Вона мені вже ось тут, — показуєте на горло, — стоїть. Щодня одне й те ж. Не знаю, як тобі, а мені набридла оця щоденна картопля з щоденною ковбасою.
— Добре, що ковбаса є. Будеш одержувати іншу зарплату — будуть інші страви.
— Але Толик, — це сусід ваш, — менше одержує проте його Соня і борщ варить, і до борщу.
— А я тобі борщу не варила?
— Варила, але...
— Що "але"? Пересолювала?
— Та ні.
— Несмачний?
— Ні, він мені просто приївся. У тебе ж так: як борщ — то місяць борщ, як картопля — то місяць картопля.
— Добре, завтра я тобі зварю суп. Чого зморщився? Не хочеш?
— А може, щось із тієї книги, що я тобі купив, підберемо?
— Не сміши мене. Ради Бога, не сміши, З тими грішми, що ти приносиш, тільки в ту книгу заглядати. Треба було на базі чи складі влаштуватися.
— Як тобі не соромно? Я ж працівник з середнім заробітком, у мене втричі більша зарплата, ніж у того Толика,
— Дурненький мій. Він же не спить так, як ти. Розумієш, не спить.
Ви нічого не розумієте.
— Вони вміють жити. У них є гроші, а в тебе?..
— Гроші — не основне. Гроші — вода. Головне — це друзі. Позич у Петра.
— Я йому тільки вчора віддала.
— То в Семена.
— А Семенові з чого віддам?
— Позич у Кузьми.
— А Кузьмі?
— Ну, як ти не розумієш простої арифметики?! Береш у Петра — віддаєш Кузьмі, береш у Семена — віддаєш Петрові, і так без кінця.
— Але колись треба буде й з ними розрахуватися?
— Як помремо — останньому не віддамо.
Після цього ви робите висновок, що найкраще, звичайно, вам жилося перших два місяці, коли ви перебували на різних квартирах, а стрічалися раз на добу. Тепер ви живете в спільній кімнаті, де, як ми вже писали, крім ліжка, стола і стільця, залишилось ще місце для етажерки. Це значно ліпше, ніж для дивана. Коли б тут було місце для дивана, то комусь з вас не було б місця на ліжку. Причин для цього, як ви бачите, багато. А коли б їх було трохи менше, не слід різко переводити розмову з однієї теми на іншу. Скажімо, таку:
— А ти знаєш, я колись в армії найкраще мив підлогу.
— От і добре! Я оце якраз хотіла, щоб ти в кімнатці помив, та не наважувалась. Гадала, що знов образишся, а коли так, то, будь ласка, я подивлюсь.
Виходу у вас ніякого. Відмовитесь — значить, чи ви, чи ваша половина в цю ніч спатиме на підлозі і не говоритиме до ранку. А коли ж не відмовитесь, то вважайте, що віднині і назавжди митимете в кімнатці підлогу тільки ви. Жінки всі такі. Досить вам чимось їм допомогти, як вони вважають, що це вже ваш святий обов'язок на все життя. Отже, не кажіть:
— А я, тільки ти не ображайся, картоплю смачніше смажу, ніж ти.
— Від нинішнього дня будеш смажити.
От до чого доводить ваша нескромність. Звідси мораль: умієш — не хвались.
Чи бувають спогади у молодожонів
Спогади бувають найчастіше тоді, коли ви думаєте: "І навіщо я одружувався? Адже можна було б ще погуляти. Тепер такі дівчата підросли!"
Спогади напливають тоді, коли ви починаєте лаятись через кожну дрібницю: пересолений борщ (вари сам!) і пересмажену картоплю (ходи в їдальню), волосся (треба було без волосся брати!), миття підлоги (а ти не можеш?), чистку черевиків (треба було на служниці одружуватися!), костюмів (а що ж ти робитимеш?). І ще сотні й сотні таких відповідей. Цікаво, навіщо ж ви одружувались? Хіба під час парубоцького життя ви самі собі не пересолювали картоплю чи борщ, не чистили черевики чи костюми? І ніхто на вас не кричав, не лаяв і, головне, так безжалісно не шматував ваших нервів, як тепер. Вихід один: прасуйте і варіть самі. Це єдине, що забезпечить вам безсоння, гіпертонію і манію "сам все вмію, сам все зроблю".
