День гарний, але я так хочу спокою...
Василіс.
Вийшли з супермаркету, закинули покупки в багажник джипа, якого Василіс придбав пару років тому, не нового, але в хорошому стані і, що головне, — досить потрібного для польових доріг і робіт. Витримував цей темно-синій "Daihatsu Rocky" будь-які навантаження й бездоріжжя, можливо, трохи важкий на поворотах і не надто швидкий, але від нього таких якостей і не вимагалось.
Спереду було два сидіння, як і годиться, а задні Василіс вийняв повністю, зробивши у такий спосіб щось на зразок внутрішнього прицепу. Там возив різні причандалля: бензопилу, ручні пилки, сокирку, машинне масло, бензин в бачках, ящики, в яких деренчало на дні всяке залізяччя, туди ж вкладали пакунки з покупками. У разі потреби вантажив задню частину ящиками чи мішками з маслинами. "Роккі" служила вірно у всьому. Салон від того мав не найкращий вигляд, і якщо хтось вичищав та вимивав його, то це була Слава. І відкривши цього разу дверцята, подумала, що варто помити цю машину завтра.
— Ну що, — звернувся до неї Василіс, влаштовуючись за кермом, — гайда до нашого дому?
— До дому, — погодилася Слава.
"Ось так завжди. Кине отакої, а ти роби з тим, що хочеш...". Та оте "наш" все-таки відклалося в голові. Можливо, ще не все втрачено.
Василіс зайнявся восьминогом. Спочатку вивісить його на вулиці, вкриваючи сіткою від мух, бджіл та ос, аби стік водою і підсох. Далі розведе вогонь. А Слава, розіклавши покупки, подалася нагору. Коли зійшла вниз, Василіс уже розливав узо, даючи їй завдання готувати закуску. А в полумиску, з якого вийняв восьминога, залишився великий кальмар. Це буде ще одним завданням Слави, — приготувати його в томатному соусі і з рисом, такий собі плов. Для цього найперше обсмажить цибулину з кружальцями порізаного кальмара, вкине туди дрібно порізані помідори, лавровий лист, паличку кориці, потім переллє все в керамічну посудину, додасть води й рису. Поставить у духову пічку. Рагу вийде — пальчики оближеш.
Милі ці вихідні, коли куховарить отак з Василісом. Сідають потому за столом на веранді і розмовляють, розмовляють...
Телефон Слава завбачливо відключила, налаштувавши на беззвучний. І добре зробила, бо ввечері побачила два дзвінки від Аріса.
* * *
Літо з дня на день все відвертіше давало знати про себе. Випалювало вогнем і видувало сухим вітром. Одного такого сухого вечора подзвонила Дарина. Пропонувала Славі й Інні вибратися разом до моря, на вихідні.
— Я з радістю, — відповіла Слава, — а ось щодо Інни не знаю. Як з'явиться, то спитаю. Хоча, швидше за все вони з Христосом чкурнуть кудись подалі від Афін.
— Могла б і з нами разок поталяпатись.
— Могла б, але коли можна знайти щось краще за переповнені пляжі та забруднені води Гліфади чи Алімо, то чом би й ні?
— Не всі це можуть, на жаль, — зітхнула Дарина, — тож дайте знати до суботи, в разі чого.
— Обов язково!
Арісу Слава так і не дзвонила. Вирішила написати, бо дзвінок після двох днів мовчання виглядав би дещо запізнілим. Відповів їй також посланням. А наступного вечора, після дзвінка Дарини, зустрілася з ним у під'їзді.
— Привіт, красуне, як справи?
— Привіт. Як провів час вдома?
— Там завжди добре.
— Не маю найменшого сумніву, — погодилася Слава, — зокрема, грецька провінція — то насолода.
— Тобі знайома грецька провінція? — здивувався.
— А ти як гадав? Я провела тут стільки років і не скуштувала найкращого?
— Де, якщо не таємниця?
— Дозволь мені їх мати, — жартома відповіла.
— А мені нічого іншого й не залишається, — зітхнув.
