— спробував заперечити Владьо, розуміючи, який суто медичний підтекст вкладає в свої слова професор, але той перебив його.
— Важливо, що ця ділова заможна леді чомусь дуже зацікавилася вами. І це гарантія того, що лікування ваше виявиться повноцінним. До речі, звуть нашу даму Євгенія фон Гретцкі. Хоча в Америці вона більше відома як Евелін. Причому слід вимовляти саме так, "Евелін"; вона не любить, коли її ім'я намагаються відмінювати. Може, тому в Україні завжди відрекомендовується як Євгенія.
— В якійсь із перекладних книжок я вже зустрічав героїню з подібним "безвідмінковим" іменем.
— Вона — американізована українка польсько-угорського походження, — пояснив Залевський.
— Як це: українка якогось там походження? — простакувато поцікавився Авгура.
— Саме так вона я відрекомендувалася мені. Тож не втрачатимемо часу на тлумачення. — А, почекавши, коли офіціантка нарешті відійде від них, додав: — Як ви вже зрозуміли, я запросив баронесу до нашого столу не тому, що полюбляю обідати в товаристві вродливих жінок.
— Мабуть, вона досить заможна?
— Такі люди, як Євгенія, не здатні бути незаможними. Хоча основні, скажімо так, статки цієї красуні-галичанки поки що... належать рідні. Батько її, Орест Ковач, українець, з домішками угорсько-словацької крові, що походить з родини емігрантів, уже володіє однією з трьох могутніх американських фармацевтичних корпорацій, котра має свої філії в Канаді, Мексиці та в Австралії. А мати, україно-поль— ка — мережею клінік і хоспісів, тобто лікарняних пансіонатів для тяжко хворих. До слова, дуже прибуткова справа, якщо зважити, що на хоспіси щедро жертвують і фонди, і приватні особи, не кажучи вже про родичів приречених.
— Мене б до одного з таких пансіонатів, — мрійливо проказав Авгура, — і, бажано, в Штатах.
— Не поспішайте, — заспокоїв професор, не змінюючи при цьому тону, — у вас ще є шанс. Що ж до брата Євгенії, то, наскільки мені відомо, свої перші мільйони він заробив на двох заводах, котрі забезпечують медичним обладнанням армії США, Канади та ще низки країн. З недавнього часу, й Польщі.
— І всі ці фірми леді Євгенія має репрезентувати в Україні. — спробував підсумувати Владьо.
— Нещодавно вона вже офіційно розлучилася, відсудивши у колишнього свого чоловіка, австрійського барона фон Гретцкі, мільйон доларів й одне з його туристичних агенств, філію якого негайно відкрила в Одесі. "Оздобивши" її ще й картинною галереєю, оскільки захоплюється живописом. Картинні галереї — теж родинний бізнес, по лінії матері.
— Ось вона, "акула капіталізму", — сумовито всміхнувся Авгура, чомусь зовсім не заздрячи тому обранцеві, якому вона дістанеться вже тут, в Україні. — Не вірю, що в Україні вона вирішить присвятити себе лише галереї у туристичному агенстві.
— Що ви?! Євгенія звикла діяти з розмахом. Спрацьовують гени роду Гретцкі. За два роки перебування на землі наших предків, ця бізнес-леді вже зуміла створити невеличку мережу аптек, заволодіти акціями кількох фармацевтичних підприємств, викупити санаторій і стати співвласницею клініки, в котрій ми з вами перебуваємо. Маючи при цьому солідну частки в бізнесі своєї рідні та розраховуючи на п'ятдесят відсотків усього майна, котре відійде їй за батьківським заповітом. Не кажучи вже про те, що до кінця днів своїх вона здатна прожити лише на відсотки від депозитів.
— Солідна дама.
— Важливо, що в неї з'явився непідробний інтерес до вашої персони.
— За іншої ситуації, варто було б до неї придивитись.
— Ну, на цьому фронті особливих успіхів я вам не гарантую. Тим паче що в неї вже з'явився обранець із місцевих.
— Не тішу себе жодними ілюзіями, але хотів би знати, чим усе ж таки викликаний інтерес до мене?
Професор стенув плечима і сумовито глянув кудись у простір між колонами — такою собі даниною класицизму, — котрі стоїчно підтримували розписану вичурними вензелями стелю.
— Важко сказати, чим саме... Але якби вона проявляла такий інтерес до моєї персони, я навіть не намагався б з'ясовувати мотиви, а просто пишався власною довершеністю. Якщо ж говорити всерйоз. Гретцкі вміє заробляти геть на всьому. В тому числі і на журналістиці.
— То вона ще й журналістка?!
