Людей із вродженими і яскраво вираженими ознаками садизму держава просто не має права тримати в органах правопорядку.
— Малчать! — раптом грюкнула по столу Стратник. — Атвєчать на маї вапроси. Ви звинувачуєтеся в тому, — нарешті спробувала перейти на українську мову, — що брали участь у громадських безладах, у несанкціонованих акціях, спрямованих проти Президента України.
І Команданте відзначив про себе, що це завчене міліцейське формулювання садистка в погонах випалила досить непоганою українською.
— Е, то мені вже висунуто звинувачення? Вперше чую. Тим паче, що ваш, даруйте на слові, Президент мені і нафік не потрібен. Крім того, у мене залізне алібі: щонайменше сто осіб можуть підтвердити, що всі ці дні я перебував у межах містечка, в якому зареєстрований за місцем проживання, і нікуди не виїжджав з нього.
— Плевать ми хатєлі на ваше алібі!
— Як і я — на ваші, пані садистко, звинувачення. У ті дні, в які відбувалася ця ваша, даруйте на слові, акція, я бував у гостях, ночував у знайомої вдовички, зустрічався з кореспондентами газет. Одне слово, питання про участь в акціях я вважаю для себе закритим. На всі інші запитання відповідатиму тільки в тому разі, коли слідча ставитиме їх державною мовою, оскільки суржико-діалектом, яким вона провадить допит, не володію. До речі, чому ви не ведете протокол?
— Атвєчать ви будєтеє на том язикє, на катором захочу я, понятно?!
— Не розумію.
— Малчать! На твойом бандьоровском язикє я гаваріть нє сабіраюсь.
— Як і я — на вашому власівсько-кацапському діалекті.
— Як ви сказали?! — несподівано для себе перемикнулася на українську. — На "власівсько-кацапському"?
— І не відповідатиму на жодне ваше запитання, якщо воно не буде задане під протокол. Але українською, а не вашим, вибачайте на слові, власівсько-кацапським суржиком.
— Да как ви смеете так називать вєлікій язик Пушкіна, Гоголя, и Достоєвскаво?
— Це хто такі? Теж слідчі з вашого райуправління? То перекажіть їм, що насправді я маю на увазі не російську мову, а той "мізерний власівсько-кацапський суржик", яким спілкується з затриманими слідча Стратник.
— Я с вами гаварю на нормальном русском.
— Мова, якою ви намагаєтеся спілкуватись зі мною, не має нічого спільного з жодною з цивілізованих мов світу. Це дикий кацапо-сур— жик, яким я не володію й оволодівати яким не збираюся.
Стратник увімкнула настільну лампу, навела її просто у вічі Ігуді, і, витримавши хвилинну паузу, запитала:
— Хто подстрекал вас к участію в етіх нєсанкціонірованних акціях? Кто конкретно і какими суммами денег расплачівался с вамі за паєздку в Кієв?
— Пані слідча, мені заважає світло від лампи, яке ви навели мені в очі. Відверніть її, тим паче, що ці ваші енкаведистсько-гестапівські прийоми на мене не діють.
— А мене це не ї!.. — зверескнула Стратник. — Діє на вас чи не діє. Атвечать на маї вапроси!
— Ви не зрозуміли мене, пані слідча, — ще ввічливіше проказав Ігуда. — У мене хворі очі. Вони сльозяться. Навівши лампу так, щоб світло било у вічі, ви завдаєте мені болю і травмуєте мій зір.
Роман узяв лампу і відвів її світло трішечки вбік.
Стратник хижо, по-садистськи, всміхнулася і знову націлила світло на очі Ігуди.
— Будь-який ваш рух без мого дозволу я буду расценівать, как на— падєніє на следователя.
— А мене це, так само, як і вас, зовсім не ї... — повторив він реакцію слідчої на його власні слова, — як саме ви розцінюватимете мої рухи. Я сказав: відведіть світло лампи.
— Отвечайте на заданний вам вапрос.
— Не розумію запитання. Лампу відведіть, будь ласка.
— В послєдній раз спрашіваю, іначє запишу, что ви відмовлєтеся давать свідєтєльскіє показанія.
Ігуда мовчки підвівся, схопив лампу, шарпонув і з усієї сили вперіщив нею об стіну позаду себе, так що скельця лампочки долетіли до столу.
— Ну і методи у вас, пані слідча! — усівшись у крісло, проказав він саме в той момент, коли до кабінету вскочили вже знайомі йому міліціонери на чолі з сержантом. — У вас що, — оглянувся на них Ігуда, — так заведено, що слідчий то засліплює свідка настільною лампою, то пожбурює нею, мало не вбиваючи його? Тут у вас що, українська міліція, чи німецьке гестапо?
