Онисі вдалося наповнити його серце солодкими байками про свою давню й немеркнучу до нього симпатію. Так, вона довгі роки трахалася з Мироськом і намагалася на собі його одружити. Так, вона не сміла мріяти, що такий поважний пан, вже давно батько і дідо, спокусився би на зв'язок з нею. І вже давно вона постановила, що перед шлюбом з Мироськом обов'язково на прощання зуміє переспати з паном. Але тепер вона вже не бажає брехливого паскуди Мироська і кохатиметься тільки з паном!
Пан мав проблеми. Його впихайло зазнавав повної ерекції тільки після вкладання до Діри. Пан не знав наперед, що ця незручність тимчасова, і що, в міру повільного звикання до її діроньки, прутень виправиться. Пан був настільки засліплений щастям, що не усвідомив попередження: сама природа намагалася оберегти його перед цим зв'язком, стримуючи ерекцію. Мулько пішов проти природи. Вони з Ониською всілякими способами разом співпрацювали, аби ціною будь‑яких зусиль вкласти гнучкого, проте все ж наковбашеного солопа, до її гостинно розверженого провалля.
До цього часу пан іще не мав онуків по чоловічій лінії. І вже давненько його почала навідувати думка, що, можливо, варто було б запліднити якусь дівулю сином. З иньшого боку, перестрах перед еяколяцією до середини, налаштованість на примусове відтягнення оргазму заважали повноцінній ерекції. Про вдягання кондомів на,— ледве живий на початках їхніх стосунків член,— не могло бути й мови. Але ж пан розумів, що, взагалі кажучи, для убезпечення від хвороби простати, йому потрібне одне — кінчати до середини. Часто і багато. Пан оголосив: вони робитимуть дитину. Була ще одна причина. Ромуальд надивився на нещасних бездітних старушок, яких багато снувало в його оточенні, і уявив себе рятівником бездітної, поки що, Онисі.
Переповнений щирими і священними почуттями, Ромуальд запросив Онисю відвідати утреню в його парафіяльній церкві, частково йдучи назустріч її розповідям про те, як вона останніми роками любить молитися в Божому храмі, як щонеділі разом з мамою ходить до своєї церкви. Ми тут зауважимо, забігаючи наперед, що романтизм Онисі був якимсь дивним. Після відвідин Мулькової церкви вона виповіла йому, що церква виглядала надто "сільською", тісною (було свято), і що вона не любить, аби до неї близько стояли люди, часом її торкаючись. Насправді, храм був кам'яним, далеко не з найменших, збудованим, ясна річ, ще перед Совітами на гроші однієї багатої і поважної шляхтянки. Та Онися "признавала" тільки "свою" церкву у сільському районі старовинного міста, зовсім недавно збудовану, яка своїми огромадними вимірами і сучасним інтер'єром нагадувала Ромуальдові велику стодолу, заповнену людським примітивом. Можливо, Онися з мамою бачили себе яскравими перлами серед поспільства, яке заповнювало цю стодолу; можливо, вони полюбляли все нове… Швидше, Онися була схильна до того типу шовінізму, який наказує сприймати все рідне, як найкраще, як найбільш "панське".
Але зараз вони стояли пліч‑опліч в Божому храмі, і Ромуальд щиро молився. Він розповідав Богові, що душа його відкрита і помисли його чисті. Повну службу Божу він молився однією молитвою, яка складалася лише із цих двох речень: душа відкрита, помисли чисті. Сльози вивернутого серця помаленьку спливали по щоках. Ромуальд підійшов до причастя. Він вважав, що висповідався перед самим Богом. Це було друге причастя в його свідомому житті. Вперше він узяв причастя без сповіді під час візиту Папи. Вперше він висповідався, коли кілька років тому померла мати. Це не була канонічна сповідь. Насправді, Ромуальд записав її на папері і віддав священникові. Отець не хотів допустити його до справжньої сповіді при сповідниці, оскільки той затявся, що не обіцятиме статевого утримання, не каятиметься в позашлюбних зв'язках і не планує одружуватися (з деякою молодицею, яку він, властиво, вже переставав на той час трахати). Насправді, у його житті було дуже мало жінок. Але його натура вперто відмовлялася вважати за гріх діяння, що звільняють жінку від мук еротичної напруги, дарують радість і навертають психічне здоров'я. Тепер же Ромуальд усвідомив, і нутрішньо погодився з думкою, що жінка, яка стоїть поруч, буде його останньою. Тому він відчував себе безгрішним.
На перше їхнє серйозне злягання Онися запаслася коробкою з кондомами, та Мулько одразу ж попередив, що працюватиме над її заплідненням. Щастя і насолоду від їх нічим не обмеженого злягання важко передати. Онися не поспішала вагітніти. ЇЇ перша, від часу співжиття з Мульком, місячка щиро того засмутила. Але не позбавила надії. Мулько в душі обмірковував, як він служитиме Онисі. З якими побутовими кавалерськими звичками розпрощається. Як навчиться всеохопної толєранції. Які жіночі примхи буде вгадувати, і, найважніше, як викорінить зі свого характеру будь‑яку побутову дріб'язковість і занудність, несумісну з поставою великодушного лицаря. Як вони разом віддаватимуться фізичним вправам та прогулькам. Єдине, що стримувало його від пропозиції негайного одруження,— непевність, чи здатне його старече насіння запліднити Онисю. І чи має він право прив'язувати її до себе, прирікаючи на бездітність з власної вини. Мулько розумів, що, скоріш чи пізніш, Онися почне трахатися з молодшими. Така перспектива сповняла його ніжністю і вирозумінням до, хтивої натурою, жінки. Але він боявся одного — що вона його покине, або охолоне до нього і перестане теж і його злягати. Він навіть обдумував,— на випадок своєї безплідности,— чи зможе він прийняти чужу дитину, яку народить Онися (і він це обговорював з нею!). Так чи сяк, Мулькові здавалося, що, у випадку народження ЇХ дитини, Онися зостане прив'язаною до нього.