— Якщо вже Всевишній дає, то не скупиться. Наскільки мені відомо, фон Гретцкі репрезентує американський журнал, який дуже цікавиться екологією. До того ж, — довірливо нахилився до Авгури, — вона — давня приятелька секретаря американського посольства в Києві, що, власне, й допомогло їй потрапити в Україну, закріпитися в столиці, та ще й добувати інформацію, яка іншим і не снилася. Причому, що дивно. Дізнавшись із моєї розповіді про вашу "робінзонаду", Євгенія спочатку ніяк не відреагувала на неї, але вже з дому, пізнього вечора, зателефонувала мені і попросила зробити все можливе, щоб міліціянти не змогли забрати вас із клініки. Навіть ладна була заангажувати вашою справою секретаря американського посольства. Та й сама зателефонувала комусь там із міліцейських чинів столиці, якого встигла "прикормити".
— То ось кому я повинен завдячувати своєю безпекою?
— І їй — теж, — поправив професор, натякнувши на те, що й про його зусилля теж забувати не варто.
— Я це пам'ятатиму.
— Тож і веду до того, що й інтерес до вашої персони викликаний її суто журналістськими планами. Впевнений, що Євгенія змушена буде зізнатися в цьому, оскільки... — професор глянув на сходи, що вели з першого поверху готелю прямо в зал, і запнувся на півслові. — До речі, ось і сама Євгенія, — мовив по якійсь хвильці, вже дещо оговтавшись.
— Тільки чомусь не в вечірньому платті.
— На розмову з Президентом з приводу інвестицій бізнес-клану Гретцкі в Україну, вона з'являлася в точнісінько такому ж вбранні. Як істинна американка, вона обходиться без аристократичних комплексів.
— Пам'ятаючи, що аристократичні титули в Штатах юридичної сили не мають, — кивнув колишній студент, вирішивши вразити професора своїми пізнаннями.
— Готуйтеся, Авгуро, до того, що з цієї миті ритм вашого життя прискориться принаймні втричі. До речі, їй уже — або, на мій погляд, "ще тільки" — під тридцять, що абсолютно не принципово. Важливо, що це жінка з усіма ознаками океанічного торнадо. В якому б товаристві вона не з'явилася, всі навколо одразу ж потрапляють під вплив її емоційних вихорів.
9
Побачивши у себе посеред кабінету здорованя Ігуду з усміхненим обличчям, на якому не з'явилося жодного нового синця, Стратник здригнулася і, звелівши йому сісти, взялася за слухавку.
— Що там у вас знову сталося?! — зверескнула вона, передчуваючи, що скоїлося, справді, щось лихе. А, вислухавши відповідь, розширеними, витріщеними очима подивилася на Романа. — То он він як, значить! — просичала, з люттю кидаючи слухавку на апарат.
— А в нас тільки так, пані садистко, тільки так! — холоднокровно запевнив її Ігуда. — Але поки що я розібрався лише з виконавцями цього бандитського нападу. Коли ж до рук мені потрапить замовник, чи то, пак, замовниця... — знавісніло пограв жовнами, спопеляючи її поглядом своїх чорних циганських очей, — жоден судмедексперт з'ясовувати причину її смерті вже не наважиться. А рано чи пізно вона таки потрапить мені до рук, можете не сумніватися.
Стратник не відповіла, взагалі ніяк не відреагувала на його слова. Жахнувшись погляду цього кіношного молотобійця, садистка, може, з хвилину сиділа, відкинувшись на спинку крісла і заплющивши очі. Зараз вона гарячково вирішувала для себе, як поводитися з цим лютим здорованем далі.
Роман із неприхованою огидою стежив, як груденята цієї стерви конвульсійно здіймалися під дешевеньким суконцем міліцейського френчика, і розумів: нічого такого, що навіть віддалено б нагадувало виклично опуклі, звабливі груди її матері Гелени, там не проглядається. А ще усвідомлював, що вони його зовсім не збуджують. Можливо, це був перший випадок у його житті, коли груди молодої жінки не викликали в нього жодних емоцій.
— Ваші відношення зі співкамерниками мене не цікавлять. Зараз мене цікавлять тільки ваші правдиві відповіді на запитання.
"Ні, — твердо мовив собі Роман, — якби я був там, у благословенній Богом курортній Грибівці, восьмим ґвалтівником цієї садистки я не став би. Навіть задля помсти, занадто вже вона огидна, ця міліцейська стервоза".
— Що ж стосується ваших дій по відношенню до мене, то я оскаржу їх у Генеральній прокуратурі. Я вважаю, що такі люди, такі садисти, які наймають убивць для своїх підслідних, як ви, не мають права служити в українській міліції.
— Тільки не вам це вирішувати.
— Саме мені. Як вирішу, так і буде. Ви — людина, яка психологічно не придатна до служби в правоохоронній системі.