Піднімаючись разом сходами, зупинились біля дверей Слави— ної квартири.
— Чим зайнята цими вихідними? — спитав обережно.
маємо з подругою до моря гайнути. Час одержати порцію )го проміння.
— З ним потрібна обережність.
— Не страшне мені сонце, а й корисне.
— Чим? І чому особливо тобі?
— Я — Овен за Сонцем. Такому Сонцю справжнє небесне світило, —як джерело, з котрого черпається сила й енергія.
— Он воно що. І ось чому ти тут, в країні Сонця! — сміявся Аріс. — А звідки знаєш, що корисно Овну?
— Астрологія — то моє хоббі, а може, й більше. Коли любиш щось, то це щось для тебе стає — всім.
— Цікаво. Що ж тоді корисно моєму Сонцю?
— Хто ти за знаком Зодіаку?
— Діва.
— Ну, в такому випадку для тебе важлива чистота, порядок, а ще — порпання в різних дрібницях, від речей до думок чи досліджень... Звідси, певно, й черпаєш енергію. Звісно, все це поверхнево, але можеш дати мені свої дані, до години народження включно, і я копну глибше.
— Спитаю в мами і скажу. А щодо чистоти та дрібниць — тут влучно, — погодився Аріс.
— І куди ви їдете до моря?
— А куди ближче, ми ж автобусом. А це не так швидко й комфортно, аби пхатися десь далеко.
— А якщо я запропоную вам свої послуги і авто?
— Це буде дуже мило, — зраділа Слава, — але в моєї подруги чоловік і донечка.
— Гадаю, місця всім вистачить. А чи це ще не всі?
— Всі. Гурт якщо й збільшиться, то вже безпосередньо на пляжі.
— То що, приймаєш пропозицію? — заглядав прискіпливо в Сла— вині очі.
— Приймаю і дякую.
— Передзвониш?
— Звісно, — кивнула головою Слава і заклала ключ у замок.
Аріс попрямував вище.
Того ж вечора Слава дзвонила Дарині повідомити, що громадський транспорт їм не знадобиться. "Хто і що?" — випитувала Дарина. "Побачиш", — коротко відповіла Слава.
Ближче до вихідних поїздка визначилась на неділю.
Повідомила програму дій Арісу. Він не запропонував їй розваг суботнього вечора. Здивувалась, але й полегшено зітхнула.
В неділю прокинулась близько десятої ранку й перш за все набрала Дарину:
— Доброго ранку!
— Доброго! Прокинулась нарешті? — питала бадьорим голосом Дарина, з якого можна було зрозуміти, що для неї день розпочався значно раніше.
— А чому "нарешті"? — позіхнула Слава. — Ще й десятої нема. А ти з якого дива така енергійна зранку?
— Я ж не ти, в мене два хвости. Торби з харчами їм готую, аби мене на пляжі не з'їли.
— Мені щось взяти?
— Не турбуйся, в мене все розраховано і всі враховані. Твого кавалера не здивує, що ми розкладемося, як шатро, на пляжі?
— Не знаю. А якщо й здивується, то що з того? Шатро — то і його стихія.
— Тобто?
— Розкажу потім, іду до кавоварки, бо в роті сухо.
— То ти в ліжку ще?
— А ти думала! Але швидше, ніж за годину, буду.
— Чекаємо.
— Бувай.
Слава закрила телефон і підвелася. Посьорбуючи нарешті гарячу каву, подзвонила Арісу. Як і домовлялися, після десятої.
Голос його мав те забарвлення, що й Славин в розмові з Дариною. Вибачилась, бо, може, розбудила. Та запевнив, що будильник примусив його розплющити очі хвилин п'ятнадцять тому, але не спонукав вилізти з ліжка. Вчорашній вечір провів у товаристві друзів. "Он воно що...".
