Сіла знову до книжки й комп'ютера та закріпити свою увагу на чомусь не вдавалося. В голові варилася каша, густа й гаряча, намагалася вилити ту кашу, але на її місце миттєво заступав повний туманностей Всесвіт. Безмежний, таємничий, де-не-де з чорними дірами, що затягували все глибше, спустошуючи одночасно тіло і мозок. Хотілося бігти кудись, вирватися з того неймовірного тяжіння, звільнитися від свинцевої ваги, що заливала все нутро. Натомість зробитися легкою й недоторканою, непідвладною нічому й нікому. Ані чорним дірам Всесвіту, ані чорним очам Аріса.
"Треба щось з'їсти", — вирвалась думка з хаосу й погнала Славу на кухню.
Шалені афінські ритми допомогли Славі звільнитися й віддалитися від отієї зустрічі з молодим Арісом. Деякі вихідні проводила в Гісьйо, а в інші Аріс не попадався на очі.
Якось, уже з настанням весни, одного суботнього надвечір'я вони з Інною, "напахнючені й накаблучені" виходили з під'їзду. Цього вечора Юля святкувала свій День народження, тож дівчата мали застілля. Звісно, не завжди чекали великих свят, щоб зібратися разом за одним столом, робили це почергово бодай раз на місяць. У таких випадках їх збиралося п'ять-шість найближчих подруг. Святкування в ресторані — то інша справа, бо й народу більше. Там не так затишно, зате досить весело.
Христосів автомобіль чекав їх трохи нижче. Хоч ресторан, де Юля збирала гостей, був і недалеко, та не годиться, аби свої стрункі ноги на високих підборах дівчата по асфальту оббивали, та ще й аби ті ноги оглядали ненажерливі очі чоловіків. Не один міг запросто зупинитись із пропозицією підвезти. Цього Христос не міг дозволити. На свято був запрошений і він, як постійний та незмінний кавалер Інни ось уже півроку.
Зійшовши сходами на тротуар, дівчата наштовхнулися прямісінько на Аріса.
— Доброго вечора, — привітався з чарівною посмішкою Аріс, по— їдаючи Славу поглядом.
— Доброго. Як справи?
— Добре. Тобто як завжди, — відповів. — А ви куди такі гарні? Якесь особливе свято?
— День народження подруги.
— Так, може, я підвезу? — запропонував.
— Дякуємо, та нас чекають, — відповіла Слава й додала: — А це моя подруга Інна.
— Дуже приємно, Аріс, — простягнув руку Інні.
— Навзаєм, — відповіла Інна.
— Що ж, тоді приємного вам свята, — побажав.
Дівчата подякували й пішли. Аріс прискіпливо дивився їм услід.
Інна помітила зміну на обличчі Слави та її збентеження.
— Що це таке цікавеньке щойно відбулося? Про такі знайомства — й мовчиш, подруженько? Негоже!
— Та які там знайомства... — виправдовувалась Слава. — Десь місяць тому, або й більше, випадково зустрілися в магазині Ваггеліса. Виявилось, що сусіди. Оце і все. А ти не помічала його тут раніше?
— Щось не пригадую... Та й нема мене тут здебільшого, аби спостерігати за сусідами. А те, що цей красень — сусід, дуже добре! На тебе як голодний вовк поглядає.
— Не перебільшуй.
— Які ще перебільшення! — обурилась Інна. — Чи ти хочеш сказати, що в мене нема здатності прочитати такі пишномовні погляди?! І моя порада, — бери це добро, поки в руки йде, бо вдруге може й не попастися. Такий гарячий жеребець!
мене є Василіс.
— Угу, аякже. Ось про це друге буде окрема розмова. Та не зараз.
Дівчата підійшли до авто, а Христос уже виходив їм назустріч із відкритими обіймами.
Відкриваючи дверцята автівки, Слава мимоволі кинула поглядом угору по їхньому будинку. Здалося їй, що з вікна третього поверху хтось дивився в їхній бік. Очима встигла зловити лише тінь від постаті, що повернулась у приміщення, а чи сховалась.
