До речі, кликуха в мене "Рулон".
— Та хоч би й "бідон"... А тільки віднині... — Він хотів мовити ще щось, але в цю мить Рулон прошмигнув повз нього і з усієї своєї не— богатирської сили затопив у пику Шалві, який справді спробував був напасти на Ігуду ззаду.
— На парашу, фраєра! — заверещав він так, ніби збирався розтерзати їх обох. А почекавши, поки Ігуда знову повалить Шалву на долівку, запалився ще більше. — На парашу, сукі! Перед вамі — вор в законе! І чтоби мнє тіхо-ша!
— Я — пас, пас! — запросив примирення Рудань. І, поки Шалва приходив до тями, Ігуда встиг влаштувати Руданеві справжній допит.
— Хто наказав бити мене?
— Не знаю.
— Хто із слідчих наказав бити мене? — знову вхопив його за чуприну Ігуда і, припіднявши обличчя, врізався своїм чолом у його перенісся. Що-що, а досвід бійок у нього був, і це вражало співкамерників, оскільки вчора він хоча й виявляв якийсь там спротив, але видавався їм заляканим вайлуватим селюком.
— Шалва знає, тільки Шалва! Насправді це він усіх намовляв, — через обидві ніздрі спливав кров'ю Рудань.
Остаточно прийшовши до тями, Шалва всівся на підлозі і, притиснувшись спиною до стіни, проказав:
— Замовник на тебе один — Стратник.
— Хто-хто?!
— Я ж сказав: Стратник.
— Це ж хто такий, цей Стратник, що вирішив "замовляти" мене?
— Це "вона", стервоза сіфілітична. Така собі слідча-гонча, старлей Катерина Данилівна Стратник.
— Але ж вона мене жодного разу не допитувала!
— Тим гірше, значить, ще допитуватиме. Влаштовуючи побиття свого клієнта, вона, стерво смердюче, в такий спосіб готує нещасного до своїх допитів. З усіх київських слідчих Стратник — найпідлотніша стерва, це тобі будь-хто скаже.
— Так і є, — підтвердив Рулон. — Просто я щойно дізнався, що це вона за тебе взялася. До речі, хто тебе сьогодні розкручував?
— Скворцов.
— Ну, Скворцов — нормальний мужик, — запевнив його Шалва. — Служака — це так, хліб свій відпрацьовує — теж вірно, але ж не стервує, як Стратник чи Живодьоров. Це ж кому спало на думку прийняти на роботу до міліції людину на прізвище Живодьоров?! І взагалі, як під таким прізвищем можна жити? Я сюди втретє потрапляю, тому дещо мені вже відомо. Скворцов за свій базар відповідає, тож зайвого ніколи не навішує. А для цієї стерви, Катерини Стратник, жодних "понять" не існує. І розколює завжди на підсадах, або й за допомогою такого ось, "камерного костоправства".
— Саме так вона і діє, — знову підтвердив його слова Рулон. — Я ж кажу, що не знав, що й цього разу нацьковувала ця неспарована сучка. Але почерк її, факт.
— Сказала, що ти націоналіст, і що тобі будь-що треба "зламати роги", — провадив своєї Шалва. — Ось і все.
— Націоналістів вона ненавидить, це точно, — докинув Рудань. — Не надумай собі при ній хоча б слово мовити українською. Вона таке не пробачає.
— З нею я сам розберуся, — заспокоїв їх Ігуда. — Тепер мені треба знати, хто ті двоє, яких сьогодні з вами нема, але які вчора звірству— вали найбільше.
В'язні перезирнулися.
— Вони ж із тобою, Шалва, базарили, — нагадав Рулон.
— Але кликух своїх не називали. Сказали: "Зараз сюди приведуть одного бандерівця. Бити треба по-чорному, але без каліцтва і мокрухи. "Сосушці" Стратник він потрібен "свіжаком", — так і сказали, дослівно: "сосушці Стратник".
На певний час у камері запанувало мовчання. Відчувши, що ворожнеча закінчилася, всі четверо всілися за стіл, і хоча розмова не клеїлася, проте тепер вони вже почувалися однією командою, чи зграєю.
— До речі, — порушив мовчання Шалва, — я чув від одного кореша, що позаминулого літа ця стервоза відпочивала десь поблизу Одеси, є там такий курорт, Грибівка. Той факт, що служить у мен— тівці, Катерина Стратник, звичайно ж, приховувала, але стервувала на курорті по-чорному. За цим заняттям її і вирахував один колишній "клієнт" по СІЗО. Сам підпливати не наважився, аби не спалитись, але підіслав свого дружбана, який — при ланцюжку, барсетці і перстні — косив під "нового руського". Той, для затравки, зводив її до бару, потім на пляж, словом, талі-балі... Коротше, привів на одну базу відпочинку, до персонального будиночка. І спочатку все йшло тіп-том, аж раптом посеред ночі до того будиночка вривається п'ятеро бійців сексуального фронту, і до ранку вони вшістьох жереб— цювали на ній, — вусмерть наляканій та насильницьки споєній, — як їм заманулося.
