжнє тепло, зрозумів істину і вартість світла, той завжди думкою й тілом буде тягнутися до нього. Але навіть у тих верхніх шарах океану проміння не завжди в силі висвітлити річ, подію чи істоту такою, якою вона є насправді. Водний цар добре править у своїх володіннях, міцно тримає все в обіймах, не дозволяючи розгадати його таємниці, або ж висвітити кутки його фантастичної, містичної світлиці. Про нижні шари й говорити марно, там цілковита, абсолютна темрява. Там змішалося все. Там все прийняло ті форми і кольори, що допомагають вижити. Ті форми іноді страхітливі, але не завжди реально небезпечні, в більшості випадків то лише камуфляж, ілюзія, обман. Але й цього достатньо, щоб тримати відстань і відлякувати ворогів. Деякі ж істоти навпаки, — створюють враження безневинних, привабливо-чарівних за формою чи забарвленням, та все це лише для того, аби поближче заманити довірливу та необізнану жертву. У цих водах важко розібрати, хто є хто і що є що. Багато з цих істот, потрапляючи на поверхню океану або на землю, під промінням Сонця втрачають будь-які небезпечні властивості. Втрачають привабливість, перетворюючись на жалюгідні й нікчемні створіння. Їхня сутність стає
явною. Їхні властивості під променями Сонця — ніщо. Вся їхня сила лише там, у темних глибинах Океану. Щось таке приблизно й відбувається з людством, залитим Нептунівськими водами й оповитим його туманами в епоху Риб. Позитив, присутній завжди і у всьому, це високе натхнення, ідеалізм, відданість вірі, духовність. Та чи віднайдеться в тому мареві справжня віра? Справжня ситна здобич, а чи лише наживка, через яку сам перетворишся на здобич.
В епоху Риб світ досягнув багато в музиці, поезії, прозі, в художніх мистецтвах, в науках. А скільки напрямів релігії розвинулось, зокрема, з найсильнішої та найпотужнішої — християнства. Те ж християнство набуло кілька форм та різновидів.
Що взяти, на чому зупинити свій погляд, як розрізнити правдиве від брехливого, реальне від ілюзорного — завжди вирішувала людина. На тих засадах, відповідно, й будувала своє життя. Хтось прочищував тумани, відшукував істину, а комусь любо жилося в рожевих нептунівських окулярах.
— Ця епоха вже позаду, — мовила Дарина, — й починається розподіл Водолія. Все має стати на свої місця.
— І так, і ні, — продовжила Слава. — Справа в тому, що перехід від однієї епохи до іншої не відбувається миттєво. Розподіл їх на початку і в кінці не є чітким та різким, як лінія горизонту. Плавно, поступово відходить одна епоха й так само плавно та повільно наступає інша. Вони змішуються у своїх якостях, як два різні кольори.
А тепер гляньмо, що робиться з людством загалом. Оті кращі якості Риб — мистецтво, ідейнісь, релігійність, а чи, точніше, пошук Бога, жертовність, духовність перетворюється в абсолютне псевдо. Отаке собі псевдомистецтво з його юродивим, порожнім, страхітливим шоу-бізнесом. Псевдоідеї, що носять у собі й народжують потворну єдину цінність — матеріальне збагачення, до того ж одних за рахунок інших. Псевдорелігії, що плекають рабів і зомбі. А ота показова жертовність, як пилюка в очі сліпих. Духовність... Ця забута, розчавлена невігласами людськими, сфера. Вони, а чи, точніше, ми, перетворили її на банальність, на посміховище, на щось відстале й не варте уваги. То хто ми, як не сліпці?! Нещасні юродиві, що перетворили своє життя на пекло, зробили його цілковитим відображенням своєї мізерної сутності. Й надалі не розуміємо цього, все ще оповиті темним, зловіщим Океаном.
І найголовніше, чого не навчилися в епоху Риб, — любити. Бо найважливіша якість Нептуна — Любов. Висока, небесна, та, що вміє давати, не чекаючи чогось навзаєм. Так любить нас мати. Так любить Творець.
Слава замовкла на мить і продовжила:
— Ми боїмося Сонячного світла й на все дивимось крізь захисні окуляри. Не наважуємося зняти їх, бо світло принесе біль і розчарування, певну некомфортність. А ми вперто не хочемо болю. Біль очищує. Ми ж не хочемо очищення, звикнувши жити у своєму комфортному болоті. В наповненому сіном стійлі для худоби. Ми живемо в апогеї негативу епохи Риб, негативу, який виплекали самі. Це агонія епохи, що відходить у минуле, чіпляючись відчайдушно за теперішнє, як останки снігу за землю під наступом весни. І помалу з цього хаосу, мороку й туману, з цього страхітливого, брехливого видовища, показухи та гри, у що ми перетворили своє життя, почне виходити людинолюбець Водолій. Його одвічна ціль — це знання, рівність і гуманність. Його символ — Людина що тримає в руках дві посудини з мертвою і живою водою. Знову вода і спомин океану, бо вода — це чутливість, містика. У воді закладена вся інформація віків, всі знання людини. В ній відображено все добро і зло. І ось Людина ллє воду, фільтруючи й відбираючи з неї потрібне для себе. Але вже чітко розуміючи, де правда, а де брехня. Де добро, а де зло. Людина вже не в океані, вона вийшла на поверхню, під яскраві промені сонця, знайшла ґрунт під ногами й почала розподіл. І тут, як завжди, дається Воля Вибору, на який бік стати, добра чи зла. Та вже при чіткому розумінні речей. Тепер не через оману вибираєш те чи інше, а обдумано й свідомо. Бо не сліпа віра виходить у цю епоху на перше місце — віра в догму, ідею, теорію, як у Рибах, а знання. Людина опирається на знання і шукає їх, розподіляє інформацію чітко та ясно. Має можливість іншими очима глянути на різні релігії та ідеології, традиції і вчення. Через пошук та оновлення старого, але вірного, має можливість іти до істини. В цьому сила та позитив Водолія.