Цілий вечір Аріс не вилазив зі Славиної голови, а далі почав залазити і в інші частини тіла. Алкоголь збуджував, загострював відчуття, що різали тонким лезом та штрикали гострими стрілами. Одна з них міцно застрягла в грудях. Чого б то? Знають там, та не знають тут.
Є в житті речі, до яких ми готуємось довго, старанно і вперто. Намагаємось, організовуємось, боремось. Враховуємо й розраховуємо, наступаємо й відступаємо. Нарешті, одержуємо цю бажану річ чи людину, а чи досягаємо мети. Та раптом, розуміємо, що це нам або вже непотрібно, або не вартувало всіх зусиль і старань. Буває й навпаки, тоді щастю немає меж. Буває по-всякому. Та буває і так, що "дещо", людина це чи подія, з'являється зненацька, непрошено й навіть небажано. Та хто питає? І так зненацька, як з'являється, так раптово й змінює життя. В цього "дещо" можуть бути різні обличчя. Одне — приємне, бажане, важливе й необхіде. Іноді — рятівне, як соломинка. А інше — зайве, руйнівне, з неприємним або й небезпечним вишкіром. Одне постане світлим Янголом, що вириває з прірви останньої миті. Друге — Чорним Демоном, що в ту прірву нахабно штовхає.
Перед Славою колись з'явилась людина отак зненацька — це був Василіс. Незалежно від того, що і як відбулося в 'їхньому житті надалі.
Поява Аріса також мала щось означати. Випадкових збігів не буває. Багато чоловіків зустрічалося за ці роки, багато захоплених поглядів, багато солодких слів. Та ніхто й ніколи не запалював у ній вогню, не здіймав бурі. Всі вітри і всі полум'я, всі думки та бажання завжди належали єдиному, незрівнянному. Увага інших приємно лоскотала самолюбство, та не більше. Більше було там. Що ж сталося? За одну лише мить. Причина, яка причина?!..
Буває в закоханості причина?..
Ти закохалась, голубонько. А причина така проста, первинна, шалена, некерована, пекельна й солодка — інстинкт. Нічого окрім нього. Окрім нестерпної, дикої пристрасті. Ця пристрасть заволоділа тілом. Саме тіло першим зрозуміло й відгукнулося на цю дику мову, а та потихеньку, підступно добиралась і до мозку. Та Слава була вже не юнка, тож якщо тіло сказилося й хотіло вирватися з-під будь-якого контролю, та ще й намовляло підступно мозок, змальовуючи в його лабіринтах картини диявольських насолод та штовхаючи у вогонь, то на біг своїх думок і бажань по отих звивинах сіро-білої речовини Слава накине віжки.
"Ще й алкоголь робить свою справу, — думала. — Завтра все буде інакше. Як там казала Скарлет? Завтра — новий день!".
Новий день починався з головного болю.
На кухні чулися голоси, то Інна щебетала до Христоса. Після довгої гулянки й добрячої випивки вирішили не мандрувати до його дому, ночували тут. Слава потягнулася рукою до телефона на маленькому столику поряд, — було чверть на першу. "Ото я дала маху!". Побачила, що дзвонив Василіс об одинадцятій. Добре, що налаштувала на беззвучний режим, бо розбудив би. Страшенно хотілося пити і верзлося щось таке уві сні, де вона черпала з криниці холодну джерельну воду, таку бажану й свіжу, підносила кварту до губ, а вода виливалась через дно, знову черпала і знову — невдача! Відчаю не було меж, як і спразі, що, здається, висушувала всі нутрощі. Але ж вода так близько! Ось тут, під рукою! На цій ноті безвиході й прокинулась. До спраги додався головний біль. Підвелася і, не приводячи себе до ладу, подалася на кухню. Христос — своя людина, не здивується.
— Доброго ранку пташенята, — привіталася сухим голосом і вхопилася за ручку холодильника.
