Заява. Висловлюю свій протест проти антиконституційних злочинних дій і методів роботи старшого слідчого районного відділу міліції Стратник Катерини Данилівни..."
Коли Стратник повернулася до кабінету, Ігуда уже завершував писати заяву, в якій викладав обставини свого затримання, побиття в камері, а також свідчення співкамерників з приводу того, що напади вони здійснювали за прямою вказівкою старшого слідчого Стратник.
— Што ета ви здесь пішєтє?! — зупинилася опліч нього Катерина.
— Скаргу. Прокуророві Києва, копію — до Генеральної прокуратури.
— Какую єщьо "скаргу"?!
— На дії старшого лейтенанта міліції і старшого ж таки слідчого Стратник Катерини Данилівни, яка організувала в СІЗО зграю бандитів, котрі, за її прямою вказівкою, нападають на підозрюваних і свідків; б'ють і всіляко знущаються над ними, "готуючи" в такий спосіб до допитів, які їй належить провадити. Цю мою заяву можуть підтвердити затримані Варчук, псевдо "Рулон"; Квартов, псевдо "Шалва" і Рядненко, псевдо "Рудий". Я домагатимусь, щоб вас віддали під суд. І не лише під якийсь там суд офіцерської честі, а під звичайнісінький, народний, карний.
— Що-що?! — збагряніла Стратник. — Це ви напали на трьох затриманих, які перебували разом із вами в камері, і побили їх, та так, що їм знадобилася медична допомога.
— Не на трьох, а одразу на п'ятьох. Увійшов до камери, ні з того, ні з сього напав на п'ятьох підкуплених вами бандюків і почав їх гем— селити. Прочитавши таке, генпрокурор від сміху з крісла випаде. Вам відомо, в якому стані мене привели до слідчого Скворцова?
— Вас?! Це ж у якому?
— Треба було уважно перечитати протокола, якого вів Скворцов, там усе описано. До речі, я проходжу як свідок, а як свідок маю право робити письмові заяви. Так ось, під час минулого допиту я повідомив, що мене жорстоко побили в'язні, і що я навмисне не чинив опору, щоб не давати слідчим підстав для звинувачення мене. Але тепер я знаю, хто виступав замовником цього побиття. Ви, громадянко, е-е, Стратник.
Слідча по-школярському спробувала вирвати у нього списаний аркуш, але Ігуда притис її пальці до столу, причому так, що вона зойкнула і присіла.
— Поверніться на своє робоче місце, громадянко старший слідчий. І ведіть протокол. Я бачу, що Грибівка, отой благословенний курорт під Одесою, так нічому і не навчив вас.
— Яка ще... Грибівка? — розгублено перепитала Катерина.
— Ви добре знаєте, про яку Грибівку йдеться. Але й після всього, що там сталося, продовжуєте поводитись, не як офіцер української міліції, а як "опущена" карними злочинцями міліцейська шльондра. Якщо потрібні свідчення учасників — вони будуть, — уже одверто блефував Ігуда. — А поки що, — не давав їй прийти до тями, — прошу занести до протоколу мою заяву про те, що з пояснень названих мною в'язнів випливає: напад на мене в камері організовано старшою слідчою Стратник Катериною Данилівною. Без цього запису, я протоколу не підписуватиму. Пояснення з приводу того, чому не підписую, даватиму тільки в присутності представника прокуратури і свого адвоката. З пресою поспілкуюся згодом.
— Чергові, охорона! — звереснула Стратник, і негайно натиснула на якусь потайну кнопку в столі.
Двоє міліціянтів, що вскочили до кабінету, побачили, що допитуваний щось зосереджено пише на аркушику, не звертаючи уваги ні на них, ні на слідчу, і, здивовані його поведінкою, зупинилися. Саме ця їх заминка й вибила грибівську "секс-богиню" з сідла.
— Що тут у вас... сталося? — запитав сержант-охоронник.
— Виведіть його звідси.
— Не вийду, — попередив Ігуда, не відриваючись від писання, — поки не закінчу листа прокуророві. Той, перший лист, був адресований прокуророві Києва, цей — прокуророві району. Наступного адресую генеральному прокуророві.
Міліціонери, мабуть, так і зрозуміли, що конфлікт між слідчою і допитуваним виник саме через оце його "прокурорське чистописання". Й оскільки йшлося про листа саме прокуророві, то обоє "пригальмували", і руки їхні, які вже лягли на дубинки, мимоволі опустилися.
— Я сказала: виведіть його звідси, — мовила Стратник уже дещо розважливіше. — І приведіть через годину.