Негатив — то завелике прагнення до волі будь-якою ціною, незалежність від будь-чого. Такі мотиви й настрої можуть перерости в
бунтарство та анархію, розруху всього старого через надмірну радикальність, вічне невдоволення, несприйняття законів. Тож невідомо, чи досягне людина в нову епоху розквіту розуму і поваги до кожного окремого індивідуму, а чи відкриє ворота хаосу. Сухий інтелект, навіть високорозвинутий, без духовності і моралі, — інструмент небезпечний. Людина мала би об'єднати в собі усі якості, якими нагородив її Творець, і використати розум на корись добра. А беручи з епохи Риб любов, зробити розподіл Водолія. Бо любов завжди на боці добра.
— З того, що чую, то нічого радісного, як на мене. Знову розподіл світу на якісь табори. Правда, брехня, добро і зло, — зітхнула Юля.
— Світ завжди був поділений на табори, — зауважила Інна, — та тут це хоч має можливість бути чіткішим і зрозумілішим.
— Початок завжди важкий, — продовжила Слава, — далі йдуть певні етапи розвитку, де за неясним і темним таки приходить ранок. Світла більшає і з пуп'янків помалу розквітають буйні квіти, а за квітами — плоди. Зрештою, все як у природі. Найпрекрасніше, що залишила ця епоха Риб, як на мене, — це розквіт класичної музики, неповторної і багатої. Нічого подібного в інші часи вже не напишеться. А на переході епох з'являється рок. Бурхливий, непокірний, вільний, як Водолій, але й багатющий за своїм музичним колоритом, як Риба. Це ж чудові, неповторні плоди двох епох.
— Нам, вірогідго, нових плодів уже не бачити, — зітхнула Інна, — бо ми ще й не на стадії зав'язі...
— У такий час народилися. Ці часи, як і всі, мають багато протилежностей. Нам вибирати.
— Ой, дівчатка, з вами так добре, але година за дванадцяту перевалила, а завтра мені о сьомій підніматися у світ добра і зла, — позіхнула Дарина.
— Ти не одна, — підтримала Інна, — тож гайда до подушева, у світ Морфея.
— А там так до-обре, — потягнулася Юля, — і солодко.
— Тож солодких нам і кольорових снів дівчатка! — побажала Слава.
Вже на дверях Юля звернулася до всіх:
— У неділю запрошую на чай з налисниками. Купила минулого тижня на базарі перестиглих абрикос і таке варення вийшло, мрія! Майже як українське.
Під час наступної зустрічі з Арісом налаштувала себе на розмову про відпустку. Але він опередив її, повідомляючи, що наступного тижня їде на місяць у Воло. Отже, вона ще раз із полегшенням зітхнула і свою відпустку "приписала" Україні, а не гарячому півдню Греції. Зрештою, що краще в таких випадках: брехня чи правда?
Час для повної відвертості не настав, Аріс не відкрив свої карти, тож і Слава не вважала за необхідне. Хай ще трохи цієї п'янкої і романтичної пригоди, а як прийде час, правда випурхне з її вуст вільним птахом. Хай зміцніють поки її крила. Хай ще трохи поживе у своєму вигаданому світі. Та й що тут вигадане, а що дійсне? Хто з них, а чи й обоє, оповиті ілюзією, занурені в Нептунівські оманливі світи... Кликала на поміч Сатурна, намагалась почути його голос, що мав прочистити будь-який туман.
Почути той голос варто було не лише щодо роману з Арісом, а й щодо вічних, стабільно-вимучених стосунків з Василісом. У цьому зв'язку значну роль відігравав сам Сатурн, напруженим аспектом квадратури пов'язуючи її Вузли. Та ніхто окрім неї не вирішить, розірвати ці сплетіння, а чи витримувати й далі холодно-байдужий, міцний аркан Сатурна Василіса на власній волі.
Ще трохи — і Славі тридцять сім років. У цей період людського життя натальні Кармічні Вузли роблять повний другий оберт стосовно своєї позиції. Дозріває людська свідомість. Дається чіткіше бачення своїх цілей та методів, за допомогою яких можна їх досягти. Приймаються важливі життєві рішення, змінюється курс подальшої дороги. Особливо в тих випадках, коли не було зроблено цього раніше.
Місячні Вузли — це певні пункти-точки на небі в місцях перетину сонячної та місячної орбіт, вони безпосередньо пов'язані із затемненнями Сонця та Місяця.