точки зору вироблення правильного сприйняття нових понять. Середня школа витрачає зайві зусилля на призвичаєння учнів до чіткої вимови таких слів, як "перпендикуляр" (простопад). У "Новинах" Львівського телебачення 16го жовтня 2000го року я зазнав незрівнянної насолоди відмолоджуючого реготу, тричі учувши у теле-репортажі про координальні покращання, зміни, ще там щось – у зв'язку з присвоєнням статусу "національного" наступному з черги задолизному закладові. Бідацтво в телестудії, – яке скінчило повний курс навчання у якомусь, на той час іще не національному, інституті, – так і не змогло збагнути ріжниці між кардинальним (ґрунтовним, глибоким, важним) і координатним (спів-відмітним, спів-помірним, спів-рядним, рівнорядним, правце´вим, рядовиковим, спів-упорядним).
115) Чи багато з нас, шановні Читачі, утримався від спокуси уявити собі, як кимсь немилосердно трясе, вперше почувши незнайоме слово стрес? Мало хто здає собі справу з того, що модне поняття стрес не має нічого спільного з відчуттям підгицкування, і далеко не обмежується колом потрясінь. Непотрібних асоціяцій не виникало‑би, якби рідні мудрагелі одразу переклали стрес як зусилля, напруга, тиск, пригнічення, тягар, напруження…
116) 7) Часто чужі наукові слова вже є комбінацією старої греки чи латині. Не біда – у Греків вони теж щось означали. Приклад: значення відомого терміну біфуркація в українській мові точно передається простим словом ростік, яке означає розділення русла річки на два рукави. Але радитись потрібно у тієї мови, якою первісно створювався термін, а ніколи – у спотворених проміжних перекладах (не має значення, ро´сийських, чи якихось иньших). Якщо нетерплячий Читач іще не кинув читати, то можу його втішити, що половину алґоритму ми вже перейшли;
117) 8) Припустімо, що ми і далі не є задоволені нашим перекладом. У цьому випадку можемо собі дозволити поцікавитись – а як трактують відповідне поняття власне ті иньші мови, до яких ми поки-що не бажали звертатись. Приклад: англійське многовиддя (є такий ґеометричний термін – manifold) Французи перекладають як різноманіття – може і нам варто піти услід? На цьому етапі можна звернутись і до слов'янських мов, але з обов'язковим поверненням до пункту (6).
118) Якщо попередні вісім (!) кроків не привели до перемоги, – щойно тепер хай буде нам дозволено наважитись на відчайдушний дев'ятий крок:
119) 9) Звертаємось до "общепонятного" "братово´го", як такого, що ним, на жаль, володіємо, і до нього призвичаєні краще, чим до рідного (з причини угро-фінського, навпіл з тюркським, походження, я не відніс цього языка до попереднього пункту, де йшлося про слов'янські мови).
120) 10) I знову‑ж обов'язково переходимо процедуру (6). Переважно професійні продуценти сучасних спеціяльних словників одразу починають з кроку (9), і ним‑же й закінчують, рідко завдаючи собі труда перейти хоча‑б часткове очищення процедурою (6). З десяти кроків спромагаються від сили на два, та й те – в найгіршому варіянті! На завершення – крок останній, 11й:
121) 11) Якщо, мимо всіх старань, Вам прийшлось узяти на душу гріх вчинку (9), – не забудьте покаятись при черговій сповіді і пожертвуйте частку гонорару за сотворений Вами "український" спеціяльний словник на якусь дійсно українську Церкву – задля спокути. Нумо прагнути, щоб Україна одержала такі науково-технічні, правничі, бизнесові (ділові), економічно-банківські, військові, спортивні, технічно-прикладні (ужиткові), і несть їм числа, словники, з яких в жодному разі жоден користувач не зміг‑би запідозрити, що існує якась спорідненість між українською та ро´сийською мовами!
122) Любителям "точного" перекладу можу нагадати поширене ро´сийське слово "дежурный". Дослівним перекладом французького "être de jour" є прийняте в ро´сийському війську "быть дневальным". Українське слово "черговий" своїм змістом аж ніяк не відповідає жодному з наведених термінів, але мимо цього жодному "пуристу" від перекладів не спадає на думку критикувати цей український термін, який зовсім спокійно увійшов до мови і закріпився в ній (правильно вимовляємо черговець, так само, як провідець, провадник, а не ведучий). Подібні речі можна сказати і про слово підручник (manuel), якому, ну вже зовсім, не "відповідає" ні ро´сийське учебник, ні англійське textbook. Навіщо‑ж, в такому разі, наполягати на точній кальці в иньших випадках, на зразок кальки "ключові слова" (key words – в науковій літературі, в базах даних)? Можна‑би, і цікавіше, і простіше, мовити: зачіпки, гачки… Щось у наших "науківців" чи фантазії бракує, чи свободи думки, чи мислення скуте…
123) Другою назадкуватою дурницею є поширене серед недовірливоприскіпливих "перекладачів" небажання надавати нових значень старим словам. Це тільки український невпопад "самокритичний", надто завчений розумник не згодиться назвати, скажімо, автомобільну лєбёдку – воротилом, навоєм, мотовилом, кружцем чи кружалом. На тій дурній підставі, що обидва терміни вже використовувалися в ткацькому верстаті, що вони є "надто" народніми і "застарілими". А в иньших народів такого встиду перед своїм рідним не зустрічаємо. Поляки називають возом не тільки селянську гарбу, але і залізничний вагон, і машину, і автомобіль. I не почуваються від того селюками. Як і від стоматологічного терміну "próchnica" (карієс), по-нашому – струхніння, трухлина зубів. Або від того, що менеджмент абсолютно демократично називають наукою керування, розпорядництвом (nauka o zarządzaniu), а, скажімо, палеоліт та неоліт – відповідно "епохою лупаного та точеного каменю (epoka kamienia łupanego, gładzonego).