— Заткнісь, сволочь! — затряслася в нервовому зриві Катерина Стратник, рвучко підхоплюючись з місця. — Ето ви швірнулі ету лампу! Ето нападєніє на следователя!
— Побійтеся бога, шановна, — невзорушно розвів руками Ігуда. — Хлопці, ви свідки, — звернувся до міліціонерів, що переминалися з ноги на ногу біля дверей. — Ця садистка кинула в мене лампою так, що мало не вбила. Та ще й нахабно бреше, що це я на неї вчиняв замах. Подивіться, де вона, а де я, і де розбита лампа.
— Воно, звичайно... — розгублено промуркотів сержант, схоже, що нападати свідок не міг.
— Ось і я про те ж. Сьогодні ж поскаржуся прокуророві.
Очевидно, міліціянти справді знали, з ким, в особі Стратник, вони мають справу, і не бажали викликати вогонь на себе. А над усе — не бажали фігурувати в протоколах усіляких там міліцейських та прокурорських перевірок.
Один із них, рядовий, наблизився до стіни, підняв розплющену лампу і, повертівши її в руці, поклав на шафу, від гріха подалі.
— То що ми повинні робити? — лінькувато поцікавився сержант, уважно простеживши за діями свого підлеглого.
Його все ще збивало з пантелику те, що Ігуда зберігав цілковитий спокій, оскільки йому не вірилося, щоб людина, яка щойно у спала— сі гніву пожбурила в слідчу настільною лампою, могла так спокійно поводитись у її присутності та в присутності двох міліціонерів-охо— ронців. Зате він добре бачив, у якому збудженому стані перебувала старший лейтенант.
— Убирайтесь вон! Я сказала: "Вон! Вон!" — задихаючись від люті, прохрипіла Стратник, постукуючи кістлявими кулачками по столу.
— Ну, й чого ти репетуєш? — спокійно дорікнув їй Роман. — Поїдеш наступного літа в Грибовку, на чергові блядки, там і будеш ви— каблучуватись, а тут поводься, як і належить за законом.
Знову почувши від Ігуди назву цього "кошмарного" морського курорту, Стратник знесилено впала в крісло і на певний час завмерла з широко відкритими очима, перебуваючи в якомусь напівкоматозно— му стані.
10
— Отже, бал давно в розпалі, — на ходу кинула Євгенія, виправдовуючи професорову характеристику щодо "жінки-торнадо". Та й зодягнена була відповідно — джинси, кофтина, з емблемою руху "зелених" на грудях, і строката косинка на шиї. Нічого спільного з тим, як, за уявою солдата, мала б одягатися міліонерка. — А про мене, як завжди, забули.
— Що ви, як можна?! — вальяжно жахнувся Залевський.
Ступивши назустріч леді, він намагався перехопити руку для поцілунку, проте Гретцкі лише війнула на нього духами і, стрімко обійшовши стіл, щоб сісти з вільної сторони, без особливого осуду кинула:
— Матко Боска, знову ці ваші, професоре, умовності двору короля Людовика XIV. Які — час би вам знати — жодного враження на мене не справляють! — все ж таки змушена була простягти правицю в бік Залевського. — З цього приводу я вже висловлювалася. — Рука все ще залишилася біля губ професора, проте Євгенія уже всілася на вільний стілець, й, окинувши скатертину звичним поглядом господині, проказала. — Отже, келих мій уже заповнено, що не може не радувати. Проте другої страви, як я зрозуміла, й досі не подали.
— Несуть, — запопадливо запевнив її професор, повертаючись на своє місце.
— Хочете переконати, що це ви і є той "гуманоїд із Зони", про якого мені так багато говорили останнім часом? — затримала тепер уже погляд на Авгурі, піднімаючи при цьому келих з вином. Одначе не проглядалося в її сяйливих блакитних очах ні жіночої прискіпливості, ні банальної людської цікавості. Діловий, суто "робочий" погляд на людину, з якою певний час доведеться мати справу. — Даруйте, тоді, в кабінеті професора, в поспіхові, я не звернула на вас увагу.
Зате одразу ж кидалося у вічі, що Євгенія досить вродлива, але не хизується цим, не манірничає і, здається, взагалі не зважає на свою зовнішність.
— Ось у цьому вже можете не сумніватися, — запевнив її професор, даючи змогу парубкові дещо оговтатися від такого натиску. — Той самий... "гуманоїд", з вашого дозволу. Ви зустрічалися в моєму кабінеті.
— Кабінет лікаря не здатен породжувати ділової атмосфери, — буквально по міліметрові промацувала лице і статуру Владя. — Тому вважатимемо, що досі не зустрічалися. І слухайте мене уважно, джентльмени. — Вона спорожнила келих, закусила салатом і, попорпавшись в сумочці, виклала на стіл диктофон.