У вашій пам'яті маячитимуть романтичні парубоцькі будні. Ви пригадуєте чудовий парубоцький ранок, коли, лежачи в ліжку до дванадцятої години, починаєте доїдати вчорашні бички в томатному соусі і запивати холодним чаєм. А тепер, якби ви це зробили, обов'язково почули б таке:
— Ти що, здурів? Хочеш шлунок розладнати? Він у тебе й так ледве тримається. Фталазолу на тебе не настачиш. Банка цілу ніч стояла. Там же окис, а скільки мух у кімнаті. Не можеш потерпіти — зараз картоплі на салі підсмажу. З яйцем будеш чи з ковбасою?
— І з помідором теж.
— І коли вже ж тебе нагодую. В тебе он уже живіт росте!
Ви хочете чаю, а вам:
— Знову на холодний чай потягло. Це ти так на книги вчора увечері гроші брав? На книги? Ану, дихни!
Дихнули.
— Ти що, не можеш дихнути як слід?
— Я вже з тобою не те що дихнути, дихати не можу.
— Ой, нещастя моє. А до мене ти міг дихати?
— Міг.
— Ану, дихни, бо як дихну, то й дихати перестанеш.
Дихаєте.
— На мене дихай.
Дихнули на неї.
— О, я так і думала. Я так і думала!
— Та я ж і в рот не мав. Чого ти вчепилась?
— Я вчепилась. Ти бачиш, я вчепилась. Він п'є, а я ще нічого не можу сказати.
— Та не пив же я. Кажу тобі, не пив.
— Чому ж тебе на холодну воду тягне?
— Це ж чай.
— А чай, по-твоєму, не холодний?
— Холодний.
— То що, підігріти не можна?
— Можна, але я не хотів тебе турбувати. У тебе й так роботи...
— Пожалів мене.
Краще мовчіть, бо на цьому не кінчиться, але ви довірливо піддаєтеся зміні тону в голосі й кажете:
— Звичайно, а хто ж тебе тепер жалітиме? Ти тепер як сирота: ні мами, ні тата близько.
"Сирота" руки в боки, відступає на крок і дивиться на вас так, ніби думає: "Чи це ти, голубе, чи хтось інший?" А потім:
— Пожалів! Пожалів вовк кобилу, залишив хвіст та гриву.
Вона сідає біля вас.
— А тепер скажи, з ким це ти вчора пив? Тільки чесно. Я ж мушу знати, з ким ти водишся? А може, ті гроші на дівчат пішли?
В цьому місці у вас повинен бути тонкий психологічний підхід. Що у дівчат були, ви не скажете, по-перше, що не були, а по-друге, боїтесь. Ви вирішили, висловлюючись мовою вашої дружини, огризатися: "Не був". Не робіть цього, не повірить. Жінки завжди такі: правду приймають за брехню, брехню — за правду. Отже, кажіть:
— Так, на дівчат... гроші пішли. А що?
— Лихо ти моє. Він ще таку собі дурницю вбиває в голову. Бажане видає за дійсне. Хто на тебе подивиться?
— Ати ж подивилася?
— Бо дурна була. Коли б це зараз...
Дайте можливість їй висловитися. Після одруження, як ви вже бачили, не тільки ви, а й жінки набагато розумнішають. І коли б їм, як і вам, довелося починати спочатку, ви б, звичайно, ніколи не женилися.
Що таке теща
Теща — необхідний елемент у житті молодожонів. Теща — це та високорозвинена істота, яка вам щодня їсть печінки, серце, гризе голову, капає на мізки і не дає дихати. От хто така теща.