Онися мала в дупі Мулькові переживання. Вона не була певна, чи взагалі їй потрібна дитина. Її більше вабили "панські" заняття — виставки, кафетерії, літературні презентації, концерти, вистави… А ще їй потрібна була печатка в паспорті. На біду, хоча би й печатка про розлучення. Чого Онисі геть бракувало,— то це терплячости. Печатку вона прагнула отримати вже. Зрештою, десь іще залишався і її давній друг Миросько, який, хоч і не женився, але й не цурався…. Навіть з новою силою заревнував…
Шостий кусник
Поки Мулько маявся сумнівами, чи варто затуляти Онисі світ на випадок своєї неспроможности (дитяча наївність!), та вирішила зіштовхнути його з Мироськом. Вона щоденно скаржилася на Мироська, що той, мовляв, до неї пристає, кладе руку на коліна, заглядає в очі, впихає до її торбинки подарунки,— золоті прикраси,— і що вона потребує захисту. Зрештою, Миросько телефонував до Онисі мало не під час її злягання з Мульком, і вона йому це дозволяла. Їхні розмови не провадилися потай. Одного разу Миросько став вимагати, аби Онися одразу ж після злягання з Мульком вийшла на вулицю, де він її уже чекатиме, і пішла з ним. Тільки делікатне обурення Ромуальда завадило Онисі саме так і вчинити. Мулько жив, охоплений ревнощами. Він палав обуренням щодо поведінки Мироська, котрий (на святу його, Мулька, віру) тероризував невинну Онисю.
І тут молода жіночка допустилася другої фатальної помилки. Онися повідомила свого пана, що нестерпний Миросько назначив їй зустріч в ЗАГСі,— од нині за два тижні. Пан збісився. Він жорстко заявив, що нікому не дозволить себе шантажувати. Звичайно (свята наївність!), пан мав на увазі нахабу Мироська. Онися (іронія жорстокої долі!) сприйняла заяву пана під свою адресу. Звісно, "на злодії шапка…".
Ониська затривожилася. Вона подумала, що переборщила. Якби то не відстрахати пана! Дочекавшись слушної миті, дівчина, ніби ненароком, прорекла, як начебто свою власну, сентенцію: вона є прихильницею життя "на віру" вільних людей, кожне з яких залишає иньшому певну, необхідну для самозвершення, продухвину. Тут уже й Пан занепокоївся. Вона планує його покинути! Щиро жадаючи злити своє життя із перлиною, що неждано опинилася в його лоні, пан, у відповідь на прозорі натяки її родини, з готовністю і чистосердечно заявив, що справа заручин чекає на згоду Онисі і вирішиться негайно, за першого ж натяку на її бажання. Чи се була перемога? Якби не…
Третю фатальну помилку Онися допустила, погодившись переїхатися з паном на короткі лещетарські вакації якраз у той тиждень, коли Миросько мав чекати її під ЗАГСом. Таким чином, Миросько відпав. Онися вважала, що вже має пана Ромуальда в жмені разом з його просторим старосвітським помешканням. Онися не знала, що пан Ромуальд теж глибоко закоханий у своє помешкання, ще глибше, ніж вона: давно, постійно, віддано і жагуче. А ще пан Ромуальд був закоханий у власний спокій та мав прикру для співжиття вдачу. Свій спокій пан Ромуальд любив порушувати хіба що задля спорту, зляганини, та нечастих відвідин сімей своїх друзів, переважно з нагоди справляння їх родинних свят. Решта спокою була йому потрібна для занять рідною наукою. Пан Ромуальд, перетнувши пенсійний рубіж, все ще чіплявся за улюблене заняття… Він смертельно страхався, що, за браком успіхів, його можуть звільнити з тієї пів‑ставки, яку він, з ласки начальства, все ще обіймав. Аж раптом, Онися знайшла нагоду делікатно усвідомити пана Ромуальда в тім, чим вона НЕ Є. Вона не може бути і не є : служницею, кухаркою, покоївкою, прачкою, експедитором за продуктами, наложницею, коханкою, і (увага!) не є ІНКУБАТОРОМ. Залишалася остання і єдина можлива місія: Онися ласкаво погоджується бути Окрасою Його Паспорта. Злегка очманілий Ромуальд остаточно втратив орієнтацію, коли при обговоренні певного звичаєвого фільму (а у фільмах Онися кохалася) дівчина відкрила перед ним своє життєве кредо: кожен мужчина, якому трапилося,— навмисно чи випадково, свідомо чи в дурмані, за власним бажанням чи ненароком, самостійно чи зі сторонньою допомогою, хоча би й ненадовго,— вкласти свого хтивого пеніса до жіночої ваґіни,— остаєсь цій ваґіні,— до скону віку,— а й опісля теж,— винен усього себе, свого маєтку і свого життя. І взагалі, пора би Ромуальдові застановитися, чи не занадто багато часу забирає його фахова праця. Адже життя пропонує багацько знадніших від науки занять, як‑то: забавляння дружини вдома і на виходах, а у її відсутність — екскурсії на базар, вивішування білизни, натирання підлоги, тощо.
Сьомий кусник
Пан Ромуальд став повільно западати в тугу.