— А вранці з'являється і сам її колишній "клієнт", — азартно потираючи долоні, спрогнозував Рулон.
— Як і було задумано, — розсміявся Шалва. — Й ось тоді їй, очманілій і затраханій, корєша виклали все, що про неї, стерву, думають. Стратник вирішила було, що тепер її порішать і втоплять у морі. Й карта у них справді лягала саме так. Але отой "кавалер" Катерини — за ним було останнє слово, — помилував її. Не з жалості, просто злякався. Занадто багато людей бачили їх удвох зі Стратник, занадто засвітився. Одне слово, вирок братви був коротким, як постріл у потилицю: ще по три рази красиво обслужить усіх сімох впродовж дня, і може бути вільною. Братан казав, що по трьох одразу обслуговувала, сама комбінації якісь там вибудовувала. Це вона чуже життя ні в грош не ставить, а за своє тремтить. Коротше, під вечір вони її, напівживу, все ж таки відпустили.
— Ось це вже вони даремно... — пробурчав Рудань.
— Побоювалися, що в ментовку побіжить, але Стратник розуміла, що, по-перше, за нею стежать, а по-друге, сама боялася засвічуватися, тому навіть не пікнула; вхопила якусь "тачку" і того ж вечора зникла.
— Ну, такі подробиці мене не дуже-то й цікавлять, — зморщився Ігуда, — погуляли хлопці, то й погуляли. Річ в іншому. Ви точно впевнені, що прізвище її — Стратник?
— Стратник, — стенув плечима Рулон. Як з'ясувалося, перший термін свого ув'язнення він отримав за спробу вкрасти з якоїсь новобудови рулон лінолеуму. То ж, разом із терміном, отримав і вязничне "поганяйло".
— Катерина Данилівна, — додав Шалва. — А що, теж знаєш її?
— Не може бути, — раптом похитав головою Ігуда, — такого просто не може бути!
— Але ж це неважко перевірити, — проказав Рудань, — обома руками стискаючи голову, по якій ще недавно Роман гамселив, наче молотом по наковальні. — Завтра ж і запитаємо.
"Отже, Стратник... Катерина Данилівна, — уже про себе проказував Ігуда. — Невже можливе таке співпадіння прізвища й імен?... І щоб слідчою виявилася донька Данила Стратника — теж начебто бути не може. Та ще й такою... яка б настільки ненавиділа націоналістів, українську мову й західняків, а на мене, друга свого батька, насилала цілу зграю бандюків. Щось тут не те... Може, вона просто не знає, хто я такий, забула мене? Зрештою, ми бачилися всього лиш раз, коли вона ще була школяркою-випускницею. Адже виховувалася вона, живучи не з батьками в Ірпіні, а в батьків Літературної Вдови. І все ж таки, щось тут справді не в'яжеться".
4
Професор Залевський приймав її у просторому кабінеті, орендованому ним у щойно збудованій клініці. Валерія Озерна знала, що цей американський науковець походить з родини емігрантів, тож, оповідаючи йому історію дезертира Авгури, весь час намагалася виокремити в його зовнішності чи поведінці щось таке, що виказувало б у ньому "щирого українця", або простакуватого з виду "стовідсоткового американця".
Проте слідчо-фізіономістські експерименти її поки що ні до чого не призводили. Насправді ж перед нею сидів рафінований п'ятдесятирічний інтелігент польсько-галицького ґатунку, з випещеним аристократичним обличчям, ознаки чоловічих чарів молодості з якого вже давно зникли, проте жодна риса принизливого старіння знати про себе ще не дала. І якби не ота вражаюча своєю пишністю сивіюча шевелюра...
— ...Окей, то, кажете, цей ваш сержант-дезертир понад три роки самотньо прожив у радіаційній зоні відчуження? — вальяжно відкинувся професор на спинку широкого шкіряного крісла з високими підлокітниками, яке більше пасувало б президентові солідної фірми, ніж медикові. — Що ж, такий термін самотнього життя в лісах посеред Зони.
— Майже самотнього, — необережно уточнює старший лейтенант, але професор не одразу надає цьому значення.
— .Відтак, проблеми радіаційного забруднення організму і фізичного стану в цілому; аспекти психологічної реабілітації, тестові проби на виживання... Не заперечую, досить перспективний клінічний випадок.
Судячи з усього, кабінет Залевського було обставлено за його власним інтер'єр-проектом, тому що в ньому не виявлялося нічого такого, що свідчило б про фахову приналежність господаря — жодного апарата, жодної білизни в оформленні, взагалі нічого такого, що нагадувало б про медичний характер самого закладу.