124) Передвоєнні інтеліґенти в тім відношенні значно менше комплексувалися. Наприклад, фіґуру, котра тепер називається конусом, іменували стіжком (зменшене від стіг), а фокус перед Першими совєтами українські професо´ри казали учням називати дуже романтичним, і водночас точним словом "збіросвіт". I що‑ж, виростали з таких учнів знамениті вчені – нічогісінько їм не бракувало.
Родовід "інтеліґенції"
Відступництво
125) Передвоєнні інтеліґенти. Люди вчені, вповні европейські, вповні поступові, зате скромні. I на одміну од нинішніх – розумом та серцем вільні. Нинішні "інтеліґенти", що звуть себе "елітою", геть забувши про перший з головних гріхів – гординю – відкривають наново Америку, вдають поліглотів і пропаґують "проґрес", який мав‑би полягати у відмові від українського наукового спадку. Принаймні у відмові від перед-совєтського українського розвитку. Позбудемось дивакуватого світогляду предків! Позбудемось "баласту" міжвоєнної українізації, яка "гальмує" проникнення до европейської стайні. Саме до стайні, бо далі, на поріг европейських палат, Iнтер нас однаково не пустить – а Iнтерові ми, ох як послушні! Не хочемо чути про іранські пов'язання! Бо то Азія – дарма, що колиска опісля-трипільських цивілізацій. Що нам до етики Заратустри, до воскресіння Мітри, нащо нам світло Дажбога – учімось наново орійської моралі з европейських блискотних обкладинок! Геть праукраїнські мовні традиції, геть санскритське мовне коріння, – хай живе спотворена европейськими варварами латинь! На смітник правопис Голоскевича, словники Уманця, Грінченка, Кримського, Iзюмова, технологічні, спортивні, військові, передвоєнні спеціяльні термінологічні словники! В ім'я‑ж чо´го була вкладена предками праця? В ім'я чо´го творили Грушевський і Франко, яких ми шануємо у ґраніті пам'ятників, – і десятки менш славетних, але не менш самовідданих українських передвоєнних "каменярів"? Чи не цього завжди прагнув Iнтер – змарнувати які‑б то не були наукові здобутки Українця, а якщо не можна змарнувати – відібрати! Мені теж імпонує Eвропа. Я признаю Eвропу. А от Eвропа признає лише гордих і гідних. Eвропа збудована націями, які зневажають підлабузництво. Лицарська доблесть і ганзейська заповзятливість якось не в'яжуться з похіттю пожадливої запопадливости українського "інтеліґента" (нині переважно підпитого) перед европейською "гуманітарною" милостинею. Eвропа приймає сильних і самостійних. Принаймні, мужніх духом. I таким подає партнерську руку допомоги. Слабими та улесливими бридить. Їх визискує та випльовує. Спочатку замінімо "інтеліґентну" пиху на скромну гордість, "цивілізовано"-запопадливу хтивість – на просту моральну гідність, а тоді вже порозмовляємо про Eвропу.
126) Я знаю, що є в Україні патріоти української мови, які намагаються дещицю врятувати. Моє обурення – не до них адресоване. Я скаржуся на несприйняття загалом суспільства, несприйняття, яке диктується тією частиною лінґвістичної "еліти", що стоїть на яничарських мовних засадах. В силу малоосвічености, москвофільства, чуття меншевартости, чи просто завдяки внутрішньому спротиву до всього природноукраїнського – не має значення. Дійсно, з перспективи часу, частину передвоєнної праці можна переглянути. Можна знайти у ній і полонізми, і ґерманізми, і навіть атавізми так званого "вікторіянського" (салонно-псевдосвятенницького) штилю. Але ніхто у нас не намагається йти цим шляхом. Ніхто не завдає собі праці відпорпати перли з попелу спаленої Совєтами мови. Відкидають повністю. Відкидають, щоб заступити не так русизмами, як спаплюженою совково