— Ось тепер усе, я до ваших послуг, — поклав аркуш листа у внутрішню кишеню Ігуда. — Але попереджаю: будь-який напад на мене розцінюватиму, як напад на свідка. На всіх трьох подаю в суд. Мої адвокати тільки й чекають, коли я скомандую: "Ату!".
— Е, то він не заарештований, — чи то запитав, чи вголос констатував сержант, — а всього лише свідок?
— Яке це має значення?! — знову істерично звереснула Стратник. — Він — затриманий. Його затримали за розпиття спиртних напоїв у громадському місці.
— Господи, не доведи нас до такого страшного гріха! — не приховував своєї іронії сержант. — То все ж таки: його заарештовано, чи ні?
— А головне, якщо мене затримано за розпиття, то чому допитують у справі про якесь там незаконне блокування резиденції Президента? — підтримав його натиск Ігуда.
Проте Стратник вдала, що не розчула мовлене ним.
— Завтра ж він у мене буде заарештованим, — запевнила, мабуть, не так сержанта, як самого Ігуду..
— Але то буде завтра, — зауважив Роман. — І лише в тому випадку, коли санкцію на арешт дасть прокурор. А загалом, ще належить з'ясувати, з якого це дива я раптом потрапив до камери попереднього слідства.
* * *
Щойно конвойні завели Ігуду на перший поверх, як їх зустріли підполковник міліції і якийсь кремезний чолов'яга у короткій цупкій шкірянці. Підполковник відвів старшого сержанта убік і щось пошепки пояснив йому. А ще за хвильку Незламний Команданте і чоловік у шкірянці, який відрекомендувався юристом, колишнім офіцером СБУ і членом організації громадського опору Дмитром Грабарем, виявилися один на один у маленькому кабінетикові, у той час як конвой залишився за дверима, перекриваючи доступ до нього усім стороннім.
— Не маю наміру темнити, Команданте, тому одразу ж скажу: я прибув сюди на прохання впливових людей з СБУ, аби допомогти вам. У тому числі і як адвокат. — Обличчя Ігуди лишилося незворушним — жодного прояву недовіри чи цікавості. Він слухав. — Але, крім адвокатської контори, я представляю ще й групу опору, про яку вже казав. Організація ця поки що невеличка, але все це активісти — з досвідом служби в силових структурах та у гарячих точках.
— Чом би й не використати можливості такої професійної ударної сили, — підтримав його Ігуда. І тільки тепер помітив на лівій вилиці Грабаря пляму, схожу на сліди від тавра. Такі, як правило, залишаються після опіку.
— Це справді тавро, — буквально вичитав його припущення Грабар. — Сліди від допитів, із застосуванням розпеченої "мітки диявола". Крім цього, на тілі в мене ще чотири таких же.
— Хто ж вас так по-ієзуїтськи допитував?
— У банді рекетирів, що складалася з колишніх і діючих міліціонерів. Дивом вирвався живим.
— Тоді нам є про що поговорити, — визнав Ігуда.
— Ви, напевнее, бачили фільм "Біла стріла", про группу міліціян— тів, котрі, не довіряючи судам, вершили власний суд над непокараними злочинцями. Наша організація має схожі наміри. Хоча, на першому етапі, ми віддаватимемо перевагу офіційному викриттю негідників і, під громадським контролем, відстежуватимемо доведення справи до суду, а наших "клієнтів" — до в'язниці. Назви в нашої організації ще нема, хоча вона й потрібна, оскільки громадських груп опору зараз розплодилося чимало.
— Український легіон.
— Що, пробачте?
— Організацію раджу назвати "Український легіон". Це може бути досить чисельна й розгалуджена громадська організація, чи навіть партія, яка, одначе, матиме таємне бойове крило. Вам, напевне ж, відомо про існування лицарських і чернечих орденів — госпітальєрів, мальтійців, єзуїтів, тевтонців.
— У загальних рисах. У деталі не заглиблювався.
— Цього достатньо. До речі, зараз в усіх європейських країнах триває активне відродженні давніх і формування нових орденів. Так от, бойове крило партії "Український легіон" якраз і може існувати у вигляді лицарського ордена "Гладіаторів помсти", керівником якого, його великим магістром від сьогодні ви й можете вважати себе. Задля громадсько-юридичної легітимності, треба зібрати свою групу, під протокол, проголосити створення цього ордену й обрати його великого магістра та канцлера, тобто начальника штабу. Чисельність "гладіаторів" має бути суворо обмеженою, причому всі люди — жорстко перевіреними. Оскільки і КПРС, з його "бойовим загоном партії" ЧК — НКВД — КДБ; і гітлерівська Націонал-Соціалістична Робітнича Партія, з її суто партійними "охоронними загонами", знаними в світі під абревіатурою СС, і породжена нею служба безпеки — СД, формувалися за канонами Єзуїтського ордену.