Можливостей вдосконалення, умов для цілковитої реалізації себе. Лише вільна людина здатна розвиватися... Лише вільна людина здатна помилятись, бо вона вчиться на помилках. То ж має на них право. Невільник животіє й виконує функції, нав'язані згори. Невільник не може виконати своє призначення. Невільне суспільство квітне зовні, а зсередини гниє й розкладається, й рано чи пізно нищить навіть найменші свої квіти.
В тій системі, де виросла Слава, про волю й не йшлося, її прояв чи прагнення до неї були не гідністю, а ганьбою та злочином. У цій системі, де жила тепер, все виглядало вільнішим і розкутішим... Та й це не було свободою у тому значенні, як її розуміла Слава.
Там — панував страх і покора, ідеологічна диктатура з нав'язуванням певних цінностей. Така собі псевдомораль, де показовим було одне, а за кулісами — інше. Тут — панував достаток та постійна,
виснажлива за ним гонитва. Панували гроші, і за їх допомогою вирішувалось усе решта. Чим більше грошей, тим більше свобод. Мали владу й засоби масової інформації, той розсадник брехливих цінностей, немов розмальована але порожня скринька з глибоким дном. Тож одне — багно, інше — трясовина. А людині потрібен твердий ґрунт під ногами. І не нав'язування будь-чого, не гонитва за чимось примарним, а надання можливостей для розуміння. Перше — свого призначення, друге, — свободи як системи внутрішньої, що у зовнішньому світі дозволить відчути межі дозволеного. Це можливо тоді, коли людина спирається на мораль і духовні засади. Росте і розвивається з ними.
Та системі такого розкладу не потрібно. Ніякій. Ні тут, ні там. Ні тоді, ні тепер. Рятуються лише одиниці. Ті, що поза суспільствами і поза системами.
Тож якось перемоловши все це в голові, Слава дещо заспокоїлась і вирішила творити виключно свій світ та себе в ньому. У духовному сенсі їй допомагала астрологія, у матеріальному — її заробіток, що мав покращити побутові умови її нечастого, але милого українського життя.
Материнський будинок привела до ладу, причепурила подвір'я, обнесла новою огорожею. З весни і до осені цвіли з-під материнської руки на клумбах чорнобривці, айстри і майорці, півонії, мальви й ружа, гладіолуси і лілеї, всього досхочу. А попід огорожею — бузок та розмай-цвіт. Восени — хризантеми різних сортів та кольорів. Аж їхати назад не хотілося. Та голос кохання не давав спокою, він кликав і кликав, а то й кричав відчайдушно. Слава слухалась...
Неодноразово запрошувала Василіса відвідати Україну, побачити її дім та родину, але так само, як і шлюб, це завжди відкладалось на наступний раз із різних причин.
Запросила й цього літа, але відповідь одержала різку й навіть роздратовану: "Тільки це мені й лишається... подорожі!". Та Слава не вгавала, вона й за дорогу заплатить, як треба, бо розуміє його становище... "Якби розуміла, то не пропонувала б... Змінимо тему...", тон Василіса переходив у такий, що не дозволяв будь-якого продовження.
Літо було в розпалі, і Василіс нагадав, як зазвичай, що вона засиділася в Афінах. А й справді. Незле було б і надовше, та для цього треба дочекатися серпня. А він, ще добрий місяць марафону, — і стане на порозі.
Цього року Слава ще не визначилась остаточно, поїхати літом в Україну, а чи відкласти поїздку до Різдвяних свят. Вже давненько не смакувала материної куті та інших смаколиків з печі. Переробляючи все у будинку, цю унікальну річ не зачепили. Неможливо було вкрасти у себе і дому таку важливу його частину, що, окрім тепла, дарувала страви неповторних смаків. Бо як можна обійтися без печеного хліба, риби з грибами в глиняному горщику на Різдво, без рум'яної Паски на Великдень, без духмяного холодцю? Як би майстерно не куховарив на плиті, таких смаків не досягнути! Смаки з печі — неповторні. І, певно, таки перенесе поїздку додому на Різдво, бо так звабливо закрутило в носі при згадці про страви, що слинка потекла. Літню ж відпустку проведе у Василіса, у своїй, грецькій хаті.
Знову не знала, що б то сказати Арісу, куди вона щезне на вихідні. Зустрічались тепер постійно раз на тиждень, у котрийсь із вихідних. Окрім цього, у їхніх стосунках не з'явилося чогось нового, все виглядало як дружба, навіть як щось братерське. А може, він таки бачить її як сестру, старшу й досвідченішу. Це не буде дивним. Але чому тоді так часто бачить в його очах захоплення? Невже лише тому, що вона гарна жінка? Та й немало довкола гарніших, і до того ж, молодших. І слова іноді проскакують дивні поміж ними... Збив її з пантелику цей парубок.
Що ж, звітуватись перед ним вона не зобов'язана. Колись усе стане на свої місця.
Все хотіла глянути його гороскоп, та вирішила без години цього не робити. Якогось дня нагадала йому цю тему. Виявляється, забув. Тож подзвонив матері тієї ж миті. Так нарешті знайшлася година його народження і у Слави розв'язалися руки.
Повернувшись додому раніше одного вечора, відкрила програму. Перед нею, немов одкровення, вигулькнув гороскоп Аріса. Належав він яскраво вираженій Діві.
Побачила його артистичне обдарування, відчуття краси, щирість і доброту. Консерватизм, обережність, серйозність і стриманість. Певну холодність, але й уважність, ввічливість та аристократизм. П'ятий дім кохання і творчості приймав до себе астрологічні "колючки".
