("від кожного – відповідно до його здібностей"). Як і не відкидаємо того досвіду розвинених суспільств, який стверджує, що існує катеґорія благ, котрі шануюча себе держава зобов'язана надавати, а не продавати ("кожному – згідно з його потребами"). Ні, цього ніхто в комунізмі не критикував і не критикує (і якраз цього у нас і немає!). Заперечуємо в теорії комунізму безвідповідальну і безпідставну ідею, що ніби‑то до когорти цих кращих належатимуть усі. Критикуємо дурну надію (якої не поділяв Томас Мор), буцім‑то вимруть такі людські особини, які в собі переносять заразу невиліковної звички працювати зле і безвідповідально, навіть коли їм платять багато і вчасно. То якраз цього в "ринковій" і "давно не комуністичній" Галичині повно.
77) В реальному "комунізмі" завжди критикували засилля тоталітарної бюрократії, брак свободи і брак готовности вільно та різноманітно мислити, говорити і діяти. І ось нині ми цю бюрократичну стадність продовжуємо плекати ніби‑то без участи комуністів. Поведінка влади, міліції, прокуратури з приводу різноманітних акцій громадянських протестів є на 100% ідентична до поведінки комуністичної влади в минулому. Замовчування, вдавання, що нічого не діється, і одночасно – індивідуальний терор, брехня, обман із неправовим застосуванням сили. Десять років безнадійних мандрів до Европи з її европейським законодавством і европейським штилем влади та силових структур – котові під хвіст.
Безглузде мавпування
78) Запопадливе мавпування і страх виділитися, жах "не вгодити". Мавпування з такою динамікою розвитку, з таким гоном "на випередження", які дійсно гідні є усяких похвал. Ще не зовсім охолов подив захоплення ґеніяльною лінґвістичною знахідкою "я вас дякую…", як нова "мулька" полонила розум народних обранців, включно з такими знавцями української мови, як п. Косів: "Це є знаковий момент" ("Поступ", число 98, 8го червня 2000го року, стор. 3). Прикро, що і симпатичний мені Перший Міністр (колишній)[38] закидає "знаковими змінами, тенденціями, котрі потрібно підхватити (підхопити, себто)". Мались‑мо віхи, підвалини, наріжні камені (яких ми повинні були то розкидати, то збирати, – в залежности од настроїв народних обранців), були доленосні, вирішальні, переломні та вікопомні, – нині додалось знакових (характерних, прикметних, показових, знакомитих, знаме´нницьких…).
79) Ще одна мода – на мавпування дивоглядних наголосів: а хто першим змавпує свіжий штучний наголос? Не встигли галичани звикнути до дивного наголосу у слові свята´, як у Львівському радіо вже чуємо но´ві! (16го жовтня 2000го року). Як реаґує слухач на комуняцько-мавпувальні маразми, подібні до описаних вище?
Виховний момент
80) Авдиторія слухачів ділиться на дві части (від нас старанно приховують висліди соціяльних досліджень на подібні теми, тому я не можу сказати, яка часть більша). Перша частина слухачів нервується, кривиться від гидоти, і переходить на хвилю якоїсь не-"національної" радіостанції, одночасно сповнюючись глибокою зневагою до Держави і всього "національного". Справа-бо не лише в тому, що мелодійний голос "ще того" комунівського диктора від новин навіть щось таке, як повідомлення про жахливе стихійне лихо, вміє наповнити бадьорими інтонаціями. Справа ще й в тім, що в Україні вже давно жодні новини на рівні державному не починаються інакше, як словом "Президент". А новини Львівщини – словом "Голова". Чи хтось здає собі справу, що це є смішно? I справа ще в тім, що кожен слухач, який вміє рахунки, давно зрозумів, що кількість щоденних запусків нових підприємств, переоснащень, успішних випробувань нових моторів, кількість нових інвестицій, успіхів у фермерських господарствах, тих‑же сумнозвісних надоїв, освоєння нових вугільних горизонтів, розкриття митних порушень з неодмінними надходженнями до державної скарбниці[39]… – перераховувати можна було‑б іще довго – що кількість усіх цих, повторюю, щоденних успіхів давно десятикратно перевищила все, що є, було, і колись фізично могло‑б бути створене в Україні. Ми вже давно мусили‑б процвітати. Пропоную Читачеві насолодитися ностальгією за духом недавніх совкових штампів: "на фінішну пряму вийшли механізатори області…" – інформаційний випуск національного радіо 29го квітня 2001го року. Я це речення знаю напам'ять від дитинства, так десь від 1953го року почавши, – без найменших змін, навіть з тією самою інтонацією. Оце таким чином повинна‑би виглядати наша реформованоринкова свідомість? Микола Княжицький десь у жовтні 2000го року в диспуті під час висилання "Факти" (ICTV) признався, що новини мусять, на його думку, укладатися в такий спосіб, аби викликати позитивні емоції у слухача. Чи це не є зомбування?