Прямували на своє випробуване місце, неподалік Алімо. Аріс запропонував було Суніо, але то надто далеко. Навіщо марнувати гарний день? Розклали парасольки, розстелили рушники, пороздягалися й почали кремові процедури. Слава ковзнула поглядом по засмаглому торсу Аріса. Підтягнутий живіт, тонка талія, стрункі ноги, широкі плечі, міцні біцепси рук. Шкіра ніжна й майже блискуча, шовкова і без надлишкової рослинності, як у більшості південних чоловіків. "Ну чим не чистокровний арабський скакун! Як все ж таки влучно помітила Інна...".
— Крем? — простягнула йому руку з тюбиком.
— Дякую. Не маю потреби, до то ж минулі вихідні я провів під сонцем.
— А воно й помітно, — зауважила.
— За літо я роблюся геть темним, майже чорним. Зрештою, я смаглявий від народження.
— Щодо чорного — перебільшуєш. Ти шоколадний.
Аріс байдуже повів бровами, але очі спалахнули.
— Я у воду, — відповів, переводячи тему, — поки море тихе. Ти підеш? — глянув на Славу.
— Після розігріву, коли мене добре припече сонце, — відповіла й присіла на рушник.
Аріс пішов до води і граційно пірнув у море.
— Оце хвацько, — мовила Дарина, киваючи головою в бік Аріса, — все вірно Інна змалювала...
— Ви вже встигли йому кісточки перемити? Не гаєте часу, молодці!
— Таке вони обминуть. Ага! — втрутився Володимир. — Чи то ви всі, бо й ти не виняток. Уже б готова його з'їсти. От баборня!
— А то звідки такі висновки? З шоколаду? До речі, то річ корисна! — сміялася Слава.
— Ой! Можна подумати, вам щось інше в голові! — стала на захист жінок Дарина. — Тільки й думаєте однією головою, бо на дві одночасно енергії не вистачає. Як є прилив до одної, то друга порожня.
— А приливи ті часто, — підхопила Слава, заливаючись сміхом, — отож, будьмо здорові!
— Мам, починається? — ніби з докором, але з усмішкою в кутиках очей глянула на Дарину Тетяна. Вона виточувалася помалу в жінку, тож від неї уже не ховались.
— Захищай свого татуся, як завжди. Побачу, хто вас годувати буде.
— Пішли, доню, до води, — зітхнув Володимир, підводячись — бо з твоєю мамою та її подругами не договоришся.
Пролежавши ще з добрих півгодини під пекучим сонцем, вкрившись рясним потом і стікаючи потоками, Слава нарешті вирішила піти до води. Дарина з Володимиром уже давно борсалися там, а Тетяна й Аріс спостерігали за ними з берега.
"Цьому хлопцеві більше пасувала би Таня..." — подумала, дивлячись на них. Тетяна витягнулась високою й стрункою, як берізка, якраз до пари Арісу. З милим кирпатим носиком, чарівною посмішкою, глибокими зеленими очима й світлим кучерявим волоссям. Звідки ті кучері? Ані в Дарини їх нема, ані у Володі. Може, котроїсь бабусі.
— Бачу твоїй матусі непереливки, — звернулася до Тані, — розплачується за свої слова.
— Хай іншим разом думає, — сміялась Тетяна.
Володимир щоразу дужче занурював жінчину голову у воду, не даючи відхекатись, але Дарина не здавалась. Молотила ногами по воді, а разом з тим і по Володі, як ціпом по квасолі. Нарешті вибились із сил і обнялися на знак примирення, воркочучи, як голубки.
— Бачиш? — підморгнула Слава Тетяні. — Знала твоя мама, що робить, вчися!
Сама повільно почала заходити у воду. Попливла й віддалилася від берега. Лежала на воді, не рухаючи ні ногою, ні рукою. Очима губилась у небесній синяві. Море колисало. Тримало на своїх дужих плечах, мов пір'їну. Довіряла йому, а воно було вдячне за довіру. Почувалась дитиною у материнській колисці, де затишно і безпечно. Все є, і нічого більше не треба...
— Насолоджуєшся? — почула глибокий і теплий голос Аріса. Підняла голову, одночасно розвертаючись на живіт.
— Не біда, я вже довго в такому стані.
— Ти ще й добрий плавець, виявляється.