Через аналіз гороскопу Аріс ставав зрозумілішим, а разом з тим — і його поведінка, ставлення до кохання. Ставлення виважене і серйозне, основане не на інстинкті, а на розумі, бо у п'ятому домі панує Діва. Він буде надійним і вірним у коханні, але цього ж вимагатиме від свого партнера. Також не виняток, що закохатися може в особу старшу за нього. Отаке.
Слава замислилась над п'ятим домом, до роздумів штовхало не лише об'єднання двох важливих планет, але й Раху — показник кар— мічності з Ліліт. Недобрий знак — таке об'єднання, бо може нести людині певні страхи та обмеження в досягненні її мети, що пов'язана з творчістю, дітьми і коханням. Також його сьомий дім шлюбу й партнерства належав Скорпіону. Вимагав трансформації з попередніми випробовуваннями. Там знаходився Уран, що звільняв від потреби шлюбу. Марс його, як і Василіса "плавав" у водному, чутливому та вразливому Раці. І цей туди ж, — у свій насторожений, вразливий та образливий світ.
Інформація гороскопу привела Славу до висновку, що Арісу її відвертість щодо зв'язку з іншим чоловіком, коли вона на те відважиться, зовсім не сподобається. Навіть винятково за знаком, — Діва надто "чиста" й цнотлива, щоб ділитися з кимось. Та й почуття його не прості і не винятково дружні, як могла собі дозволити думати. В них щось глибше. І оте "глибоке" будується на надійному і твердому фундаменті, розрахованому на витривалість та довговічність.
Неприємним холодком повіяло по плечах, повернуло до грудей, заклубилося там і вирвалось на поверхню повним тривоги зітханням. Недаремно ж тоді на сходинках їй видалося, що цікавість Арі— са до неї не проста, не поверхнева, не плинна.
Дещо схвильована й занурена в думки, відклала гороскоп. Як бути надалі — не знала, але й травмувати його не хотіла. Хай буде так, як має бути, бо так і станеться. Та гратися вона не буде, не має права гратися з чужим серцем. Знала ж, як болить... Знала, як пече
несамовито. Як терпне, коли далеко від місця та людини, котрі дорогі йому. Як стискається в маленький болючий кавалочок, перетворюючись на важку свинцеву кулю, коли зневажають його. Як застигає шматочком льоду у серпневу спекотну ніч. Знала, як тріпоче крильми, коли летить до любові...
Дивно, але так тріпотіло воно тоді, коли щойно познайомилася з Арісом. Ще тріпоче, тільки вона навчилась заспокоювати його.
Про що знає те серце, про що здогадується, що розуміє? Щось глибоке й таємне. Видить воно. Видить те, чого не здатен бачити розум, або що бачить пізніше, а то й надто пізно. Але ж сказано: розум — слуга. Він не здатен випередити серце. Він не здатен зрозуміти душу...
Славина душа і душа Аріса знали про те, про що обидвоє навіть здогадуватись не могли. Слава, звісно, побачить те пізніше через їхню синастрію, а поки що вона не надала значення градусам Арісових Кармічних вузлів. Вони випадали точнісінько на її Раху і Кету. А до того всього приєднувалась Ліліт...
До Василіса виїхала в суботу вдосвіта. Не повідомила Аріса ні про що, вирішивши, що у такий спосіб зможе тримати певну відстань. А як надумає подзвонити, то й придумає, що сказати. Щось таке, що має бути ані правдою, ані брехнею.
Вже не дивувало, чому Аріс до цих пір не зробив якихось кроків щодо інтиму. Він не поспішає, бо знає, що це відбудеться. І відбудеться вже як підтвердження почуттів, як завершення одного етапу їхніх стосунків і початок іншого, ґрунтовнішого й глибшого. Усвідомлення цього чомусь породжувало паніку.
В суботу ніхто не потривожив її, окрім Василіса. А в неділю прийшло повідомлення від Аріса: "Нудьгую... Все в тебе добре, маленька?". Відповідь вирішила залишити на понеділок.
Серед тижня, повертаючись з роботи під вечір, побачила Аріса на дверях міні-маркету, про щось розмовляв із власником, покурюючи. Кивнула їм головою і попрямувала до дверей будинку. Аріс не забарився.
— Де пропадала на вихідні? — спитав якомога байдужіше.
— Була важлива поїздка.
— Як звично. Але з тобою завжди приємніше. Можна мати надію на кілька годин у наступні вихідні? — в голосі чулася невпевненість.
— Можна. Зверштою, і для мене час із тобою — то подарунок.
— Можу подарувати тобі не лише години, — сказав обережно.
Якийсь дідько потягнув за язик:
— Ти готовий подарувати мені дні і роки?
— Все своє життя та себе.
— Мені замало тіла. Потрібна душа, — знову бовкнула, не роздумуючи.
— Бери, — просто і щиро відповів.
Добре, що вони порівнялися з дверима Славиної квартири, і це дало можливість припинити цю дивну розмову, від якої Славине серце знову загупало, як навіжене.
— Що ж, я подумаю над твоєю щедрістю, — відповіла і заклала ключ у замок.
Аріс провів її очима мовчки і попрямував нагору.
Зустрілися суботнього вечора і в неділю. Слава чекала, що після такої розмови відбудеться щось важливіше, але ніяких енергій від Аріса щодо цього "важливішого" не надійшло. Це не лише дивувало, але й насторожувало Славу. Незважаючи на те, що мала певний астрологічний портрет, не могла повірити, що в цю епоху ще не виродились чоловіки, які не думають, як би то будь-якою ціною затягнути жінку в ліжко.