81) Другий тип слухача – такий, що має українське серце. Він не плюватиме на Державу і на все те свинство, яке нині офіційно і в обов'язковому порядку доповнюється прикметником "національний". Цей слухач просто плакатиме з горя, зрозумівши, що все, що тільки-но зветься у нас "національним", – було замислене на НАЙВИЩОМУ рівні з єдиною метою: скомпрометувати і змішати з багном українське суспільство. В усякому разі, в очах людини, яка хоча трохи має в собі щось західно-европейського. Сюди належить і такий (жовтень 2000го р.) загально-національний хіт Комедіянта: "после первой не закусываю". Очевидно, що за такої "пропаґанди" національна ідея, словами пана Табачника, "не спрацювала". Чи могло бути інакше?
82) У попередніх відступах[40] згадувався "йолоп у навушниках". Застановімося. Нормальна людина, у прихильному суспільстві, вийшовши на вулицю, бачить і чує приємних громадян, своїх співвітчизників, з якими часом не гріх привітатися, до яких на гріх усміхнутися, розминаючись на хіднику чи в транспорті, яких не є аж так багато, щоби кожен перехожий перетворювався у конкурента-неприятеля на вузькому переході чи у тролейбусі, а що найважніше – на вулиці людина показує своє добре виховання в середовищі рідного, цікавого для спілкування суспільства. А що цікавого почує і побачить юнак у суспільстві, яке його не потребує, ним нехтує, навіть ненавидить? У суспільстві блатних забіяк і комуно-пердунів з їх "Інформаційним випуском національного радіо"? Тут не тільки "йолоп" одягне навушника…
Придворні менестрелі
83) Друга лінія у державній пропаґанді – заложення інституту офіційних співців. З'явилася, зокрема, мода класти на ноти політичні виступи державних мужів. Феміль Мустафаєв у висиланні "Шануймося друзі" заспівав оперну арію (яку чомусь назвали "піснею") під назвою "Величаві Карпати" приблизно такого змісту:
"Ми в серці Eвропи
і тому:
негаразди пройдуть,
буде спокій у нас –
від кордону на сході
аж до сивих Карпат".
84) В иньшій кантаті співається про те, як добре, що "Україна невтомна", що
Буде в нас добро, буде здоров'я
будуть засіки хлібом повні,
те, що заслужим, будемо мати,
треба лиш вірно любити… —
85) якось я не чітко учув, кого саме любити, але маю певність, що коли любитиму Президента, – не помилюся.
86) Пісня "Україна":
За вільно обраний майбутній шлях,
Свій герб…,
Майбутнього тобі, моя країно —
87) хороші слова Олександра Ведмедєва, як у цій, так і в подібних кантатах, лиш не надаються ні для нашого часу, ні взагалі для нормальної держави, яка давно уже забула дивуватися з власного гербу і щодо "майбутнього" свого ніколи не сумнівалася. А ось у такій державі, яку власний Посадник провадить прямою дорогою у Нове Московське Рабство, – то ці слова вже зовсім звучать святотатством.
88) Якось у березні 2001го року почув‑єм уривок урочистого концерту. Коли молодичка в українському строї (Катя Бужинська) заспівала, звертаючись до України, як‑то є добре, що та
В світі незалежність здобула.
Колись була ти меншою сестрою,
Але тепер ти рівна всім сама —
89) знудило мене і згасив‑єм позирало. Оце вже повністю гімн колишньої Радянської України.
90) Якщо хтось собі мислить, що комуняцьке "незалежно"-українське опаскудження совковими пропаґандистськими методами є стихійним, – то цей хтось помиляється. По-перше, маємо певну кадрову політику. По-друге, оці "кадри" просто переписують завчені совкові рішення і постанови. Вслухайтесь у наступні слова: "Хочеться, щоб з'явились нові патріотичні пісні, і щоб ці пісні об'єднували наш народ на побудову комунізму" – Нац. радіо, 25го листопада 2000го року (слово комунізму, щоправда, замінено словосполученням незалежної держави). Далі: "…прийдемо у нове тисячоліття з високими трудовими показниками" – радіо‑оголошення про концерт після "Міжнародного академічного рейтинґу" "Золота фортуна", вперше учув‑єм у листопаді 2000го року, але блудять і досі. Отут уже зовсім нічого змінювати не прийшлось, хіба що нову п'ятирічку на нове тисячоліття. А ось ніяке не "ретро", тільки сумна реалія сьогочасности: "хочеться, щоби співак [Ігор Бобало] створив власну пісню на захист честі Президента" – радіо, 9го червня 2001го року, 1315. Співак цей, між иньшим, не особливо контролює в розмові свій стиль: "…ця пісня така молодіжна, надає бодрості… (бадьорості).
91) Завідувач кафедрою радіо-телемовлення Львівського університету ось як уявляє собі засади праці своїх вихованців, коментуючи 16го листопада 2000го року через обласне радіо певну постанову своєї кафедри: "нести позитивний заряд" – завдання журналіста. Перекладаючи з електротехнічної на загальнолюдську термінологію, – співати хвалу злодійській владі. І це, очевидно, цілком офіційна настанова у галузі кадрової політики щодо журналістського корпусу…
92) Важко бути певним щодо колективної психіки громади, яка змушена підтримувати в собі дух животіння наступним заклинанням:
Є ще сила в Тебе, –
віримо ми, –
Нашого роду колиска;
ми віримо свято і щиро, –
бо Ти маєш на щастя
високі права.
93) Раз, що менше потрібно "вірити", а більше – просто розмовляти доброю українською мовою та якомог