Тещі, щоправда, бувають й інші. Докладні подробиці можете знайти, між нами кажучи, в творах українських гумористів. Там тещі — основний об'єкт обстрілу і викорчовування зла та пережитків у нашому суспільстві. Правда, тещі і в них бувають різні; заслужені, авторитетні і навіть героїні. Ваша ж теща не героїня. Ваша теща — втілення доброти. Вона часто наносить вам візити, візити дружби, візити взаємодопомоги. Чим ці візити кінчаються, ви знаєте.
Скажімо, на день вашого народження теща неодмінно подарує вам чудовий, найвищої марки закордонний програвач з трьома пісеньками на рентгеноплівці.
— Всі брали — і я взяла. Ви не повинні відставати від інших.
Учіться жити по-новому і пам'ятайте: ваші сусіди — ваші гості.
З ранку до вечора до вас приходять усі, кого тільки можна назвати сусідами. Кожен з гостей у вільний од роботи час вважає за свій обов'язок на такому програвачеві прослухати грампластинки.
— Не програвач, а чудо — захоплюються ваші сусіди й обіцяють привести ще й своїх сусідів.
Увечері ви плоскогубцями вириваєте голку, вночі намагаєтесь пристрелити хазяйчиного пса, який без причини сказився.
На день народження дружини теща подарує магнітофон, хоч вам хотілося б мати ковдру. Магнітофон теж виявиться "закордонним і найвищої марки". Зранку приходять до вас усі сусіди, крім глухонімих, і на магнітофон записують свої голоси — на згадку про зустріч. Увечері ви ненароком стукаєте молотком по магнітофону (теща казала: у нас такого не дістанеш), вночі завозите дружину в лікарню для нервовохворих.
Через місяць дружина вам скаже:
— Приїздила мама. Обіцяла на день видужання подарувати нам "закордонний, найвищої марки" акваріум з вуалехвостом, кометою і телескопом.
Ви з полегшенням зітхаєте: добре, що у вашому дитсадку лише 140 дітей і поруч нема жодного піонерського табору. Це про тещу, а далі
Що таке тесть
Крім тещі ви можете породичатися і з тестем. Це теж людина.
Від тещі його різнить те, що він чоловічого роду. Він носить штани, капелюх, їсть борщі, шніцелі й коржі (якщо вони є) з маком, п'є приблизно все те, що всі чоловіки, і вранці віддає перевагу холодній воді або розсолові.
Тесті бувають здебільшого мовчазні і менш ініціативні. Інколи в тестя слаборозвинена або зовсім не розвинена звичка закушувати. Це його примушує переходити від стану абсолютного мовчання до стану абсолютної балаканини. У цих випадках він, безперечно, вихваляє свою доньку — вашу дружину — і запевняє вас (хоч вам видніше), що ви найщасливіший чоловік на світі. Опісля розповідає, що вона, як дві краплі, схожа на його відьму, тобто на вашу тещу. Перегодом він вам відкриває "секрети" вашої дружини, яка "крім вас, нікого не любила", хоча у неї було їх, як маку. Особливо був один — це Петро. Завжди палив ті цигарки, що й тесть, і пив тільки "Любительську". Далі він вам, і теж "по секрету", вже в котрий раз скаже:
— Нам дуже хотілося, щоб за зятя був Петро, але хай уже буде так, як є. Ти на перший погляд теж ніби нічого...
Далі тесть не доказує. Шия його стає червоною від доброго ляпасу тещі. Це коментується так:
— Ото щоб не молов чого не слід. А потім до вас: — Ви не звертайте уваги. Він завжди так, — це, між іншим, ви вже знаєте, — як не закусить. Казала ж, закушуй. Хіба ж послухав?!
Чи варто бити пляшки?
Після одруження десь через місяців п'ять-шість таланить іще в одному — напрочуд легко знайомитеся з дівчатами. До одруження це куди важче вдавалося. З дівчатами ви розмовляєте так:
— Гарна ви дівчина. Жаль тільки, що я так рано одружився, а ви ж до одруженого на побачення не прийдете,
Вважайте, що вона неодмінно вам скаже:
— А чому ж? Коли призначите, то й прийду.
Ліпше не призначайте.