— Доброго, а ми тебе розбудили своїм щебетом? — спитав Христос.
Слава лише махнула рукою, даючи зрозуміти, що нічого страшного. Вийняла з холодильника пляшку з водою, а Інна вже подавала склянку. Випила залпом одну й налила другу. Здавалось, кожна
себе й розправляла плечі, як зів'яла рослина стебельце.
— Тепер можна й міцну каву, — задоволено мовила зміцнілим голосом.
Інна мовчки взялася за Славину філіжанку.
— Ти сідай, — сказала Славі, — я сьогодні на обслузі.
— Авжеж, покажи що ти за ґаздиня, — жартувала Слава. — У вас голова не болить?
— Ні, — відповіла Інна.
Та й Христос покрутив головою.
— Щось ти намішала, та ще й в неправильному порядку, — зауважила Інна. — Хто б мав на таке вважати, як не ти, спеціаліст!
— Та не мішала я, то певно від цигарок. Давно не курила, а це як прорвало.
— З чимось ти боролась вчора, сидячи самотньо в кутку з цигаркою. А спокуса велика, не заперечую, — хитро дивилась на неї Інна.
Христос глянув на обох з цікавістю:
— Щось тебе турбує, Славо?
— Та ні, нічого особливого, то Іннині фантазії.
— Ну-ну, — покосилася на неї Інна й піднесла каву, — депон закінчився, як хочеш, збігаю до Ваггеліса. У нього має бути.
— Не треба. Може, мине з кавою. А ні, то пізніше сама піду.
На вулиці стояв яскравий і теплий день, що свіжим вітерцем, і вже не холодним, залітав крізь відчинені двері у приміщення та роздував повітряні, білосніжні занавіски, немов вітрила корабля.
— Щось тут зимно, — зауважила Слава. — А там — день гарний. Я, мабуть, піду погріюся. Підвелася, не чекаючи відповіді і попрямувала до балкону. Невдовзі вийшли й Інна з Христосом, запалюючи по цигарці.
— Будеш? — простягнув Христос Славі пачку "Мальборо".
— Жартуєш? Далеко від мене, — скривилася ніби від отрути. — Не знаю, чому мене вчора прорвало.
Останніми роками вона зрідка дозволяла собі цигарки, виключно в Гісьйо, Василісів ароматний і легкий тютюн.
Враз на розі біля узері з'явилась тонка й висока постать Аріса, Славу ніби струмом пройняло. Він привітався з гуртом чоловіків, що зібралися біля входу, й присів за одним зі столиків на тротуарі. Слава відвела погляд, ніби їй байдуже, та лице знову продажно горіло. Ще за кілька хвилин Інна штовхнула її в бік:
— Глянь, твій з'явився. Вітається.
Слава глянула знову в бік узері і зустрілась очима з його дошкульним поглядом. Кивнув іще раз. Відповіла.
— А це хто? — спитав Христос. — Я чогось не знаю?
— Ще й ми добре не знаємо, — відповіла Інна, — але з того, що знаємо, — це вчорашні цигарки Слави та сьогоднішній головний біль.
— У моєї подруги фантазія кипить, — з награною байдужістю прокоментувала Слава.
— Ну, диму без вогню не буває, — погодився швидше з Інною Христос, — і як бачу, типок сюди очима так і липне. Або ти чогось не бачиш, або вдаєш сліпу, — дошкуляв Славі, хитро посміхаючись.
— От пристали, приставучі! — підвелася Слава з лавки, — пора мені привести себе до належного вигляду, бо я все ще в піжамі та з туманом у голові ваші небелиці слухаю.
— А оце слушна думка, — погодилась Інна, — а будеш готова, то збігаєш до Вагелліса по таблетки і приправи, сьогодні я куховарю.
— Хтось ніби хотів зробити мені послугу? — зауважила вже у дверях Слава.
— Найкращою послугою для тебе буде вийти на вулицю самій і пройтися поближче до того молодика.